Справа № 202/14733/24
Провадження № 2-о/202/78/2025
18 березня 2025 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська
в складі: головуючого судді Бєльченко Л.А., за участю секретаря судового засідання Десятерика Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі в окремому провадженні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, про встановлення факту постійного проживання на території України,
ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 року та по теперішній час.
В обґрунтування заяви ОСОБА_1 зазначила, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в хуторі Ось-Богатир Курського району Ставропольсського краю Кабардино-Балкарської автономної радянської соціалістичної республіки. У 1969 році вона вступила до першого класу середньої школи у с. Сірководське Ставропольского краю, яку закінчила в 1979 році, здобувши середню освіту. У цьому ж селі народилися і померли її батьки.
У грудні 1990 року вона переїхала зі Ставропольского краю проживати до України, оселилася у місті Дніпрі (на той час м. Дніпропетровськ); проживала на орендованій квартирі в районі АДРЕСА_1 .
З грудня 1990 року по літо 1992 року вона працювала продавцем продуктових товарів на ринку «Озерка». З літку 1992 року по кінець 1993 року вона працювала продавцем у хлібному кіоску на вулиці м.Коцюбинського.
13.07.1993 року вона одружилася з громадянином України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і змінила прізвище на ОСОБА_3 .
До цього часу вона, заявник, документована паспортом громадянина СРСР, який отримала 11.04.1989 році у відділі внутрішніх справ Зольського райвиконкому КБАРСР та паспортом СРСР для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 від 03.07.1992 року.
У шлюбі з ОСОБА_2 у них ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася донька ОСОБА_4 .
З 1992 по 2000 роки вона разом із чоловіком та донькою проживала у гуртожитку по АДРЕСА_2 . З 1993 по 1997 роки вона ніде не працювала, займалася вихованням дитини. З 1997 по 2000 роки вона знову працювала в хлібному кіоску по АДРЕСА_3 .
З 2000 року вона з чоловіком і донькою переїхали жити у гуртожиток по АДРЕСА_4 , де проживають і по теперішній час. З цього часу вона офіційно не працювала. З 1990 року за межі України вона не виїжджала.
Через незнання діючого законодавства України, після проголошення Верховною Радою України Акту незалежності України 24.08.1991 року, вона не надала документи для отримання у встановленому законом порядку паспорту громадянина України зразка 1994 року.
23.10.2024 року вона звернулася до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області з заявою про документування її паспортом громадянина України. Листом заступника начальника Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 04.11.2024 року їй відмовлено і рекомендовано звернутися до суду.
Заявник вважає, що факт її постійного проживання на території України з 1990 року підтверджується показами свідків, а також довідкою про проживання №1216 від 03.10.2024, виданою КП «Жилсервіс-5» ДМР. Тому просила заяву задовольнити.
Представник заявника, адвокат Орешин П.П., під час розгляду справи підтримав заяву ОСОБА_1 , просив встановити факт постійного проживання заявниці на території України станом на 24.08.1991 року та по теперішній час.
Представник заінтересованої особи - Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, Василишин Д., заперечував проти задоволення заяви, зазначивши, що 23.10.2024 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління ДМС у Дніпропетровській області з заявою щодо документування паспортом громадянина України зразка 1994 року.
04.11.2024 Головне управління ДМС у Дніпропетровській області повідомило, що для документування паспортом громадянина України, заявниці потрібно надати судове рішення про встановлення особи та юридичного факту постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року.
08.11.2024 заявниця звернулася до Відділу №4 у м. Дніпрі ГУ ДМС у Дніпропетровській області із заявою про оформлення паспорта громадянина України у вигляді ID-картки на підставі паспорта громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року. ОСОБА_1 отримала повідомлення про тимчасову відмову у видачі паспорт громадянина України у вигляді ID-картки у зв?язку з неможливістю ідентифікувати особу та підтвердити належність до громадянства України.
Представником Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області зазначено, що питання встановлення, оформлення та перевірки належності громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедури подання цих документів та провадження за ними врегульовано Законом України «Про громадянство України», Указом Президента України від 27 березня 2001 р. №215/2001 Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України», яким затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства у країни та виконання прийнятих рішень.
Частина перша статті 3 Закону України «Про громадянство України» стосується визначення належності до громадянства України зокрема осіб, які мають паспорти колишнього СРСР. Їх належність до українського громадянства було визначено під час загального обміну паспортів громадянина колишнього СРСР на паспорти громадянина України зразка 1994 року у період з травня 1995 року по вересень 2002 року. На сьогодні ДМС здійснює видачу паспортів громадянина України нового зразка у формі картки.
Відповідно ст. 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України с: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; 2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; 3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України".', та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.
Відповідно до п. 8 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року №215, для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає, зокрема, судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.
Згідно вимог ДМС України від 12.12.2017 року №6-7999.1-17, у зв?язку з тим, що у 2016 році відбулася реформа системи реєстрації в Україні, ДМС на сьогодні не володіє актуальною інформацією про зареєстрованих осіб. Законодавством на теперішній час не визначено орган, який зберігає дані про зареєстрованих (прописаних) на 1991 рік осіб та відповідає за їх збереження. Наявні архівні документи не передавалися на постійне зберігання до державних архівів України або територіальних органів ДМС. Крім того, відносно документів, які до проголошення незалежності України (або після) утворювалися під час прописки/реєстрації осіб (будинкові, господарські книги, різноманітні довідки (форми: А, 16, 17 тощо) ЖЕКів, сільських, селищних рад, органів місцевого самоврядування тощо, і які подаються для встановлення належності до громадянства України або набуття громадянства України, не визначено процедуру, умови та терміни їх зберігання. Такі документи можуть слугувати лише підставою для звернення особи до суду про встановлення юридичного факту проживання (постійного проживання) на території України.
У разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду...
Для того, щоб встановити факт постійного проживання особи на території України (станом на 24 серпня, 13 листопада 1991 року) у судовому порядку, заявник у своїй заяві повинен заявляти вимоги, які відповідають вищезазначеним статтям Закону України «Про громадянство України» та Указу Президента України від 27 березня 2001 р. №215/2001 «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України», яким затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень.
Для встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або 13 листопада 1991 року подаються такі документи: трудова книжка, військовий квиток, атестат або диплом про навчання, свідоцтво про народження,», свідоцтво про народження дитини, свідоцтво про укладання шлюбу, копію домової книги з штампом реєстрації на території України, копію паспорта громадянина колишнього СРСР 1974 р. з внесенням напису органами внутрішніх справ України «громадянин України, водійські права, архівні довідки, тощо, також залучаються свідки.
Представником ГУ ДМС України в Дніпропетровській області зазначено, що згідно поданої заяви до суду, ОСОБА_1 не надала жодних документів, які підтверджують факт постійного проживання в Україні станом на 24 серпня 1991 року, тому відсутні будь - які докази, що підтверджують факт постійного проживання вищезазначеної особи на території України станом на 24 серпня 1991 рік.
Представником ДМС звернуто увагу суду на певні розбіжності у заяві ОСОБА_1 , наданої до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська та ГУ ДМС у Дніпропетровській області та долучених до неї документів. Заявниця додала копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , видане 13.07.1993 Індустріальним відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції. Згідно наданого свідоцтва та отриманої інформації з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб, прізвище нареченої до реєстрації шлюбу значиться, як ОСОБА_5 , та після реєстрації шлюбу значиться, як ОСОБА_3 . У разі зміни прізвища після одруження, зміна паспорта є обов?язковою процедурою. Відповідно до Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, відведений термін для обміну паспорта становить один місяць з дати укладення шлюбу. В свою чергу, заявницею не була пройдена процедура по заміні паспортного документа після укладення шлюбу згідно чинного законодавства. Таким чином, представником ДМС зазначено, можна вважати недостовірною інформацію, внесену при складанні актового запису №794 від 06.09.1994, складений Індустріальним відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції про народження доньки заявниці, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , де в графі мати зазначена - ОСОБА_6 , громадянка України та Довідки №126 про склад родини, наданої КП «Жилсервіс-5» ДМР, де значиться громадянка - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
За обліками ДМС ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 не значиться. Особу ОСОБА_8 не встановлено за базами даних Реєстру, а також відсутня будь-яка інформація про належність до громадянства України.
Допитана у якості свідка ОСОБА_9 пояснила, що знає ОСОБА_1 з 1990 року; познайомилася з нею на ринку «Озерка». ОСОБА_1 винаймала в неї квартиру з 15.05.1990 року до початку 1993 року.
Свідок ОСОБА_10 пояснила, що познайомилася з заявницею на ринку «Озерка» у 1990 році; остання торгувала непродовольчими товарами. Знає її за прізвищем ОСОБА_3 .
Свідок ОСОБА_11 пояснила, що знає заявницю з 1992 року за прізвищем ОСОБА_3 ; познайомилась з нею у гуртожитку по АДРЕСА_5 , де вона проживала зі своїм чоловіком.
Допитаний у якості свідка ОСОБА_2 пояснив, що заявниця є його дружиною. З 1990 року він інколи бачив її ринку «Озерка», де вона торгувала непродовольчими товарами. З березня 1992 року вони з заявницею стали зустрічатися, у грудні 1992 року стали жити разом, а у 1993 році вони уклали шлюб.
До матеріалів справи заявницею долучена копія паспорта на ім'я ОСОБА_12 , громадянки СРСР; у паспорті , у розділі - місце проживання, зроблена відмітка про її реєстрацію у селі Етока Кабардино-Балкарської АСРСР (а.с.10-16).
З копії закордонного паспорту на а.с.18 вбачається,що цей паспорт заявниці виданий 03.07.1992 року, як громадянці СРСР.
З копії свідоцтва про шлюб вбачається, що 13.07.1993 року ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 , після чого їй присвоєно прізвище ОСОБА_3 (а.с.18 зворотній бік).
Відповідно до копії довідки КП «Жилсервіс-5» ДМР від 03.10.2024 року, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_4 (а.с.20).
Відповідно до копії свідоцтва про народження на а.с.21, ІНФОРМАЦІЯ_3 у місті Дніпропетровську у ОСОБА_2 і ОСОБА_6 народилася донька ОСОБА_4 .
Вислухавши представника заявника, представника заінтересованої особи, свідків, дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку про відмову у задоволені заяви ОСОБА_1 , виходячи з такого.
Під час розгляду справи встановлено, що заявник має паспорт на ім'я ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянки СРСР. У цьому паспорті, у розділі - місце проживання, зроблена відмітка про її реєстрацію у селі Етока Кабардино-Балкарської АСРСР .
На ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , 03.07.1992 року виданий закордонний паспорт, як громадянці СРСР.
Відповідно до копії довідки КП «Жилсервіс-5» ДМР від 03.10.2024 року, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_4 .
Відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого Індустріальним відділом реєстрації актів цивільного стану м.Дніпропетровська, вбачається, що 13.07.1993 року ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 , після чого їй присвоєно прізвище ОСОБА_3 .
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого Індустріальним районним у місті Дніпропетровську відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Дніпропетровській області, ІНФОРМАЦІЯ_3 , у місті Дніпропетровську, у ОСОБА_2 і ОСОБА_6 народилася донька ОСОБА_13 .
Статтею 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, що прямо передбачено у частині першій статті 8, статті 21, частині першій статті 24 Конституції України.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав.
Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону України «Про громадянство України»).
Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України.
Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України від 08 жовтня 1991 року № 1636-ХІІ «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року).
Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України» і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року.
Відповідно до підпункту «а» пункту 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента від 27 березня 2001 року № 215/2001, (далі - Порядок), встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року.
Одним із документів для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону «Про громадянство України», що подає особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, є судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року (підпункт «в» пункту 8 Порядку, в редакції, чинній на час звернення заявника до суду). Отже, у таких випадках одним із необхідних документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.
Таким чином, відповідно до положень Закону України «Про громадянство України» і Порядку для набуття громадянства України заявник повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують народження його на території України чи постійне проживання на ній, або підтверджують родинні відносини з такою особою, або рішення суду.
Подібні правові висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі №522/20494/18 (провадження №61-6498св20), від 05 квітня 2021 року у справі №523/14707/19 (провадження №61-16116св20).
Проаналізувавши надані заявницею до матеріалів справи документи, суд дійшов висновку, що жоден із цих документів не доводить факт проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24.08.1991 року.
Покази свідків в даному випадку також не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки вони мають суперечливий характер і однозначно не підтверджують факт постійного проживання заявниці в Україні станом на 24.08.1991 року.
Так, допитана у якості свідка ОСОБА_9 , пояснила, що ОСОБА_1 проживала у неї на квартирі за адресою: АДРЕСА_6 , з травня 1990 року до початку 1993 року. В той же час, сама ОСОБА_1 у заяві на адресу начальника ГУ ДМС України в Дніпропетровській області вказувала, що приїхала зі Ставропольського краю у грудні 1990 року, одразу оселилася у місті Дніпропетровську на орендованій квартирі в районі АДРЕСА_1 (а.с.24).
Свідок ОСОБА_10 пояснила, що знає ОСОБА_1 з 1990 року, остання продавала на ринку «Озерка» непродовольчі, господарські речі. Сама ж заявниця у заяві до суду вказувала, що вона торгувала на ринку «Озерка» продуктовими товарами.
Допитані у якості свідків ОСОБА_11 і ОСОБА_2 вказали, що знають ОСОБА_1 з 1992 року.
Таким чином, покази допитаних свідків не доводять і не підтверджують той факт, що ОСОБА_1 постійно проживала на території України станом на 24.08.1991 року.
Крім того, відповідно до наданої копії паспорту громадянина СРСР, ОСОБА_1 має відмітку про її реєстрацію у селі Етока Кабардино-Балкарської АСРСР.
Також 03.07.1992 року заявниця, як громадянка СРСР, документована закордонним паспортом.
Відповідно до положень частини 1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини 3 ст. 12, частини 1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно частин 1-3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Проаналізувавши зібрані у справі докази, суд не вбачає правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 року.
Також слід зазначити, що привертають увагу дані про особу заявниці, яка після укладання шлюбу 13.07.1993 року з ОСОБА_2 , змінила прізвище ОСОБА_5 на ОСОБА_3 , натомість до суду із заявою заявниця звертається як ОСОБА_1 .
Представником ГУДМС в Дніпропетровській області зазначено, що за обліками ДМС ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , не значиться, її особа не встановлена.
За таких обставин суд відмовляє у задоволені заяви.
Керуючись ст.ст.4, 5, 10, 12.81,89. 259, 263-265, 268,293, 294 ЦПК України, суд -
Відмовити ОСОБА_1 у задоволені заяви про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Бєльченко Л.А.