адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
17.03.2025 Справа № 917/89/25
Господарський суд Полтавської області у складі судді Безрук Т. М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “ТД Ресурс», м. Харків
до Фізичної особи - підприємця Міщенко Світлани Миколаївни, смт. Нова Галещина
про стягнення 8226,31 грн
без виклику представників сторін
встановив:
До Господарського суду Полтавської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю “ТД Ресурс» з позовом до Фізичної особи - підприємця Міщенко Світлани Миколаївни про стягнення 8226,31 грн заборгованості за договором поставки № 0150-15х від 28.07.2015, з яких 2532,12 грн основного боргу, 210,00 грн - 3% річних, 1015,12 грн інфляційних втрат, 3836,04 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, 633,03 грн штраф.
Ухвалою від 15.01.2025 суд встановив сторонам строки для подання заяв по суті справи, зокрема встановив відповідачу строк у 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов (а.с. 26-27).
Днем вручення ухвали від 15.01.2025 відповідачу вважається 01.02.2025. Отже, кінцевий строк для подачі відзиву 17.02.2025.
Відповідач відзив на позов не надав. Встановлені строки для його подання закінчилися.
Згідно із ст. 113 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Згідно з ч. 8 ст. 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Згідно із ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У цій справі суд вчинив такі процесуальні дії.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.01.2025 (а.с. 21) цей позов переданий на розгляд судді Безрук Т.М. за номером справи 917/89/25.
Ухвалою від 15.01.2025 (а.с. 26-27) суд відкрив провадження у справі № 917/89/25, постановив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та встановив сторонам строки для подання заяв по суті спору.
Ухвала від 15.01.2025 була вручена позивачу та представнику позивача 15.01.2025 о 13:47, що підтверджується довідками про доставку електронного листа від 15.01.2025 до електронного кабінету у системі “Електронний суд» (а.с. 28, 29).
Відповідно до п. 2 ч. 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Відповідач правом на реєстрацію електронного кабінету не скористався.
Як зазначено в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 24) відповідач зареєстрований як фізична особа підприємець за адресою місцезнаходження: вул. Горького, буд. 8, смт. Нова Галещина, Козельщинський район, Полтавська область, 39140.
Суд враховує, що рішенням Новогалещинської селищної ради від 30.12.2022 № 123 вказана вулиця Горького перейменована на вул. Соборну.
Згідно з підп.16 п. 3 постанови Верховної Ради України від 17 липня 2020 року
№ 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів» ліквідовано у Полтавській області: Великобагачанський, Гадяцький, Глобинський, Гребінківський, Диканський, Зіньківський, Карлівський, Кобеляцький, Козельщинський, Котелевський, Кременчуцький, Лохвицький, Лубенський, Машівський, Миргородський, Новосанжарський, Оржицький, Пирятинський, Полтавський, Решетилівський, Семенівський, Хорольський, Чорнухинський, Чутівський, Шишацький райони;
Відповідно до підп.16 п. 1 постанови Верховної Ради України від 17 липня 2020 року
№ 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів» 16) у Полтавській області утворено:
Кременчуцький район (з адміністративним центром у місті Кременчук) у складі територій Глобинської міської, Горішньоплавнівської міської, Градизької селищної, Кам'янопотоківської сільської, Козельщинської селищної, Кременчуцької міської, Новогалещинської селищної, Оболонської сільської, Омельницької сільської, Піщанської сільської, Пришибської сільської, Семенівської селищної територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.
Ухвала від 15.01.2025 надсилалась відповідачу засобами поштового зв'язку:
на його адресу реєстрації, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 24) - вул. Соборна (Горького), буд. 8, смт. Нова Галещина, Козельщинський район, Полтавська область, 39140. Вказане поштове відправлення повернулося до суду неврученим, відповідно до довідки АТ "Укрпошта" Ф20 підстави невручення “адресат відсутній за вказаною адресою», дата штемпеля організації поштового зв'язку 01.02.2025 (а.с. 31-35);
та на адресу місця здійснення діяльності, вказану у договорі та ліцензії (а.с.8, 14): вул. Гвардійців Широнінців, м. Харків, буд. 41-а - 43-в, м. Харків, 61000. Вказане поштове відправлення повернулося до суду неврученим, відповідно до довідки АТ "Укрпошта" Ф20 підстави невручення “закінчення строку зберігання», дата штемпеля організації поштового зв'язку 10.03.2025 (а.с.36-39).
Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення, зокрема, є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Отже, ухвала від 15.01.2025 доставлялася відповідачу в установленому порядку.
На офіційному сайті Судової влади України 20.01.2025 суд розмістив відповідне оголошення про розгляд цієї справи (а.с. 30).
Відповідно до частини п'ятої статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України сторони суду не надали.
Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Під час розгляду справи по суті суд дослідив усі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю “ТД Ресурс» (далі - постачальник, позивач) та Фізичною особою - підприємцем Міщенко Світланою Миколаївною (далі - покупець, відповідач) укладено договір поставки № 0150-15х від 28.07.2015 (далі - Договір, а.с. 8).
Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник поставляє і передає у власність покупця товар/продукцію партіями відповідно до накладних, які є невід'ємною частиною цього договору, а покупець приймає цей товар партіями та оплачує його на умовах і в порядку, визначених договором.
Згідно з п. 7.1 Договору цей договір діє до31.12.2015. А у п. 7.2 Договору вказано, якщо за 15 календарних днів до закінчення строку дії договору жодна сторона не виявить бажання розірвати цей договір, дія договору продовжується на кожен календарний рік на тих же умовах.
Доказів припинення дії договору чи його розірвання сторони суду не надали. Отже договір був діючим на дату спірних відносин.
Відповідно до п. 2.3. Договору моментом здійснення поставки товарів постачальником є їх отримання покупцем з відповідною відміткою в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації (видаткова накладна тощо).
Позивач за видатковою накладною № 1930 від 20.01.2022 на суму 1552,02 грн (а.с. 10, зворот) та видатковою накладною № 2899 від 02.02.2022 на суму 980,10 грн (а.с. 11), поставив відповідачу товар (алкогольні напої) на загальну суму 2532,12 грн.
Вказані видаткові накладні підписані представниками постачальника та покупця з відміткою відповідача про те, що товар отримано в повному обсязі, претензій щодо кількості та якості немає.
Поставка товару також підтверджується товарно-транспортними накладними на переміщення алкогольних напоїв від 20.01.2022 та від 02.02.2022 (а.с. 11-12), відомостями про вантаж (а.с. 12-13).
Відповідно до п. 5.2. Договору покупець здійснює розрахунок з постачальником за поставлений товар на умовах відстрочення платежу 28 (двадцять вісім) календарних днів з дати отримання відповідної партії товару від постачальника, якщо інше не передбачено додатковою угодою.
Позивач у позові вказує, що відповідач поставлений товар не оплатив.
Враховуючи порушення відповідачем умов Договору в частині вчасної оплати отриманого товару, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача 2532,12 грн основного боргу, 210,00 грн - 3% річних, 1015,12 грн інфляційних втрат, 3836,04 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, 633,03 грн штрафу.
При вирішенні спору суд зазначає наступне.
Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В статті 629 ЦК України вказано, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Спірні правовідносини між сторонами виникли в зв'язку з укладенням та виконанням договору поставки.
Згідно із ст. 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договори купівлі-продажу.
У ч.1 ст. 662 ЦК України вказано, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
У статті 664 ЦК України вказано, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.
Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 334 ЦК України).
Згідно із ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлено інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п. 5.2. Договору покупець здійснює розрахунок з постачальником за поставлений товар на умовах відстрочення платежу 28 (двадцять вісім) календарних днів з дати отримання відповідної партії товару від постачальника, якщо інше не передбачено додатковою угодою.
Факт отримання товару відповідачем підтверджується видатковими накладними № 1930 від 20.01.2022 на суму 1552,02 грн (а.с. 10, зворот) та № 2899 від 02.02.2022 на суму 980,10 грн (а.с. 11), товарно-транспортними накладними на переміщення алкогольних напоїв від 20.01.2022 та від 02.02.2022 (а.с. 11-12), відомостями про вантаж (а.с. 12-13.), що надані позивачем на підтвердження своїх вимог.
Відтак, останнім днем виконання грошового зобов'язання на суму 1552,02 грн є 17.02.2022, останнім днем виконання грошового зобов'язання на суму 980,10 грн є 02.03.2022. Отже, строк оплати товару вже настав.
Відповідно до ст. 13, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказів в спростування вищевикладеного, доказів сплати боргу за товар чи заперечень по суті спору відповідач суду не надав.
Подані суду первісні бухгалтерські документи сторонами не оспорюються, доказів визнання їх недійсними сторони суду не подали і на них під час розгляду справи не посилалися.
В ст. 76 ГПК України вказано, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
У ч. 1 ст. 79ГПК Українизазначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Наявність обставин, на яку позивач посилається як на підставу своїх вимог у позові, суд вважає доведеними, оскільки докази, надані на підтвердження цих обставин, є більш вірогідними, а доказів на її спростування відповідач суду не надав.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено наявність заборгованості в сумі 2532,12 грн (1552,02 грн + 980,10 грн = 2532,12 грн), строк оплати якої настав, відповідач заперечень щодо наявності та розміру суми основного боргу не надав. Тому ці позовні вимоги суд задовольняє повністю.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Ст. 612 ЦК України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.
Частиною 1 статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. (ст. 549 ЦК України).
Згідно з п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У відповідності до п. 6.2.2. Договору покупець відповідає за несвоєчасну оплату отриманого товару наступним чином: в разі якщо прострочення платежу за поставлену партію товару становить більше трьох календарних днів покупець в такому випадку додатково сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 15% від вартості відповідної партії товару. В разі якщо прострочення платежу за поставлену партію товару становить більше тридцяти календарних днів покупець в такому випадку додатково сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 25% від вартості відповідної партії товару.
На підставі п. 6.2.2 Договору позивач заявив до стягнення 633,03 грн штрафу в розмірі 25% від вартості відповідної партії товару (2532,12 грн) за прострочення строків оплати більше ніж на 30 календарних днів (а.с. 7).
Здійснивши перевірку розрахунку штрафу, суд встановив, що вимоги в частині стягнення 633,03 грн штрафу є обґрунтованими і правомірними, тому їх суд задовольняє.
За п. 5.3 Договору у разі несвоєчасної оплати поставленого товару Покупець сплачує на користь Постачальника проценти із розрахунку 0,15% за кожен день прострочення оплати до дати повного виконання зобов'язання в порядку ст. 536 ЦК України.
Посилаючись на п. 5.3 Договору позивач заявив до стягнення 3836,04 грн процентів за користування чужими грошовими коштами за періоди прострочення 18.02.2022 - 28.11.2024 та 03.03.2022 - 28.11.2024 (а.с. 6).
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 3 та частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга та третя статті 6 Цивільного кодексу України).
Наведені положення закону визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором. За змістом частини третьої статті 6 Цивільного кодексу України сторони у договорі на власний розсуд можуть урегулювати у договорі відносини, диспозитивно врегульовані в актах цивільного законодавства та не можуть відступати від імперативних його положень.
Зокрема, передбачене статтею 536 Цивільного кодексу України право сторін на встановлення плати за користування грошовими коштами (попередньою оплатою, позикою) з урахуванням положень статті 6 та частини першої статті 627 Цивільного кодексу України слід розуміти як право сторін на визначення саме розміру процентів і порядку їх сплати, а не обрання ними іншого способу оплати.
У постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 910/14180/18 Верховний Суд зробив наступні правові вісновки:
- проценти, передбачені частиною третьою статті 693 ЦК України, не можуть бути ототожнені з неустойкою та процентами, передбаченими частиною другою статті 625 ЦК України. Правова природа передбаченої договором плати за користування чужими грошовими коштами не залежить від установленого сторонами в договорі способу обчислення такої плати. Передбачене статтею 536, частиною третьою статті 693, частиною першою статті 1048, частиною першою статті 1054 ЦК України право сторін на встановлення плати за користування грошовими коштами (попередньою оплатою, позикою) з урахуванням положень статті 6 та частини першої статті 627 ЦК України слід розуміти як право сторін на визначення саме розміру процентів і порядку їх сплати, а не як обрання ними іншого способу оплати. ОП КГС ВС відступила від висновку, викладеного у постанові ОП КГС ВС від 05.06.2020 у справі № 922/3578/18 щодо застосування статей 536, частини третьої статті 693 та частини другої статті 625 ЦК України при визначенні правової природи передбаченої договором плати за користування чужими грошовими коштами, а саме: правова природа передбаченої договором плати за користування чужими грошовими коштами визначається в залежності від встановленого сторонами у договорі способу обчислення такої плати.
- відповідно до ст. ст. 6, 627 ЦК України, сторони мають право викласти умови договору, зокрема і щодо способу обчислення процентів за користування грошовими коштами (за один день чи за календарний рік), на власний розсуд у спосіб, який є найбільш зрозумілим та прийнятним саме для них. Положення, закріплені у ст. 536, ч. 3 ст. 693 ЦК України, є диспозитивними, а тому не можуть обмежувати сторін у визначенні способу проведення розрахунку процентів залежно від їх волевиявлення (за один день чи за календарний рік
У пункті 5.3 Договору сторони встановили, що у разі несвоєчасної оплати поставленого товару покупець сплачує на користь постачальника проценти із розрахунку 0,15% за кожен день прострочення оплати до дати повного виконання зобов'язання, що повністю відповідає положенням, закріпленим, зокрема, у статті 536 Цивільного кодексу України.
Здійснивши перевірку розрахунків процентів, суд встановив, що вимоги в частині стягнення 3836,04 грн є обґрунтованими і правомірними, тому їх суд задовольняє.
Відповідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.
Позивач заявив до стягнення 210,00 грн - 3% річних та 1015,12 грн інфляційних втрат, нарахованих з дати виникнення заборгованості по кожній накладній по 28.11.2024 (розрахунок позивача - а.с. 6).
Здійснивши перевірку розрахунку 3% річних та інфляційних, та врахувавши визначені вище дати початку прострочення платежів, суд встановив, що розмір вимог позивача в цій частині підлягає задоволенню повністю: в розмірі 210,00 грн - 3% річних та 1015,12 грн втрат від інфляції.
Таким чином, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог повністю.
Позивач у позові прохає також покласти на відповідача судові витрати, понесені ним у цій справі на сплату судового збору.
Суд встановив, що за подачу цього позову позивач сплатив 2423,00 грн судового збору за платіжною інструкцією № 56 від 08.01.2025 (а.с. 5). Надходження судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджено випискою від 09.01.2025 (а.с. 22).
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України “Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Оскільки позовна заява подана позивачем в електронній формі через систему “Електронний суд», то за подання вказаного позову має бути сплачено 2422,40 грн (3028,00 грн х 0,8).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при укладенні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи задоволення позову повністю, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача в розмірі 2422,40 грн.
Суд роз'яснює, що в разі добровільного виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження відповідач не позбавлений права звернутися до суду з заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.
Керуючись ст. 252, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Міщенко Світлани Миколаївни ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ТД Ресурс» (майдан Захисників України, буд. 7/8, м. Харків, 61001; ідентифікаційний код 39806596) 2532 грн 12 коп. основного боргу, 210 грн 00 коп. - 3% річних, 1015 грн 12 коп. інфляційних втрат, 3836 грн 04 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами, 633 грн 03 коп. штрафу, 2422 грн 40 коп. - відшкодування витрат зі сплати судового збору.
Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Східного апеляційного господарського суду.
Дата складення повного судового рішення: 17.03.2025.
Суддя Т. М. Безрук