ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
11 березня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/4487/23(916/971/24)
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Л.В. Поліщук,
суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран,
секретар судового засідання - В.В. Колцун,
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідачів:
1)Комунального підприємства Агрофірма радгосп «Білозерський»: О.В. Долгополов
2)Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекольт Агро»: не з'явився
3) ОСОБА_1 : особисто
від третьої особи: арбітражний керуючий О.Ю. Глуховський
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Білозерської селищної військової адміністрації Херсонського району Херсонської області
на рішення Господарського суду Одеської області від 16.09.2024 (суддя Л.І. Грабован, м.Одеса, повний текст складено 11.10.2024)
у справі №916/4487/23(916/971/24)
за позовом Білозерської селищної військової адміністрації Херсонського району Херсонської області
до відповідачів:
1)Комунального підприємства Агрофірма радгосп «Білозерський»;
2)Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекольт Агро»;
3) ОСОБА_1
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Комунального підприємства Агрофірма радгосп «Білозерський»: розпорядника майна Комунального підприємства Агрофірма радгосп «Білозерський» арбітражного керуючого Глуховського Олексія Юрійовича
про визнання недійсними договорів,
Короткий зміст позовних вимог. Коротка історія справи
Білозерська селищна військова адміністрація Херсонського району Херсонської області звернулася до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до відповідачів: Комунального підприємства Агрофірма радгосп «Білозерський», Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекольт Агро», ОСОБА_1 , в якій, з урахуванням уточненої позовної заяви, просила:
-визнати недійсним договір відповідального зберігання майна від 07.05.2021 №07052021/3М, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рекольт Агро» та Комунальним підприємством Агрофірма радгосп «Білозерський»;
-визнати недійсним договір про відступлення права вимоги №1 від 16.02.2022, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рекольт Агро» та ОСОБА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:
-договір відповідального зберігання майна від 07.05.2021 №07052021/3М та додаткова угода до нього укладені на вкрай невигідних умовах, за яким підприємство не отримувало жодної вигоди, вираженої у грошовому еквіваленті, натомість підприємство отримало обов'язок грошової відповідальності перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Рекольт Агро» за неповернення майна, що фактично призвело до відкриття справи про банкрутство Комунального підприємства Агрофірма радгосп «Білозерський», чим підтверджується наявність причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та укладеним правочином, що в силу статті 233 Цивільного кодексу України є підставою для недійсності правочину;
-договір відповідального зберігання майна №07052021/3М від 07.05.2021 є удаваним договором платної поставки товару, балансова вартість якого перевищує 100 мінімальних заробітних плат, та суперечить статті 78-1 Господарського кодексу України, що є підставою для визнання його недійсним в розумінні статей 203, 215 Цивільного кодексу України; згідно специфікацій до договору відповідального зберігання майна №07052021/3М від 07.05.2021 передбачено оплату за товар, який був переданий на зберігання; копії накладних до договору відповідального зберігання майна №07052021/3М від 07.05.2021, що зберігались в матеріалах справи №522/2056/23, не містять прізвищ осіб, що передали та отримали товар, посади осіб, що передали та прийняли майно, ціну майна, на деяких накладних взагалі відсутні підписи особи, що передала та прийняла майно, відповідно, накладні не відповідають вимогам законодавства щодо оформлення первинних документів;
-договір відповідального зберігання майна від 07.05.2021 №07052021/3М (договір поставки) є недійсним з огляду на те, що колишній керівник директор Комунального підприємства Агрофірма радгосп «Білозерський» Керкез С.А не ставив свій підпис на вказаному договорі, додатках до нього та накладних, що свідчить про відсутність волевиявлення позивача на укладання цього договору;
-договір відповідального зберігання майна від 07.05.2021р. №07052021/3М та договір про відступлення права вимоги №1 від 16.02.2022 не мали на меті настання реальних наслідків, а тому мають бути визнані недійсними відповідно до положень частини п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України;
-договір про відступлення права вимоги №1 від 16.02.2022, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рекольт Агро» та ОСОБА_1 , не містить відомостей про відплатність вказаного договору та відомостей, що підтверджують реальність господарських операцій та реальний рух активів.
На думку позивача, спірні договори порушують його права, як засновника підприємства та власника усього майна, на базі якого утворена юридична особа.
В обґрунтування правових підстав об'єднання позовних вимог в одному позові відповідно до частини першої статті 173 Господарського процесуального кодексу України позивач зазначив, що оскільки саме договір відповідального зберігання майна від 07.05.2021 №07052021/3М був підставою укладення договору про відступлення права вимоги №1 від 16.02.2022, останні пов'язані між собою підставами виникнення та доказовою базою, у зв'язку з чим наявні правові підстави для розгляду судом вищевказаних об'єднаних позовних вимог в межах одного судового провадження.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №916/971/24; ухвалено розглядати справу №916/971/24 за правилами Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження в межах справи про банкрутство №916/4487/23 з повідомленням сторін.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.04.2024 клопотання Білозерської селищної військової адміністрації Херсонського району Херсонської області про здійснення переходу до загального позовного провадження задоволено; ухвалено справу №916/4487/23(916/971/24) розглядати за правилами Господарського процесуального кодексу України в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.05.2024 залучено розпорядника майна Комунального підприємства Агрофірма радгосп «Білозерський» арбітражного керуючого Глуховського Олексія Юрійовича до участі у справі №916/4487/23(916/971/24) у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Комунального підприємства Агрофірма радгосп «Білозерський».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.09.2024 у задоволенні позову відмовлено. Витрати по сплаті судового збору покладено на позивача.
Судове рішення мотивоване недоведеністю позивачем наявності підстав для визнання договорів недійсними.
Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги
Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Білозерська селищна військова адміністрація Херсонського району Херсонської області звернулася до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 16.09.2024 у даній справі та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що:
-судом першої інстанції зроблений невірний висновок щодо відсутності ознак фраудаторності за договорами відповідального зберігання майна від 07.05.2021 №07052021/3М та договору про відступлення права вимоги №1 від 16.02.2022, адже на момент укладання договору відповідального зберігання товару майно підприємства перебувало під заставою, у підприємства були відсутні обігові грошові кошти на купівлю товару та воно не мало можливості отримати товар в борг, таким чином, при його укладенні сторони заздалегідь усвідомлювали, що вказаний договір в частині оплати Комунальним підприємством Агрофірма радгосп «Білозерський» виконаний не буде, сторони укладали цей договір за відсутності у Комунального підприємства Агрофірма радгосп «Білозерський» наміру його виконувати, а поставки товару взагалі не було, що підтверджується відсутністю облікових документів та балансового руху товару, відображеного в регістрах бухгалтерського обліку. Вказані обставини суперечать принципам цивільного обороту, свідчать про спрямованість та використання спірних договорів на цілі, відмінні від отримання прибутку, доводять фраудаторність оспорюваного договору та наявність у діях відповідачів спільного умислу на створення штучної кредиторської заборгованості для подальшого здійснення контролю над комітетом кредиторів боржника у разі відкриття провадження у справі про його банкрутство;
-договір відповідального зберігання майна №07052021/3М укладений 07.05.2021, тоді як суд першої інстанції дослідив статут Комунального підприємства Агрофірма радгосп «Білозерський», який затверджений рішенням Білозерської селищної ради від 04.06.2021 №169, водночас як в матеріалах цивільної справи №522/2056/23, так як і в матеріалах справи №916/4487/23(916/971/24) відсутня актуальна копія статуту Комунального підприємства Агрофірма радгосп «Білозерський», відповідно, висновки даних судів про можливість укладання підприємством спірного договору без попереднього погодження засновником є недостовірними;
-місцевий господарський суд не звернув уваги на доводи відповідача, що відповідний договір укладався з метою створення штучної заборгованості за товар, який ніколи не поставлявся, уникнення оподаткування та контролю з боку засновника, відповідно, факт відсутності виставлення рахунку та відображення Комунальним підприємством Агрофірма радгосп «Білозерський» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рекольт Агро» операції з оподаткування є бездіяльністю, направленою на приховування істинного правочину договору поставки товару, а тому судом всупереч нормам матеріального права не застосовано приписи статті 235 Цивільного кодексу України;
-оскаржуваний правочин спричинив тяжкі наслідки, а отже, до вказаних правовідносин слід застосувати статтю 233 Цивільного кодексу України;
-є помилковим висновок суду, що стаття 78-1 Господарського кодексу України не має відношення до договору відповідального зберігання, адже договір відповідального зберігання майна №07052021/3М від 07.05.2021 щодо придбання товарів балансовою вартістю 5 646 347,16 грн перевищує законодавчі обмеження, які становлять 100 мінімальних заробітних плат (на 2021 рік - це 600 000 грн), відповідно, керівник підприємства не виконав зобов'язань з отримання згоди засновника на вчинення відповідного господарського зобов'язання, балансова вартість якого перевищувала 100 мінімальних заробітних плат;
-є неправомірним відхилення судом першої інстанції клопотань позивача про призначення товарознавчої, економічної та почеркознавчої експертиз у даній справі.
Одночасно із поданням апеляційної скарги скаржником заявлено клопотання:
-про призначення судової товарознавчої експертизи (вх.№4122/24 від 31.10.2024) з метою підтвердження доводів позивача щодо факту фіктивного поставлення товару за договором відповідального зберігання майна від 07.05.2021 №07052021/3М за завищеними цінами;
-про призначення судової економічної експертизи (вх.№4123/24 від 31.10.2024) з метою підтвердження доводів позивача щодо факту відсутності здійснення господарських операції та поставки майна за договором відповідального зберігання майна від 07.05.2021 №07052021/3М;
-про призначення судової почеркознавчої експертизи (вх.№4124/24 від 31.10.2024) з метою підтвердження позиції позивача щодо недійсності договору відповідального зберігання майна від 07.05.2021 №07052021/3М (договору поставки) внаслідок невчинення колишнім керівником Комунального підприємства Агрофірма радгосп «Білозерський» дій з його підписання.
Позиція ОСОБА_1 щодо апеляційної скарги
ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу (від 25.11.2024 вх.№4120/24/Д2) просив рішення Господарського суду Одеської області від 16.09.2024 у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідач зазначив, що судом першої інстанції зроблені вірні висновки, зокрема щодо відсутності ознак фраудаторності за договором відповідального зберігання майна від 07.05.2021 №07052021/3М та договором про відступлення права вимоги №1 від 16.02.2022 з урахуванням встановлених ухвалами Одеського апеляційного суду від 27.06.2024 та Верховного Суду від 05.09.2024 у справі №522/2056/23 обставин відсутності порушень при укладенні договору відповідального зберігання майна від 07.05.2021 №07052021/3М норм статті 78-1 Господарського кодексу України та відсутність порушення прав засновника. Також відповідач звернув увагу та на те, що позивачем не доведено, що правочин укладений між сторонами, є удаваним договором поставки, навпаки аналіз положень договору відповідального зберігання майна від 07.05.2021 №07052021/3М, акти приймання - передачі майна, вимоги та листування свідчать про його ознаки саме як договору відповідального зберігання.
За доводами ОСОБА_1 , твердження апелянта про укладення оспорюваного правочину на вкрай невигідних умовах не підтверджено жодним доказом. Навпаки, вказаний актив, яке підприємство використало в господарській діяльності, надало йому певну користь, що підтверджено самим підприємством боржника, а момент неможливості виконання вказаного зобов'язання пов'язаний саме через незаконні дії начальника Білозерської селищної військової адміністрації Острівного І.М., що виразилися у блокуванні господарської діяльності агрофірми, що підтверджено винесенням ним розпорядження від 04.03.2023 №19, згідно якого було заборонено вивезення з території Комунального підприємства Агрофірма радгосп «Білозерський» матеріально-технічних цінностей та будь-якого майна до проведення повної інвентаризації майна. Фактично, в результаті вказаної заборони, діяльність підприємства була заблокована. Весь товар культур зернових, котрі підприємство мало намір реалізувати та покрити заборгованість з метою подальшої роботи, було знищено в результаті ворожих обстрілів в період березень - квітень 2023 року. Розуміючи неможливість проведення інвентаризації на лінії зіткнення, ОСОБА_2 свідомо своїм розпорядженням її призначив. Через вказані дії підприємство позбавилось можливості реалізувати товар та отримало прямих збитків на суму близько 8 000 000,00 грн (вартість майна зернових культур), знищених в результаті блокування роботи підприємства та ворожих обстрілів. Окремо, було знищено значну частину спиртів та виноматеріалу з активів підприємства, через пряму їх заборону вивезення з боку начальника Білозерської селищної військової адміністрації ОСОБА_2 .
Також відповідач зазначив, що керівництвом агрофірми начальнику Білозерської військової селищної адміністрації неодноразово наголошувалось про необхідність переміщення товаро-матеріальних цінностей в безпечне місце з метою їх збереження, зокрема і зазначалось про врожай зернових. Наказом Комунального підприємства Агрофірма радгосп «Білозерський» від 04.03.2023 було повідомлено ОСОБА_2 про необхідність забезпечення схоронності майна підприємства через обстріли. Вказане також було проігноровано ОСОБА_2 .
Саме ці факти і неможливість виконання зобов'язань підприємством перед кредиторами, що виникли до початку ведення бойових дій, подальше блокування господарської діяльності з боку посадових осіб Білозерської селищної військової адміністрації шляхом зловживання ним свого службового становища, знищення майже всіх будівель, споруд та активів підприємства в результаті ворожих обстрілів, на переконання відповідача, стали підставами для звернення кредиторів з відповідними грошовими вимогами до боржника.
Відповідачем до відзиву на апеляційну скаргу також долучено заперечення на клопотання про призначення судової економічної, почеркознавчої та товарознавчої експертиз.
ОСОБА_1 просив відмовити у задоволенні клопотання про призначення судової економічної експертизи з огляду на те, що предметом розгляду у даній справі є відповідність зазначених договорів чинному законодавству України саме на момент їх укладення, порядок їх виконання і порядок відображення такого виконання в бухгалтерському обліку сторін виходить за межі предмету розгляду у даній справі та не впливає на дійсність правочину; у задоволенні клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи просив відмовити з огляду на наявність в матеріалах справи доказів, а саме, листів - переписки між сторонами правочину - Комунальним підприємством Агрофірма радгосп «Білозерський» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рекольт Агро», які підтверджують виконання укладеного договору протягом значного часу, що виключає можливість його не існування та не підписання сторонами, та у задоволенні клопотання апелянта про призначення судової товарознавчої експертизи просив відмовити, оскільки вважає, що факти, які просить дослідити позивач при проведенні відповідної експертизи, не мають значення для даної справи.
Позиція Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекольт Агро» щодо апеляційної скарги
Товариство з обмеженою відповідальністю «Рекольт Агро» у відзиві на апеляційну скаргу (від 25.11.2024 вх.№4120/24/Д3) просило рішення Господарського суду Одеської області від 16.09.2024 у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Товариством з обмеженою відповідальністю «Рекольт Агро» до відзиву на апеляційну скаргу долучено заперечення на клопотання апелянта про призначення у даній справі судової економічної, почеркознавчої та товарознавчої експертиз. Зміст відзиву на апеляційну скаргу та відповідних заперечень є ідентичним відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 та долучених ним до нього заперечень на клопотання апелянта про призначення відповідних експертиз.
Позиція Комунального підприємства Агрофірма радгосп «Білозерський» щодо апеляційної скарги
Комунальне підприємство Агрофірма радгосп «Білозерський» у відзиві на апеляційну скаргу (від 26.11.2024 вх.№4120/24/Д7) просило відмовити у її задоволенні в повному обсязі.
Зокрема, Комунальне підприємство Агрофірма радгосп «Білозерський» зазначило, що між сторонами був укладений саме договір зберігання, і посилання на його удаваність є безпідставним, крім того, відповідний договір не підпадає під ознаки фраудаторних правочинів. Комунальне підприємство Агрофірма радгосп «Білозерський» також звернуло увагу на відсутність в матеріалах справи доказів наявності у останнього тяжких обставин, які безпосередньо вплинули на волевиявлення підприємства та змусили його укласти договір зберігання, фактично єдиним тяжким наслідком укладення спірного договору стало подальше порушення справи про банкрутство комунального підприємства, при цьому подальше виконання або не виконання договорів не може слугувати підставою для визнання їх недійсними.
Комунальне підприємство Агрофірма радгосп «Білозерський» також зазначило, що судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.
Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції
Апеляційна скарга зареєстрована судом 31.10.2024 за вх.№4120/24.
Одночасно скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги та клопотання про призначення судових експертиз.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду апеляційної скарги та клопотань визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.10.2024 та протоколами передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 31.10.2024.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.11.2024 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Білозерської селищної військової адміністрації Херсонського району Херсонської області на рішення Господарського суду Одеської області від 16.09.2024 у справі №916/4487/23(916/971/24) до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Доручено Господарському суду Одеської області надіслати матеріали справи №916/4487/23(916/971/24) на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
06.11.2024 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи №916/4487/23(916/971/24).
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.11.2024 клопотання Білозерської селищної військової адміністрації Херсонського району Херсонської області про поновлення строку на подання апеляційної скарги залишено без розгляду, оскільки скаржником не було пропущено строк на подання апеляційної скарги. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Білозерської селищної військової адміністрації Херсонського району Херсонської області на рішення Господарського суду Одеської області від 16.09.2024 у справі №916/4487/23(916/971/24). Встановлено учасникам справи строк до 26.11.2024 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз'яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Запропоновано учасникам справи у строк до 26.11.2024 подати свої міркування або заперечення щодо заявлених скаржником клопотань про призначення судової товарознавчої експертизи (вх.№4122/24 від 31.10.2024), про призначення судової економічної експертизи (вх.№4123/24 від 31.10.2024) та про призначення судової почеркознавчої експертизи (вх.№4124/24 від 31.10.2024) у справі №916/4487/23(916/971/24).
23.11.2024 ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подано відзив на апеляційну скаргу (вх.№4120/24/Д2 від 25.11.2024), разом із запереченнями на клопотання скаржника про призначення експертиз.
25.11.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю «Рекольт Агро» через систему «Електронний суд» подано відзив на апеляційну скаргу (вх.№4120/24/Д3 від 25.11.2024), разом із запереченнями на клопотання скаржника про призначення експертиз.
25.11.2024 Комунальним підприємством Агрофірма радгосп «Білозерський» через систему «Електронний суд» подано відзив на апеляційну скаргу (вх.№4120/24/Д7 від 26.11.2024).
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.11.2024 розгляд апеляційної скарги Білозерської селищної військової адміністрації Херсонського району Херсонської області на рішення Господарського суду Одеської області від 16.09.2024 у справі №916/4487/23(916/971/24) призначено на 10.12.2024 о 12:00 год.
У судовому засіданні, яке відбулось 10.12.2024, було порушено питання щодо заявлених апелянтом клопотань про призначення судових експертиз.
Статтею 1 Закону України «Про судову експертизу» передбачено, що судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Частинами першою, другою статті 98 Господарського процесуального кодексу України визначено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.
Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.
Відповідно до статті 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:
1)для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
2)жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Згідно із частиною першою статті 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Особливість висновку експерта полягає в тому, що предметом його дослідження є обставини, встановлення яких потребує наявності спеціальних знань (частина друга статті 98 Господарського процесуального кодексу України). Отже, висновок експерта дозволяє встановити певні специфічні обставини, які не можуть бути встановлені іншими доказами (засобами доказування).
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Неприпустимо ставити перед судовими експертами питання, вирішення яких не спрямовано на встановлення даних, що входять до предмета доказування у справі, а також правові питання, вирішення яких згідно з чинним законодавством віднесено до компетенції суду.
Призначення експертизи є правом, а не обов'язком господарського суду, при цьому питання призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06.04.2023 у справі №910/11002/21.
Предметом позову у даній справі є визнання недійсним договору відповідального зберігання майна від 07.05.2021 №07052021/3М, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рекольт Агро» та Комунальним підприємством Агрофірма радгосп «Білозерський», та визнання недійсним договору про відступлення права вимоги №1 від 16.02.2022, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рекольт Агро» та ОСОБА_1 .
При цьому суть заявлених позивачем вимог про визнання недійсним договору відповідального зберігання майна від 07.05.2021 №07052021/3М зводиться до того, що вказаний правочин вчинено з порушенням норм чинного законодавства, а саме: на вкрай невигідних умовах, за відсутності рішення позивача про надання згоди на його вчинення, всупереч вимогам статті 78-1 Господарського кодексу України, є удаваним договором поставки, балансова вартість якого перевищує 100 мінімальних заробітних плат, а також не підписаний колишнім керівником Комунального підприємства Агрофірма радгосп «Білозерський». Крім того, за доводами позивача, договір відповідального зберігання майна від 07.05.2021 №07052021/3М та договір про відступлення права вимоги №1 від 16.02.2022 не мали на меті настання реальних наслідків, а тому мають бути визнані недійсними відповідно до положень частини п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України.
Позивач на вирішення судової економічної експертизи просив поставити питання, чи відповідає чинному законодавству з ведення обліку і подання звітності дії відповідачів з відображення фінансових операцій, які здійснювались при виконанні сторонами договору відповідального зберігання і договору про відступлення права вимоги, та чи підтверджується документально оформлення операцій відповідачів за спірними договорами. Позивач просив призначити вказану експертизу з метою підтвердження його доводів щодо факту відсутності здійснення господарських операцій та поставки майна за договором відповідального зберігання майна від 07.05.2021 №07052021/3М.
Таким чином, на вирішення судової економічної експертизи експертам запропоновано поставити питання щодо виконання сторонами умов договору зберігання і відображення такого виконання в бухгалтерському обліку сторін, тоді як предметом спору у даній справі є відповідність зазначених договорів чинному законодавству України на момент їх укладення, з огляду на що порядок їх виконання і порядок відображення такого виконання в бухгалтерському обліку сторін виходить за межі предмету розгляду у даній справі та не впливає на дійсність правочину.
На вирішення судової товарознавчої експертизи позивач просив поставити питання про те, яка дійсна ринкова вартість майна, переданого за договором зберігання, та чи співпадає ринкова ціна з ціною, вказаною в актах приймання-передачі.
Аргументуючи призначення товарознавчої експертизи, позивач зазначив, що Комунальне підприємство Агрофірма радгосп «Білозерський» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Рекольт Агро», укладаючи договір відповідального зберігання майна від 07.05.2021 №07052021/3М, мали намір (умисел) на порушення інтересів держави/громади і суспільства, що полягає в обході норм, визначених статтею 78-1 Господарського кодексу України, конкурентної процедури закупівлі товару та фіктивного поставлення товару за завищеними цінами. Вказані дії нанесли збитки Білозерській селищній територіальній громаді, адже комунальне підприємство створено на основі майна територіальної громади з метою отримання прибутку від господарської діяльності підприємства, частина прибутку поверталась до бюджету громади для задоволення соціальних потреб мешканців територіальної громади.
З урахуванням викладеного, на вирішення судової товарознавчої експертизи експертам запропоновано поставити питання щодо вартості товару/майна, переданого за договором зберігання. Водночас пунктом 3.3. договору відповідального зберігання майна від 07.05.2021 №07052021/3М передбачено, що кількість і вартість майна, яке передається на відповідальне зберігання, зазначається в додаткових угодах до даного договору, актах приймання - передачі та/або накладних, відтак, сторонами у договорі визначено вартість майна, переданого на відповідальне зберігання. У зв'язку з наведеним, відсутня потреба у спеціальних знаннях при визначенні ринкової вартості майна на підставі даних експертизи, оскільки така вартість вже визначена умовами договору відповідального зберігання.
Клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи заявлено позивачем з метою підтвердження його позиції щодо недійсності договору відповідального зберігання майна від 07.05.2021 №07052021/3М (договору поставки) внаслідок невчинення колишнім керівником Комунального підприємства Агрофірма радгосп «Білозерський» дій з його підписання.
Однак клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи не обґрунтоване належним чином, оскільки позивач не навів жодних обставин на спростування такого підписання договору з боку Керкеза С.А. або підписання наведених документів третіми особами.
З урахуванням наведеного вище обґрунтування, колегія суддів протокольною ухвалою, постановленою у судовому засіданні 10.12.2024, відмовила у задоволенні клопотань апелянта про призначення судової економічної, судової товарознавчої та судової почеркознавчої експертиз.
З метою повного, об'єктивного та всебічного розгляду справи протокольною ухвалою суду, постановленою у судовому засіданні 10.12.2024, оголошено перерву до 28.01.2025 об 11:30 год.
З огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, ухвалою суду від 10.12.2024 вирішено розглянути апеляційну скаргу Білозерської селищної військової адміністрації Херсонського району Херсонської області на рішення Господарського суду Одеської області від 16.09.2024 у справі №916/4487/23(916/971/24) поза межами строку, встановленого у частині першій статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк.
У судовому засіданні, яке відбулось 28.01.2025, з метою повного, об'єктивного та всебічного розгляду справи протокольною ухвалою суду оголошено перерву до 11.03.2025 об 11:30 год.
У судових засіданнях, які проводились за клопотаннями представника Комунального підприємства Агрофірма радгосп «Білозерський» - адвоката Долгополова О.В. в режимі відеоконференції, присутні представники учасників справи надавали усні пояснення.
Скаржник про дату, час та місце проведення судових засідань повідомлявся належним чином, проте участі не брав, при цьому останнім подано клопотання (вх.№4120/24/Д8 від 10.12.2024) про розгляд справи за відсутності його представника.
Відповідно до статті 42 Господарського процесуального кодексу України участь в судових засіданнях учасників справи - це право, а не обов'язок, якщо інше не визначено законом.
Апеляційний суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови учасникам для представлення своєї позиції, тоді як відповідно до частини дванадцятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Рекольт Агро» також про дату, час та місце проведення судових засідань повідомлялось належним чином, однак не скористався своїм правом участі у жодному судовому засіданні апеляційної інстанції.
Оскільки матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду апеляційної скарги, обов'язкова явка учасників справи в судове засідання апеляційної інстанції Південно-західним апеляційним господарським судом не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представників учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце судового засідання.
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.
Фактичні обставини справи
07.05.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рекольт Агро» (поклажодавцем) та Комунальним підприємством Агрофірма радгосп «Білозерський» (зберігачем) укладено договір відповідального зберігання майна №07052021/ЗМ (надалі також - договір зберігання), відповідно до пункту 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання протягом строку дії цього договору матеріальні цінності, визначені товарною або товарно-транспортною накладною та/або актом приймання-передачі, які є невід'ємною частиною цього договору.
У пункті 1.2. договору зберігання вказано, що відповідальне зберігання за цим договором є безоплатним.
Пунктом 1.5. вказаного договору передбачено, що зберігання майна здійснюється у власних складських приміщеннях зберігача, розташованих за адресою: 75003, Херсонська обл., Білозерський р-н, селище Дніпровське, вул. Центральна, буд. №3, якщо інше письмово не узгоджено сторонами. За вказаною адресою зберігач зобов'язаний приймати майно на зберігання та видавати його за письмовою вимогою поклажодавця протягом 3 (трьох) днів після отримання вимоги. При необхідності, за погодженням сторін, приймання або видача майна може здійснюватися в неробочий час, в тому числі у вихідні або святкові дні, без додаткової оплати з боку поклажодавця.
Згідно із пунктом 2.2. договору зберігання право власності на майно на весь період зберігання залишається за поклажодавцем.
У пунктах 2.3., 2.4. договору зберігання сторони погодили, що майно не може використовуватися в діяльності зберігача, у його власному виробничому або господарському обороті. Майно не може бути передане зберігачем в оренду, заставу, в тому числі з метою отримання кредитів чи забезпечення податкової заборгованості, відчужене будь-яким іншим способом.
Пунктом 3.1. договору зберігання передбачено, що передача майна на відповідальне зберігання здійснюється за товарною або товарно-транспортною накладною та/або актом приймання-передачі, які є додатками до цього договору.
Зняття майна зі зберігання здійснюється в місці його зберігання за актами приймання-передачі в порядку та строки, визначені пунктом 1.5. даного договору (пункт 3.2. договору зберігання).
Пунктом 3.3. договору зберігання визначено, що кількість і вартість майна, яке передається на відповідальне зберігання, зазначається в додаткових угодах до даного договору, актах приймання-передачі та/або накладних.
За умовами підпунктів 3.6.1., 3.6.2. пункту 3.6. договору початок зберігання - 07.05.2021, закінчення зберігання - 01.09.2021.
У пункті 4.1. вказаного договору зазначено, що послуги зберігача по зберіганню всього майна є безоплатними.
Зберігач зобов'язаний, зокрема: нести відповідальність за будь-які втрату або ушкодження майна поклажодавця, що знаходиться у зберігача, з моменту одержання майна від поклажодавця до закінчення його зберігання та повернення поклажодавцеві; повернути майно поклажодавцеві за актом приймання-передачі протягом 1 (одного) робочого дня після припинення / розірвання договору / отримання вимоги від поклажодавця щодо повернення майна, у стані, в якому воно було одержане, з урахуванням нормального зносу (підпункти 5.2.5., 5.2.7. пункту 5.2. договору зберігання).
Зберігач не має права користуватись майном, а також передавати його у користування іншим особам (підпункт 5.3.1. пункту 5. договору зберігання).
Поклажодавець має право отримати все майно або його частину у будь-який день строку зберігання, за умови направлення та отримання зберігачем не менш ніж за 3 (три) робочі дні вимоги про повернення майна, переданого на зберігання за цим договором (підпункт 6.1.2. пункту 6.1 договору зберігання).
Згідно з умовами пункту 7.2. договору зберігач несе відповідальність за збереження і цілісність майна з дати передачі на зберігання і до дати повернення поклажодавцю. У випадку знищення або ушкодження майна, яке зберігається, або його частини, останній повинен за свій рахунок повернути поклажодавцю рівну кількість аналогічного майна в належному стані.
Пунктом 7.5. договору передбачено, що зберігач зобов'язаний відшкодувати поклажодавцю майна, прийнятого на відповідальне зберігання, збитки у повному обсязі в разі: 1) втрати (нестачі) майна або його пошкодження, які призвели до погіршення споживчих якостей настільки, що використання того за призначенням стало неможливим («істотне пошкодження») - в розмірі вартості втраченого майна або якого не вистачає; 2)пошкодження майна - в розмірі суми, на яку знизилась його вартість.
Відповідно до пунктів 9.1., 9.2. договору зберігання, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк дії цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 10.1. цього договору, та закінчується 01.09.2021.
Договір відповідального зберігання майна підписаний директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекольт Агро» Мацегорою В.В. та в.о. директора Комунального підприємства Агрофірма радгосп «Білозерський» Керкезом С.А.
21.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рекольт Агро» (поклажодавцем) та Комунальним підприємством Агрофірма радгосп «Білозерський» (зберігачем) укладено додаткову угоду до договору відповідального зберігання майна №07052021/ЗМ від 07.05.2021, згідно з умовами якої сторони дійшли до взаємної згоди внести зміни до договору, у зв'язку з чим вирішили виключити з договору пункт 10.4. в існуючій редакції.
На виконання умов договору відповідального зберігання майна №07052021/ЗМ від 07.05.2021, у період з 08.05.2021 по 05.06.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю «Рекольт Агро» було передано на відповідальне зберігання Комунальному підприємству Агрофірма радгосп «Білозерський» майно на загальну суму 5 646 347,16 грн, що підтверджується відповідними актами приймання - передачі майна, специфікаціями до договору відповідального зберігання майна №07052021/3М від 07.05.2021 і накладними, а саме:
-Церкоштеф, 140 л, вартістю 156 802,80 грн (акт №1 від 08.05.2021 приймання - передачі майна до договору відповідального зберігання майна №07052021/3М від 07.05.2021, специфікація №1 від 08.05.2021 до договору відповідального зберігання майна №07052021/3М від 07.05.2021, накладна №б/н від 08.05.2021 року);
-Аргумент, РК, гербіцид, десикант (20 л) 300 л, вартістю 41 994,00 грн; добриво рідке НЬЮКАЛ (10Л) (Green Has Італія) 250 л, вартістю 75 825,00 грн; Інтерн, КЕ, інсектицид (1 л) 235 л, вартістю 210 555,30 грн; Тіома, КС, фунгіцид (5 л) 365 л, вартістю 143 072,70 грн; Скорпіон, РК, десикант (20 л) 260 л, вартістю 45 130,80 грн.; Шаман, КЕ, інсектицид (5 л) 60 л, вартістю 21 837,60 грн. (акт №2 приймання - передачі майна від 13.05.2021 до договору відповідального зберігання майна №07052021/3М від 07.05.2021, специфікація №2 від 13.05.2021 до договору відповідального зберігання майна №07052021/3М від 07.05.2021, накладна №1 від 13.05.2021);
-Ветеран, РК, інсектицид (1 л) 96 л, вартістю 67 201,92 грн; Віртуоз, КЕ, фунгіцид (5 л) 150 л, вартістю 117 603,00 грн; Дозор, ЗП, інсектицид (0,6 кг) 240 кг, вартістю 470 404,80 грн; Мінеральне добриво Грінплант NPK 12-9-34+2+ME 150 кг, вартістю 13 806,00 грн; Органічне рідке добриво НУТРІГРІН А-Д (5л) (Green Has Італія) 5 л, вартістю 2 550,00 грн; Тіома, КС, фунгіцид (5 л) 570 л, вартістю 223 462,80 грн (акт №3 приймання - передачі майна від 14.05.2021 до договору відповідального зберігання майна №07052021/3М від 07.05.2021, специфікація №3 від 14.05.2021 до договору відповідального зберігання майна №07052021/3М від 07.05.2021, накладна №23 від 14.05.2021);
-АНОРЕЛ NV Добриво мінеральне КАЛАНІТ (нітрат кальцію) 1 т, вартістю 18 200,04 грн; Мовенто 100 SC KC 48 л, вартістю 74 459,52 грн; ПАЗ Пінфок (1л) 4 л, вартістю 2 240,16 грн; ПАР Theta-коректор, р. (5 л) 40 л, вартістю 22 401,60 грн; Фонтес, ЗП, фунгіцид (1 кг) 800 кг, вартість 193 776,00 грн (акт №4 приймання - передачі майна від 21.05.2021 до договору відповідального зберігання майна №07052021/3М від 07.05.2021, специфікація №4 від 21.05.2021 року до договору відповідального зберігання майна №07052021/3М від 07.05.2021, накладна №24 від 21.05.2021);
-Церкоштеф 110 л, вартістю 123 202,20 грн; АНОРЕЛ NV Добриво мінеральне КАЛАНІТ (нітрат кальцію) 0,8 т, вартістю 14 560,08 грн (акт №5 приймання - передачі майна від 22.05.2021 до договору відповідального зберігання майна №07052021/3М від 07.05.2021, специфікація №5 від 22.05.2021 до договору відповідального зберігання майна №07052021/3М від 07.05.2021, накладна №25 від 22.05.2021);
-Бонафайт, ЗП, фунгіцид (1 кг) 280 кг, вартістю 100 749,60 грн; Бонафайт, ЗП, фунгіцид (5 кг) 300 кг, вартістю 107 946,00 грн; Інтерн, КЕ, інсектицид (1 л) 70 л, вартістю 62 718,60 грн; КОРАГЕН 20 к.с., 10х1л 10 л, вартістю 57 960,00 грн; ПАЗ Пінфок (1 л) 5 л, вартістю 2 800,20 грн; ПАР Theta-коректор, р. (5 л) 35 л, вартістю 19 601,40 грн; Шаман, КЕ, інсектицид (5 л) 925 л, вартістю 336 663,00 грн (акт №6 приймання - передачі майна від 24.05.2021 до договору відповідального зберігання майна №07052021/3М від 07.05.2021, специфікація №6 від 24.05.2021 до договору відповідального зберігання майна №07052021/3М від 07.05.2021, накладна №26 від 24.05.2021);
-Бонафайт, ЗП, фунгіцид (1 кг) 180 кг, вартістю 64 767,60 грн; Бонафайт, ЗП, фунгіцид (5 кг) 420 кг, вартістю 151 124,40 грн; Аргумент, РК, гербіцид, десикант (20 л) 380л, вартістю 53 192,40 грн; Фалькон 460 ЕС, КЕ 280 л, вартістю 239 904,00 грн; Шаман, КЕ, інсектицид (5 л) 20 л, вартістю 7 279,20 грн (акт №7 приймання - передачі майна від 25.05.2021 до договору відповідального зберігання майна №07052021/3М від 07.05.2021, специфікація №7 від 25.05.2021 до договору відповідального зберігання майна №07052021/3М від 07.05.2021, накладна №27 від 25.05.2021);
-Бонафайт, ЗП, фунгіцид (1 кг) 700 кг, вартістю 251 874,00 грн; КОРАГЕН 20 к.с., 10х1л 75 л, вартістю 434 700,00 грн (акт №8 приймання - передачі майна від 27.05.2021 до договору відповідального зберігання майна №07052021/3М від 07.05.2021, специфікація №8 від 27.05.2021 до договору відповідального зберігання майна №07052021/3М від 07.05.2021, накладна №28 від 27.05.2021);
-ПАР Theta-коректор, р. (5 л) 40 л, вартістю 22 401,60 грн (акт №9 приймання - передачі майна від 28.05.2021 до договору відповідального зберігання майна №07052021/3М від 07.05.2021, специфікація №9 від 28.05.2021 до договору відповідального зберігання майна №07052021/3М від 07.05.2021, накладна №29 від 28.05.2021);
-Беркут, КЕ, фунгіцид (5 л) 240 л, вартістю 120 960,00 грн; Луна Сенсейшн 182 л, вартістю 794 976,00 грн; Фонтес, ЗП, фунгіцид (1 кг) 700 кг, вартістю 169 554,00 грн (акт №10 приймання - передачі майна від 03.06.2021 до договору відповідального зберігання майна №07052021/3М від 07.05.2021, специфікація №10 від 03.06.2021 до договору відповідального зберігання майна №07052021/3М від 07.05.2021, накладна №30 від 03.06.2021);
-ПАЗ Пінфок (1л) 8 л, вартістю 4 480,32 грн; ПАР Theta-коректор, р. (5 л) 70 л, вартістю 39 202,80 грн; КОРАГЕН 20 к.с., 10х1л 5 л, вартістю 28 980,00 грн; Фунгіцид Бенелус КЕ (1л) 13 л, вартістю 14 269,32 грн; Фонтес, ЗП, фунгіцид (1 кг) 500 кг, вартістю 121 110,00 грн; Шаман, КЕ, інсектицид (5 л) 560 л, вартістю 203 817,60 грн (акт №11 приймання - передачі майна від 04.06.2021 до договору відповідального зберігання майна №07052021/3М від 07.05.2021, специфікація №11 від 04.06.2021 до договору відповідального зберігання майна №07052021/3М від 07.05.2021, накладна №31 від 04.06.2021);
-Ветеран, РК, інсектицид (1 л) 20 л, вартістю 14 000,40 грн; Лютер, КЕ, 5л 25 л, вартістю 6 300,00 грн; Брандер, КС, фунгіцид (5 л) 20 л, вартістю 16 800,00 грн; Добриво рідке НЬЮКАЛ (10Л) (Green Has Італія) 100 л, вартістю 30 330,00 грн; Скорпіон, РК, десикант (20 л) 200 л, вартістю 34 716,00 грн; Аргумент, РК, гербіцид, десикант (20 л) 400л, вартістю 55 992,00 грн; Аргумент Форте 500 SL, РК, гербіцид 100 л, вартістю 19 608,00 грн; Скорпіон, Форте (20 л) 60 л, вартістю 18 482,40 грн (акт №12 приймання - передачі майна від 05.06.2021 до договору відповідального зберігання майна №07052021/3М від 07.05.2021, специфікація №12 від 05.06.2021 до договору відповідального зберігання майна №07052021/3М від 07.05.2021, накладна №32 від 05.06.2021.
30.06.2021 директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекольт Агро» було направлено Комунальному підприємству Агрофірма радгосп «Білозерський» вимогу про повернення майна, переданого на відповідальне зберігання.
Комунальне підприємство згідно відповіді №777 від 03.08.2021 повідомило, що майно на суму 4 868 704,32грн, яке передане на відповідальне зберігання за договором №07052021/3М, у зв'язку з виробничою необхідністю було використано в господарській діяльності підприємства, а тому не має змоги повернути майно.
02.12.2021 директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекольт Агро» було направлено комунальному підприємству вимогу про повернення або відшкодування вартості майна, переданого на відповідальне зберігання.
Комунальне підприємство Агрофірма радгосп «Білозерський» згідно відповіді №902 від 22.12.2021 повідомило, що сума у розмірі 4 868 704,32 грн є дуже значною для комунального підприємства, у зв'язку з чим останнє не має змоги відшкодувати вартість майна, переданого на відповідальне зберігання за договором №07052021/3М від 07.05.2021, та сплатити неустойку. Також у відповіді зазначено, що підприємство готове здійснити повне погашення боргу, однак у строк до кінця третього кварталу 2022 року, в разі наявності коштів одразу буде здійснювати часткове погашення боргу.
Зазначені обставини встановлені у рішенні Приморського районного суду м. Одеси від 10.03.2023 у справі №522/2056/23, яким позовну заяву ОСОБА_1 до Комунального підприємства Агрофірма радгосп «Білозерський» про стягнення грошових коштів задоволено; стягнуто з Комунального підприємства Агрофірма радгосп «Білозерський» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 9 080 950,51 грн, які складаються із: вартості майна, переданого на відповідальне зберігання за договором відповідального зберігання майна №07052021/3М від 07.05.2021 у сумі 5 646 347,16 грн; неустойки станом на 20.01.2023 у сумі 1 874 587,25 грн; 3% річних у сумі 154 075,66 грн; інфляційні втрати у сумі 1 405 940,44 грн; стягнуто з Комунального підприємства Агрофірма радгосп «Білозерський» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 13 420,00 грн. На примусове виконання вказаного рішення суду 21.04.2023 видано виконавчий лист від 10.03.2023р.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, Білозерська селищна військова адміністрація Херсонського району Херсонської області, як особа, яка не брала участі у справі, оскаржила його в апеляційному порядку. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що Білозерська селищна рада є органом управління майном підприємства - Комунального підприємства Агрофірма радгосп «Білозерський»; Білозерська селищна рада не приймала рішення про надання згоди вказаному комунальному підприємству на вчинення господарського зобов'язання та договору відповідального зберігання майна №07052021/ЗМ від 07.05.2021, та даний договір суперечить статті 78-1 Господарського кодексу України.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 14.03.2024 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Білозерської селищної військової адміністрації Херсонського району Херсонської області.
В подальшому, Одеський апеляційний суд ухвалою від 27.06.2024 апеляційне провадження закрив на підставі статті 362 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки встановив, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки Білозерської селищної військової адміністрації Херсонського району Херсонської області не вирішувалися, оскільки Комунальне підприємство Агрофірма радгосп «Білозерський» діє на підставі статуту та в межах наданих йому повноважень, серед іншого, і щодо укладення договорів. Тому посилання Білозерської селищної військової адміністрації Херсонського району Херсонської області, що відповідачем у справі без попереднього погодження із Білозерською селищною військовою адміністрацією було укладено договір, тим самим порушено права заявника, є безпідставними.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2024 у справі №522/2056/23 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою особи, яка не брала участі у розгляді справи, Білозерської селищної військової адміністрації Херсонського району Херсонської області на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10.03.2023 та ухвалу Одеського апеляційного суду від 27.06.2024 у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Агрофірми радгосп «Білозерський» про стягнення грошових коштів.
Касаційним судом зазначено, що відповідно до Статуту Комунального підприємства Агрофірма радгосп «Білозерський» підприємство є юридичною особою, користується закріпленим за ним майном на праві господарського відання, має право від свого імені укладати договори та інші цивільно-правові угоди, набувати майновий і немайнових прав та виконувати обов'язки, бути позивачем та відповідачем у судах, займатись діяльністю, яка відповідає напрямкам, передбачених цим Статутом.
Пунктом 3.6. Статуту передбачено, що майном, яке належить підприємству на правах господарського відання, підприємство користується, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та Статуту підприємства, щодо визначених засновником/власником обмежень.
Згідно пункту 4.1.1. Статуту підприємство має право самостійно планувати та проводити будь-яку господарську діяльність, в межах повноважень, передбачених цим Статутом.
Відповідно до пункту 5.3. Статуту директор підприємства самостійно вирішує питання діяльності підприємства, за винятком тих, що віднесені законодавством до компетенції засновника/власника.
Таким чином, підприємство було створене для здійснення комерційної господарської діяльності, а його майно перебуває у комунальній власності та закріплене за ним на праві господарського відання. Підприємство повністю веде самостійно комерційну діяльність на власний розсуд, з врахуванням обмежень, визначених статутом.
Відмовляючи у відкритті касаційного провадження, Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд, закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою Білозерської селищної військової адміністрації Херсонського району Херсонської області на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10.03.2023, обґрунтовано вважав, що оскільки Комунальне підприємство Агрофірма радгосп «Білозерський» є юридичною особою, яка користується закріпленим за ним майном на праві господарського відання, має право від свого імені укладати договори та інші цивільно-правові угоди, набувати майнових і немайнових прав та виконувати обов'язки, бути позивачем та відповідачем у судах, отже, виниклий спір про стягнення коштів, права та інтереси Білозерської селищної військової адміністрації Херсонського району Херсонської області, як засновника підприємства, не зачіпає. Виходячи з вищенаведеного, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що суд першої інстанції, ухваливши оскаржуване рішення, не вирішував питання про права, обов'язки чи інтереси заявника, а тому апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 Цивільного процесуального кодексу України, касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосування апеляційним судом норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування.
Поряд з цим, з матеріалів справи вбачається, що 16.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рекольт Агро» (первісним кредитором) та гр. ОСОБА_1 (новим кредитором) укладено договір №1 про відступлення права вимоги (надалі також - договір про відступлення права вимоги).
Згідно із пунктом 1 вказаного договору первісний кредитор передає належне йому право вимоги до Комунального підприємства Агрофірма радгосп «Білозерський», ЄДРПОУ 00413506, в подальшому - боржник, відносно раніше переданого майна (відшкодування вартості майна), яке виникло на підставі договору відповідального зберігання майна №07052021/ЗМ від 07.05.2021, а також додатків до договору (накладних, актів приймання-передачі майна та специфікацій), надалі - основний договір, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредитору за основним договором.
Відповідно до пункту 1.2. договору про відступлення права вимоги новий кредитор займає місце первісного кредитора у зобов'язаннях, що виникли з основного договору, в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення цього договору.
У пункті 2.1. договору про відступлення права вимоги передбачено, що порядок розрахунків за передане право вимоги до боржника за основним договором визначається сторонами додатково у додаткових угодах до цього договору.
Право вимоги до боржника за основним договором виникає у нового кредитора з моменту підписання сторонами цього договору (пункт 2.3. договору про відступлення права вимоги).
За умовами підпункту 3.1.2. пункту 3.1. договору про відступлення права вимоги, первісний кредитор зобов'язаний передати новому кредитору усі необхідні документи, які засвідчують права, що передаються, в момент укладання цього договору, та інформацію, яка важлива для їх здійснення, а саме: договір відповідального зберігання майна №07052021/ЗМ від 07.05.2021, а також додатки до договору (накладні, акти приймання-передачі майна, специфікації та інші документи).
Відповідно до підпункту 3.2.1. пункту 3.2. договору про відступлення права вимоги новий кредитор зобов'язаний провести розрахунки відповідно до умов цього договору.
Договір про відступлення права вимоги підписаний директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекольт Агро» ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
16.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рекольт Агро» (первісним кредитором) та гр. ОСОБА_1 (новим кредитором) укладено додаткову угоду до договору про відступлення права вимоги №1 від 16.02.2022, згідно з пунктом 1.1. якої сторони договору дійшли до взаємної згоди внести зміни до договору (доповнити його), у зв'язку з чим пункт 2.1. договору викласти у редакції, відповідно до якої за передане право вимоги до боржника за основним договором новий кредитор оплачує первісному кредитору суму (грошові кошти) у розмірі вартості майна, переданого на відповідальне зберігання боржнику за договором відповідального зберігання майна №07052021/ЗМ від 07.05.2021, а також додатками до договору (акти приймання-передачі майна та інші документи), що становить 5 646 347,16 грн (п'ять мільйонів шістсот сорок шість тисяч триста сорок сім гривень 16 копійок), з датою розрахунку до 16.02.2025, шляхом перерахування зазначеної суми вартості майна на розрахунковий рахунок первісного кредитора.
На виконання умов означеного договору про відступлення права вимоги, 16.02.2022 між сторонами підписано акт приймання-передачі документів до договору №1 про відступлення права вимоги від 16.02.2022, згідно з яким первісний кредитор - Товариство з обмеженою відповідальністю «Рекольт Агро» в особі директора ОСОБА_3 передав, а новий кредитор - гр. ОСОБА_1 отримав відповідно до пункту 3.1.2. договору наступні документи: договір відповідального зберігання майна №07052021/ЗМ від 07.05.2021, а також додатки до договору (накладні у кількості 12 шт., акти приймання-передачі майна у кількості 12 шт., специфікації у кількості 12 шт., листи-вимоги від 30.06.2021, від 02.12.2021 та листи-відповіді боржника №777 від 03.08.2021 та від 22.12.2021).
Комунальним підприємством Агрофірма радгосп «Білозерський» надано суду баланси (звіти про фінансовий стан) станом на 31.12.2020, 31.12.2021, оборотно-сальдові відомості по рахункам 501, 631, які містять інформацію про його фінансовий стан в обґрунтування заперечень на позов та відображення в бухгалтерському обліку угод.
Позиція суду апеляційної інстанції
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
В силу положень частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу) особи, тоді як відсутність обставин на підтвердження наявності порушення такого права, за захистом якого звернувся позивач, є підставою для відмови у задоволенні позову (пункт 51 постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №908/1194/18).
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 202 Цивільного кодексу України).
Положення статті 204 Цивільного кодексу України визначають презумпцію правомірності правочину та передбачають, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 зазначеного кодексу.
Так, частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписами частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом наведеної норми вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
Оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Такий правовий висновок викладено у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17, у постанові Верховного Суду від 13.05.2021 у справі № 910/6393/20.
В частині першій статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до частини першої статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (подібний висновок наведений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, від 22.10.2019 у справі №911/2129/17).
Позивач не є стороною оспорюваних договору відповідального зберігання майна від 07.05.2021 №07052021/3М та договору про відступлення права вимоги №1 від 16.02.2022, водночас в межах даної справи оспорює вказані правочини, як заінтересована особа, яка не була стороною правочинів, зазначаючи, що означені договори порушують його права, як засновника підприємства та власника усього майна, на базі якого утворена юридична особа - Комунальне підприємство Агрофірма радгосп «Білозерський».
Відповідно до положень статей 62, 63, 65 Господарського кодексу України підприємство - це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Зокрема, комунальне підприємство діє на основі комунальної власності територіальної громади. Особливості управління підприємствами окремих видів (організаційних форм підприємств) встановлюються цим Кодексом та законами про такі підприємства.
Зокрема, комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами (стаття 78 Господарського кодексу України).
Відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування (частина перша статті 17 Закону України «Про місцеве самоврядування»).
Згідно з частиною десятою статті 78 Господарського кодексу України особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом.
Частиною першою статті 74 Господарського кодексу України передбачено, що державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту або модельного статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 78-1 Господарського кодексу України господарське зобов'язання комунального унітарного підприємства, предмет якого підпадає під ознаки, визначені частиною третьою цієї статті, і яке укладається з особою, заінтересованою у його вчиненні, від імені або за рахунок або в інтересах такої особи, є господарським зобов'язанням, щодо вчинення якого є заінтересованість.
Частиною другою статті 78-1 Господарського кодексу України визначено, що особою, заінтересованою у вчиненні господарського зобов'язання, є:
посадова особа органів управління комунального унітарного підприємства;
посадова особа органу, до сфери управління якого належить комунальне унітарне підприємство, якщо така особа є особою, відповідальною за прийняття рішення щодо надання згоди на вчинення таким комунальним унітарним підприємством господарського договору;
член сім'ї посадової особи, зазначеної в абзацах другому і третьому цієї частини, - чоловік (дружина), особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, батьки (усиновителі), опікун (піклувальник), брат, сестра, діти та їхні чоловіки (дружини);
юридична особа, в якій будь-яка з осіб, зазначених в абзацах другому - четвертому цієї частини, є кінцевим бенефіціарним власником (контролером) або членом органу управління.
Особи (разом або окремо), зазначені в абзацах другому - п'ятому цієї частини, мають відповідати принаймні одній із таких ознак:
бути сторонами такого господарського зобов'язання або членами виконавчого органу юридичної особи, яка є стороною правочину;
отримувати винагороду за вчинення такого господарського зобов'язання від комунального унітарного підприємства (посадових осіб органів управління комунального унітарного підприємства) або від особи, яка є стороною господарського зобов'язання;
внаслідок такого господарського зобов'язання набувати майно, будь-які майнові права, вигоди або блага;
брати участь у господарському зобов'язанні як представники або посередники (крім представництва комунального унітарного підприємства посадовими особами).
Згідно із частиною третьою статті 78-1 Господарського кодексу України дія цієї статті поширюється на господарські зобов'язання комунальних унітарних підприємств, предметом яких є:
відчуження або придбання за одним договором або декількома пов'язаними договорами товарів або іншого майна, балансова вартість якого перевищує 100 мінімальних заробітних плат виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня року, в якому вчиняється відповідне господарське зобов'язання (крім випадків отримання комунальним унітарним підприємством у власність товарів або майна безоплатно або за одну гривню);
передача або отримання в оренду, інше платне користування товарів або майна, балансова вартість яких перевищує 100 мінімальних заробітних плат виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня року, в якому вчиняється відповідне господарське зобов'язання;
передача комунальним унітарним підприємством у безоплатне користування третім особам товарів або іншого майна, балансова вартість якого перевищує 20 мінімальних заробітних плат виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня року, в якому вчиняється відповідне господарське зобов'язання;
виконання або замовлення робіт або надання послуг, ринкова вартість яких перевищує 100 мінімальних заробітних плат виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня року, в якому вчиняється відповідне господарське зобов'язання (крім випадків отримання комунальним унітарним підприємством результатів робіт або послуг безоплатно або за одну гривню);
надання або отримання позики, іншого фінансування на поворотній основі на суму, що перевищує 50 мінімальних заробітних плат виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня року, в якому вчиняється відповідне господарське зобов'язання (крім випадків отримання комунальним унітарним підприємством позики або іншого фінансування безоплатно або за одну гривню);
надання комунальним унітарним підприємством застави, поручительства або іншого забезпечення виконання зобов'язань, розмір яких перевищує 100 мінімальних заробітних плат виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня року, в якому вчиняється відповідне господарське зобов'язання.
Статутом комунального унітарного підприємства може бути встановлено нижче граничне значення щодо вартості майна, робіт або послуг чи суми коштів, що є предметом господарського зобов'язання, щодо вчинення якого є заінтересованість.
Таким чином, статтею 78-1 Господарського кодексу України врегульовані саме правовідносини щодо господарського зобов'язання комунального унітарного підприємства, щодо вчинення якого є заінтересованість, тобто господарського зобов'язання комунального унітарного підприємства, предмет якого підпадає під ознаки, визначені частиною третьою цієї статті, і яке укладається з особою, заінтересованою у його вчиненні, від імені або за рахунок або в інтересах такої особи.
Оскільки при зверненні з позовом у цій справі позивач не визначив підставами недійсності договору обставини його укладення з особою, заінтересованою у його вчиненні (від імені або в інтересах такої особи), з порушенням порядку, встановленого статтею 78-1 Господарського кодексу України, щодо погодження вчинення господарського зобов'язання із заінтересованістю, а також беручи до уваги суб'єктний склад та предмет договору відповідального зберігання майна від 07.05.2021 №07052021/3М, апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для застосування наведеної норми до спірних правовідносин.
Щодо посилань позивача на удаваність договору відповідального зберігання майна від 07.05.2021 №07052021/3М апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Частиною другою статті 235 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Отже, оскільки при вчиненні удаваного правочину настання його мети - приховати інший правочин, бажають досягти обидві сторони, то до відносин цих сторін застосовуються правила того правочину, якому відповідала внутрішня воля сторін і який вони насправді вчинили.
За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 Цивільного кодексу України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.
Колегія суддів зазначає, що частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У постанові від 02.02.2022 у справі №927/1099/20 Верховний Суд зазначив про те, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.
Розглядаючи спір, господарський суд, перш за все, має встановити правову природу договору, надати правову оцінку його предмету, умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, з'ясувати фактичний характер спірних правовідносин, які склалися між сторонами, з'ясувати дійсні наміри сторін спору при укладенні договору щодо визначення умов виконання зобов'язань обома сторонами цього договору, застосувати відповідні норми права. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 09.05.2024 у справі №923/77/22, від 09.04.2024 у справі №905/342/23.
За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (частина перша статті 936 Цивільного кодексу України).
Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений, виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк (частини перша - третя статті 938 Цивільного кодексу України).
Статтею 944 Цивільного кодексу України передбачено, що зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі.
Згідно з частинами першою, третьою статті 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.
Обов'язок зберігача щодо забезпечення схоронності речі передбачений статтею 942 Цивільного кодексу України. Так, за приписами цієї статті, зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов'язаний піклуватися про річ, як про свою власну.
Поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання (частина перша статті 948 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини першої, другої статті 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.
За приписами частини першої статті 953 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.
Правовий аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що, як правило, договір зберігання укладається без права користування річчю, адже правовою природою такого договору є забезпечення збереження речі та повернення її неушкодженою, оскільки така річ перебуває у володінні зберігача, а не у користуванні. Право користування річчю зберігач може отримати за попередньою згодою поклажодавця. Правова природа договору зберігання з наданням зберігачеві права користування полягає у спрямуванні волі і волевиявлення сторін на зберігання речі, при цьому послугу надає зберігач, а оплачує поклажодавець, або ж зберігання здійснюється безоплатно.
Відповідно до частин першої та другої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства (стаття 662 Цивільного кодексу України).
Згідно із положеннями статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар, надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Статтею 689 Цивільного кодексу України врегульовано, що покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Отже, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов'язок передати у власність покупця товар належної якості і, водночас, набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов'язаний здійснити оплату.
Відповідно до умов спірного договору відповідального зберігання майна від 07.05.2021 №07052021/3М:
-поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання протягом строку дії цього договору матеріальні цінності, визначені товарною або товарно-транспортною накладною та/або актом приймання-передачі, які є невід'ємною частиною цього договору (пункт 1.1.);
-зберігання майна здійснюється у власних складських приміщеннях зберігача, розташованих за адресою: 75003, Херсонська обл., Білозерський р-н, селище Дніпровське, вул. Центральна, буд. №3, якщо інше письмово не узгоджено сторонами. За вказаною адресою зберігач зобов'язаний приймати майно на зберігання та видавати його за письмовою вимогою поклажодавця протягом 3 (трьох) днів після отримання вимоги (пункт 1.5.);
- право власності на майно на весь період зберігання залишається за поклажодавцем (пункт 2.2.);
-передача майна на відповідальне зберігання здійснюється за товарною або товарно-транспортною накладною та/або актом приймання-передачі, які є додатками до цього договору (пункт 3.1.);
-кількість і вартість майна, яке передається на відповідальне зберігання, зазначається в додаткових угодах до даного договору, актах приймання-передачі та/або накладних (пункт 3.3).
Аналіз положень договору відповідального зберігання та норм статей Цивільного кодексу України, які регулюють вказані правовідносини, дозволяють дійти висновку про те, що сторони вчинили договір відповідального зберігання, який відповідає вимогам закону, відносини сторін регулюються правилами, що його стосуються. Договір від 07.05.2021 №07052021/3М не містить положень, передбачених для договору поставки.
На підставі договору відповідального зберігання майна від 07.05.2021 №07052021/3М у період з 08.05. 2021 по 05.06. 2021 Товариством з обмеженою відповідальністю «Рекольт Агро» було передано на відповідальне зберігання Комунальному підприємству Агрофірма радгосп «Білозерський» майно, що підтверджується відповідними актами приймання - передачі майна до договору відповідального зберігання майна №07052021/3М від 07.05.2021 і накладними. Всього передано майна на відповідальне зберігання на суму 5 646 347,16 грн.
Укладеним сторонами договором не передбачено визначення кількості майна переданого на відповідальне зберігання, за таким додатком як специфікація. Крім того, пунктом 4.1. договору, визначено, що послуги зберігача по зберіганню всього майна є безоплатними.
У даному випадку специфікації, в яких відображено вартість майна/матеріальних цінностей, не є за своєю суттю вартістю товару, як у договорі поставки, а лише дублюють визначену сторонами вартість майна згідно умов договору відповідального зберігання та актів приймання передачі майна. Зазначені специфікації не стосуються умов укладеного сторонами договору відповідального зберігання, не вносять зміни в договір, специфікації не виконувались сторонами. На підставі цих специфікацій не було виставлено рахунки на оплату, як того б вимагав договір поставки, який, на думку позивача, сторони начебто вчинили.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції правильно визначив правову природу договору від 07.05.2021 №07052021/3М, як договору зберігання, та дійшов вірного висновку, що договір від 07.05.2021 №07052021/3М не містить положень, передбачених для договору поставки.
Також і Приморський районний суд м. Одеси, задовольняючи позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства Агрофірми радгосп «Білозерський» про стягнення грошових коштів та стягуючи з Комунального підприємства Агрофірма радгосп «Білозерський» грошові кошти, які, зокрема, складаються з вартості майна, переданого на відповідальне зберігання за договором відповідального зберігання майна №07052021/3М від 07.05.2021 у сумі 5 646 347,16 грн, у рішенні від 10.03.2023 у справі №522/2056/23 дійшов висновку, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рекольт Агро» і Комунальним підприємством Агрофірма радгосп «Білозерський» договір за своєю правовою природою є договором зберігання та є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України), і згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання його сторонами.
При цьому у згаданому судовому рішенні Приморським районним судом м.Одеси було установлено, що прийнятих на себе зобов'язань за договором відповідального зберігання майна відповідач не виконав та всупереч умов договору використав передане на зберігання майно, власником якого було Товариством з обмеженою відповідальністю «Рекольт Агро», у своїй господарській діяльності, чим грубо порушив права поклажодавця.
Крім того, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, у тому числі копії накладних до договору відповідального зберігання майна №07052021/3М від 07.05.2021 (які, як стверджує апелянт, не відповідають вимогам законодавства щодо оформлення первинних документів), а також встановивши обставини справи, Приморський районний суд м.Одеси дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у частині відшкодування збитків, завданих відповідачем втратою майна, у розмірі 5 646 347,16 грн.
Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З урахуванням викладеного, апеляційним судом відхиляються посилання скаржника на те, що копії накладних до договору відповідального зберігання майна №07052021/3М від 07.05.2021, що зберігались в матеріалах справи №522/2056/23, не містять прізвищ осіб, що передали та отримали товар, посади осіб, що передали та прийняли майно, ціну майна, на деяких накладних взагалі відсутні підписи особи, що передала та прийняла майно, відповідно, накладні не відповідають вимогам законодавства щодо оформлення первинних документів.
Щодо посилань апелянта на те, що Комунальним підприємством Агрофірма радгосп «Білозерський» без попереднього погодження із Білозерською селищною військовою адміністрацією було укладено договір, тим самим порушено права апелянта, колегія суддів зазначає, що Одеський апеляційний суд ухвалою від 27.06.2024 апеляційне провадження закрив на підставі статті 362 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки встановив, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки Білозерської селищної військової адміністрації Херсонського району Херсонської області не вирішувалися, оскільки Комунальне підприємство Агрофірма радгосп «Білозерський» діє на підставі статуту та в межах наданих йому повноважень, серед іншого, і щодо укладення договорів. Тому посилання Білозерської селищної військової адміністрації Херсонського району Херсонської області, що відповідачем у справі без попереднього погодження із Білозерською селищною військовою адміністрацією було укладено договір, тим самим порушено права заявника, є безпідставними. Ухвалою Верховного Суду від 05.09.2024 у справі № 522/2056/23 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою особи, яка не брала участі у розгляді справи, Білозерської селищної військової адміністрації Херсонського району Херсонської області на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10.03.2023 та ухвалу Одеського апеляційного суду від 27.06.2024 у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Агрофірма радгосп «Білозерський» про стягнення грошових коштів, з огляду на те, касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосування апеляційним судом норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування.
Стосовно доводів позивача про вчинення договору на вкрай невигідних умовах під впливом тяжких обставин та наявністю підстав для визнання його недійсним у порядку статті 233 Цивільного кодексу України колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 233 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Правочин, який оспорюється на підставі статті 233 Цивільного кодексу України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.
Ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 Цивільного кодексу України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, можливо, навіть з ініціативи самого позивача.
Підставами визнання правочину недійсним відповідно до статті 233 Цивільного кодексу України та предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.
Тобто для визнання правочину недійсним, на підставі частини першої статті 233 Цивільного кодексу України, необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в частині першій статті 233 Цивільного кодексу України сполучника «і», за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов. Встановлена статтею 233 Цивільного кодексу України підстава недійсності правочину є сукупністю цих двох елементів - відсутність хоча б одного з них є ознакою знаходження відповідних правовідносин за межами сфери регулювання частини першої статті 233 Цивільного кодексу України.
Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. Тяжкими обставинами можуть бути, зокрема, тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства особи, учасника правочину та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах.
Виходячи із системного аналізу наведених норм, визнання правочину недійсним на підставі статті 233 Цивільного кодексу України пов'язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин.
Така правова позиція щодо застосування статті 233 Цивільного кодексу України викладена у постанові Верховного Суду від 30.01.2025 у справі №904/544/24.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Натомість позивачем не доведено наявності тяжкої обставини, що змусила Комунальне підприємство Агрофірма радгосп «Білозерський» укласти договір відповідального зберігання №07052021/3М від 07.05.2021, а також відсутності власного волевиявлення у комунального підприємства на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин.
Також, як установлено судами, 30.06.2021 директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекольт Агро» було направлено Комунальному підприємству Агрофірма радгосп «Білозерський» вимогу про повернення майна, переданого на відповідальне зберігання. Комунальне підприємство згідно відповіді №777 від 03.08.2021 повідомило, що майно на суму 4 868 704,32грн, яке передане на відповідальне зберігання за договором №07052021/3М, у зв'язку з виробничою необхідністю було використано в господарській діяльності підприємства, а тому не має змоги повернути майно.
Відтак, як правильно зауважив суд першої інстанції, саме Товариство з обмеженою відповідальністю «Рекольт Агро» було позбавлено можливості володіти переданим на відповідальне зберігання майном, а його використання в господарській діяльності Комунальним підприємством Агрофірма радгосп «Білозерський» спричинило відповідні збитки саме для сторони поклажодавця, тоді як зберігач, використавши майно в господарській діяльності, отримав певну вигоду від цього, оскільки майно було використано для господарської діяльності, що підтверджує сам зберігач.
З урахуванням того, що для визнання правочину недійсним на підставі частини першої статті 233 Цивільного кодексу України необхідна сукупність умов, а саме: 1)наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2)правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах, та дійшовши висновку про недоведеність позивачем однієї із умов для визнання правочину недійсним відповідно до статті 233 Цивільного кодексу України, а саме, наявності тяжкої обставини, в якій перебувало Комунальне підприємство Агрофірма радгосп «Білозерський», що змусила його укласти договір відповідального зберігання №07052021/3М від 07.05.2021, колегія суддів не вважає за необхідне надавати оцінку доводам позивача про існування другої із умов - вчинення договору на вкрай невигідних умовах.
Щодо фраудаторності правочинів
Розгляд та захист порушених прав у межах справи про банкрутство має певні особливості, що відмінні від позовного провадження. Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб'єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.
Так, Верховний Суд неодноразово зазначав, що інститут визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямований на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливого справедливого задоволення вимог кредиторів.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно з частинами другою та третьою статті 13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. До обставин, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, зокрема, належать: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.
Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов'язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.
У Цивільному кодексі України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами правочину дій з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов'язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.
Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів (постанови Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №44/380-б (910/16410/20), від 03.11.2022 у справі № 908/2076/20 (908/2683/21)
Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам, а отже, може бути визнаний недійсним у судовому порядку з підстав, передбачених законом.
Критеріями, для кваліфікації договору як фраудаторного є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред'явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов'язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором.
Саме ці обставини і є вирішальними при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності відповідного договору, адже наявність вказаних обставин свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.
Аналогічний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 24.07.2019 у справі №405/1820/17 та від 14.07.2020 у справі №754/2450/18.
У разі невстановлення судом недобросовісної поведінки сторін оскаржуваного договору, недоведення, що його укладено в період настання у боржника зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого він перестав бути платоспроможним, підстав вважати оскаржуваний правочин фраудаторним та таким, що укладений на шкоду кредитору, немає (правова позиція, наведена у постановах Верховного Суду від 08.11.2022 у справі №902/1023/19 (902/508/20), від 23.11.2022 у справі №918/1174/20 (918/559/21).
Колегія суддів зазначає, що апелянтом не зазначено жодного критерія для кваліфікації оспорюваних правочинів як фраудаторних.
Апеляційний суд вважає, що в результаті неналежного виконання зберігачем умов договору відповідального зберігання, у останнього виникли зобов'язання в частині повернення майна або відшкодування вартості майна. Додаткових зобов'язань у Комунального підприємства Агрофірма радгосп «Білозерський», окрім тих, які передбачені чинним законодавством, не виникало.
Враховуючи встановлення як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції обставин укладення та виконання договорів, а саме: укладення договору зберігання майна, а не договору поставки, передання майна на відповідальне зберігання, фактичне передання права вимоги, а також відсутність ознак, визначених законодавством для визначення фраудаторності з врахуванням вищевказаних норм та позицій Верховного суду, договір відповідального зберігання майна від 07.05.2021 №07052021/3М та договір про відступлення права вимоги №1 від 16.02.2022 не можуть бути кваліфіковані як фраудаторні та визнані з цих підстав недійсними.
Висновки суду апеляційної інстанції
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника, суд апеляційної керується висновком Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених у оскаржуваному рішенні.
В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи скаржника не спростовують висновків Господарського суду Одеської області про відмову у позові, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає, а в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.
Розподіл судових витрат
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за її подання та розгляд не відшкодовуються.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 276, 281 - 284 ГПК України,
Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Білозерської селищної військової адміністрації Херсонського району Херсонської області залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 16.09.2024 у справі №916/4487/23(916/971/24) залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.
Повну постанову складено 17.03.2025.
Головуючий суддя Л.В. Поліщук
Суддя К.В. Богатир
Суддя С.В. Таран