ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
17 березня 2025 року м. ОдесаСправа № 915/670/23
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ярош А.І.,
суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Карду»
на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 16.12.2024 року про повернення заяви про скасування судового наказу, суддя в І інстанції Коваль С.М., повний текст якого складено 16.12.2024, в м. Миколаєві
у справі №915/670/23
за заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю “Карду»
про скасування судового наказу від 15.05.2023 виданого за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) “БІ-ЕС Косметікс Україна»
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 16.12.2024 у справі №915/670/23 у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю “Карду» про поновлення строку на подання заяви про скасування судового наказу у справі №915/670/23 відмовлено. Повернуто заяву про скасування судового наказу від 15.05.2023 у справі №915/670/23 та додані до неї документи Товариству з обмеженою відповідальністю “Карду».
Суд дійшов висновку, що заява ТОВ “Карду» про скасування судового наказу подана не у визначений кодексом строк, тому дана заява та додані до неї документи підлягають поверненню боржнику згідно ч. 2 ст. 158 ГКУ України, оскільки судовий наказ від 15.05.2023 направлено на адресу реєстрації ТОВ “Карду» у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернутий 07.06.2023 до суду відділенням зв'язку із зазначенням про те, що "адресат відсутній за вказаною адресою", Отже, позивач мав звернутись у строк до 24.06.2023 включно. Водночас, ТОВ “БІ-ЕС Косметікс Україна» звернувся з заявою про скасування наведеного судового наказу 06.12.2024, тобто з пропуском встановленого п'ятнадцятиденного строку з дня судового наказу.
06.01.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Карду», в якій останнє просить скасувати ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 16.12.2024 у справі №915/670/23 про повернення заяви про скасування Судового наказу від 15.05.2023 у справі №915/670/23, що перешкоджає подальшому розгляду заяви у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначив, що ТОВ "Карду" не отримувало Судовий Наказ №915/670/23 від 15.05.2023 року, а про його існування стало відомо директору ТОВ "Карду" - Дідику С.С. після його призначення (26.11.2024 року). До підсистеми Електронний Суд у системі ЄСІТС ТОВ "Карду" під'єдналось лише 05 грудня 2024 року.
Додатково зазначає, що товар, поставлений ТОВ "Карду" Постачальником - ТОВ "БІ-ЕС Косметікс Україна" також було частково знищено. Товар, поставлений ТОВ «Бі-Ес Косметікс» зберігався у складських приміщеннях за адресою: вул. Миру, 15а, смт. Вознесенське, Миколаївського району, Миколаївської області. Дане приміщення було обстріляне 30.04.2022 військовослужбовцями збройних сил рф із невстановленої зброї. Відповідна заява подана до правоохоронних органів, 02.05.2022 року слідчим відділом УСБУ у Миколаївській області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про кримінальне правопорушення, номер кримінального провадження №22022150000000348. За поставлений товар ТОВ "Карду" частково було сплачено Постачальнику.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції згідно ч.3 ст. 263 ГПК України.
Відповідно до частини тринадцятої статті 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно із частиною третьою статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Частиною другою статті 271 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 31, 32, 33, 34 частини першої статті 255 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи те, що у даній справі оскаржується ухвала суду, зазначена в п. 6 ч. 1 ст. 255 ГПК України (про повернення заяви позивачеві (заявникові)), то її перегляд за апеляційною скаргою має проводитись в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Карду» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.12.2024 у справі №915/670/23; розгляд даної справи вирішено здійснити в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою повного, об'єктивного та всебічного розгляду апеляційної скарги, враховуючи обставини, пов'язані зі запровадженням в Україні воєнного стану, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Карду» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.12.2024 у справі №915/670/23 розглядається поза межами строку, встановленого статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення належного судового захисту.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 ГПК України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.
Згідно з ч. 1 ст. 157 Господарського процесуального кодексу України, боржник має право протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Приписами ч. 2 ст. 158 Господарського процесуального кодексу України прямо встановлено, що заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого ч. 1 ст. 157 цього Кодексу, повертається, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку для подання цієї заяви.
Частинами 1, 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Відповідно до норм ст. 118 Господарського процесуального кодексу України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, апеляційний господарський суд доходить висновку про те, що нормами чинного законодавства України не передбачено автоматичного поновлення судом процесуальних строків за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки у кожному конкретному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було порушено, та чи підлягає він відновленню.
Аналогічна позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 40/353-10, від 09.10.2018 у справі № 5/452/06.
Колегія суддів зазначає, що поважність причин пропуску строку є оціночним поняттям, вирішення якого покладається виключно на розсуд суду. До поважних причин пропуску процесуального строку відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об'єктивно унеможливлюють вчинення певної процесуальної дії у встановлений законом строк. Вказані обставини підлягають обов'язковому підтвердженню шляхом подання до суду відповідних доказів (документів або їх копій).
Частиною 1 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судовими рішеннями є, зокрема, судовий наказ.
Відповідно до ч. 4 ст. 156 ГПК України днем отримання боржником копії судового наказу є день його вручення боржнику, визначений відповідно до статті 242 цього Кодексу.
Частиною 5 ст. 242 ГПК України визначено, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Судова колегія зауважує на тому, що за приписами ч.6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" відомості до Єдиного державного реєстру про юридичну особу, в тому числі щодо її місця знаходження, вносяться відповідно до інформації, наданої самою юридичною особою.
У відповідності до відомостей, які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю “Карду» є Україна, 54028, Миколаївська обл.. М. Миколаїв, вул.. Космонавтів, буд.91.
Матеріали справи свідчать, що копію судового наказу у цій справі та копію заяви стягувача з доданими до неї документами було направлено 22.05.2023 на адресу боржника, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Однак, судову кореспонденцію було повернуто на адресу суду 01.06.2023 з відміткою відділення поштового зв'язку "адресат відсутній за вказаною адресою".
Суд апеляційної інстанції відзначає, що зазначення у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про місцезнаходження юридичної особи дає підстави вважати, що така адреса товариства є актуальною, а відтак саме на особу, місцезнаходження якої визначено конкретною адресою, покладено обов'язок перевіряти надходження поштової кореспонденції.
Колегія суддів акцентує увагу на тому, що Товариство з обмеженою відповідальністю “Карду» є юридичною особою, на яку відповідно до статті 4, частини першої, пункту 10 частини другої статті 9 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" покладено обов'язок зазначати достовірні дані щодо власного місцезнаходження, які відповідно до статті 10 зазначеного Закону вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв'язок" та Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270.
Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 30.03.2023 по справі №910/2654/22.
Колегія суддів зазначає, що за приписами ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
Однак, відомостей про те, що боржник повідомляв суд першої інстанції про зміну адреси місцезнаходження наявні матеріали справи не містять.
У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв'язку та / або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (близький за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12.04.2021 у справі № 910/8197/19, від 09.12.2021 у справі № 911/3113/20).
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).
За таких обставин, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції було вжито всіх необхідних заходів щодо направлення боржнику судового наказу, а боржник, в свою чергу, є таким, що належним чином повідомлений про видачу судового наказу.
Судова колегія вважає необґрунтованими твердження апелянта про те, що він не був обізнаний про наявність судового наказу.
Відповідно до Правил надання поштового зв'язку, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, визначено, зокрема, порядок вручення рекомендованих поштових відправлень.
Так, згідно з пунктом 2 Правил №270 рекомендоване поштове відправлення - реєстрований лист (рекомендований лист), поштова картка, бандероль, відправлення для сліпих, дрібний пакет, мішок "M", які приймаються для пересилання без оцінки відправником вартості його вкладення.
Повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу - повідомлення, яким оператор поштового зв'язку доводить до відома відправника чи уповноваженої ним особи інформацію про дату вручення реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом та прізвище одержувача.
Відповідно до пункту 94 Правил №270 порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв'язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України “Про поштовий зв'язок», цих Правил.
У даному випадку Товариство з обмеженою відповідальністю “Карду» не зазначило, що змінювало адресу місця знаходження, отже знаходиться за нею та здійснює там свою господарську діяльність.
Отже, вказане дає підстави вважати, що така адреса апелянта є актуальною, а відтак, саме на особу, місцезнаходження якої визначено конкретною адресою, покладено обов'язок перевіряти надходження поштової кореспонденції, а також забезпечити належні умови для отримання поштових відправлень.
Відтак, враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що факт неотримання скаржником поштової кореспонденції, якою суд першої інстанції, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав судовий наказ за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою", залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб'єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.
З урахуванням вищевикладеного колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку щодо наявності підстав для повернення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю “Карду» про скасування судового наказу, як такої, що подана поза межами визначеного законом строку, а клопотання про поновлення строку на її подання не є обґрунтованим.
Посилання боржника на те, що про існування спірного наказу стало відомо директору ТОВ "Карду" - Дідику С.С. лише після його призначення 26.11.2024 року, судова колегія відхиляє, оскільки вказані обставини є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та не спростовують обставин щодо належного надіслання судом першої інстанції на адресу боржника судового наказу та відповідної заяви ще 22.05.2023 року. Юридичною особою не зазначено обставин щодо неможливості отримання поштової кореспонденції за місцем її реєстрації та не подано до суду відповідних доказів на підтвердження таких обставин.
Відтак, отримання вказаних документів залежало від волевиявлення самого боржника. Протилежного заявником не доведено.
Колегією суддів залишаються поза увагою доводи апелянта щодо наявності підстав для скасування судового наказу з мотивів часткової оплати за товар та його знищення, оскільки у даному випадку судом заява не розглядається по суті.
Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційні скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду щодо пропуску заявником строку звернення з заявою про скасування судового наказу не спростовують.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржниками порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування ухвали Господарського суду Миколаївської області від 16.12.2024 у справі №915/670/23 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваної ухвали без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Карду» на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 16.12.2024 у справі №915/670/23 - залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 16.12.2024 у справі №915/670/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.
Головуючий суддя А.І. Ярош
Судді: Г.І. Діброва
Н.М. Принцевська