Справа № 587/4363/24
05 березня 2025 року Сумський районний суд Сумської області під головуванням судді Степаненка О.А., при секретарі Бузової Т.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Сумихімпром» про стягнення заборгованості, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
Позивачка звернулася до суду з позовом до ПАТ «Сумихімпром» про стягнення заборгованості, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зазначаючи, що вона з 14 вересня 2010 року по 06 лютого 2024 року перебувала в трудових відносинах з відповідачем, працюючи на посаді апаратника ПАТ «Сумихімпром». 06 лютого 2024 року вона була звільнена з роботи. Позивачка зазначала, що під час її роботи у відповідача їй було нарахована, але не виплачена заробітна плата за період з 01.12.2023 року по 06.02.2024 року в сумі 15595, 03 грн. Відповідач при звільненні позивачки не здійснив повного розрахунку по виплаті заробітної плати, у зв'язку з чим виникла заборгованість у вказаному розмірі. Посилаючись на зазначені обставини, позивачка просила стягнути з відповідача 15595, 03 грн. заборгованості по заробітній платі, а також середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні, а саме з дня звільнення з роботи до дня звернення до суду з позовом, в сумі 58998 гривень 54 копійки відповідно до положень ст. 117 КЗпП України.
Позивач в судове засідання не з'явилася, про час та місце слухання справи була належним чином повідомлена, в письмовій заяві просила слухати справу у своєї відсутності ( ар. с. 55).
У відзиві на позов відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском строків звернення до суду за позовом.
Дослідивши письмові докази по справі, з'ясувавши правові позиції сторін, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що з 14 вересня 2010 року по 06 лютого 2024 року позивачка перебувала в трудових відносинах з відповідачем, працюючи на посаді апаратника ПАТ «Сумихімпром» ( ар.с.8,9,10). 06 лютого 2024 року вона була звільнена з роботи (наказ №48).
Під час її роботи у відповідача позивачці було нарахована, але не виплачена заробітна плата за період з 01.12.2023 року по 06.02.2024 року в сумі 15595, 03 грн.
Розмір заборгованості по заробітній платі підтверджується копією реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування ( форма ОК-7, ар.с.4-5).
У постанові від 15 листопада 2021 року у справі № 212/9516/19 Верховний Суд зазначив, що установлені статтею 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. При необґрунтованості вимог суд відмовляє в позові з цих підстав без посилання на строки звернення до суду, оскільки відсутнє порушене право. При обґрунтованості позовних вимог і поважності причин пропуску строку звернення до суду суд поновлює пропущений строк на звернення та вирішує його по суті. Натомість у разі пропуску строку без поважних причин та обґрунтованості позовних вимог суд наводить у рішенні мотиви, чому позовні вимоги є обґрунтованими та чому він вважає неможливим поновити строк, та зазначає, що відмовляє в позові саме внаслідок пропуску строку.
За ч. 2 ст. 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Тобто, установлений ч. 2 ст. 233 КЗпП строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні пов'язаний не з днем його звільнення, а з днем одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, вручення якого є обов'язком роботодавця згідно ст. 116 КЗпП України,
Cтроки звернення до суду за вирішенням трудового спору застосовуються незалежно від заяви сторін, а тому в кожному випадку суд зобов'язаний перевірити та обговорити причини пропуску цих строків, а також навести в рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк.
Такий висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 22 січня 2025 року у справі № 757/5467/21 (провадження № 61-15004св24).
Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складником механізму реалізації права на судовий захист та однією з основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.
Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішенні судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі. Подібний правовий висновок викладений також у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі N 751/1198/18 (провадження N 61-5845св19), від 03 жовтня 2022 року у справі N 204/1724/20 (провадження N 61-18714св20).
Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звернення позивачки до суду) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.
Згідно з вимогами статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об'єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.
В абзаці 1 пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" судам роз'яснено, що встановлені статтями 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.
Оскільки строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін, тому у кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Указана судова практика є незмінною.
Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 N 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 N 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Отже, до 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 Кодекс законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 N 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності".
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач послався на поважні причини непроведення повного розрахунку по заробітній платі при звільненні позивачки. Зокрема, відповідач зазначив, що затримка виплати Позивачу належних при звільнені сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, відбулась не з вини ПАТ «СУМИХІМПРОМ», а внаслідок об'єктивних обставин, непереборної сили (воєнного стану), які вплинули на фінансову стабільність підприємства і поставили під загрозу можливість виконання фінансово-господарських зобов'язань.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов'язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дії, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України із 05.30 год. 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався і діє по теперішній час.
Відповідно до розділу 1 п. 1.7 Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» зі змінами та доповненнями, м. Суми Сумської міської територіальної громади (UА59080270000073662) з 06.03.2024 віднесено до територій, на якій можливі бойові дії.
У зв'язку з активізацією на початку 2024 року активних бойових дій на державному кордоні України в межах Сумської області в м. Суми збільшилася кількість сповіщень про повітряну тривогу, пов'язаних з бомбардуванням, нанесенням ракетних ударів, ударів БПЛа, в тому числі по території міста. Так, за загальновідомими статистичними даними за період з 01 січня 2024 року по 17.11.2024 на території Сумської області (м. Суми) відбулося 1396 сповіщень про повітряну тривогу, що складає в сукупності 2529,4 год. Згідно офіційних повідомлень засобів масової інформації тільки на території м. Суми зафіксовано 135 повідомлень про вибухи (https://air-alarms.in.ua/region/sumy?from=2024-04-01 &Ю=2024-11-17#8Іабдйс).
Отже, у зазначений період часу працівники ПАТ «СУМИХІМПРОМ», більшу частину часу перебували в укриттях, оскільки існувала реальна небезпека для їх життю та здоров'ю, а тому виникали тривалі простої виробничих потужностей Товариства.
Окрім того, у зв'язку з військовою агресією, виникли непереборні обставини, які істотно вплинули на господарську діяльність Відповідача, що призвело до порушення логістичних зв'язків з постачальниками сировини та покупцями готової продукції. Як наслідок, відбулося зниження виробничих процесів на підприємстві, та зниження прибутковості його діяльності.
Наказом-постановою ПАТ «СУМИХІМПРОМ» від 13.09.2023 № 155/6 «Про оголошення вимушеного простою» у зв'язку з відсутністю основних видів сировини для виготовлення продукції, ускладненнями в роботі підприємства, пов'язаними з продовженням дії воєнного стану на території України з 14.09.2023 оголошено вимушений простій усіх структурних підрозділів. Після оголошення простою, більшість структурних підрозділів, такі як «Об'єднаний цех двоокису титану» та інші не відновлювали свою роботу. У зв'язку з цим у період 2024 року у виробничих процесах ПАТ були задіяні лише 3 основних цехи з 10, а завантаженість виробничих потужностей склала 8 %.
Наведене у сукупності, свідчить, на думку відповідача, про відсутність умислу у діях роботодавця щодо несвоєчасної виплати ОСОБА_1 заробітної плати та підтверджує, що унеможливлення виконання ПАТ «СУМИХІМПРОМ» обов'язків, передбачених законодавством України про працю, спричинено впливом дії обставин непереборної сили, а саме: збройна агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану в Україні, втрата логістичних зв'язків з постачальниками сировини та покупцями готової продукції, вимушені простої підприємства, пов'язані з повітряними тривогами та тривалими відключеннями електроенергії, інших енергоносіїв знищення активів (основних засобів та товарів) через бомбардування, ракетні обстріли виробничих потужностей підприємства, що призвело до неможливості нормальної господарської діяльності підприємства у повному обсязі. Ці обставини непереборної сили є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов'язаної сторони за трудовим договором.
Суд вважає, що зазначені відповідачем обставини певним чином ускладнили виконання ним положень статті 116 КЗпП України, зокрема щодо обов'язку провести розрахунок по заробітній платі при звільненні позивача в повному обсязі, однак не звільняють відповідача від виконання цього обов'язку.
Крім того, суд виходить з того, що ці ж обставини, на які посилається відповідач, перешкодили також і позивачці звернутися до суду з відповідним позовом протягом встановленого статтею 233 КЗпП України тримісячного строку, а тому , беручи до уваги, що зазначений строк пропущений позивачкою з поважних причин, суд вважає за необхідне поновити строк звернення позивачки до суду з позовом за захистом своїх прав.
Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути з Публічного акціонерного товариства «Сумихімпром» на користь ОСОБА_1 15595 гривень 03 копійки заборгованості по заробітній платі.
Крім того, підлягає стягненню і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивачки.
Разом з тим, в цій частині суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги частково, виходячи з наступного.
У відповідності до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (14-623цс18) метою ст.ст.116, 117 КЗпП України є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З огляду на положення ч. 2 ст. 117 КЗпП України, розмір середнього заробітку, що може бути стягнуто судом з роботодавця, залежить від задоволення вимоги про стягнення несплаченої заробітної плати при звільненні.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення із ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України, така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст. 117 КЗпП України.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.
Встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Висновок щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15, яка відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі за провадженням № 6-113цс16.
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо витати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) витати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Така ж правова позиція застосована Верховним Судом у справі № 165/622/20, постанова від 20.05. 2021.
Беручи до уваги, що затримка розрахунку при звільненні позивачки була певним чином пов'язана з об'єктивними причинами, які істотно вплинули на господарську діяльність відповідача і певним чином завадили відповідачу дотриматися положень ст. ст. 116,117 КЗпП України, суд вважає за необхідне зменшити розмір середнього заробітку за час затримки при розрахунку при звільненні позивачки до 3000 гривень, відмовивши в іншій частині позовних вимог за їх необґрунтованістю.
При цьому суд враховує, що позивачка також мала можливість звернутися до суду за захистом своїх прав раніше, що виключало б штучне створення ситуації, коли розмір середнього заробітку при розрахунку при звільненні залежав би від самої позивачки.
Відтак, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 15595 гривень 03 копійки заборгованості по заробітній платі і 3000 гривень середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відмовивши в іншій частині позовних вимог за необґрунтованістю.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 263-265, 12,81 ЦПК України, 116, 117, 233, 234 КЗпП України, суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Сумихімпром» на користь ОСОБА_1 15595 гривень 03 копійки заборгованості по заробітній платі.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Сумихімпром» на користь ОСОБА_1 3000 гривень середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
В іншій частині позовних вимог відмовити за необґрунтованістю позовних вимог.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Сумихімпром» в доход держави 1211 гривень 20 копійок судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сумського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя О.А.Степаненко