Справа № 539/4487/24
Провадження № 2/539/111/2025
06 березня 2025 року місто Лубни
Лубенський міськрайонний суд Полтавської області у складі:
головуючої судді Рудалєвої Л.В.,
при секретарі Бас В.Г.,
за участі:
позивача ОСОБА_1 ,
представниці позивача - адвокатки Якимової О.В.,
представниці третьої особи - Служби у справах дітей виконавчого комітету Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області - Потоцької В.О.,
відповідачка у судове засідання не з'явилася,
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Лубни Полтавської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,-
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
14 жовтня 2024 року до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області (далі - суд) звернувся ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) в інтересах неповнолітньої доньки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) з позовом до ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2 )(далі - відповідачка або ОСОБА_3 ), третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області (адреса: 37500, Полтавська область, місто Лубни, вулиця Ярослава Мудрого, будинок №33, код ЄДРПОУ 21053182) (далі - Служба у справах дітей або третя особа) про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, в якому просить суд:
Позбавити ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав стосовно доньки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис про народження №336 від 21 вересня 2007 року.
Стягувати з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти на утримання доньки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для осіб відповідного віку, починаючи з дня подання заяви та до досягнення дитиною повноліття.
Свої вимоги обгрунтовує тим, що позивач та відповідачка є батьками дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя позивача та відповідачки не склалося, відповідачка залишила дитину позивачу. Мати (відповідачка) не виконує своїх батьківських обов'язків, зникла з життя дитини, не цікавиться її особистістю. Всіма аспектами життя опікується позивач (батько). Про належний рівень виховання та утримання дочки третьою особою складено відповідний акт обстеження умов його проживання. Оскільки відповідачка не бере участі в утриманні їх спільної дитини, позивач також заявляє вимогу щодо стягнення із відповідачки аліментів на її утримання.
Правовими підставами для звернення до суду з вимогою про позбавлення батьківських прав позивач зазначає норми статті 12 Закону України «Про охорону дитинства», статей 150, 155, 164, 165 Сімейного кодексу України щодо обов'язку батьків виховувати та піклуватися про всебічний розвиток своєї дитини, а у разі невиконання такого обов'язку - законодавець передбачає право звернення до суду щодо позбавлення осіб батьківських прав; з вимогою про стягнення аліментів - норми статті 51 Конституції України, статей 7, 180, 181 Сімейного кодексу України щодо законодавчого обов'язку батьків утримувати своїх дітей до їх повноліття.
Відповідачка відзиву на позовну заяву до суду не надала, у жодних документах, які містяться у матеріалах справи, свою позицію щодо заявленого позову не висловила.
Третя особа письмового пояснення не надала, але у судовому засіданні зазначила, що Орган опіки і піклування вважає позбавлення відповідачки батьківських прав стосовно її дочки, ОСОБА_4 недоцільним.
Заяви, клопотання учасників справи
Разом із позовною заявою, а в подальшому - 20 грудня 2024 року - позивач заявив клопотання про виклик свідків, яке суд під час у судового засідання розглянув та задовольнив.
21 лютого 2025 року до суду від свідка, викликаного у судове засідання, надійшла заява про участь у режимі відеоконференції
Процесуальні дії у справі
З метою виконання вимог статті 187 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), для визначення підсудності справи ухвалою від 15 жовтня 2024 року суд витребував:
від Державної міграційної служби України наявну інформацію щодо останнього відомого зареєстрованого місця проживання/перебування, фактичного або повідомленого, відповідачки;
від Міністерства соціальної політики України інформацію з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб щодо відповідачки, а саме: дані про останнє зареєстроване та фактичне місце проживання/ перебування внутрішньо переміщеної особи на території, де виникли обставини, зазначені у статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»; дані про фактичне місце проживання особи на дату звернення; адресу, за якою із внутрішньо переміщеної особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції, та номер телефону; за наявності відомості про смерть внутрішньо переміщеної особи або визнання її безвісно відсутньою;
від Державної прикордонної служби України інформацію щодо перетину державного кордону України відповідачкою з 24 лютого 2022 року до 15 жовтня 2024 року.
Ухвалою від 30 жовтня 2024 року суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у цій справі, ухвалив проводити розгляд справи у порядку загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначив на 02 грудня 2024 року, а також витребував від третьої особи висновок щодо доцільності позбавлення відповідачки батьківських прав стосовно її дочки.
Ухвалою від 19 грудня 2024 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду, призначивши засідання на 27 січня 2025 року, викликавши також у судове засідання свідків.
Ухвалою від 24 лютого 2025 року суд дозволив свідку брати участь у режимі відеоконференції.
Розгляд справи відкладався на 25 лютого та 06 березня 2025 року.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та відповідачка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , - є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про народження (повторним) серії НОМЕР_2 , виданим Жмеринським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Жмеринському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) (а.с.6) та Повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження №00040043367 від 09 червня 2023 року (а.с.8).
Відповідно до довідки Маріупольського Благодійного Фонду «Пілігрим» від 07 лютого 2023 року № 40 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - неповнолітня або ОСОБА_5 ) на підставі заяви батька (позивача) з 01 квітня 2022 року знаходилася у Центрі дитячої реабілітації «Республіка Пілігрим», Центр у повному складі евакуйовано до Німеччини. З матір'ю ОСОБА_5 (відповідачкою) зв'язку немає з початку прийняття дитини до Центру (а.с.11).
Згідно з Актом обстеження умов проживання від 29 липня 2024 року, складеним працівниками Служби у справах дітей, умови проживання неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , задовільні: у помешканні зроблений ремонт, є меблі та окрема кімната для неповнолітньої, одяг та взуття у достатній кількості. ОСОБА_5 проживає разом із батьком та його дружиною. З 02 квітня 2022 року ОСОБА_5 перебувала у ЦДР «Республіка Пілігрим». 13 червня 2024 року виконавчим комітетом Лубенської міської ради Полтавської області було надано погодження про повернення неповнолітньої до батька (позивача). З 16 червня 2024 року ОСОБА_5 проживає з батьком та його дружиною (а.с.10).
Зі змісту характеристики на позивача від 14 червня 2024 року, виданої за місцем його роботи, вбачається, що ОСОБА_1 працює оператором автоматичних та напівавтоматичних ліній ТОВ «Грейд-плюс» з 18 квітня 2024 року. Зарекомендував себе як старанний, дисциплінований та уважний працівник, до обов'язків ставиться відповідально, користується повагою у колективі (а.с.12).
Витяг з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» станом на 09 жовтня 2024 року (а.с.29) позивач не притягався до кримінальної відповідальності, не перебуває у розшуку, незнятих та непогашених судимостей немає.
Відповідно до довідки про доходи № 4979 1991 0498 2955 від 13 серпня 2024 року позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області та його сума пенсії за період з 01 лютого до 31 липня 2024 року складає 114 854,61 грн (а.с.17).
Згідно з довідкою про доходи, виданою за місцем роботи - ТОВ «Грейд-плюс» 12 серпня 2024 року №49, дохід позивача за період з квітня до липня 2024 року склав 34 240,42 грн (а.с.18).
ОСОБА_1 має у власності земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину за законом від 10 листопада 2021 року (а.с.13, 14) та витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.15, 16).
Позивач одружений із ОСОБА_6 , що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 , виданим 19 серпня 2022 року Лубенським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Лубенському районі Полтавської області Північно-Східного управління Міністерства юстиції (місто Суми) (а.с.20).
Згідно до Довідкою про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру від 13 липня 2024 року (а.с.25) та витягом з реєстру територіальної громади від 03 серпня 2024 року (а.с.27) ОСОБА_5 проживає/зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4
При цьому, неповнолітня взята на облік внутрішньо переміщеної особи - фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_5 (а.с.26).
Крім того, Олеся є здобувачем освіти 10Д класу Опорного закладу загальної середньої освіти імені Василя Стуса Краматорської міської ради Донецької області, навчається дистанційно (довідка від 25 квітня 2024 року №429)(а.с.19).
Згідно з Висновком виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області від 02 грудня 2024 року № 01-19/2005 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 по відношенню до її дочки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (висновок затверджений на комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Лубенської міської ради Полтавської області від 19 листопада 2024 року, протокол № 18) (далі - Висновок органу опіки), наданим на виконання ухвали суду від 30 жовтня 2024 року (а.с.61-62), окреме проживання матері від дитини не є підставою для позбавлення її батьківських прав, документальні докази про неналежне виховання доньки відповідачкою батьківських прав стосовно неповнолітньої не надані, а тому орган опіки дійшов висновку про недоцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав стосовно її доньки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач, підтримуючи свої вимоги додатково у судовому засіданні зазначив, що ОСОБА_5 проживала з матір'ю до 2022 року у місті Маріуполі, останній рік - у чужій родині. Після початку повномасштабного вторгнення дитину евакуювали до Німеччини, де вона пробула до літа 2024 року. З літа 2024 року дитина проживає з батьком та його дружиною, які нею опікуються та забезпечують усім необхідним. У зв'язку з тим, що матір з 2022 року до цього часу життям дитини не цікавиться, не виходить на зв'язок, участі в утриманні та вихованні дитини не бере, позивач просить позбавити відповідачку батьківських прав стосовно її неповнолітньої доньки.
Третя особа - представник Служби у справах дітей у судовому засіданні підтримала Висновок органу опіки та з урахуванням кращих інтересів дитини зауважила, що орган опіки і піклування не бачить підстав для позбавлення батьківських прав відповідачки стосовно її доньки ОСОБА_5 .
Опитана у судовому засіданні за участі Служби у справах дітей неповнолітня ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суду повідомила, що до 2022 року (до початку війни) вона проживала із старшою сестрою та матір'ю, яка її виховувала, навчала та забезпечувала всім необхідним, у місті Маріуполі. Стосунки з матір'ю були нормальними: мати її не ображала, не била. На початку квітня 2022 року ОСОБА_5 евакуювали до Німеччини, саме під час від'їзду вона востаннє бачила матір. Після повернення із Німеччини влітку 2024 року ОСОБА_5 проживає з батьком та його дружиною, які її забезпечують матеріально. Востаннє мати виходила з ОСОБА_5 на зв'язок 31 грудня 2023 року - вітала з новорічними святами. На запитання суду про бажання проживати з матір'ю ОСОБА_5 відповіла, що хотіла б проживати з мамою.
Свідок ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дружина позивача, показала, що дитину забрали проживати у сім'ю у червні 2024 року, забезпечують усім необхідним. Про матір не чули нічого з 2022 року.
Свідок ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , дочка дружини позивача, показала, що з матір'ю ОСОБА_5 (відповідачкою) не знайома. ОСОБА_5 спілкується із старшою сестрою, яка живе за кордоном. Зі слів ОСОБА_5 свідку, мати зловживає спиртними напоями.
Свідок ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , сестра ОСОБА_5 та дочка позивача, показала, що до 2022 року вона проживала разом із сестрою ( ОСОБА_5 ) та матір'ю у Маріуполі . Стосунки між матір'ю та свідком були погані, кращі стосунки були між ОСОБА_5 та матір'ю. Мати ОСОБА_5 забезпечувала, але, на думку свідка, не достатньо, у зв'язку з чим сестри зверталися до батька матеріально допомогти.
Отже, суд встановив, що між позивачем та відповідачкою виникли правовідносини, пов'язані із невиконанням останньою своїх обов'язків по вихованню та утриманню неповнолітньої доньки, у зв'язку з чим вона (дочка) проживає та перебуває на утриманні у батька (позивача).
Вказані правовідносини регулюються статею 51 Конституції України, Сімейним кодексом України (далі - СК України), Законом України «Про охорону дитинства» станом на дату виникнення спірних правовідносин.
Не погоджуючись із відповідачкою, яка не виконує батьківських прав по вихованню та фінансовому забезпеченню доньки, позивач звернувся до суду із позовом про позбавлення відповідачки батьківських прав та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої доньки.
Відповідно до частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (стаття 89 ЦПК України).
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені доводи та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд виходив з такого.
Норми права, які застосував суд
Щодо вимоги про позбавлення батьківських прав
Відповідно до статті 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
У статті 7 СК України передбачено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно із частиною другою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно із частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).
Щодо вимоги про стягнення аліментів на неповнолітню доньку
Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статею 51 Конституції України та статею 180 Сімейного кодексу України (СК України) передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно із статею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Статтею 141 Сімейного кодексу України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо утримання дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними (частина перша статті 181 СК України).
Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Статтею 182 СК України передбачено обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 5) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 6) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Згідно з пунктом п'ятим статті 183 СК України той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Щодо максимального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то відповідно до частини третьої статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» він не повинен перевищувати 50 відсотків заробітної плати цієї особи.
Згідно зі статею 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Відповідно до частини першої статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Оцінка суду
Згідно з пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обгрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду обгрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом (частина третя статті 263 ЦПК України).
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналізуючи законодавство України, чинне на момент виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
Позивач, заявляючи вимоги щодо позбавлення відповідачки батьківських прав по відношенню до її доньки - ОСОБА_2 - посилається, серед іншого, на вимоги статті 12 Закону України «Про охорону дитинства», статті 150 СК України, які зобов'язують батьків, у тому числі відповідачку як матір, виховувати своїх дітей до повноліття, забезпечувати їх матеріально, дбати про фізичний та духовний розвиток. У разі невиконання вказаних обов'язків, з огляду на вимоги статей 155 та 164 СК України, такі батьки можуть бути позбавлені батьківських прав по відношенню до своєї дитини. Позивач наполягає на тому, що відповідачка не виконує свої обов'язки як матір, а тому її слід позбавити батьківських прав.
Відповідачка не надала своєї позиції щодо заявлених позовних вимог.
Суд, аналізуючи законодавство, чинне на дату виникнення спірних правовідносин, опрацювавши документи, що містяться у матеріалах справи, беручи до уваги доводи позивача, пояснення третьої особи, заслухавши свідків, опитавши неповнолітню ОСОБА_2 , дійшов наступних висновків.
Щодо вимоги про позбавлення батьківських прав
Передусім слід зазначити, що стаття 51 Конституції України та статті 1, 8 та 12 Закону України «Про охорону дитинства» визначають обов'язок батьків -для забезпечення найкращих інтересів дитини - піклуватися про своїх дітей, забезпечуючи їм належний рішень фінансової підтримки, всебічний розвиток особистості, а також застерігають від невиконання чи неналежного виконання батьківських обов'язків.
При цьому, аналіз наведених вище норм, статей 7, 155 СК України дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 18 квітня 2024 року у справі № 344/1107/23, від 14 серпня 2024 року у справі № 357/10768/23.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
Перелік підстав позбавлення батьківських прав, визначений статтею 164 СК України, є вичерпним. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17, від 26 квітня 2023 року у справі № 931/709/21; від 05 вересня 2024 року у справі № 707/3116/23, від 04 вересня 2024 року у справі № 608/858/22.
У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Таким чином, на переконання суду, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Як вбачається із матеріалів справи та було зазначено вище, позивач - ОСОБА_1 - у повній мірі забезпечив умови життя доньки без участі матері, ставиться до батьківських обов'язків відповідально. Це підтверджується зазначеним вище актом обстеження умов проживання родини, показами свідків та поясненням доньки - неповнолітньої ОСОБА_2 , довідками про дохід позивача.
Свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у судовому засіданні зазначали про те, що однією із підстав необхідності позбавлення відповідачки батьківських прав є її поведінка -вживання алкогольних напоїв. Проте, у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачка притягалася до кримінальної чи адміністративної відповідальності у зв'язку із неналежним поводженням щодо доньки, вчиняла будь-яке насильство стосовно неї чи за її присутності, вживала алкогольні напої.
У своїх поясненнях позивач та опитана неповнолітня ОСОБА_2 , а також у показах - свідки неодноразово повідомляли суд про те, що ОСОБА_5 до 2022 року (до широкомасштабного вторгнення російської федерації на територію України) проживала із матір'ю у місті Маріуполі, мати забезпечувала дитині фізичний та духовний розвиток. З квітня 2022 року до червня 2024 року дитина перебувала в евакуації у Німеччині (тобто у цей час нею не опікувався ні батько, ні мати), та тільки з червня 2024 року дитина проживає у родині батька, який її забезпечує матеріально. Крім того, ОСОБА_5 під час опитування проінформувала про те, що спілкувалася із матір'ю телефоном в кінці грудня 2023 року, а якби була можливість, дитина жила б із матір'ю.
Крім того, позивач зазначив, що на даний час відповідачка проживає у Маріуполі та отримала громадянство російської федерації. Проте, жодних доказів щодо цього суду не надав, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості використовувати ці слова як доказ.
Таким чином, суд установив, що дитина проживала у нормальних умовах з матір'ю до 2022 року, яка нею опікувалася, з квітня 2022 року до червня 2024 року дитина проживала окремо від батьків у Німеччині, а з батьком проживає тільки з червня 2024 року.
Судом не встановлено, а позивачем не доведено обставин, які б свідчили про те, що відповідачка не бажає спілкуватися із донькою та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов'язків з виховання дитини.
Той факт, що на даний час ОСОБА_3 (відповідачка) проживає окремо від дитини, не свідчить безумовно про те, що мати дитини не бажає брати участь у її утриманні та вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов'язками.
За таких обставин суд, з урахуванням якнайкращих інтересів дитини та з огляду на відсутність свідомого нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов'язками, дійшов висновку, що позбавлення відповідачки батьківських прав стосовно її доньки за встановлених судом обставин не буде ґрунтуватися на суттєвих і достатніх причинах у контексті прецедентної практики ЄСПЛ.
У контексті статті 19 СК України з урахуванням усіх обставин даної цивільної справи суд погоджується із Висновком органу опіки, який вважає недоцільним позбавляти ОСОБА_3 батьківських прав стосовно її доньки - ОСОБА_2 .
Таким чином, суд дійшов висновку, що у частині позовних вимог про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав стосовно її доньки - ОСОБА_2 слід відмовити.
Щодо вимоги про стягнення аліментів на неповнолітню доньку
З аналізу вказаних вище вимог Сімейного кодексу України, Закону України «Про охорону дитинства» вбачається, що батьки зобов'язані утримувати своїх дітей до повноліття незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі, проживають разом чи ні. У разі недосягнення згоди між батьками по утриманню неповнолітніх дітей, це питання вирішує суд з урахуванням обставин, визначених статею 182 СК України. При цьому, мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Максимальний розмір аліментів - не повинен перевищувати 50 відсотків заробітної плати особи, з якої їх стягують.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що дитина з червня 2024 року проживає з батьком (позивачем), позивач утримує її, при цьому відповідачка участі в її утриманні не бере, суд дійшов висновку, що заявлена позовна вимога є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, оскільки утримання дітей до її повноліття є обов'язком для обох батьків.
Заявлений позивачем розмір аліментів на утримання дитини забезпечить належний фізичний та моральний розвиток дитини, не суперечитиме законодавчо встановленому мінімальному розміру аліментів на дитину та відповідатиме потребам дитини, при цьому не порушить права відповідача.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовну вимогу про стягнення з відповідачки на користь позивача на утримання неповнолітньої доньки аліментів слід задовольнити.
Розподіл судових витрат
Відповідно до частини першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, керуючись Конвенцією про права дитини, статею 51 Конституції України, статтями 7, 19, 155, 164, 180, 182 Сімейного кодексу України, статтями 1, 8, 12 Закону України «Про охорону дитинства», статтями 12, 18, 19, 81, 141, 258-260, 263-265, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, - задовольнити частково.
Стягувати з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , аліменти на утримання доньки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для осіб відповідного віку, починаючи з дня подання заяви (з 14 жовтня 2024 року) та до досягнення дитиною повноліття.
У задоволенні позову у частині позбавлення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав стосовно доньки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис про народження №336 від 21 вересня 2007 року, - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2 , на користь держави судовий збір у сумі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 430 Цивільного процесуального кодексу України допустити негайне виконання рішення в межах суми платежу за 1 (один) місяць.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Відомості про учасників справи згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідачка: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2 .
Третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області, адреса: 37500, Полтавська область, місто Лубни, вулиця Ярослава Мудрого, будинок №33, код ЄДРПОУ 21053182.
Повний текст судового рішення складено та підписано 14 березня 2025 року.
Суддя Лубенського міськрайонного суду
Полтавської області Л.В.Рудалєва