ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"17" березня 2025 р. справа № 300/767/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним і скасування рішення, а також зобов'язання до вчинення дій, -
Адвокат Дирбавка Р.М., в інтересах ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач), звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (надалі - ГУ ПФУ в Харківській області, відповідач), в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ в Харківській області від 08.08.2024 по номеру справи 092550002846 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком, згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV;
зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 01.04.1985 по 22.02.1987, з 01.06.2003 по 30.11.2003 та повторно розглянути заяву позивача від 01.08.2024 про призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV з урахуванням зазначених періодів роботи позивача.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що ОСОБА_1 досяг необхідного віку та набув достатнього страхового стажу для призначення пенсії відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а тому він звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії. При цьому, пенсійним органом винесено протиправне рішення про відмову у призначенні пенсії, пославшись на відсутність необхідного страхового стажу. Водночас, представник позивача відмітив про протиправність відмови пенсійного органу у зарахуванні до страхового стажу, зокрема, спірного періоду роботи з 01.04.1985 по 22.02.1987 та з 01.06.2003 по 30.11.2003. Так, зазначено, що спірниі періоди роботи позивача підтверджуються трудовою книжкою серії НОМЕР_1 , а також іншими, наданими пенсійному органу документами. Представник позивача не погоджується із мотивами відмови, наведеними в рішенні ГУ ПФУ в Харківській області про відмову в призначенні пенсії по віку від 08.08.2024 №092550002846, оскільки обов'язок щодо заповнення трудових книжок покладено саме на роботодавця, а також працівник не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періоду роботи до страхового стажу за порушення, яке вчинене роботодавцем - платником страхових внесків (єдиного внеску).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.02.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач 23.02.2024 через систему «Електронний суд» скерував суду відзив на позовну заяву із викладом заперечень щодо наведених представником позивача обставин та правових підстав позову. Так, представником зазначено, що рішення про відмову у призначенні пенсії від 08.08.2024 номер справи 09255002846 обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм чинного законодавства, оскільки в даному випадку необхідний страховий стаж становить не менше 20 років, а страховий стаж позивача становить 18 років 03 місяці 16 днів. Щодо не зарахування спірних періодів, відповідачем продубльовано висновки, вказані у спірному рішенні. За таких обставин, представник відповідача просила суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив наступне.
ОСОБА_1 , відповідно до копії паспорта громадянина України, який міститься у матеріалах справи, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 17).
01.08.2024 позивач звернувся до Головного управління ПФУ в Івано- Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 22).
Після опрацювання системою поданої заяви, згідно принципу екстериторіальності органом, що призначає пенсію, визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Так, згідно рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 08.08.2024 номер справи 092550002846, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу та вказано, що за доданими документами до загального страхового стажу не зараховано:
- період роботи з 01.06.1985 по 01.03.1987 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 01.04.1985, оскільки дата звільнення (01.03.1987) не відповідає даті наказу на звільнення (13.10.1986), що є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України 29.07.1993 №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110;
- з 07.03.2000 по 02.12.2003 згідно з трудовою книжкою колгоспника НОМЕР_3 від 01.09.1981 зараховано частково, а саме не зараховано з 01.06.2003 по 30.11.2003, оскільки за даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) інформація про сплату внесків відсутня. Зазначений період можливий для зарахування після надходження акту зустрічної перевірки (а.с. 36).
Вважаючи протиправним таке рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 08.08.2024 про відмову позивачу у призначенні пенсії, представник звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Водночас, у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ), від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Частинами 1 та 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Умови призначення пенсії за віком, зокрема вік та необхідний страховий стаж передбачено статтею 26 Закону №1058-IV. Так, вказаною статтею передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років.
Як слідує із матеріалів справи, вік позивача в даному випадку не є спірним. Водночас, спірним є кількість здобутого позивачем страхового стажу.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Як встановлено ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Суд звертає увагу, що на час видачі позивачу трудової книжки та внесення записів щодо спірного періоду з 01.04.1985 по 22.02.1987 була чинною Інструкція №162 від 20.06.1974, пунктом 2.3 якої визначено, що всі записи у трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, також по нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, кульковою або з пером ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.
Згідно з підпунктами 2.10 та 2.11. пункту 2 Інструкції №162, відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови передбачено, що при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
Аналогічні вимоги містить також Іструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністретсва праці України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58).
Так, відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Окрім цього, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3 Інструкції №58).
Згідно пункту 2.4 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналогічна правова позиція щодо того, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж особи, викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Так, у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 , дата заповнення 01.04.1985 (а.с. 23-25), містяться наступні записи:
- №1 від 01.04.1985 про прийняття водієм в СА «Север» Среднеканского ГОК «Северовостокзолото» (підстава: протокол №10 від 01.04.1985);
- №2 від 01.03.1987 про звільнення за власним бажанням (підстава: протокол №47 від 13.10.1986);
- №3 від 23.02.1987 про прийняття на роботу водієм Коломийської дільниці по ремонту і будівництву житла по замовленню населення (підстава: протокол №37 від 23.02.1987).
Судом встановлено, що згадані записи виконані ручкою, скріплені підписом відповідальної особи та печаткою підприємства, тобто у відповідності до Інструкція №162 та Інструкції №58.
Отже, позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться відповідні записи про спірні періоди роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.
Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії за віком.
Водночас, щодо доводів пенсійного органу про те, що дата звільнення (01.03.1987) не відповідає даті наказу на звільнення (13.10.1986), суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 18 постанови ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців», яка діяла на період заповнення спірних записів роботи позивача, відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Аналогічно, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 за №301 «Про трудові книжки», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
Також, в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Окрім того, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 04.09.2018 по справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Формальні неточності у документах, а також внесення виправлення до запису в трудовій книжці працівником підприємства, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист, тобто позбавляти позивача його право на належне пенсійне забезпечення у відповідності до вимог Конституції України та Законів.
Також у постанові від 06.03.2018 по справі №754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
У постанові Верховного Суду від 19.02.2019 по справі №575/530/17 також вказано про заборону допущення відповідачами (органами пенсійного фонду) певного формалізму при зверненні осіб про призначення чи перерахунку пенсії.
Такі правові позиції Верховного Суду відповідно до вимог частини п'ятої статті 242 КАС України мають враховуватись судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Окрім того, суд бере до уваги те, що на підтвердження спірного періоду ОСОБА_1 пенсійному органу надавались також довідка від 25.08.1986 №158 СА «Север» Среднеканского ГОК «Северовостокзолото», Магаданська область (а.с. 26) та Посвідчення відпускника, видане СА «Север» Среднеканского ГОК «Северовостокзолото», Магаданська область про те, що ОСОБА_1 з 13.10.1986 по 01.03.1987 надано відпустку з виїздом в центральні райони країни (а.с. 27).
Щодо спірного періоду з 01.06.2003 по 30.11.2003, то суд встановив наступне.
Так, у трудовій книжці позивача НОМЕР_3 , дата заповнення 01.09.1981 (а.с. 29-31) містяться записи 3-6, якими підтверджується стаж роботи в ЗАТ «Прикарпаття» (з 20.02.1998 - реорганізоване в АФ «Прикарпаття, а з 07.03.2000 - реорганізовано в СВК АФ «Прикарпаття»), зокрема, ОСОБА_1 з 01.03.1997 прийнятий різноробочим в ЗАТ «Прикарпаття» (підстава: протокол від 01.03.1997 №3), а 02.12.2003 звільнений з роботи за власним бажанням з СВК АФ «Прикарпаття» (підстава: протокол від 02.12.2003 №10).
Суд констатує, що жодних виправлень, підчищень тощо у вказаній трудовій книжці позивача немає, тобто позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться відповідні записи про спірний період роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.
Вказані записи у трудовій книжці НОМЕР_3 скріплені і засвідчені підписом вповноваженої особи роботодавця та відповідною печаткою, не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості.
Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії за віком.
Окрім того, суд бере до уваги те, що на підтвердження спірного періоду ОСОБА_1 пенсійному органу надавалась також довідка Архівного відділу Городенківської районної державної адміністрації Івано-Франківської області від 23.12.2020 №П-152/01-15, якою додатково підтверджено періоди роботи позивача за 1981-1985 та 1997-2003 роки (а.с. 35).
Щодо посилань пенсійного органу на відсутність інформації про сплату страхових внесків, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до вказаного Закону.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог зазначеного Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно статті 20 Закону України №1058-IV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до вказаного Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені зазначеним Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Суд зазначає, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
При цьому, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Таким чином, суд вважає, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, несплата підприємством страхових внесків не може бути підставою для незарахування до стажу позивача спірних періодів роботи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а.
Як наслідок, суд констатує про безпідставність доводів пенсійного органу на відсутність інформації щодо сплати страхових внесків.
Із урахуванням вищевикладеного, суд вважає обґрунтованим доводи представника позивача щодо протиправного характеру рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 08.08.2024 номер справи 092550002846 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , у зв'язку із чим дане рішення підлягає скасуванню.
Таким чином, виходячи зі змісту позовних вимог та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача буде визнання протиправними і скасування спірного рішення та зобов'язання пенсійного органу зарахувати до страхового стажу позивача спірні періоди роботи та повторно розглянути заяву від 01.08.2024 про призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням зазначених періодів роботи позивача.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку пенсійний орган не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають до задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 1 статті 132 цього Кодексу судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення, то в силу вимог частини 1 статті 132, частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір у розмірі 968,96 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи, Держпром, 3, під. 2, м. Харків, 61022) про визнання протиправним і скасування рішення, а також зобов'язання до вчинення дій - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 08.08.2024 номер справи 092550002846 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи, Держпром, 3, під. 2, м. Харків, 61022) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) періоди роботи з 01.04.1985 по 22.02.1987, з 01.06.2003 по 30.11.2003 та повторно розглянути заяву від 01.08.2024 про призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, з урахуванням зазначених періодів роботи.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи, Держпром, 3, під. 2, м. Харків, 61022) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) сплачений ним судовий збір в розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Представнику позивача та відповідачу рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Кафарський В.В.