Справа № 620/4551/20 Головуючий у 1 інстанції - Ткаченко О.Є.,
судді - Скалозуб Ю.О., Непочатих В.О.
Суддя-доповідач - Василенко Я.М.
12 березня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
за участю секретаря Шляги А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.12.2024 за заявою ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.01.2021 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Херсонської обласної прокуратури, Третьої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Офіс Генерального прокурора, про визнання протиправними та скасування рішення і наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, -
В 2020 році ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Третьої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора №41 від 15.06.2020 про неуспішне проходження атестації прокурором другого відділу процесуального керівництва та публічного обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, що поширює свою діяльність на Херсонську область, прокуратури Херсонської області ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Херсонської області від 10.09.2020 №466к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва та публічного обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, що поширює свою діяльність на Херсонську область, прокуратури Херсонської області та органів прокуратури Херсонської області на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру»;
- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора другого відділу процесуального керівництва та публічного обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, що поширює свою діяльність на Херсонську область, прокуратури Херсонської області, або на рівнозначній посаді у Херсонській обласній прокуратурі з 11.09.2020, зарахувавши час вимушеного прогулу у загальний строк служби в органах прокуратури України;
- стягнути з Херсонської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 11.09.2020 до моменту фактичного поновлення на роботі;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді у відносинах публічної служби та присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.01.2021 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Херсонської обласної прокуратури, Третьої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Офіс Генерального прокурора, про визнання протиправними та скасування рішення і наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу відмовлено повністю.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.03.2021 залишено без змін рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.01.2021.
Постановою Верховного суду від 28.07.2022 залишено без змін рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.01.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.03.2021 у справі № 620/4551/20.
07.10.2024 позивачем подано до суду першої інстанції заяву про перегляд за виключними обставинами рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.01.2021, в якій він просив скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.01.2021 у справі № 620/4551/20 у зв'язку з виключними обставинами та позов у справі задовольнити.
Заява про перегляд судового рішення за виключними обставинами мотивована тим, що Конституційним Судом України ухвалено рішення від 02.10.2024 №9-р(І)/2024 у справі №3-5/2023(5/23, 79/23), яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення абзацу шостого пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-ІХ, згідно з яким перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту. Водночас вказані положення застосовувались судом при вирішенні справи.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.12.2024 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами у справі №620/4551/20 за позовом ОСОБА_1 до Херсонської обласної прокуратури, Третьої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Офіс Генерального прокурора, про визнання протиправними та скасування рішення і наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу; рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.01.2021 у справі №620/4551/20 залишено в силі.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати зазначену ухвалу суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.01.2021 задовольнити.
19.02.2025 до Шостого апеляційного адміністративного суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про зупинення провадження у даній справі на підставі п. 5 ч. 2 ст. 236 КАС України до набрання законної сили рішенням об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 120/6735/23. Вказане клопотання обґрунтовано тим, що наразі на розгляді об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду перебуває справа № 120/6735/23, правовідносини в якій подібні до цієї справи. При цьому, правові висновки Верховного Суду у справі № 120/6735/23 матимуть значення для правильного вирішення цієї справи.
Колегія суддів вважає, що підстави, визначені п. 5 ч. 2 ст. 236 КАС України для умов зупинення провадження у справі в даному випадку відсутні, оскільки Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду ухвалою від 21.02.2025 справу № 120/6735/23 повернув відповідній колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду.
В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 13 ст. 10, ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.
Приписи п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України визначають, що підставами для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
Частиною 6 ст. 361 КАС України встановлено, що при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 365 КАС України заява про перегляд судового рішення суду першої інстанції з підстав, визначених частиною другою, пунктами 1, 2 частини п'ятої статті 361 цього Кодексу, подається до суду, який ухвалив судове рішення. Заява про перегляд судових рішень судів апеляційної і касаційної інстанцій з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, якими змінено або скасовано судове рішення, подається до суду тієї інстанції, яким змінено або ухвалено нове судове рішення.
Згідно з ч. 4 ст. 368 КАС України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може: 1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі; 2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення; 3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду.
Отже, у адміністративному судочинстві перегляд судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є особливим видом провадження.
На відміну від перегляду судового рішення в порядку апеляційного та касаційного оскарження, підставою такого перегляду є не недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати обставину (підставу), яка виникла пізніше ухвалення судового рішення.
Тобто, перегляд справи у зв'язку з виключними обставинами має на меті не усунення судових помилок, а лише перегляд уже розглянутої справи з урахуванням підстав, які виникли після ухвалення судового рішення.
Наведений висновок щодо застосування положень п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України викладено в ухвалі Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі № 240/35883/21.
Як було зазначено вище, в якості виключних обставин ОСОБА_1 посилається на прийняття Конституційним Судом України Рішення від 02 жовтня 2024 року № 9-р(І)/2024, яким визнано неконституційним окреме положення абзацу шостого пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX, згідно з яким перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту.
Відповідно до ч. 1 ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Частиною 2 ст. 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Конституційний Суд України у Рішенні від 24 грудня 1997 року № 8-зп у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) розпоряджень Президента України про призначення перших заступників, заступників голів обласних, Київської міської державних адміністрацій, виданих протягом липня - грудня 1996 року, січня 1997 року (справа щодо призначення заступників голів місцевих державних адміністрацій), вказав на те, що частина друга статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.
Також, як зазначено Конституційним Судом України у рішенні від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 08 грудня 2004 року № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України), незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Крім того, рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про чинність Закону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень частини другої статті 150 Конституції України, а також частини другої статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) від 14 грудня 2000 року (справа № 1-31/2000) визначено, що рішення Конституційного Суду України мають пряму дію.
Таким чином, аналіз норм розділу ХІІ Конституції України («Конституційний Суд України») та Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII дає підстави дійти висновку про те, що рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення Конституційним Судом України, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України.
Отже, рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Проте, чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.
Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 4819/49/19.
Пунктом 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 02 жовтня 2024 року № 9-р(І)/2024 передбачено, що окреме положення абзацу шостого пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX, згідно з яким перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту, визнане неконституційним, втрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, згідно зі статтею 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» припис окремого положення абзацу шостого пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, що визнаний неконституційним, втратив чинність та, відповідно, не підлягає застосуванню з 02 жовтня 2024 року - з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 9-р(І)/2024, що також прямо встановлено цим рішенням.
Як зазначено в ухвалі Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі № 600/1450/20-а, частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Так, колегія суддів Верховного Суду в зазначеному судовому рішенні приймає до уваги висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» та від 24 липня 2003 року у справі «Рябих проти Росії», відповідно до яких одним з основоположних аспектів принципу верховенства права є юридична визначеність, яка передбачає, що в разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, яке набрало законної сили, не може ставитися під сумнів.
Крім того, із змісту імперативних приписів пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України слідує, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами виключно, якщо рішення суду ще не виконане.
Враховуючи вказані положення чинного законодавства, а також, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.01.2021 у справі № 620/4551/20, про перегляд якого за виключними обставинами з відповідною заявою звернувся позивач, у задоволенні позову останньому відмовлено, колегія суддів зазначає, що не може вважатись невиконаним, в розумінні положень пункту 1 частини 5 статті 361 КАС України, рішення суду, що набрало законної сили та яким у задоволенні позову відмовлено, оскільки таке рішення не передбачає примусового його виконання.
Таким чином, рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.01.2021 у справі № 620/4551/20, про перегляд якої за виключними обставинами звернувся позивач, в розумінні пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України не може переглядатися за виключними обставинами.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 21 грудня 2022 року у справі № 140/2217/19, від 22 грудня 2022 року у справі № 805/1312/16-а, в ухвалах Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі № 600/1450/20-а, від 27 квітня 2023 року у справі № 240/35883/21.
З огляду на викладене у сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви позивача про перегляд за виключними обставинами рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.01.2021 у справі № 620/4551/20.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції постановив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Апелянт не надав до суду належні докази, що підтверджують факт незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 229, 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.12.2024 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Ганечко О.М.
Кузьменко В.В.
Повний текст постанови виготовлений 17.03.2025.