Справа № 420/39533/24
17 березня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін згідно зі ст.262 КАС України адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
23 грудня 2024 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 01.10.2024 за №213050040485 про відмову у призначенні пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути питання щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У позовній заяві вказано, що позивач 24.09.2024 звернулась до Пенсійного фонду України через веб-портал Пенсійного фонду України із заявою за №1667 щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Водночас, як вказує позивач, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області 01.10.2024 прийнято рішення №213050040485 про відмову у призначенні пенсії.
Позивач зазначає, що рішення про відмову у призначені пенсії мотивовано тим, що відповідно до частини другої пункту восьмого статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на пенсію за віком на пільгових умовах мають водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Проте, до пільгового стажу позивача не враховано відповідного періоду роботи, оскільки відсутня довідка згідно з додатком №5 постанови КМУ від 12.08.1993 №637.
Прийняте рішення: відмовити гр. ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу.
Так, за твердженням позивача, до її страхового стажу не враховано період роботи на території російської федерації з 03.05.1995 по 30.09.1995, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припиняє участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а також період роботи з 25.10.1995 по вересень 2002, оскільки нечитабельний рік в наказі на звільнення, а до ЕПС долучено копію довідки №1-194 від 30.03.2020, що, на думку відповідача, не відповідає п.2.23 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
На переконання позивача, не врахування відповідачем певних періодів роботи позивача до страхового стажу є протиправним. Оскільки позивачем надано підтверджуючі документи щодо наявності трудового стажу. В тому числі пільгового трудового стажу.
Вважаючи, що рішення Головного Управління пенсійного фонду України у Волинський області щодо відмови у призначенні пенсії протиправним, позивач звернулась до суду з позовною заявою.
Суд ухвалою від 27.12.2024 залишив позовну заяву без руху, встановив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Суд ухвалою від 17.01.2025 відкрив провадження у справі, вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ст.262 КАС України, встановив сторонам строки для подання заяв по суті справи, зокрема 15-денний строк для подання відзиву на позовну заяву, та витребував в порядку ст. 80 КАС України у відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області належним чином засвідчені копії: заяви ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) щодо призначення пенсії; документи та матеріали, які слугували підставою для прийняття Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області рішення від 01.10.2024 року за №213050040485 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
31 січня 2025 року відповідач через систему «Електронний суд» надав до суду відзив на позовну заяву, який обґрунтований таким.
Так, у відзиві зазначено, що через веб-портал Пенсійного фонду України 24 вересня 2024 року позивач звернулась із заявою для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 8 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 25 листопада 2005 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV). З урахуванням принципу екстериторіальності, визначено орган, який розглядатиме заяву позивача - ГУ ПФУ у Волинській області.
Як вказує відповідач, на момент звернення за призначенням пенсії позивач досягла віку 55 років ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), страховий стаж склав 31 рік 0 місяців 08 днів, а пільговий стаж роботи - 0 років 0 місяців 0 днів.
Відповідач повідомляє, що за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 , ГУ ПФУ у Волинській області прийнято рішення від 01 жовтня 2024 року № 213050040485 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 8 частини другої статті 114 Закону №1058-IV у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу.
Як стверджує відповідач, відповідно до пункту 8 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Відповідач, з покликанням на норми Закону №1058-IV, Закону України «Про пенсійне забезпечення», наказу Мінпраці України від 18 листопада 2005 року № 383, постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року №442, постанови Кабінету Міністрі України від 12 серпня 1993 року № 637, зауважив, що позивачем до відповідача довідка згідно Додатку № 5 до Порядку № 637 не подана, не підтверджено пільговий характер роботи.
При цьому, за твердженням відповідача, до страхового стажу позивача не зараховано період роботи згідно наданих документів на території російської федерації з 03 травня 1995 року по 30 вересня 1995 року в 7-мому Тролейбусному (російська федерація) парку згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 04 вересня 1985 року, оскільки російська федерація вийшла з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, а тому до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території росії включно по 31 грудня 1991 року.
Відповідач також вказав, що у зв'язку із невідповідністю вимогам пунктів 2.3 - 2.4 Інструкції № 58 період роботи Позивача з 25 жовтня 1995 року по вересень 2002 року, потребує уточнення (нечитабельний рік в наказі на звільнення згідно записів трудової книжки), однак позивачем документів, про підтвердження даного періоду роботи, передбачених Порядком № 637 не подано, а долучена копія довідки № 1-194 від 30 березня 2020 року не відповідає пункту 2.23 Порядку.
На переконання відповідача, у зв'язку із відсутністю необхідного пільгового стажу, правові підстави для призначення пенсії відповідно до пункту 8 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV відсутні.
На підставі наведеного у відзиві, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
31 січня 2025 року на виконання ухвали суду від 17.01.2025 відповідач засобами поштового зв'язку надіслав належним чином засвідчені матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 (т. 1 а.с.73-88).
Станом на 17 березня 2025 року інших заяв по суті справи (відповіді на відзив та заперечень), а також додаткових доказів, клопотань з боку сторін до суду не надходило.
Відповідно до ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 1 ст. 120 КАС України, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Відповідно до ч.6 ст. 120 КАС України, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Враховуючи наведені приписи КАС України, адміністративна справа вирішується судом 17.03.2025 року в межах граничного строку, визначеного ст.258 КАС України.
Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, ознайомившись з відзивом та наданими доказами, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, і перевіривши їх доказами, суд встановив такі обставини.
Суд встановив, що ОСОБА_1 24.09.2024 звернулась через вебпортал до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (т.1 а.с.40-41; 46-48; 73).
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 01.10.2024 №213050040485 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу (т.1 а.с.43-44; 88).
У зазначеному рішенні вказано, що згідно з наданими до заяви документами про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою КМУ від 12.08.93 №637 (довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, військовий квиток, трудова книжка, довідка про підтвердження стажу), страховий стаж складає 31 рік 8 місяців 22 дні, пільговий стаж - 0 років 0 місяців 0 днів.
Відповідачем у рішенні також зазначається, що до страхового стажу згідно наданих документів відповідачем не враховано період роботи на території російської федерації з 03.05.1995по 30.09.1995, оскільки з 01.01.2023 року російська федерація припиняє участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. До страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року. Період роботи з 25.10.1995 по вересень 2002, оскільки нечитабельний рік в наказі на звільнення, а до ЕПС долучено копію довідки №1-194 від 30.03.2020, що не відповідає п.2.23 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Даний період зараховано частково за даними персоніфікованого обліку.
У рішенні відповідач вказує, що до пільгового стажу не враховано жодного періоду роботи, оскільки відсутня довідка згідно додатку №5 постанови КМУ від 12.08.1993 №637.
Згідно з даними трудової книжки позивача НОМЕР_2 від 04.09.1985 (т.1 а.с.16-19), відповідно до запису №11, позивач 03.05.1995 прийнята водієм тролейбуса 2 класу в 0/7 по контракту (наказ від 03.05.1995 №87к) до державного підприємства « 7 тролейбусний парк» державної компанії «Мосгортранс», а відповідно до запису №12 позивач 30.09.1995 звільнена за згодою сторін п. 1 ст. 29 КЗоТ РФ (наказ від 29.09.1995 №205 к) (т.1 а.с.18).
Відповідно до запису №7, позивач 20.11.1990 зарахована у групу підготовки водіїв тролейбусів (Херсонське тролейбусне управління) (наказ №871 від 05.12.1990), 12.06.1991 позивачу присвоєно кваліфікацію водія тролейбусу третього класу та суміжна спеціальність слюсаря з ремонтного рухомого складу першого розряду (запис №8, наказ №301 від 06.06.1991, а 14.09.1993 позивачу присвоєно кваліфікацію водія тролейбусу другого класу (запис №9, наказ №558-А від 17.09.1993) (т.1 а.с.18)
Згідно з записом №10, позивач звільнена за ст.38 КЗпП України за власним бажанням (наказ №83-Л від 27.04.1995) (т.1 а.с.18)
Відповідно до запису №13 трудової книжки, позивач 25.10.1995 прийнята у відділ збору виручки кондуктором першого класу (наказ від 24.10.1995 №211-Л), а відповідно до запису №14, позивач 22.03.1996 переведена в депо водієм тролейбуса другого класу (наказ від 21.03.1996 №60-Л) (т.1 а.с.18).
Відповідно до запису №15, 04.06.1996 Херсонське тролейбусне управління перейменовано в державне комунальне підприємство «Херсонелектротранс» (наказ від 05.06.1996 №364) (т.1 а.с.18).
Відповідно до запису №16, позивачу 01.08.1998 присвоєна кваліфікація водія тролейбуса першого класу з правом управління рухомим складом ЗИУ-9 «поїзд», ЗИУ -10, ЮМЗ-Т1, звання водія-інструктора з навчання та стажування водіїв тролейбусів (наказ від 06.08.1998 №301 «А») (т.1 а.с.18).
Відповідно до запису №17, позивач 12.09.2002 звільнена згідно зі ст.38 КЗпП України за власним бажанням (наказ від 06.09.2002 №147-Л) (т.1 а.с.19).
Згідно з записом №18 трудової книжки позивача, 10.01.2003 позивач прийнята до державного комунального підприємства «Херсонелектротранс» до служби експлуатації водієм першого класу пасажирського тролейбусу (т.1 а.с.19).
Відповідно до запису №19, державне комунальне підприємство «Херсонелектротранс» перейменоване у міське комунальне підприємство «Херсонелектротранс» (т.1 а.с.19).
За даними запису №20, позивач 03.02.2020 звільнена згідно з п.1 ст.36 КЗпП України за угодою сторін (наказ №29-к від 03.02.2020) (т.1 а.с.19).
Відповідно до довідки Міського комунального підприємства «Херсонелектротранс» від 30.03.2020 №1-194 (т.1 а.с.80-зворотній бік), ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно після закінчення курсів по підготовці водіїв тролейбусу з 20.11.1990 до 11.06.1991 (наказ №871 від 05.12.1990) працювала на підприємстві МКП «Херсонелектротранс» водієм пасажирського тролейбусу:
з 12.06.1991 (наказ №301 від 06.06.1991) до 24.04.1995 (наказ №83-Л від 27.04.1995);
з 25.10.1995 (наказ №211-Л від 24.10.1995) до 12.09.2002 (наказ №147-Л від 06.09.2002);
з 10.01.2003 (наказ №07-Л від 14.01.2002) до 03.02.2020 (наказ №29-К від 03.02.2020).
У вказаній довідці також зазначено, що:
04.06.1996 Херсонське тролейбусне управління перейменоване в державне комунальне підприємство «Херсонелектротранс» (наказ №364 від 05.06.1996);
05.09.2003 державне комунальне підприємство «Херсонелектротранс» перейменоване в міське комунальне підприємство «Херсонелектротранс» (наказ №252 від 19.09.2003).
Не погоджуючись з рішенням відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Вирішуючи адміністративну справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01.01.2004 принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058 (далі - Закон № 1058-ІV) , який прийнятий на зміну положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 N 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).
Відповідно до ст.1 Закону №1058-ІV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно із п. 1 ч.1 ст.8 Закону №1058-ІV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною 1 статті 24 вказаного Закону визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV, право на пенсію
за віком на пільгових умовах мають водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Отже, за вказаною нормою необхідними умовами для призначення пенсії на пільгових умовах є наявність віку 55 років, загального стажу 30 років та стажу роботи водієм міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) не менше 10 років.
Відповідно до положень статті 62 Закону №1788-XII та пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 №637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 20 Порядку №637, у тих випадках, коли у трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, установлені для окремих категорій, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств та організацій. У довідці повинно бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи, розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, та результати проведення атестації робочих місць на підприємстві.
Додатком №5 до Порядку №637 визначено форму Довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Зміст наведених норм права свідчить про те, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах. Проте, за відсутності у трудовій книжці відомостей про характер виконуваної особою роботи, особливо, що стосується тих осіб, пенсія яким призначається на пільгових умова, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до частини 3 статті 44 Закону №1058-ІV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Необхідно звернути увагу, що перелік документів, що подаються до органу Пенсійного фонду для призначення пенсії, встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок №22-1).
Згідно з нормами п.4.7 Порядку №22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Відповідно до пп.5 п.2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зокрема є довідка про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного стажу роботи (у випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах згідно з пунктами 1-6, 8 частини другої, частиною третьою статті 114 Закону та пунктом 23 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону). У разі ліквідації підприємства, установи, організації без визначення правонаступника пільговий стаж підтверджується комісією з питань підтвердження стажу роботи, що дає право на призначення пенсії, згідно з Порядком підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 10 листопада 2006 року № 18-1, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2006 року за № 1231/13105 (далі - Порядок підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії). Орган, що призначає пенсію, додає рішення цієї комісії.
У відповідності до розділів ІІІ, ІV Порядку №22-1, відповідач наділений повноваженнями самостійно отримати необхідні документи, що відповідає принципу належного урядування і націлено на забезпечення органами Пенсійного фонду України реалізації громадянами їх конституційного права на пенсійне забезпечення.
Пунктом 2.23 Порядку №22-1 передбачено, що при поданні особою заяви в паперовій формі документи можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.
Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах.
До заяви, поданої в електронній формі через вебпортал або засобами Порталу Дія, додаються скановані копії оригіналів документів. На створені електронні копії заявник накладає електронний підпис, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.
Судом встановлено та не заперечується сторонами у заявах по суті, що ОСОБА_1 24.09.2024 звернулась через вебпортал до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», до якої додані скановані документи, зокрема трудова книжка та довідка Міського комунального підприємства «Херсонелектротранс» від 30.03.2020 №1-194 (т.1 а.с.40-41; 46-48; 73).
Відповідно до записів трудової книжки позивача НОМЕР_3 від 04.09.1985, позивач працювала водієм тролейбуса у такі періоди та на таких підприємствах:
з 12.06.1991 до 24.04.1995 у Херсонському тролейбусному управлінні, яке 04.06.1996 перейменоване в державне комунальне підприємство «Херсонелектротранс», а 05.09.2003 - міське комунальне підприємство «Херсонелектротранс»;
з 03.05.1995 до 30.09.1995 у державному підприємстві « 7 тролейбусний парк» державної компанії «Мосгортранс»;
з 22.03.1995 до 12.09.2002 у державному комунальному підприємстві «Херсонелектротранс». яке 05.09.2003 перейменоване на міське комунальне підприємство «Херсонелектротранс»;
з 10.01.2003 до 03.02.2020 у міському комунальному підприємстві «Херсонелектротранс».
Зазначені дані також підтверджуються довідкою Міського комунального підприємства «Херсонелектротранс» від 30.03.2020 №1-194 (т.1 а.с.80-зворотній бік).
Суд звертає увагу, що вказана довідка містить відомості про періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи.
Дослідивши відповідні записи у трудовій книжці позивача, суд констатує те, що такі записи за певні періоди трудової діяльності позивача містять інформацію про характер виконуваної позивача роботи на посаді водія тролейбуса, що узгоджуються із даними, наведеними у довідці Міського комунального підприємства «Херсонелектротранс» від 30.03.2020 №1-194.
Натомість, суд звертає увагу на те, що оскаржуваним рішенням від 01.10.2024 за №213050040485 орган Пенсійного фонду України надав оцінку лише одному документу - довідці Міського комунального підприємства «Херсонелектротранс» від 30.03.2020 №1-194, без врахування інших відомостей та інформації про періоди роботи позивача, про які містяться відомості в її трудовій книжці.
При цьому, суд не погоджується з твердженням відповідача про те, що довідка Міського комунального підприємства «Херсонелектротранс» від 30.03.2020 №1-194 не відповідає вимогам п.2.23 Порядку №22-1, оскільки позивачем жодним чином не обґрунтовано у чому саме полягає невідповідність зазначеної довідки вимогам п.2.23 Порядку №22-1.
Як вже встановлено судом, позивач зверталась із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах через вебпортал Пенсійного фонду України, яка містить підпис позивача за допомогою електронного цифрового підпису.
Водночас, матеріали справи не містять доказів здійснення відповідачем своїх повноважень щодо отримання додаткових документів/надання позивачу допомоги в їх отриманні, які були б достатніми для зарахування спірного періоду роботи до пільгового стажу.
Суд при вирішенні справи також виходить із того, що зазначене рішення пенсійного органу є актом індивідуальної дії.
На думку суду, правовий акт індивідуальної дії - це виданий суб'єктом владних повноважень документ, прийнятий із метою реалізації положень нормативно-правового акту (актів) щодо конкретної життєвої ситуації, який не містить загальнообов'язкових правил поведінки та стосується прав і обов'язків лише чітко визначеного суб'єкта (суб'єктів), якому (яким) він адресований.
Головною рисою такого акту є його конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових обов'язків, обумовлених цими актами; при цьому за умов відповідності такого акту нормам чинного законодавства.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 23.10.2018 у справі №822/1817/18, від 21.05.2019 у справі №0940/1240/18, від 02.07.2019 у справі №140/2160/18.
Натомість, оскаржуване рішення пенсійного органу не відповідає критеріям чіткості та повноти акту індивідуальної дії, що породжує його неоднозначне трактування.
Суд відхиляє за безпідставністю твердження відповідача про те, що період роботи з 25.10.1995 по вересень 2002 не зараховано, оскільки нечитабельний рік в наказі на звільнення.
Судом встановлено, що відповідно до запису №13 трудової книжки, позивач 25.10.1995 прийнята у відділ збору виручки кондуктором першого класу (наказ від 24.10.1995 №211-Л), а відповідно до запису №17 позивач 12.09.2002 звільнена згідно зі ст.38 КЗпП України за власним бажанням (наказ від 06.09.2002 №147-Л) (т.1 а.с.19).
Вищевикладене вказує на те, що відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах суб'єкт владних повноважень формально підійшов до оцінки наданих документів та не дослідив усіх обставин, які мають значення для вирішення відповідного питання.
Суд вважає за необхідне також зауважити, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист.
Аналогічні правові позиції викладені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17, від 25.04.2019 року, у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 року у справі № 638/18467/15-а.
Суд зазначає, право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Тобто, позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться всі відповідні записи про спірний період роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.
За правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Надаючи оцінку доводам відповідача про незарахування до страхового стажу періоду роботи позивача в державному підприємстві « 7 тролейбусний парк» державної компанії «Мосгортранс» водієм тролейбусу у період з 03.05.1995 до 30.09.1995, суд зазначає таке.
Так, у рішенні Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 01.10.2024 №213050040485 зазначено, що відповідачем не враховано період роботи на території російської федерації з 03.05.1995по 30.09.1995, оскільки з 01.01.2023 року російська федерація припиняє участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року.
Згідно з ч.2 ст.4 Закону №1058, якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
За приписами ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
13 березня 1992 року між країнами СНД укладено Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення. У преамбулі зазначено, що Уряди держав учасниць уклали цю Угоду: «виходячи з необхідності захисту прав громадян у галузі пенсійного забезпечення, усвідомлюючи, що кожна держава - учасниця Співдружності повинна нести безпосередню відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, визнаючи, що держави - учасниці Співдружності мають зобов'язання щодо непрацездатних осіб, які отримали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження до складу СРСР і реалізують це право на території держав - учасниць Угоди, визнаючи необхідність неухильного дотримання зобов'язань за міжнародними угодами, укладеними СРСР з питань пенсійного забезпечення».
Згідно зі статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
За ст. 6 Угоди, призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
За приписами абз. 2,3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, згідно з нормами цих Угод, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі - Постанова №1328) ухвалено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 №376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.
Міністерство юстиції України у повідомленні від 10.01.2023, яке опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.
З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України необхідно дійти висновку, що денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що ця Угода припинила породження зобов'язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.
Суд враховує, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж, не зарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди осіб, які працювали за межами України, у зв'язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.
За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду в постанові від 19.06.2018 у справі №820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно із Угодою, в тому числі щодо страхового стажу, отриманого громадянами до підписання Угоди.
Згідно з ч. 1 статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов'язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.
За ч.2 ст.13 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
У Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Отже, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в російській федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття стажу.
Аналогічні висновки щодо застосування зазначених норм права викладено у постановах Верховного Суду від 28.01.2025 у справі № 620/3530/22, від 17.09.2024 у справі № 580/3576/22.
Отже, суд не приймає до уваги посилання відповідача щодо припинення участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, оскільки таке припинення не стосується (не впливає) періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в час дії Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Враховуючи наведене у сукупності, суд дійшов висновку, що відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, відповідач не врахував всі фактичні обставини справи та вдався до «надмірного формалізму» через занадто формальне ставлення до передбачених законом вимог.
З урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 01.10.2024 за №213050040485 про відмову у призначенні пенсії - є протиправним та підлягає скасуванню, а тому позовні вимоги в цій частині належать до задоволення.
Суд зауважує, що відсутність належної правової оцінки з боку органу Пенсійного фонду усього періоду трудової діяльності позивача, який може бути зарахований до її пільгового стажу, не уповноважує суд визначати пільговий стаж за весь період трудової діяльності позивача як умову призначення пільгової пенсії, якщо відповідач цього навіть не намагався зробити, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки. Тобто, в межах розгляду цієї справи суд не може дійти остаточного висновку про те, який пільговий стаж позивача є підтвердженим та чи його достатньо для призначення їй пенсії відповідно до п.8 ч. 2 ст. 114 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV.
Відповідно до положень частин 3, 4 ст. 245 КАС України, у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Отже, враховуючи те, що відповідачем не надана належна оцінка записам трудової книжки позивача щодо обставин її роботи на посадах, які згідно з п. 8 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-IV дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, суд доходить висновку, що належним способом захисту прав позивача в цьому разі є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.09.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, позовна заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачем сплачено судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 1211,20 грн згідно з квитанцією №1420585703 від 05.12.2024 (т.1 а.с.10).
Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , наявні підстави для стягнення з відповідача суми сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Інші доводи відповідача по суті спірних правовідносин суд вважає спростованими вищенаведеними висновками.
Керуючись ст. 2, 5, 6, 72, 77, 90, 120, 139, 241-246, 258, 262, 293, 295 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 01.10.2024 за №213050040485 про відмову у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.09.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області, код ЄДРПОУ 13358826, місцезнаходження: Київський майдан, буд.6, м. Луцьк, Волинська область, 43603.
Суддя Дмитро БАБЕНКО