17 березня 2025 року
м. Київ
Справа № 756/1477/24
Провадження № 51-968ск25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого
ОСОБА_5 на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 30 квітня 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року, щодо
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Києва, проживає у
АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст. 118, ч. 2 ст. 345 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Оболонського районного суду м. Києва від 30 квітня 2024 року ОСОБА_5 засуджено за ст. 118 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк
1 рік, за ч. 2 ст. 345 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі положень ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_5 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Вирішено питання щодо арешту майна, речових доказів та витрат, пов'язаних із залученням експерта.
Згідно з вироком ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено за те, що 10 вересня 2023 року приблизно о 23:00 у м. Київ (просп. Оболонський, 47/42) до нього підійшов ОСОБА_6 , й між ними зав'язався словесний конфлікт, в ході якого ОСОБА_6 почав смикати ОСОБА_5 за одяг та тягнути на себе, при цьому, вимагаючи, щоб той віддав майно, яке він мав при собі.
У свою чергу ОСОБА_5 , продовжуючи рух, направився через паркову зону в бік місця свого проживання. ОСОБА_6 , продовжуючи іти поруч із ОСОБА_5 , чіплявся до нього, хапав за руку, щоб останній не міг втекти від нього, активно погрожував фізичною розправою та вимагав майно, яке останній мав при собі.
ОСОБА_5 на такі дії ОСОБА_6 , вважаючи, що останній реально може позбавити його життя, з метою захисту свого життя від суспільно-небезпечного посягання з боку останнього, перевищуючи межі необхідної оборони, оскільки мав можливість захиститись іншими достатніми для припинення неправомірних дій способами із заподіянням менш значної шкоди; усвідомлюючи, що своїми діями, спрямованими на свій захист, він може позбавити життя ОСОБА_6 та діючи з відповідними намірами під час захисту від вищевказаних протиправних дій ОСОБА_6 , взяв ніж, який лежав у кишені його штанів, і умисно завдав один удар в область розташування життєво-важливих органів - черевної порожнини ОСОБА_6 , спричинивши останньому проникаюче колото-різане поранення живота з ушкодженням печінки, шлунку та підшлункової залози, яке відноситься до тяжкого тілесного ушкодження, скоївши умисне вбивство ОСОБА_6 при перевищенні меж необхідної оборони. Після цього він втік з місця події. Внаслідок отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_6 помер у кареті швидкої медичної допомоги.
Крім того 11 вересня 2023 року, приблизно о 20:25, дільничний офіцер поліції Оболонського управління поліції Головного управління Національної поліції у
м. Києві старший лейтенант поліції ОСОБА_7 , який був одягнений у цивільний одяг, однак виконував службові обов'язки, здійснюючи розшукові дії, відповідно до доручення слідчого в рамках кримінального провадження №12023100050003181 від 11 вересня 2023 року за ч. 1 ст. 115 КК України, які були направлені на встановлення особи, причетної до вбивства ОСОБА_6 , помітив ОСОБА_5 як особу, схожу за описом допитаних свідків на особу, яка вчинила указаний вище злочин.
Враховуючи повний збіг зовнішніх ознак ОСОБА_5 з описаною свідками особою, причетною до вчинення вказаного злочину, а також інших відомостей, які вказували на те, що зазначена особа може бути причетна до вчинення вбивства
ОСОБА_6 , працівник поліції ОСОБА_7 разом із оперуповноваженим відділу кримінальної поліції Оболонського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві лейтенантом поліції ОСОБА_8 підійшли до ОСОБА_5 та повідомили йому, що вони є працівниками поліції та пред'явили свої службові посвідчення.
ОСОБА_5 , усвідомлюючи міру покарання за вчинений ним злочин, спробував втекти з місця події, але був схоплений ОСОБА_8 та повалений на землю, а ОСОБА_7 чітко надав голосові вказівки ОСОБА_5 про те, щоб останній перевернувся на живіт. У цей час у ОСОБА_5 виник злочинний умисел, спрямований на умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу тілесного ушкодження у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків.
Реалізуючи свій умисел, ОСОБА_5 за допомогою ножа, який він носив при собі, завдав ОСОБА_7 один удар в область стегна правої ноги, спричинивши колото-різану рану внутрішньої поверхні правого стегна.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 було залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_9 в інтересах засудженого ОСОБА_5 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушеннята особі засудженого, його явну несправедливість через суворість, просить змінити оскаржувані судові рішення в частині призначеного покарання й на підставі положень ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком.
На обґрунтування своїх вимог захисник посилається на те, що суди, призначаючи ОСОБА_5 покарання, не в повній мірі врахували обставини вчинення ним кримінальних правопорушень, їх ступінь тяжкості, дані про його особу, а також те, що він вину визнав, щиро розкаявся; відсутність обставин, що обтяжують покарання; те, що він раніше не судимий, працевлаштований, має міцні соціальні зв'язки та постійне місце проживання; його позитивні характеристики з місця проживання та трудової зайнятості, його ставлення до скоєних кримінальних правопорушень, а також стан його здоров'я.
На думку захисника, вказані обставини є достатніми підставами для звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання на підставі положень ст. 75 КК України, і саме таке покарання за своїм видом і розміром буде необхідним та достатнім для виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.
Також захисник подав клопотання про зупинення виконання вироку місцевого суду.
Мотиви суду
Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, дослідивши додані до неї копії оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з огляду на таке.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень та кримінально-правова оцінка його дій за ст. 118 та ч. 2 ст. 345 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.
Стосовно доводів захисника щодо суворості призначеного ОСОБА_5 покарання, можливості його звільнення від відбування покарання на підставі положень ст. 75 КК України, то вони, на думку колегії суддів, є безпідставними.
Відповідно до положень ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, але й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно з вимогами ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання.
При цьому суд наділений дискреційними повноваженнями обрати винній особі вид і розмір заходу примусу у межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинене правопорушення.
Статтею 75 КК України передбачено, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Вирішення судом питання про призначення ОСОБА_5 покарання, а також щодо неможливості звільнення його від відбування покарання з випробуванням, ґрунтується на наведених вимогах закону.
Як убачається зі змісту доданих до касаційної скарги копій судових рішень, призначаючи ОСОБА_5 покарання, суд першої інстанції належним чином врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень,які відповідно до положень ст. 12 КК України відносяться до нетяжких; характер, мотиви і обставини їх вчинення, а також ставлення обвинуваченого до вчиненого, який у скоєному розкаюється; дані про особу ОСОБА_5 , його вік, стан здоров'я, склад сім'ї й те, що він не судимий; за місцем проживання характеризується формально позитивно, на попередньому місці роботи характеризується позитивно, на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.
Також судом належним чином враховано обставину, що пом'якшує покарання ОСОБА_5 , щире каяття з огляду на те, що обвинувачений, висловивши самозасудження своєї кримінально карної поведінки, вину у вчиненні злочинів визнав повністю й під час допиту у суді зазначив, що шкодує про свої вчинки і розкаюється. Також судом враховано відсутність обставин, які обтяжують покарання.
Крім того місцевий суд, вирішуючи питання про призначення виду та розміру покарання, насамперед наголосив, що відповідно до статей 3 та 27 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, право на життя є невід'ємним правом людини, ніхто не може бути свавільно його позбавлений. Формою державного захисту життя та особистої недоторканності людини є встановлення кримінальної відповідальності за злочини проти життя і здоров'я. Позбавлення життя людини є наслідком, що має незворотний характер.
З урахуванням усіх зазначених обставин суд першої інстанції, проаналізувавши та надавши оцінку указаним обставинам, зробив висновок про неможливість виправлення ОСОБА_5 без його ізоляції від суспільства, призначивши йому покарання за указані злочини з урахуванням положень ст. 70 КК України у виді трьох років позбавлення волі й належним чином мотивувавши своє рішення.
Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_4 , яка за змістом і доводами здебільшого є аналогічною доводам касаційної скарги в частині призначеного покарання, обґрунтовано спростував доводи апеляційної скарги. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Колегія суддів касаційного суду убачає, що покарання ОСОБА_4 призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для його виправлення і попередження нових правопорушень, відповідає вимогам ст. 65 КК України, принципам індивідуалізації та справедливості покарання.
Підстав для пом'якшення покарання, а також підстав вважати призначене ОСОБА_4 покарання явно несправедливим внаслідок суворості, не вбачається.
Таким чином, оскільки з касаційної скарги захисника та доданих до неї копій судових рішень не убачається підстав для її задоволення, згідно з положеннями п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити.
Стосовно клопотання захисника про зупинення виконання вироку колегія суддів вважає необхідним вказати, що це питання відповідно до положень ч. 1 ст. 430 КПК України підлягає вирішенню лише після відкриття касаційного провадження, для чого обґрунтованих підстав наразі не вбачається.
Керуючись положеннями п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 30 квітня 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року.
Ухвала є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3