вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"10" березня 2025 р. Справа № 918/1219/24
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Політики Н.А., за участі секретаря судового засідання Костюкович Ю.С.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи за позовом заступника керівника Вараської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Володимирецької селищної ради
до фізичної особи-підприємця Охремчука Олександра Ілліча
про стягнення коштів у сумі 480 728 грн 20 коп.,
у судовому засіданні приймали участь:
від позивача - Кравець С.С., довіреність від 04.01.2024 р. (в режимі відеоконференції);
відповідач - Охремчук О.І.;
від прокуратури - Марщівська О.П.
Відповідно до частини 14 статті 8, статті 222 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) при розгляді судової справи здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду".
У судовому засіданні 10 березня 2025 року, відповідно до частини 1 статті 240 ГПК України, проголошено скорочене рішення (вступну та резолютивну частини).
У грудні 2024 року заступник керівника Вараської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Володимирецької селищної ради (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Охремчука Олександра Ілліча (далі - ФОП Охремчук О.І., відповідач), в якій просить стягнути із ФОП Охремчука О.І. на користь Володимирецької селищної ради в дохід місцевого бюджету Володимирецької селищної територіальної громади грошові кошти у сумі 480 728 грн 20 коп.
Також прокурор просить стягнути з ФОП Охремчук О.І. на користь Рівненської обласної прокуратури судовий збір за подання до суду даної позовної заяви у розмірі 5 768 грн 74 коп.
До позовної заяви заступником керівника Вараської окружної прокуратури долучено платіжну інструкцію від 28 листопада 2024 року № 2606 про оплату судового збору за подання даної позовної заяви до Господарського суду Рівненської області в розмірі 5 768 грн 74 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем, як замовником будівництва, вимог п. 2 р. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", невиконанням ним свого обов'язку щодо сплати пайової участі у розвиток інфраструктури населеного пункту у зв'язку з будівництвом торгово-офісного центру по вул. Будівельників, 3А в смт. Володимирець Рівненської області. Тому, кошти у заявленій сумі є безпідставно збереженими та підлягають стягненню на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Розрахунок розміру пайового внеску зроблено прокурором на підставі п. 2 р. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні".
Ухвалою суду від 6 січня 2025 року позовну заяву заступника керівника Вараської окружної прокуратури прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження у змішаній (паперовій та електронній) формі та призначено підготовче засідання на 10 лютого 2025 року на 10:45 год.
17 січня 2025 року від Володимирецької селищної ради на електронну адресу суду надійшли письмові пояснення по справі, відповідно до яких позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Зокрема позивач зазначає, що відповідно до сертифікату про готовність до експлуатації об'єкта серія IV 122221125731 будівельні роботи по об'єкту: "Будівництво торгово-офісного центру по АДРЕСА_1 ", адреса вулиця Будівельників, 3-А, селище Володимирець, Володимирецьке територіальна громада, Вараський район, Рівненська область, виконувалися у період з 04.12.2017 по 24.08.2022. Згідно з даними сертифікату серія ІУ 122221125731 від 06.12.2020 року загальна кошторисна вартість будівництва становить 12018,205 тис. грн., у тому числі витрати на будівельні роботи - 9471,927 тис. грн. Договір про сплату пайової участі між замовником будівництва Охремчуком Олександром Іллічем та Володимирецькою селищною радою не укладався. Кошти пайової участі у розвиток інфраструктури населеного пункту від Охремчука Олександра Ілліча до бюджету Володимирецької селищної ради в період з 04.12.2017 по 21.10.2024 не надходили.
20 січня 2025 року від Володимирецької селищної ради на адресу суду надійшов оригінал вищезазначених пояснень.
4 лютого 2025 року від представника позивача через систему "Електронний суд" надійшла заява від 04.02.2025 року про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, в якій просив надати можливість участі представнику позивача - головному спеціалісту юридичного відділу Володимирецької селищної ради Кравцю Сергію Степановичу приймати участь у судових засіданнях у даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою системи EasyCon.
Ухвалою суду від 5 лютого 2025 року заяву представника Володимирецької селищної ради від 04.02.2025 року про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено та постановлено підготовче засідання у справі № 918/1219/24, призначене на "10" лютого 2025 року на 10:45 год., провести в режимі відеоконференції за участі представника Володимирецької селищної ради. Крім того постановлено всі подальші судові засідання у справі № 918/1219/24 провести в режимі відеоконференції за участі представника Володимирецької селищної ради.
Ухвалою суду від 10 лютого 2025 року підготовче засідання відкладено на 24 лютого 2025 року на 12:50 год.
Ухвалою суду від 24 лютого 2025 року підготовче провадження у даній справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 10 березня 2025 року на 13:00 год.
У судовому засіданні 10 березня 2025 року прокурор у справі підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.
Представник позивача у судовому засіданні 10 березня 2025 року також підтримав позовні вимоги.
Відповідач у судовому засіданні 10 березня 2025 року позовні вимоги заперечив та просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора у справі, представника позивача, а також відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Згідно зі ст. 1311 Конституції України, на прокуратуру покладено функції представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до положення ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави". У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).
Відтак, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 806/1000/17, від 19.07.2018 року у справі № 822/1169/17.
Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише в одному з двох випадків:
1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Беззаперечно, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Однак, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, що перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17.
За змістом ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
З огляду на викладене, прокурор, звертаючись до суду в інтересах держави повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підстави для звернення прокурора до суду, а суд зобов'язаний перевірити такі.
Аналогічні висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 17.07.2018 року у справі № 804/6296/15, від 17.07.2019 року у справі № 824/14/19-а, від 21.08.2019 року у справах № 802/1873/17-а та № 263/2038/16-а.
Враховуючи висновок про застосування норма права, викладений у п. п. 77 - 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18, необхідно зазначити, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування, згідно зі ст. 142 Конституції України, зокрема, є і інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Згідно з статтею 145 Конституції України права органів самоврядування захищаються у судовому порядку.
Бюджетна система України згідно ст. 7 Бюджетного кодексу України, ґрунтується на таких принципах: збалансованості, повноти, обґрунтованості, цільового використання бюджетних коштів, відповідальності учасників бюджетного процесу тощо. Одним із принципів, на яких ґрунтується бюджетна система України, є принцип цільового використання бюджетних коштів, який полягає в тому, що бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями.
Відповідно до п. 4-1 ч. 1 ст. 71 Бюджетного кодексу України, кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту спрямовуються до бюджету розвитку місцевого бюджету.
Частиною 3 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Бюджетом розвитку, згідно з п. 19 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", визнаються доходи і видатки місцевого бюджету, які утворюються і використовуються для реалізації програм соціально-економічного розвитку та зміцнення матеріально-фінансової бази.
Тобто, орган місцевого самоврядування до компетенції якого віднесено повноваження здійснювати захист інтересів держави в галузі бюджету, фінансів, цін та у галузі будівництва є Володимирецька селищна рада.
В даному випадку прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави через порушення інтересів держави, що виражається в порушенні норм законодавства під час ухилення відповідача від сплати коштів пайової участі замовника будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури селища Володимирець, а також через нездійснення Володимирецькою селищною радою повноважень по зверненню до суду з позовом.
Вищевказані порушення містобудівного та бюджетного законодавства у вигляді несплати коштів пайової участі замовником будівництва - ФОП Охремчуком О.І. зумовлюють ненадходження до Володимирецької селищної ради коштів пайової участі, що призводить до заподіяння матеріальної шкоди (збитків) бюджету ради у виді упущеної вигоди.
Окружною прокуратурою 11.10.2024 року скеровано до Володимирецької селищної ради запит за № 52-2125вих-24 щодо вжиття заходів, спрямованих на стягнення з ФОП Охремчука О.І. коштів пайової участі в розвитку інфраструктури населеного пункту.
Разом з тим, листом Володимирецької селищної ради від 22.10.2024 року № вих.-2592/03-40/24 прокуратуру повідомлено, що заходи щодо звернення до господарського суду про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі у розвитку інфраструктури з Охремчука О.І. не вживалися.
Отже, аналізуючи зміст листа селищної ради, можна дійти висновку, що він підтверджує факт бездіяльності органу місцевого самоврядування.
Тобто, орган місцевого самоврядування не проявив жодної зацікавленості перевірити обставини, викладені прокуратурою у повідомленні та факти порушення законодавства у сфері містобудування з метою усунення порушення матеріальних інтересів територіальної громади.
Вказане узгоджується з позицією Касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 22.12.2022 року по справі № 904/123/22.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 року у справі № 903/129/18 зроблено висновок, згідно з яким, сам факт незвернення до суду органу, уповноваженого державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, з позовом свідчить про те, що такий орган неналежно виконує свої повноваження щодо необхідного захисту, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади населеного пункту та звернення до суду з позовом.
Таким чином, незалежно від причин незвернення до суду Володимирецької селищної ради, сам факт цього незвернення свідчить про те, що вказаний орган місцевого самоврядування не виконує своїх повноважень із захисту інтересів держави.
Отже, з боку Володимирецької селищної ради допущено нездійснення відповідного захисту - не пред'явлено протягом тривалого часу до суду позов про стягнення з ФОП Охремчука О.І. коштів пайової участі.
Вищевказане є підставою для звернення прокурора з цим позовом до суду в інтересах держави відповідно до вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ст. 53 ГПК України.
Через недоотримання коштів пайової участі значно недофінансовуються проекти та програми створення і розвитку інженерно-транспортної, соціальної інфраструктури, що зумовлює погіршення рівня життя мешканців Володимирецької територіальної громади.
Несплата коштів пайової участі завдає шкоду місцевому бюджету та унеможливлює виконання позивачем функцій з розвитку інфраструктури Володимирецької територіальної громади.
Окремо необхідно відзначити, що звернення прокурора до суду з цією позовною заявою також має важливе значення для зміцнення правопорядку у сфері бюджетних правовідносин та додержання всіма їх учасниками принципу законності (ст. 68 Конституції України).
Унаслідок нездійснення позивачем належних заходів інтереси держави залишаються незахищеними.
Таким чином, підставою для представництва інтересів держави в особі Володимирецької селищної ради шляхом подання позову є стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, що у свою чергу призвело до порушення інтересів держави, при тому, що позивачем, як уповноваженим органом, належних заходів з метою стягнення відповідних коштів до бюджету вжито не було.
У зв'язку із викладеним, у прокурора виникло не тільки право, а й обов'язок відреагувати на їх порушення шляхом пред'явлення до суду цього позову.
З огляду на зазначене, суд зробив висновок, що, звертаючись до суду із позовом у даній справі, прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, який, попри те, не здійснює захист прав та інтересів держави у спірних правовідносинах.
Згідно з правилами статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Так, відповідно до інформації з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, відомості і документи якої є офіційними, встановлено, що Державною інспекцією архітектури та містобудування України (далі - ДІАМ України) 01.12.2017 року видано дозвіл на виконання будівельних робіт серії № ІУ112173351705 на об'єкт: "Будівництво торгово-офісного центру по АДРЕСА_1 ".
Замовником будівництва об'єкту є Охремчук Олександр Ілліч.
Будівництво здійснювалось на земельній ділянці з кадастровим номером 5620889500:01:002:0212 площею 0,06 га, з цільовим призначенням 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.
Згідно даних Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, 06.12.2022 ДІАМ України зареєстровано сертифікат про готовність до експлуатації об'єкта серії ІУ122221125731 по об'єкту: "Будівництво торгово-офісного центру по вул. Будівельників, 3-А в смт Володимирець Рівненської області", адреса: Рівненська обл., Вараський район, Володимирецька територіальна громада, вул. Будівельників, 3-А в смт Володимирець Рівненської області.
Згідно даних сертифікату № ІУ122221125731 від 06.12.2022, загальна кошторисна вартість будівництва становить 12018,205 тис.грн, у т.ч. на будівельні роботи 9471,927 тис.грн. Площа забудови складає 364,5 кв.м. Загальна площа будівлі - 1366,4 кв.м.
Так, у сертифікаті зазначено, що будівельні роботи виконувались у строк з 04.12.2017 по 24.08.2022.
У розділі "Пайова участь" вказано, що кошти пайової участі не сплачувались на підставі п. 13 Розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні".
Відповідно до витягу з Реєстру речових прав на нерухоме майно, 07.08.2023 Охремчуком О.І. зареєстровано право власності на громадський будинок, торговоофісний центр за адресою: вул. Будівельників, 3-А в смт Володимирець Рівненської області. Підстава для реєстрації: технічний паспорт, серія та номер: TI01:6431-1796-0980-1930, виданий 18.11.2022, Витяг з Реєстру будівельної діяльності ЄДЕССБ, серія та номер: ІУ122221125731.
Також, згідно інформації Володимирецької селищної ради від 22.10.2024, договорів із Охремчуком О.І. про пайову участь у розвитку інфраструктури не укладалось, кошти пайової участі не надходили.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
На час повідомлення Охремчуком О.І. про початок будівельних робіт стаття 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачала, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
За змістом зазначеної статті, пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Величина пайової участі визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування відповідно до встановленого ним розміру (у межах встановленого законом граничного розміру) з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, або на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності (якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена). Розмір пайової участі визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про укладення відповідного договору та доданих до нього документів, а договір укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації зазначеного звернення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Згідно з усталеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, зокрема викладеною в постановах від 08.10.2019 року у справі № 911/594/18 і від 14.12.2021 року у справі № 643/21744/19, перерахування замовником об'єкта будівництва у передбачених законом випадках коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до відповідного місцевого бюджету є обов'язком, а не правом забудовника. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, є обов'язковим на підставі закону.
Строк, визначений Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" для укладення договору пайової участі - протягом 15 днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію, встановлено саме для добровільного виконання стороною такого обов'язку, і закінчення цього строку не припиняє цього обов'язку замовника та не звільняє замовника від обов'язку укласти договір. Адже невиконання особою положень законодавства не повинно призводити до настання бажаного для неї внаслідок такого невиконання результату у вигляді звільнення від платежу та надавати майнові переваги порівняно із законослухняною особою.
Тобто, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов'язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов'язання повинне бути виконане до прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
Однак, на момент прийняття в експлуатацію зазначеного об'єкту нерухомості (06.12.2022 року) статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" було виключено на підставі Закону № 132-ІХ (з 01.01.2020 року).
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132-IX від 20.09.2019 (далі - Закон № 132-IX) установлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
Відповідно до абз. 3 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-IX, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва.
Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію.
Кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;
Інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.07.2022 року у справі № 910/9548/21, відповідно до якої, передбачений Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX порядок сплати пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:
1) об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;
2) об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
У вказаних двох випадках, ураховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Відтак колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що для об'єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
Такі висновки Верховного Суду у цій справі відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом обов'язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020, але до цієї дати такого обов'язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об'єкта будівництва в експлуатацію до 01.01.2020 з метою уникнення сплати пайової участі.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2022 року у справі № 910/21307/21.
З огляду на вищевикладене, оскільки порядок сплати коштів пайової участі у 2020 році регулювався пунктом 2 Прикінцевих те перехідних положень Закону № 132-IX, а будівництво об'єкту розпочато у грудні 2017 року, у відповідача виник обов'язок упродовж 10 днів з 01.01.2020 звернутись до Володимирецької селищної ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва та після отримання розрахунку пайової участі щодо об'єкта будівництва сплатити її до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію.
Однак, усупереч зазначеним вимогам законодавства, відповідач протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва до Володимирецької селищної ради не звернувся.
Натомість, відповідно до акту готовності об'єкту до експлуатації, кошти пайової участі замовником не сплачувались на підставі п. 13 Розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні".
Так, у зв'язку із несплатою забудовником коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними, і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом.
Частиною 3 ст. 11 Цивільного кодексу України, передбачено, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17.
Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14.12.2021 року у справі № 643/21744/19, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.
У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.
У відповідності із ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України).
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, у яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Тобто зобов'язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Отже, у разі порушення зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.
Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов'язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Зазначену позицію Великої Палати Верховного Суду викладено у постанові від 14.12.2021 року у справі № 643/21744/19.
У даному конкретному випадку між Володимирецькою селищною радою та ФОП Охремчуком О.І. договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не укладався, а відповідні грошові кошти на виконання вимог Закону № 132-IX ФОП Охремчуком О.І. до місцевого бюджету не сплачувалися (натомість, як вже вище зазначалося, у якості підстави для звільнення від сплати пайової участі відповідач вказав норми пункту 13 розділу І Закону № 132-IX).
Варто зауважити, що законодавець у наведених вище правових нормах Закону № 132-IX диференціює методи розрахунку величини пайової участі у розвитку інфраструктури населених пунктів. Так, критерієм диференціації є, зокрема, розмежування нежитлових будівель і споруд та житлових будинків.
Так, розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.
Таким чином, саме фактор будівництва будинку з метою створення житла, що має місце й у даному конкретному випадку, є визначальною кваліфікуючою ознакою при визначенні порядку розрахунку величини пайової участі.
Згідно даних Сертифіката про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту від 06.12.2022 року № ІУ122221125731, загальна кошторисна вартість будівництва становить 12018,205 тис.грн.
Враховуючи наведене та зважаючи на норми абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX, розмір пайової участі, який на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України підлягає стягненню до місцевого бюджету на користь позивача складає 480 728,20 грн. (12 018 205 * 4%).
Відтак, у ФОП Охремчука О.І. виник обов'язок взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту (смт. Володимирець) шляхом перерахування до бюджету коштів пайової участі у визначеному Законом розмірі.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За результатами з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги заступника керівника Вараської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Володимирецької селищної ради до фізичної особи-підприємця Охремчука Олександра Ілліча про стягнення коштів у сумі 480 728 грн 20 коп. є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
В позовній заяві прокурор просить судові витрати у справі покласти на відповідача та стягнути на користь Рівненської обласної прокуратури.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Частиною 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" розмір прожиткового мінімуму на одну працездатну особу з 1 січня складає 3 028 грн 00 коп.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Враховуючи, що прокурором заявлено одну вимогу майнового характеру, за яку судовий збір становить 1,5 відсотка ціни позову, а саме 7 210 грн 92 коп. (480 728,20*1,5%), та позовну заяву подано через систему "Електронний суд", відповідно останній зобов'язаний був сплатити при поданні позову до суду, судовий збір в розмірі 5 768 грн 74 коп., так як у даному випадку застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (7 210,92*0,8).
Як вбачається з матеріалів справи, при поданні даного позову Рівненською обласною прокуратурою було сплачено 5 768 грн 74 коп. судового збору, що підтверджується платіжною інструкцією від 28 листопада 2024 року № 2606.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на зазначене, враховуючи, що позов визнано обґрунтованим судом в повному обсязі, судові витрати у справі по сплаті судового збору у розмірі 5 768 грн 74 коп. покладаються на відповідача у справі.
Керуючись ст. ст. 73-79, 91, 123, 129, 222, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити.
Стягнути з фізичної особи-підприємця Охремчука Олександра Ілліча ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Володимирецької селищної ради (34300, Рівненська обл., смт. Володимирець, вул. Повстанців, буд. 21, код ЄДРПОУ 04388113) в дохід місцевого бюджету Володимирецької селищної територіальної громади грошові кошти у сумі 480 728 (чотириста вісімдесят тисяч сімсот двадцять вісім) грн 20 коп.
Стягнути з фізичної особи-підприємця Охремчука Олександра Ілліча ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, Рівненська обл., місто Рівне, вул. 16 липня, буд. 52, код ЄДРПОУ 02910077, р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, код класифікації видатків бюджету 2800, банк: Державна казначейська служба м. Київ) 5 768 (п'ять тисяч сімсот шістдесят вісім) грн 74 коп. витрат по оплаті судового збору.
Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 17 березня 2025 року.
Суддя Політика Н.А.