Справа № 947/37260/24
Провадження № 2-о/947/73/25
13.02.2025 року
Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Луняченка В.О.,
за участю : секретаря судового засідання Макаренко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) за участі заінтересованої особи ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ) про встановлення факту, що має юридичне значення,
До суду, в порядку окремого провадження, надійшла заява ОСОБА_1 , вимогами якої є: встановлення факту її постійного проживання зі спадкоємцем ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на час відкриття спадщини за адресою АДРЕСА_1 .
Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Луняченку В.О..
Ухвалою судді Київського районного суду м.Одеси від 04.12.24 року відкрито провадження у справі.
Також ухвалою суду від 04.12.24 судом витребувано докази у справі, а саме копію спадкової справи заведеної щодо майна ОСОБА_3 померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , яку виконано 20.01.25 року.
Ухвалою суду від 20.01.2025 до участі у справі в якості заінтересованої особи залучено Одеську міську раду.
До судового засідання заявник ОСОБА_1 надала заяву, в якій вимоги за заявою про встановлення факту, що має для заявника юридичне значення підтримала та просить її задовольнити, а також просить справу розглядати за її відсутністю.
Заінтересована особа ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, повідомлялась належним чином, відомості про що містяться в матеріалах справи.
Представник заінтересованої особи Одеської міської ради в судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином, відомості про що містяться в матеріалах справи.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Згідно з вимогами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Відповідно до п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до ч.6 ст.294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Згідно з ч.2 ст.315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Статтею 318 ЦПК України передбачено, що у заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою, причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт, докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів. Отже, суд може встановити юридичний факт у тому разі, коли особою вчинено всі можливі заходи по отриманню необхідних документів, і виключно за наявності об'єктивних причин, які не залежать від волі особи, що обумовлюють неможливість отримання документу на підтвердження юридичного факту.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає, що заява ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є дочкою ОСОБА_3 , про що свідчить свідоцтво про її народження серії НОМЕР_3 .
Як вбачається із свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після його смерті відкрилася спадщина за законом на належне йому майно, оскільки за життя заповіту він не складав, спадкоємцем якої є заявник.
Окрім ОСОБА_1 , яка є спадкоємцем першої черги є її сестра, ОСОБА_5 , але батько при житті купив їй будинок у садовому товаристві, тому вона в усному порядку відмовилася від спадщини, заяву про прийняття спадщини вона не подавала. На момент смерті разом з батьком вона не проживала.
Тому заявник як єдина спадкоємиця першої черги за законом, яка прийняла спадщину має намір оформити своє право на спадкове нерухоме майно.
На день смерті ОСОБА_3 йому належало нерухоме майно, а саме 139/2000 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 на праві приватної спільної часткової власності, що підтверджується Договором дарування від 16 червня 2004 року.
Заявник та її батько постійно проживали разом у вищезазначеній квартирі, починаючи з червня 2004 року до дня його смерті.
Заявник зареєстрована у квартирі за адресою АДРЕСА_1 з липня 2005 року, а ОСОБА_3 з 2002 року був знятий з останнього місця реєстрації та більше ніде зареєстрований не був, що підтверджується довідкою від 26.04.2010 року, яка видана адресно- довідковим бюро в Одеській області.
Окрім вищезазначеної квартири, іншого нерухомого майна у померлого не було, тому заявниця вважала себе такою, що прийняла спадщину після смерті батька, тому у шестимісячний строк не подавала заяву про прийняття спадщини за законом.
07 вересня 2024 року з метою оформлення спадкових прав ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Русских С. Б., однак останній було відмовлено у видачі свідоцтва на спадщину за законом у зв'язку з тим, що спадкоємцем не підтверджено постійного проживання з батьком на день смерті останнього, оскільки померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 за вищезазначеною адресою зареєстрований не був, та роз'яснено право на звернення до суду з відповідним вимогами.
Факт постійного проживання разом із спадкодавцем, заявник підтверджує Актом від сусідів, завірений директором КП ЖКС «Чорноморський», про те, що вони підтверджують факт того, що ОСОБА_1 дійсно постійно проживала разом зі своїм батьком у вищезазначеній квартирі, починаючи з червня 2004 року до моменту його смерті, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Встановлення факту постійного проживання з батьком, ОСОБА_3 заявниці необхідне для реалізації свого права на оформлення спадщини.
Відповідно до ч.1 ст.315 ЦПК України, суд вправі розглядати справи про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину.
Згідно з пунктами 2, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.
У разі відмови нотаріусом особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Отже, для підтвердження прийняття спадщини має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261- 1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно зі ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.
Такий правовий висновок щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладений у постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2020 року в справі № 569/15147/17; від 18 листопада 2020 року в справі № 523/19010/15-ц; від 02 квітня 2021 року в справі № 191/1808/19; від 28 квітня 2021 року в справі № 204/2707/19.
Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.
Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно з пунктами 3.20 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, у разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.
Проте, у постановах від 10 січня 2019 року в справі № 484/747/17, від 07 червня 2022 року в справі № 175/4514/20 вказано, що відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, ЩО спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем та оцінені судом.
Згідно з ч.1ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. З цієї норми випливає, що прийняття спадщини має важливе практичне значення: з ним пов'язана можливість оформлення права власності на спадкове майно шляхом видачі нотаріусом правовстановлюючого документа свідоцтва про право на спадщину та реєстрації, у випадках, визначених законом, прав на неї (наприклад, на нерухоме майно).
Отже, для того, щоб набути право на спадщину, спадкоємці за заповітом або за законом мають прийняти її у порядку та у строки, встановлені законом.
Щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори.
Згідно з п. п. 4.10 п. 4 гл. 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, жодним строком не обмежена. Тобто спадкоємець, який прийняв спадщину, може звернутися за видачею свідоцтва протягом будь-якого часу після закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Особливе значення при цьому має факт постійного проживання спадкоємця на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем, який підтверджує фактичне прийняття спадщини і має бути доведений спадкоємцем.
Згідно до роз'яснень, що надані у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013р. № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» нотаріус чи державна нотаріальна контора є учасниками правовідносин із спадкування та заінтересованими особами.
Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають у даному випадку нотаріальні органи, а є лише підставою для їх одержання.
Згідно зіст.18 ЦПК України рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для органів, які реєструють такі факти або оформлюють права, що виникають у зв'язку із встановленим судом фактом.
У постанові КЦС ВС від 21.02.2024 у справі № 278/304/23 вказано, що справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення,
А, тому, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що досліджені в судовому засіданні докази вказують на те, що ОСОБА_1 , дійсно проживала разом з спадкодавцем ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Суд вважає, що відсутність документів, які б підтверджували факт проживання заявника разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини позбавляє ОСОБА_1 права на отримання спадщини, чим порушуються його спадкові права, які підлягають поновленню шляхом задоволення заяви.
Керуючись ст. ст. 264-268, 293-294, 315-319 ЦПК України, суд,
Заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_1 АДРЕСА_1 ) за участі заінтересованої особи ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ,ІПН НОМЕР_2 АДРЕСА_2 ) про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.
Встановити факт, що має юридичне значення, а саме постійного проживання ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ,ІПН НОМЕР_1 АДРЕСА_1 ) зі спадкоємцем ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на час відкриття спадщини за адресою АДРЕСА_1 .
Повне судове рішення буде складено протягом десяти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення складено 24.02.25.
Суддя В. О. Луняченко