№ 201/1230/25
провадження 2-о/201/100/2025
18 березня 2025 року Жовтневий районний суд
міста Дніпропетровська
у складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
з секретарем Могиліною Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська в місті Дніпрі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Львівської області Гичка Надія Богданівна про встановлення юридичного факту постійного проживання з батьком,
ОСОБА_1 29 січня 2025 року звернулася до суду з заявою про встановлення юридичного факту постійного проживання з батьком на час відкриття спадщини. Заявник у своїй заяві та з представником посилаються на те, що вона, ОСОБА_1 , відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , в якому матір'ю значиться - ОСОБА_2 , а батьком - ОСОБА_3 , народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Жданов (теперішня назва Маріуполь) Донецької області УРСР.
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_2 від 27 листопада 1997 року, виданого Управлінням міського майна міста Маріуполя квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 63.81 кв. м. належить на праві приватної сумісної власності ОСОБА_2 та членам її сім'ї ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .. Вказані співвласники проживали за адресою: АДРЕСА_2 разом.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько заявниці ОСОБА_3 та після його смерті відкрилась спадщина на належну йому 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , яку фактично прийняли в спадщину його дружина ОСОБА_2 (1/6 частина) та донька ОСОБА_5 (1/6 частина), оскільки на час смерті проживали разом за спадкодавцем.
ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати заявниці ОСОБА_2 та її частину спадщини, в тому числі і 1/6 після смерті ОСОБА_3 прийняла фактично її донька ОСОБА_1 , яка також на момент смерті спадкодавці проживала разом з нею за вказаною адресою та є єдиною спадкоємицею. До нотаріуса не звернулися і спадкові права на вказана майно а ні ОСОБА_2 за життя, а ні ОСОБА_1 не оформили.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 10 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року, який на цей час є продовженим до 05:30 години спочатку 08 лютого 2025 згідно Указу Президента України № 4024-ІХ «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», а потім і до 09 травня 2025 року.
Згідно наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22 грудня 2022 року затверджено Перелік територій на яких ведуться (велись) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією з 05 березня 2022 року Маріупольський район, до складу якого входить Маріупольська міська громада, визнано тимчасово окупованою територією.
У зв'язку з веденням активних бойових дій у місті Маріуполі та окупацією російськими військовими території України ОСОБА_1 у березні 2022 року вимушена була виїхати з місця свого проживання та на цей час вона проживає у Королівстві Іспанія та має статус особи з тимчасовим захистом, відповідно до Рішення Ради Європейського союзу № 2022-382 від 04 березня 2022 року.
Але на цей час виникла потреба в оформленні спадщини на майно після смерті батьків ОСОБА_1 у вигляді квартири АДРЕСА_1 та отримані свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з фактичним вступом у володіння та управління спадковим майном.
На підставі вищевказаного ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріусу Львівського міського нотаріального округу Львівської області Гички Н.Б., яка 17 січня 2025 року відкрила спадкову справу № 3/2025 після смерті спадкодавця ОСОБА_3 та надала заявниці роз'яснення щодо неможливості видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті її батька ОСОБА_3 у зв'язку з тим, що вона не підтвердила факт свого постійного проживання та факт постійного проживання дружини спадкодавця ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Заявниця змушена звернутися до суду з даною заявою, оскільки на сьогоднішній день не має іншої можливості довести обставини, зазначені в роз'ясненні приватного нотаріуса: належного прийняття спадщини, а саме мешкання з батьками, спадкодавцем до його смерті і фактичного вступу в спадщину як судовим шляхом. Заявник не працює, не має достатнього доходу. Вимушено виїхала з м. Маріуполя і зараз перебуває вимушено за межами України. Встановлення даного юридичного факту є необхідним для захисту прав та інтересів заявника, уникнення суперечностей при визначенні даного факту зі сторони органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших фізичних та юридичних осіб, нотаріусів, а також для вирішення інших питань із утримання майна, спадщини і інш..
З огляду на зазначене, вирішити вказане питання для заявника в позасудовому порядку неможливо. У зв'язку з зазначеною обставиною на теперішній час заявник не має змоги належним чином упорядкувати і оформити свої ж документи. Тому заявник у своїй заяві просив суд встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 разом зі своїм батьком ОСОБА_3 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_2 , який фактично постійно проживав за життя також разом зі своєю дружиною ОСОБА_2 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_3 , на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_2 , задовольнивши заяву в повному обсязі.
Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Львівської області Гичка Н.Б. та/або її представник у судове засідання не прибув, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Фактично не заперечували проти заяви і викладених в ній обставин, проти розгляду справи за їх відсутності і вважали за можливе розглянути справу за наявними матеріалами, по закону. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності вказаної заінтересованої особи згідно ст. 223 ЦПК України.
З'ясувавши думку заявника, заінтересованої особи, перевіривши матеріали справи, оцінивши представлені та добуті докази, суд вважає заяву обґрунтованою та підлягаючою задоволенню.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Судом в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого відділом РАЦС Ілічівського райвиконкому міста Жданова 26 червня 1986 року, актовий запис № 845, в якому матір'ю значиться - ОСОБА_2 , а батьком - ОСОБА_3 , народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Жданов (теперішня назва Маріуполь) Донецької області УРСР.
Батьки заявниці разом з дочкою приватизували займане житло відповідно до встановленого на той час порядку. Відповідно до свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_2 від 27 листопада 1997 року, виданого Управлінням міського майна міста Маріуполя квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 63.81 кв. м. належить на праві приватної сумісної власності ОСОБА_2 та членам її сім'ї ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .. Вказані співвласники проживали за адресою: АДРЕСА_2 разом.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько заявниці ОСОБА_3 та після його смерті відкрилась спадщина на належну йому 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , яку фактично прийняли в спадщину його дружина ОСОБА_2 (1/6 частина) та донька ОСОБА_5 (1/6 частина), оскільки на час смерті проживали разом за спадкодавцем.
ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати заявниці ОСОБА_2 та її частину спадщини, в тому числі і 1/6 після смерті ОСОБА_3 прийняла фактично її донька ОСОБА_1 , яка також на момент смерті спадкодавці проживала разом з нею за вказаною адресою та є єдиною спадкоємицею. До нотаріуса не звернулися і спадкові права на вказана майно а ні ОСОБА_2 за життя, а ні ОСОБА_1 не оформили.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 10 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року, який на цей час є продовженим до 05:30 години спочатку 08 лютого 2025 згідно Указу Президента України № 4024-ІХ «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», а потім і до 09 травня 2025 року.
Згідно наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22 грудня 2022 року затверджено Перелік територій на яких ведуться (велись) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією з 05 березня 2022 року Маріупольський район, до складу якого входить Маріупольська міська громада, визнано тимчасово окупованою територією.
У зв'язку з веденням активних бойових дій у місті Маріуполі та окупацією російськими військовими території України ОСОБА_1 у березні 2022 року вимушена була виїхати з місця свого проживання та на цей час вона проживає у Королівстві Іспанія та має статус особи з тимчасовим захистом, відповідно до Рішення Ради Європейського союзу № 2022-382 від 04 березня 2022 року.
На цей час виникла потреба в оформленні спадщини на майно після смерті батьків ОСОБА_1 у вигляді квартири АДРЕСА_1 та отримані свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з фактичним вступом у володіння та управління спадковим майном.
ОСОБА_1 звернулась до Приватного нотаріусу Львівського міського нотаріального округу Львівської області Гички Н.Б., яка 17 січня 2025 року відкрила спадкову справу № 3/2025 (номер у Спадковому реєстрі 73508200) після смерті спадкодавця ОСОБА_3 та надала заявниці роз'яснення щодо неможливості видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті її батька ОСОБА_3 на підставі ч. 3 ст. 1268 ЦК України у зв'язку з тим, що вона не підтвердила факт свого постійного проживання та факт постійного проживання дружини спадкодавця ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Отже, оскільки довідку легітимного органу реєстрації місця проживання про проживання заявниці разом з померлим ОСОБА_3 на день його смерті отримати неможливо, у зв'язку з тим, що останнє місце проживання померлого та заявника знаходиться на території України, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, для підтвердження факту прийняття заявником спадщини померлого ОСОБА_6 , на підставі положень ст. 1268 ЦПК України, заявник звертається з цією заявою до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська, за яким визначено підсудність справ Жовтневого районного суду міста Маріуполя, тобто за останнім місцем проживанням ОСОБА_1 .
При цьому заявниця посилається на наступні норми закону.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Пунктом 1 частиною 1 статті 315 ЦПК України, передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами. Частиною 2 передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені факти від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Заявниця змушена звернутися до суду з даною заявою, оскільки на сьогоднішній день не має іншої можливості довести обставини, зазначені в роз'ясненні приватного нотаріуса: належного прийняття спадщини, а саме мешкання з батьками, спадкодавцем до його смерті і фактичного вступу в спадщину як судовим шляхом. Заявник не працює, не має достатнього доходу. Вимушено виїхала з м. Маріуполя і зараз перебуває вимушено за межами України. Встановлення даного юридичного факту є необхідним для захисту прав та інтересів заявника, уникнення суперечностей при визначенні даного факту зі сторони органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших фізичних та юридичних осіб, нотаріусів, а також для вирішення інших питань із утримання майна, спадщини і інш..
З огляду на зазначене, вирішити вказане питання для заявника в позасудовому порядку неможливо. У зв'язку з зазначеною обставиною на теперішній час заявник не має змоги належним чином упорядкувати і оформити свої ж документи. Заявник у своїй заяві просив суд встановити факт проживання з батьком разом до його смерті фактично на час відкриття спадщини.
Суд вважає вимоги заяви обґрунтованими, виходячи з наступного.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…». Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України орган державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти , від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Згідно із ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Судом з'ясовано, що дійсно ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого відділом РАЦС Ілічівського райвиконкому міста Жданова 26 червня 1986 року, актовий запис № 845, в якому матір'ю значиться - ОСОБА_2 , а батьком - ОСОБА_3 , народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Жданов (теперішня назва Маріуполь) Донецької області УРСР.
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_2 від 27 листопада 1997 року, виданого Управлінням міського майна міста Маріуполя квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 63.81 кв. м. належить на праві приватної сумісної власності ОСОБА_2 та членам її сім'ї ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Вказані співвласники проживали за адресою: АДРЕСА_2 разом.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько заявниці ОСОБА_3 та після його смерті відкрилась спадщина на належну йому 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , яку фактично прийняли в спадщину його дружина ОСОБА_2 (1/6 частина) та донька ОСОБА_5 (1/6 частина), оскільки на час смерті проживали разом за спадкодавцем.
ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати заявниці ОСОБА_2 та її частину спадщини, в тому числі і 1/6 після смерті ОСОБА_3 прийняла фактично її донька ОСОБА_1 , яка також на момент смерті спадкодавці проживала разом з нею за вказаною адресою та є єдиною спадкоємицею. До нотаріуса не звернулися і спадкові права на вказана майно, а ні ОСОБА_2 за життя, а ні ОСОБА_1 не оформили.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 10 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року, який на цей час є продовженим до 05:30 години спочатку 08 лютого 2025 згідно Указу Президента України № 4024-ІХ «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», а потім і до 09 травня 2025 року.
Відповідно статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року № 389 VIII (Закон № 389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державності і незалежності України, ії територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресіі і забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Також, згідно наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22 грудня 2022 року затверджено Перелік територій на яких ведуться (велись) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією з 05 березня 2022 року Маріупольський район, до складу якого входить Маріупольська міська громада, визнано тимчасово окупованою територією.
У зв'язку з веденням активних бойових дій у місті Маріуполі та окупацією російськими військовими території України ОСОБА_1 у березні 2022 року вимушена була виїхати з місця свого проживання та на цей час вона проживає у Королівстві Іспанія та має статус особи з тимчасовим захистом, відповідно до Рішення Ради Європейського союзу № 2022-382 від 04 березня 2022 року.
На цей час виникла потреба в оформленні спадщини на майно після смерті батьків ОСОБА_1 у вигляді квартири АДРЕСА_1 та отримані свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з фактичним вступом у володіння та управління спадковим майном.
На підставі вищевказаного ОСОБА_1 звернулась до Приватного нотаріусу Львівського міського нотаріального округу Львівської області Гички Н.Б., яка 17 січня 2025 року відкрила спадкову справу № 3/2025 (номер у Спадковому реєстрі 73508200) після смерті спадкодавця ОСОБА_3 та надала заявниці роз'яснення щодо неможливості видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті її батька ОСОБА_3 на підставі ч. 3 ст. 1268 ЦК України у зв'язку з тим, що вона не підтвердила факт свого постійного проживання та факт постійного проживання дружини спадкодавця ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Вказаний факт підтверджується наданою копією паспорту заявника, де зазначена її реєстрація в квартирі батьків з 16 років (отримання паспорту), що свідчить про її мешкання там з батьками і реєстрацію з 2002 року. Крім того, вона є співвласницею вказаної квартири і її власність у цьому житлі не оспорена і є законною.
Також, на підтвердження факту проживання за життя ОСОБА_3 з ОСОБА_2 та заявницею 09 січня 2025 року за № 14 директором муніципального унітарного підприємства адміністрації міста Маріуполя «Маріупольжилкомплекс» (підконтрольного невизнаній донецькій народній республіці) видано Акт про фактичне місце проживання в житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_2 , який підписано сусідами ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , що підтверджує факт їх сумісного проживання.
Вказаний доказ, виданий органом окупаційної влади та може бути прийнятим судом у якості доказу на підставі загальних принципів («Намібійські винятки»), що сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки наданих заявником документів на підтвердження факту постійного проживання.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016 року) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, оскільки довідку легітимного органу реєстрації місця проживання про проживання заявниці разом з померлим ОСОБА_3 на день його смерті отримати неможливо, у зв'язку з тим, що останнє місце проживання померлого та заявника знаходиться на території України, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, для підтвердження факту прийняття заявником спадщини померлого ОСОБА_6 , на підставі положень ст. 1268 ЦПК України, заявник звертається з цією заявою до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська, за яким визначено підсудність справ Жовтневого районного суду міста Маріуполя, тобто за останнім місцем проживанням ОСОБА_1 .
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Пунктом 1 частиною 1 статті 315 ЦПК України, передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами. Частиною 2 передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені факти від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Згідно із п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику про справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення» в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.
У відповідності із п. 7 Постанови Пленуму ВСУ № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» суд вправі розглядати справи про встановлення фактів родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію в зв'язку із втратою годувальника.
Згідно із Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30 травня 2008 року, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.
Заявниця змушена звернутися до суду з даною заявою, оскільки на сьогоднішній день не має іншої можливості довести обставини, зазначені в роз'ясненні приватного нотаріуса: належного прийняття спадщини, а саме мешкання з батьками, спадкодавцем до його смерті і фактичного вступу в спадщину як судовим шляхом. Встановлення даного юридичного факту є необхідним для захисту прав та інтересів заявника, уникнення суперечностей при визначенні даного факту зі сторони органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших фізичних та юридичних осіб, нотаріусів, а також для вирішення інших питань із утримання майна, спадщини і інш..
У постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц, і вказала, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються в позасудовому та судовому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті в позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належить встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
Застосовуючи зазначений правовий висновок до обставин цієї справи, вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту проживання з батьком не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Отже, заявниця має право звернутися до загального суду із заявою про визнання факту проживання з батьком на день його смерті.
Відповідно до ст. 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я утворюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
У відповідності до ст. 5 Сімейного кодексу України, держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини. Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України.
Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом в ході судового розгляду справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявниця ОСОБА_1 дійсно проживала та була зареєстрована перебувала з батьками, мешкали однією сім'єю разом.
За таких обставин, суд вбачає підстави для задоволення заяви про встановлення юридичного факту, оскільки встановлення цього факту не суперечить чинному законодавству і не порушує чиїх-небудь прав або охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 18 Постанові Пленуму ВСУ № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму ВСУ № 15 від 25 травня 1998 року) при постановлені рішення у справах про встановлення фактів, розподіл судових витрат по даній категорії справ не застосовується.
Відповідно до положень статті 55 Конституції України кожна особа має право на судовий захист.
Положеннями статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь - який позов, заяву, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства» № 4451/70).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Таким чином, вбачається, що наявні розбіжності перешкоджають заявнику із оформлення зазначених вище документів, оскільки метою встановлення факту, що має юридичне значення є забезпечення можливості реалізації заявником гарантованого Конституцією України права на вільне належне пенсійне забезпечення, відпочинок, пересування, а також те, що іншого порядку та можливості встановити зазначені факти зараз у заявника немає.
Саме по собі не вірне тлумачення певних положень нормативних документів (стосовно сім'ї, реєстрації, мешкання, прав та обов'язків тощо) не може бути підставою для відмови в задоволенні цієї заяви, оскільки вони спростовуються наданими доказами та матеріалами справи.
Статтями 15, 16, 18 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Суд може захистити цивільне право способом, що встановлений договором або законом.
Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За приписами ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин. Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності. Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що заява підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Заявник заперечує будь-які домовленості і зобов'язання стосовно заінтересованої особи по можливим незаконним (з точки зору вказаної особи) діям відносно нього, предмета спору, а заінтересована особа цього не довела, можливе твердження вказаної особи про наявність будь-яких інших зобов'язань або неправомірності стосовно нього є припущенням.
Не може суд прийняти до уваги можливе не погодження з вимогами в частині їх обгрунтованості, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджуються.
При таких обставинах суд вважає, що оскільки всі інші дані в свідоцтвах, паспорті, адресній довідці та інших документах заявника повністю співпадають з встановленими судом даними, зазначеними у спірних документах, довідках заявника та інш., спору про право фактично немає, вищезазначені документи на назване право в передбаченому законом порядку не оспорені суд вважає можливим заяву задовольнити та встановити факт зазначеного проживання заявника з батьками та встановити юридичний факт постійного проживання ОСОБА_1 разом зі своїм батьком ОСОБА_3 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_2 , який фактично постійно проживав за життя також разом зі своєю дружиною ОСОБА_2 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_3 , на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_2 .
Таким чином обставини заяви знайшли своє об'єктивне підтвердження в ході судового засідання і підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 2, 15, 16 ЦК України, ст. 3, 5 СК України, ст. 2, 4, 5, 10, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268, 293, 315, 319 ЦПК України, суд
Заяву задовольнити.
Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РКНОПП НОМЕР_3 , разом зі своїм батьком ОСОБА_3 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_2 , який фактично постійно проживав за життя також разом зі своєю дружиною ОСОБА_2 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_3 , на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Суддя -