Справа № 214/9436/24
2/214/1503/25
Іменем України
17 березня 2025 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Ткаченка А.В.,
за участю секретаря судового засідання - Фастовець Ю.Ю.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Умріхіна О.В.,
третьої особи - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , Міністерство оборони України, Покровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_4 , про визнання батьківства,
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 та просить встановити батьківство відповідача відносно її неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посилаючись на факт народження дитини від відповідача, зникнення безвісти останнього у зв'язку з виконанням службового обов'язку та необхідність отримання відповідних грошових виплат як сину особи-військовослужбовця. В обґрунтування вимог позивачем зазначено, що вона має сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відомості про батька дитини були записані з її слів в порядку статті 135 СК України, однак батьком дитини є відповідач ОСОБА_3 . Так, вона проживала разом з ним однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 2006 року по 2016 рік, від спільного проживання у них народився син ОСОБА_5 , надалі сімейні відносини між ними не склалися. Однак відповідач визнавав дитину як свого сина: спілкувався з ним, допомагав матеріально, приймав участь у вихованні, батько та син спільно проводили дозвілля, займалися спортом. З початком війни відповідача було призвано до ЗСУ, за час військової служби він регулярно перераховував грошові кошти на банківську картку ОСОБА_5 . Крім того, перебуваючи у відпустці, відповідач 13 травня 2024 року склав заповіт на імя ОСОБА_6 , за яким заповідав все майно дитині. Тому з метою спадкування майна відповідача за нульовою ставкою ПДФО, отримання грошових виплат як сину військовослужбовця, що зник безвісти та користування іншими правами, що виникають з родинних відносин, просить вимоги задовольнити.
Ухвалою суду від 06 листопада 2024 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 09 грудня 2024 року залучено до участі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 .
Ухвалою суду від 15 січня 2025 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті, встановлено загальний порядок з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та загальний порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Умріхін О.В. на вимогах наполягали з підстав, викладених у тексті позовної заяви.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, відзиву на позов не надав.
Третя особа ОСОБА_2 у судовому засіданні вважав, що позов підлягає задоволенню.
Третя особа ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилася, письмових пояснень не надала.
Представник третьої особи Покровського відділу ДРАЦСу у судове засідання не з'явився, звернувся до суду із письмовими поясненнями, відповідно до яких Покровський відділ не заперечує проти задоволення позовної заяви в частині визнання батьківства тільки у разі доведеності позову належними та допустимим доказами, зокрема висновком судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи. Зазначено, що державна реєстрація ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснена позивачкою із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини 1 статті 135 СК України, із заявою про визнання свого батьківства щодо ОСОБА_2 відповідач ОСОБА_3 до органів державної реєстрації актів цивільного стану станом на теперішній час не звертався. З огляду на всі ці обставини, Покровський відділ вважає вимоги позивачки про визнання батьківства в судовому порядку правомірними за наявності першочергового доказу судово-генетичної експертизи, без проведення якої неможливо встановити факт походження дитини від відповідача. При цьому не виключено проведення такої експертизи на рівні «бабуся-онуки» з матір'ю відповідача або ж чоловічої лінії спорідненості. При цьому представник третьої особи заперечує проти виключення з актового запису про народження відомостей про батька, оскільки вказана вимога стосується того випадку, коли в актовому записі про народження дитини записано конкретну особу, однак в даному випадку відомості записані за вказівкою матері, тобто батьком дитини не записано конкретну особу, а тому вимога про виключення відомостей про батька дитини є зайвою. Прохальну частині позову викладено неповно: відсутні відомості щодо зміни прізвища дитини на прізвище батька у зв'язку і визнанням батьківства або ж воно підлягає залишенню без змін, не зазначено про зміну по батькові дитини, тощо. Тому просить урахувати надані пояснення, відмовити в частині вимог про виключення з актового запису про народження відомості про батька та розгляд справи проводити за відсутності представника третьої особи.
Представник третьої особи Міністерства оборони України у судове засідання не з'явився, звернувся до суду з письмовими поясненнями на позов, відповідно до яких з посиланням на Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 на постанову Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час воєнного стану» від 28.02.2022, виплата одноразової грошової допомоги передбачена у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, проте ОСОБА_3 не загинув, а зник безвісти. Передумовою звернення до суду із заявою про встановлення батьківства, згідно статті 130 СК України, є смерть того, батьківство кого встановлюється або оголошення його померлим. ОСОБА_3 25.05.2024 зник безвісти за особливих обставин та не має статусу померлої/загиблої особи. Крім того, заінтересованою особою у цій справі є військова частина, в якій проходить військову службу ОСОБА_3 (нараховує та виплачує грошове забезпечення військовослужбовцю) та інші члени сім'ї ОСОБА_3 (за наявності) мати, батько, тощо, які мають право на зазначені виплати, про яких заявник не зазначає. Зазначено про обов'язковість висновку судової молекулярно-генетичної (судово-біологічної, судово-генетичної) експертизи, яка має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства. Просить врахувати надані пояснення при ухваленні судового рішення та розгляд справи провести за відсутності представника.
Допитана як свідок ОСОБА_1 суду пояснила, що з відповідачем вони знайомі з 2006 року і почали проживати разом, від сумісного проживання у них народився син ОСОБА_7 . Вона записала дитину на себе, оскільки ОСОБА_3 не був впевнений, що син від нього і він не давав своєї згоди. Однак у ОСОБА_3 разом з ОСОБА_2 були відносини, як батька та сина, відповідач утримував дитину, склав заповіт на нього.
Допитаний як свідок ОСОБА_2 суду пояснив, що відповідача ОСОБА_3 пам'ятає з 2-3 років, відповідач проживав з ним та з матір'ю ОСОБА_1 до 2016 року по АДРЕСА_1 , де вони проживали разом з матір'ю відповідача ОСОБА_4 . З відповідачем у них були відносини як з батьком та сином, у 2017 році вони разом з ОСОБА_3 їздили на відпочинок до моря, ОСОБА_3 склав на нього заповіт та перераховував на його банківський рахунок кошти на утримання.
Допитана як свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що вона знайома з позивачкою та відповідачем десь з 2008-2009 років, коли переїхала на АДРЕСА_2 , вони сусіди по сходовому майданчику. Зазначила, що ОСОБА_3 відносився до ОСОБА_2 як батько до сина.
Вислухавши учасників процесу, свідків, дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.
Згідно зі статтею 121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, відповідно до частини першої статті 122 СК України, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини.
Визнання батьківства за рішенням суду передбачено статтею 128 СК України.
За відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.
Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.
Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
Як установлено судом та підтверджується письмовими доказами, ОСОБА_1 є рідною матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відомості про батька дитини записані на підставі частини 1 статті 135 СК України, що підтверджується витягом з державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження (а.с. 18).
Верховний Суд зауважує, що при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів, спір про визнання батьківства за рішенням суду, розглядається як засіб захисту прав дитини, тобто міра, спрямована на відновлення, визнання порушених або оспорених прав дитини. Визначення батьківства дитини є підставою виникнення батьківських обов'язків, зокрема обов'язку з утримання дитини.
У статті 125 СК України передбачено, що, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини. Якщо мати і батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.
У частині першій статті 126 СК України передбачено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки чи чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
Відповідно до статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.
Відповідно до рішення ЕСПЧ від 07 грудня 2006 року у справі "Хант проти України" між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У рішенні Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) на підставі його практики вказав, що в подібних справах має враховуватися справедливий баланс між відповідними конкуруючими інтересами. Усі рішення щодо найкращих інтересів дитини повинні мати надзвичайне значення (§ 23 рішення). ЄСПЛ звернув увагу, що стосовно спорів про батьківство, ініційованих ймовірними біологічними батьками, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду в цій сфері, біологічний батько не повинен повністю виключатись з життя своєї дитини, якщо тільки цього не вимагають відповідні причини щодо захисту найкращих інтересів дитини (рішення від 22 березня 2012 року у справі «Каутзор проти Німеччини» ("Kautzor v. Germany"), та від 22 березня 2012 року у справі «Аренс проти Німеччини» ("Ahrens v. Germany")).
Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків.
Верховний Суд звертає увагу, що передумовою звернення до суду в таких справах є наявність кровного споріднення між особою, яка вважає себе батьком, і дитиною.
У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц (провадження № 61-6030св18), на яку є посилання у касаційній скарзі ОСОБА_3 , зазначено, що «СК України не визначає будь-яких особливостей предмету доказування у даній категорії справ. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи».
ЄСПЛ, рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт батьківства» (рішення від 07 травня 2009 року у справі Калачова проти Російської Федерації). Таким чином, висновок судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 26 січня 2022 року у справі № 202/5601/18 (провадження № 61-18654св20).
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, що є одним із основоположних його принципів. За змістом частини третьої зазначеної норми, обов'язок доведення обставин, які мають значення для справи і на які посилається особа як на підставу своїх вимог або заперечень, покладається на кожну із сторін.
Згідно з частинами першою, п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає (постанова Верховного Суду від 18 березня 2019 року по справі № 450/2488/16-ц).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Так, як на підставу заявлених вимог позивач посилається на покази свідків, двоє з яких є учасниками процесу та зацікавленими особами у розгляді справи, третій свідок сусідка по сходовому майданчику, яка знайома із сторонами з 2008-2009 років (після народження дитини).
Стосовно поданих фото та наявності заповіту, то вказані докази (за відсутності зазначення у тексті заповіту близького споріднення) не дають підстави для висновку стосовно біологічного батьківства відповідача стосовно неповнолітнього ОСОБА_2 , як і не дають для такого висновку виписка по карті дитини наявністю переказів від ОСОБА_3 - указані докази скоріш свідчать про наявність теплих, близьких стосунків між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , однак не можуть категорично свідчити про кровну спорідненість відповідача з дитиною, а отже позивачем не доведено належними та обґрунтованими доказами заявлені вимоги.
Стосовно належного складу часників процесу.
Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).
За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
За змістом частини першої статті 51 ЦПК України, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред'явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.
Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє в задоволенні позову.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 17 серпня 2023 року у справі № 376/1533/21 (провадження № 61-4946св23).
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо неналежного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Отже, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову (аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справах № 570/3439/16-ц і № 372/51/16-ц).
Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов'язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов'язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов'язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 17 січня 2024 року в справі № 947/6589/21 (провадження № 61-10253св23)).
Зі змісту позовної заяви убачається, що позивач ОСОБА_1 зазначила відповідачем ОСОБА_3 , який згідно сповіщення ІНФОРМАЦІЯ_3 від 27.05.2024, вважається безвісно зниклим при виконанні 25 травня 2024 року бойового завдання.
За змістом частини першої статті 46 ЦПК України, частини першої статті 47 ЦПК України, цивільна процесуальна правоздатність фізичної особи це здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, суть цивільної процесуальної дієздатності полягає у здатності здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді особисто.
Системний аналіз положень указаних норм дає підстави для висновку про те, що цивільна процесуальна правоздатність та цивільна процесуальна дієздатність є взаємопов'язаними, обов'язковими та невід'ємними складовими елементами правового статусу фізичної особи, яка досягла повноліття, як сторони у цивільному процесі (зокрема відповідача у справі ОСОБА_3 ).
В аспекті положень статті 25 ЦК України основою цивільної процесуальної правоздатності та цивільної процесуальної дієздатності фізичної особи є її цивільна правоздатність, як така, що виникає у момент народження фізичної особи та припиняється у момент її смерті, здатність мати цивільні права та обов'язки.
Смерть фізичної особи є безумовною підставою для припинення її цивільної правоздатності, цивільної процесуальної правоздатності та цивільної процесуальної дієздатності.
Визнання судом у встановленому законом порядку фізичної особи безвісно відсутньою (стаття 43 ЦК України) жодним чином як не свідчить про смерть такої особи, так і не виключає самої можливості смерті.
Зазначене зумовлює одночасну наявність двох припущень щодо двох взаємовиключних життєвих станів безвісно відсутньої фізичної особи (особа жива, особа померла).
До того ж, завідоме залучення, як сторони-відповідача у справі, фактично відсутньої фізичної особи щодо якої є сповіщення органу військового управління України щодо визнання її безвісно відсутньою, всупереч вимогам закону унеможливлює здійснення такою особою її процесуальних прав і виконання нею її процесуальних обов'язків, передбачених цивільним процесуальним законодавством.
З огляду на положення пункту першого статті 6 Європейської Конвенції з Прав Людини, частини першої та третьої статті 213 ЦПК України (у редакції станом на час подання позову), частини першої, п'ятої статті 263 ЦПК України, фізична відсутність у сторони зазначеної вище можливості принципово позбавляє суд змоги ухвалити обґрунтоване судове рішення, що не відповідає завданню цивільного судочинства в аспекті справедливого розгляду і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, а також суперечить одній з основних засад цивільного судочинства - принципу змагальності сторін.
До вказаних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 317/3139/15-ц (провадження № 61-4241св18).
За таких обставин позивачем визначено неналежний склад учасників процесу та пред'явлено позовну заяву до особи, яка фізично не може бути присутньою в судовому засіданні та належним чином захистити свої права та інтереси.
Згідно частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати залишаються за позивачем.
Керуючись статями 10, 12,13, 141, 263, 265 ЦПК України, суд
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання батьківства - повністю.
Судові витрати залишити за позивачем.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Відомості про сторін:
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , місця проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , місця проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .
Третя особа ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місця проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 .
Третя особа Міністерство оборони України, код ЄДРПОУ 00034022, м. Київ, пр. Повітряних Сил, буд. 6.
Третя особа Покровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), код ЄДРПОУ 33355958, місцезнаходження за адресою: Дніпропетровська область, Криворізький район, м. Кривий Ріг, вул. Федора Караманиць, буд. 35.
Третя особа ОСОБА_4 , місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Повне рішення складено 18 березня 2025 року.
Суддя А.В. Ткаченко