Справа № 182/2225/24
Провадження № 2-а/0182/59/2025
Іменем України
18.03.2025 року м. Нікополь
Суддя Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області Кобеляцька - Шаховал І.О., розглянувши у спрощеному провадженні адміністративну справу за позовом адвоката Авраменко Артема Вікторовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , до інспектора ППП в м.Кривий Ріг УПП у Дніпропетровській області Департаменту поліції Котовича Сергія Сергійовича та Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про адміністративне правопорушення -
Авраменко А.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до інспектора ППП в м.Кривий Ріг УПП у Дніпропетровській області Департаменту поліції Котовича Сергія Сергійовича та Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про адміністративне правопорушення.
В обгрунтування заявлених вимог посилається на те, що 15.04.2024 року інспектором полку патрульної поліції в місті Кривий Ріг Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту поліції Котовичем Сергієм Сергійовичем була винесена Постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 1916990 від 15.04.2024 року, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді стягнення штрафу в розмірі 425,00 (чотириста двадцять п'ять гривень 00 коп.) за ч.1 ст.126 КУпАП за те, що 15.04.2024 року, о 14:46:18, в м.Кривий Ріг, вулиця Нікопольське шосе Довгинцевський 5Б водій, керуючи ТЗ, не пред'явив у спосіб, що надає можливості поліцейському прочитати дані, що містяться у посвідченні водія на право керування відповідної категорії. Зафіксовано на нагрудний відеореєстратор 474748, чим порушив п.2.4.а. ПДР - керування ТЗ особою, що не пред'явила посвідчення на ТЗ, реєстраційного документа на ТЗ, а також поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних ТЗ, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 126 КУпАП України. Представник позивача вважає, що постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вказане порушення є незаконною та такою, що підлягає скасуванню з наступних підстав. Так, 15.04.2024 року, керуючи транспортним засобом, ОСОБА_1 був зупинений працівником поліції Котовичем С.С., який попросив водія надати документ, що посвідчує особу та посвідчення водія. ОСОБА_1 надав поліцейському свій паспорт та запитав в останнього, на якій підставі він повинен пред'явити посвідчення водія. Поліцейський зазначив, що водія було зупинено на блоку-посту, тому останній повинен пред'явити посвідчення водія. Позивач зазначив, що, відповідно до Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1456, він, на вимогу уповноваженого наказом коменданта, повинен пред'явити документ, що посвідчу особу. Поряд з цим, даний Порядок не передбачає права уповноваженої особи вимагати посвідчення водія та обов'язку водія пред'явити таке посвідчення. ОСОБА_1 запитав у поліцейського, чи уповноважений він наказом коменданта, на що поліцейський сказав, що він не є такою особою. Поліцейський не погодився з водієм та сказав, що, у такому разі, ним буде складена Постанова. ОСОБА_1 сказав, що йому необхідно скористатись правовою допомогою адвоката та просив поліцейського надати таку можливість, проте, поліцейський сказав, що тоді прийдеться розгляд справи відкласти, а потім ОСОБА_1 разом з адвокатом повинні приїхати до нього в м.Кривий Ріг. ОСОБА_1 попросив поліцейського надати адвоката з Центру безоплатної правової допомоги, на що поліцейський сказав, що в нього немає такої можливості. Згодом ОСОБА_1 попросив поліцейського надати йому можливість написати клопотання про відкладення розгляду справи. Коли ОСОБА_1 почав писати відповідне клопотання, до нього підійшов поліцейський і сказав, що вже нічого не потрібно, оскільки він вже склав постанову. Окрім цього, представник позивача зазначає, що механізм перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану визначається Порядком перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1456. В даному Порядку не передбачено перевірку документів, зазначених у п.2.1 Правил дорожнього руху на території блок-посту працівниками поліції та/або уповноваженою особою. Відповідно п.7 Порядку, уповноважена особа має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи. У частині 2 Порядку, термін «уповноважена особа» вживається як посадова особа, яка призначається наказом коменданта та якій надано повноваження щодо перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану. Таким чином, представник позивача просить суд звернути увагу на ту обставину, що працівник поліції Котович С.С. сказав водію, що в нього відсутній наказ коменданта про надання повноважень щодо перевірки документів, тому, навіть, повноважень щодо перевірки документів, що посвідчують особу, поліцейський не мав. Таким чином, перевірка документів, що посвідчують особу на території блоку-посту проводиться тільки уповноваженою особою з обов'язковою присутністю відповідного документа (наказу коменданта), тому вимога працівника поліції пред'явити документи, зазначені у п.2.1. ПДР, на території блок-посту є незаконною та безпідставною. Перелік підстав для зупинки транспортного засобу наведений у ст.35 Закону України «Про Національну поліцію». Зазначений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Так, п.п.1, 3 ч.1 ст.35 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, якщо водій порушив Правила дорожнього руху або якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об'єктом чи знаряддям вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення. Поліцейський зобов'язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті. Аналіз наведених вище положень нормативно-правових актів дає підстави для висновку, що поліцейський має право вимагати у водія пред'явлення документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що така особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав) та безпосередньо при оформленні дорожньо-транспортної пригоди. У випадку, якщо поліцейський належним чином не зафіксував факту порушення особою Правил дорожнього руху, вимоги відповідної посадової особи про пред'явлення водієм документів, в тому числі, страхового полісу є неправомірними. Таким чином, вимога поліцейського пред'явити документи, в даному випадку, є безпідставною та незаконною, оскільки ОСОБА_1 не порушував ПДР, за що його можливо було зупинити, а поліцейським не були складені відповідні матеріали, які б підтверджували законність зупинки транспортного засобу, а притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Тому, на підставі викладеного, представник позивача просить суд скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серія ЕНА № 1916990 від 15.04.2024 року, відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.126 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. 00 коп. та провадження по справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч.1 ст.126 КУпАП закрити. А також стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 604 грн. 60 коп.
Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2024 року по даній справу було відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в судове засідання та встановлено відповідачу п'ятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач про розгляд справи був повідомлений належним чином та своїм правом на подання відзиву скористався. Проти задоволення позову заперечував, посилаючись на наступні обставини. Так, 15.04.2024 року інспектором полку патрульної поліції в місті Кривий Ріг Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту поліції Котовичем Сергієм Сергійовичем була винесена Постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА № 1916990, від 15.04.2024 року, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді стягнення штрафу в розмірі 425,00 (чотириста двадцять п'ять гривень 00 коп.) за ч.1 ст.126 КУпАП за те, що 15.04.2024 року, о 14:46:18, в м.Кривий Ріг, вулиця Нікопольське шосе, Довгинцевський, 5Б водій, керуючи ТЗ, не пред'явив у спосіб, що дає можливості поліцейському прочитати дані, що містяться у посвідченні водія на право керування відповідної категорії. При цьому, відповідач зазначає, що було достатньо підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності та вказує, що факт порушення було зафіксовано з нагрудного відео реєстратора. Однак, відеозапис на підтвердження обґрунтованості складення протоколу не вбачається за можливе надати, оскільки він видалений з серверу автоматично. Таким чином, відповідач вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому в їх задоволенні слід відмовити.
Представник позивача скористався своїм правом та подав до суду відповідь на відзив, згідно якої послався на обставини, викладенні в позові, вважає, що постанова є протиправною, а тому її слід скасувати, а провадження про притягнення до адміністративної відповідальності його довірителя закрити.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.
Згідно зі ст.6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст.8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першоюст.55 Конституції України проголошено право кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Судом встановлено, що 15.04.2024 року інспектором полку патрульної поліції в місті Кривий Ріг Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту поліції Котовичем Сергієм Сергійовичем була винесена Постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серія ЕНА № 1916990, від 15.04.2024 року, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді стягнення штрафу в розмірі 425,00 (чотириста двадцять п'ять гривень 00 коп.) за ч.1 ст.126 КУпАП,
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, окрім постанови, яка була надана стороною позивача, а також пояснень відповідача у відзиві на позовну заяву, які полягають у трактуванні вимог закону, будь-які інші докази, які б підтверджували факт скоєння позивачем адміністративного правопорушення, відповідачем до суду не надано. А сама постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є доказом вчинення ним правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Ця постанова є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 26.04.2018 року у справі № 338/1/17.
Згідно зі ст.62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви, щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Таким чином, порушень ПДР України з боку позивача по справі відповідачем належним чином не доведено.
Згідно з п.10 розділу III Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1395 від 07.11.2015 року та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 10.11.2015 року за № 1408/27853, поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 «Про практику застосування «судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні порушення на транспорті», зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 та 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався порушник чи встановлених останнім доводів.
За таких обставин, суд не вбачає в діях позивача ознак правопорушення, за яке на нього було складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху і вважає за необхідне скасувати вищевказану постанову як незаконну.
Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Згідно зі ст.7 КУпАП, провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.
Відповідно до ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою, відповідно до закону, кримінальної відповідальності.
Вимогами статті 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з пунктом 1статті 247 КпАП України, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення, яка доводиться шляхом надання доказів.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).
Відповідно до статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно статті 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративні правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні, та інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Отже, висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення має бути зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт скоєння адміністративного правопорушення.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час судового розгляду відповідачем не надано належних та допустимих доказів того факту, що на час складання спірної постанови позивач, дійсно, порушив ПДР.
Тому, на думку суду, оскаржувана постанова була винесена відповідачем передчасно.
Керуючись ст.ст.6, 12, 19, 46, 77, 78, 90, 243, 245, 251, 252, 257, 268, 271, 280, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов адвоката Авраменка Артема Вікторовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , до інспектора ППП в м.Кривий Ріг УПП у Дніпропетровській області Департаменту поліції Котовича Сергія Сергійовича та Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Визнати незаконною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 1916990, від 15.04.2024 року відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.126 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 425,00 гривень.
Провадження по справі про адміністративне правопорушення закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 604 грн. 60 коп., сплачені останнім при подачі позову до суду.
Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду Дніпропетровської області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його складення.
Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал