Справа № 204/6037/24
Провадження № 2/204/248/25
КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
49006, м. Дніпро, проспект Пушкіна 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua
19 лютого 2025 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючої судді Дубіжанської Т.О.
за участю секретаря Єфімової А.О.
за участю представника позивача ОСОБА_1
за участю представника відповідача Провоторова Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання договору припиненим та стягнення безпідставно отриманих коштів, -
У червні 2024 року позивачка звернулася до суду з позовом, у якому просила суд визнати договір б/н від 10.03.2011 року укладеним між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 припиненим у зв'язку з фактичним виконанням зобов'язання та стягнути з відповідача на її користь безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 34 997 грн. 34 коп. та судовий збір.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що у квітні 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. 17.11.2023 року рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська у задоволені позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 відмовлено. 19.02.2024 року постановою Дніпровського апеляційного суду, рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська, залишено без змін. Також позивачка зазначає, що під час розгляду справи в першій інстанції АТ КБ «ПриватБанк» було безпідставно списано грошові кошти з рахунку позивача, відкритого в АТ КБ «ПриватБанк» у розмірі 34 997,34 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку. У зв'язку з безпідставним списанням грошових коштів з зарплатного рахунку позивача, остання звернулась з письмовими заявами до Банку про зупинення безпідставного стягнення та повернення стягнутих коштів. 18.03.2024 року листом АТ КБ «ПриватБанк» № 20.1.0.0.0/7-240221/68106 повідомив, що під час звернення ОСОБА_2 не надано судового рішення, що набрало законної сили та яким встановлено обов'язок банку вчинити певні дії, а тому підстави для повернення коштів відсутні. Позивачка вважає, що після винесення зазначеного рішення суду про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, відпала підстава, на якій відповідач стягнув з позивача 34 997,34 грн. Посилаючись на ст. 1212 ЦК України, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь вказану суму та визнати договір припиненим. Тому вона вимушена звертатися до суду за захистом своїх законних прав та інтересів.
28.01.2025 року представник відповідача Провоторов Ю.В. надав суду відзив на позовну заяву в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що позивачем не надано належних доказів які б підтверджували списання коштів на загальну суму 34 997,34 грн., оскільки випискою по кредитній картці, яку надав позивач не підтверджується сума та взагалі не зрозуміло з чого формується. Крім того, позивачем не вірно обраний спосіб захисту щодо повернення грошових коштів на підставі ст. 1212 ЦК України.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив задовольнити, посилаючись на підстави зазначені у позові.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у відзиві.
Вислухавши пояснення сторін, вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, у зв'язку з наступним.
Відповідно до ст. ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У судовому засіданні встановлено, що 17.11.2023 року рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська у задоволені позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.
19.02.2024 року постановою Дніпровського апеляційного суду, апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, а рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 17.11.2023 року залишено без змін. У даній постанові апеляційного суду зазначено: «Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що навіть беручи до уваги відповідну виписку по картковому рахунку відповідача, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги банку, відповідно до яких у відповідача перед банком наявна заборгованість за фактично отриманими позичальником кредитними коштами у розмірі 34 185, 48 грн. Так, здійснивши власноручну калькуляцію усіх транзакцій по рахунку відповідача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у відповідача заборгованості за фактично отриманими коштами банку,оскільки фактично відповідачем за весь час користування кредитом було внесено кошти на загальну суму 106 588,99 грн. з врахуванням максимально встановленого кредитного ліміту у розмірі 72 000 грн.»
За змістом ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В силу припису ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Як вбачається з довідки б/н від 17.01.2025 року, виданої АТ КБ «ПриватБанк», станом на 17.01.2025 року у ОСОБА_2 не має заборгованості перед банком.
За змістом виписки по картці/рахунку № НОМЕР_1 за договором SAMDNWFC00035868018 від 04.07.2017 року за період з 05.01.2024 року по 31.05.2024 року, виданої АТ КБ «ПриватБанк», вбачається вільне розпорядження ОСОБА_2 власними грошовими коштами, які АТ КБ «ПриватБанк» списав з рахунку (автоматичне списання грошей для погашення простроченої заборгованості по картці НОМЕР_2 ) у загальному розмірі 28 282 грн. 50 коп., власником яких є ОСОБА_2 .
Так, звертаючись до суду із вказаним позовом, позивачка посилається на те, що з її рахунку було неправомірно списано грошові кошти у сумі 34 997,34 грн. у рахунок погашення неіснуючої заборгованості.
Вирішуючи позовні вимоги, суд виходить із наступного.
Частиною 1 ст. 1066 ЦК України передбачено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка.
Відповідно до ч. 3 ст. 1066 ЦК України, банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Підстави для списання грошових коштів з рахунку визначені ст. 1071 ЦК України, відповідно до якої банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.
Згідно ст. 1073 ЦК України, у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.
Аналіз норм ст. 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: а) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); б) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності достатньої правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Наведене у своїй сукупності свідчить, що кондикція - це позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна (носія іншого цивільного права), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця (набувача майна) з використанням правового механізму, встановленого ст. 1212 ЦК України, у разі наявності цивільних відносин безпосередньо між власником та володільцем майна.
Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2017 року, справа № 3-905гс17 та у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року, справа № 757/42443/15-ц (провадження № 61-38890св18).
Отже, положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Висновок про можливість застосування до спірних правовідносин норм ст. 1212 ЦК України викладений також Верховним Судом у постанові від 6 березня 2019 року, справа № 910/1531/18.
Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року, справа № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року, справа № 918/47/18, від 1 квітня 2019 року, справа № 904/2444/18.
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року, справа № 6-2978цс15 та від 3 червня 2016 року, справа №6-100цс15.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.
Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Однак, всуперечь вимогам закону, відповідач не надав суду належних та допустимих доказів щодо правомірності вчиненого списання грошових коштів з рахунку № НОМЕР_1 ОСОБА_2 .
Посилання представника відповідача на ту обставину, що списання грошових коштів відбулося на підставі «Умов та правил надання банківських послуг», згоду на виконання яких позивачка надала разом з підписом заяви № б/н від 10.03.2011 року, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, оскільки спростовуються встановленими фактичними обставинами справи у рішенні Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 17.11.2023 року, а саме: долучені «Умови та правила надання банківських послуг», на які посилався банк як на доказ надання барківських послуг з певними умовами, не підписані сторонами угоди, а тому не мають юридичної сили в частині умов використання кредитних коштів.
Що стосується доводів представника відповідача про те, що позивачем на підтвердження обставин справи не надано первинних документів, то дані доводи спростовуються долученою до позовної заяви випискою по рахунку, виданої самостійно відповідачем, з якої чітко вбачається рух коштів та автоматичне списання грошей для погашення заборгованості.
Таким чином, судом встановлено, що грошові кошти, які АТ КБ «ПриватБанк» списав з рахунку ОСОБА_2 (автоматичне списання грошей для погашення простроченої заборгованості по картці НОМЕР_2 ) у період з 05.01.2024 року по 31.05.2024 року, списані банківською установою безпідставно.
Разом з тим, згідно з наданою випискою, за період з 05.01.2024 року по 31.05.2024 року вбачається, що банком було автоматично списано грошові кошти з рахунку позивача для погашення заборгованості по кредиту у розмірі 28 282 грн. 50 коп.
Тому, суд приходить до висновку, що сума безпідставно отриманих коштів відповідачем, яка підлягає поверненню становить саме: 28 282 грн. 50 коп., а тому вимоги позивачки в частині стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів підлягають частковому задоволенню.
Що стосується позовних вимог в частині визнання договору б/н від 10.03.2011 року укладеним між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 припиненим у зв'язку з фактичним виконанням зобов'язання, то суд вважає що дані вимоги є безпідставними та такими що не підлягають задоволенню по наступним підставам.
Статтею 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина 1 статті 510 ЦК України).
Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як вбачається з рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 17.11.2023 року, яке залишено без змінпостановою Дніпровського апеляційного судувід 19.02.2024 року, судом встановлено, що за встановленим кредитним лімітом на картковому рахунку відповідачки ОСОБА_2 , заборгованість за тілом кредиту було повністю погашено, правових підстав для стягнення відсотків за користування кредитом, немає.
Вдповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Оскільки, відповідно до ст. 82 ЦПК України, судовим рішенням встановлено, що зобов'язання за встановленим кредитним лімітом на картковому рахунку відповідачки ОСОБА_2 , виконані в повному обсязі, суд вважає, що позивачка, звертаючись до суду з вимогою про визнання договору б/н від 10.03.2011 року укладеним між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 припиненим, обрала неналежний спосіб захисту свого права, що є самостійною підставою для відмови у даній частині позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, 8 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, оскільки позовні вимоги задоволено частково, а позивачка при поданні позову була звільнена від сплати судового збору відповідно до вимог ст. 5 Закону України «Про судовий збір, тому судові витрати у вигляді судового збору за подачу позову у розмірі 3028 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь держави.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 509, 510, 599, 1066, 1071, 1073, 1212 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 76-82, 133, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання договору припиненим та стягнення безпідставно отриманих коштів - задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_2 безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 28 282 грн. 50 коп.
Стягнути з Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у розмірі 3028 грн.
В задоволені решти позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Т.О. Дубіжанська