65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"14" березня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/5160/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Ю.С.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу №916/5160/24
за позовом: Фізичної особи-підприємця Білоус Марії Володимирівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Бауер Анни Володимирівни ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 )
про стягнення 42559,20 грн., -
Суть спору: Фізична особа-підприємець Білоус Марія Володимирівна звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Бауер Анни Володимирівни про стягнення 42559,20 грн. безпідставно збережених коштів.
Позовні вимоги обґрунтовані виникненням між позивачем та відповідачем позадоговірних відносин щодо постачання косметичних товарів, попередньою оплатою позивачем придбаних товарів та ненаданням відповідачем оплаченого товару позивачу.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №916/5160/24; визначено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами; роз'яснено сторонам про можливість подання відповідно до ч. 7 ст. 252 ГПК України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін; встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи; запропоновано відповідачу надати до суду відзив на позовну заяву з доказами направлення позивачу - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та заперечення на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив.
Ухвалу Господарського суду Одеської області від 02.12.2024 було направлено відповідачу засобами поштового зв'язку на адресу, що значиться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується поштовим повідомленням з довідкою Укрпошти “адресат відсутній за вказаною адресою», а також на зазначену у ЄДР електронну пошту відповідача, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу. Відповідно до п.4 ч.6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. Суд виходить з того, що учасники справи в господарському процесі мають вчиняти належні дії щодо ефективного використання належних їм процесуальних прав та виконання належних обов'язків, а господарський суд, повідомляючи учасників справи шляхом надсилання поштових повідомлень за офіційними, відомими суду, адресами зі свого боку забезпечує їм належні процесуальні гарантії на участь у розгляді справи. Відтак, господарський суд констатує, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд даної справи господарським судом. Натомість відповідач відзив на позов, жодних доказів, заяв чи клопотань до суду не надав.
07.01.2025 за вх.№294/25 до суду від позивача надійшло повідомлення щодо надання оригіналів документів. 24.01.2025 за вх.№2565/25 до суду від позивача надійшли оригінали поданих до суду в додатку до позовної заяви письмових доказів (для огляду суду) (претензія, платіжна інструкція, довідка), які були оглянуті судом.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Водночас, Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» воєнний стан в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 18 квітня 2022 року №259/2022 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 12 серпня 2022 року №573/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 7 листопада 2022 року №757/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 7 листопада 2022 року №757/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 6 лютого 2023 року №58/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 01 травня 2023 року №254/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 26 липня 2023 року №451/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 06 листопада 2023 року №734/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 5 лютого 2024 року №49/2024 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 06 травня 2024 року №271/2024 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 23 липня 2024 року №469/2024 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року на 90 діб. Указом Президента України від 28 жовтня 2024 року №740/2024 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 14 січня 2025 року №26/2025 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 08 лютого 2024 року строком на 90 діб.
Справа №916/5160/24 розглядається судом в період оголошеного на всій території України воєнного стану через військову агресію російської федерації проти України.
Жодних заяв та/або клопотань, пов'язаних з неможливістю вчинення якихось процесуальних дій у зв'язку з воєнним станом, про намір вчинити такі дії до суду від сторін не надійшло.
Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надійшов, з огляду на що суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами в порядку ч.9 ст. 165 ГПК України.
У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив:
Позивачем у справі є Фізична особа-підприємець Білоус Марія Володимирівна ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ).
Відповідачем у справі є Фізична особа-підприємець Бауер Анна Володимирівна ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ).
Предметом спору є стягнення 42559,20 грн. безпідставно збережених коштів.
Так, у позовній заяві позивачем повідомлено, зокрема, що:
- 09.06.2024 ФОП Бауер Анна Володимирівна через месенджер «Viber» звернулась до менеджера ФОП Білоус Марії Володимирівни з пропозицією оптового продажу косметики для її подальшої роздрібної реалізації через торгову точку позивача;
- в ході спілкування та досягнутих усних домовленостей, 17 червня 2024 року ФОП Білоус Марія Володимирівна здійснила замовлення товару у ФОП Бауер Анна Володимирівна на загальну суму 42559,20 грн. по перерахунку за реквізитами, які надала ФОП Бауер Анна Володимирівна, а саме: - код отримувача: НОМЕР_2 , - рахунок отримувача: НОМЕР_3 , - назва банку: АТ КБ «ПРИВАТБАНК»;
- 18.06.2024 та 19.06.2024 менеджер позивача намагалася вийти з відповідачем на зв?язок, була повідомлена, що товар уже надісланий, але є певні затримки, хоча за результатами перевірки інформації замовлений товар ніхто не відправив, а сформовані ТТН в додатку Нової Пошти виявилися порожніми; станом на сьогодні замовлений товар ФОП Білоус Марія Володимирівна не отримала, відповідне відправлення товару на вказану нею адресу не відбулось, ТТН не сформовані, сплачені грошові кошти не повернуті.
На підтвердження вищевказаних обставин позивачем надано та матеріали справи містять:
- скріншоти переписки в месенджері «Viber»;
- довідку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 12.04.2024, в якій повідомлено, що клієнту Білоус Марії Володимирівні (приватний підприємець) відкрито рахунок - НОМЕР_4 ;
- платіжну інструкцію №141 від 17.06.2024 на суму 42559,20 грн., в якій зазначено: платник - ФОП Білоус М.В. (3824705128); отримувач - ФОП Бауер А.В. ( НОМЕР_2 ); рахунок платника - НОМЕР_4 ; рахунок отримувача - НОМЕР_3 ; сума - 42559,20 грн.; призначення платежу - оплата за замовлення.
У претензії від 17.07.2024 позивач просив відповідача повернути на рахунок ФОП Білоус М.В. кошти в сумі 42559,20 грн. протягом 3 календарних днів з моменту отримання претензії. В матеріалах справи наявні докази надсилання вказаної претензії відповідачу засобами поштового зв'язку. Докази реагування на претензію позивача з боку відповідача в матеріалах справи відсутні.
Неповернення відповідачем отриманих коштів, сплачених за платіжною інструкцією №141 від 17.06.2024 на суму 42559,20 грн., стало підставою для звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом.
Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Положеннями ст. 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
За ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами. Якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє. Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.
Згідно з ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
За ч.1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, від 16.09.2022 у справі №913/703/20).
Відповідно до постанови Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №753/20633/15-ц:
- предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права;
- зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України);
- об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб;
- під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №495/2442/16-ц системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). У постанові також вказано, що під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Господарський суд зазначає, що спірні грошові кошти набуті особою, не пов'язаною договірними правовідносинами щодо такого майна, а тому набуті без правової підстави, тягнуть за собою виникнення у такої особи зобов'язання повернути отримане майно, яке є безпідставно набутим.
Аналогічні правові висновки містяться в постановах Верховного Суду від 10.09.2018 у справі №638/11807/15-ц, від 12.09.2018 у справі №154/948/16, від 12.12.2018 у справі №205/3330/14-ц.
У відповідності до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: “баланс імовірностей» (balance of probabilities) або “перевага доказів» (preponderance of the evidence); “наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); “поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt). Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.01.2022 у справі №917/996/20).
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Салов проти України» від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обгрунтованого і справедливого рішення у справі.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Господарський суд зазначає, що виходячи з наявних матеріалів справи, позивачем було перераховано відповідачу 42559,20 грн. за платіжною інструкцію №141 від 17.06.2024 із призначенням платежу - оплата за замовлення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21 вказано, зокрема, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст; Верховний Суд послідовно додержується правової позиції про те, що роздруківки електронного листування не є ані письмовими доказами, ані електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону №851-IV, які могли б, з урахуванням інших наявних у справі доказів, достовірно підтвердити факти укладення між сторонами договорів та їх виконання в конкретних відносинах; якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.
Оцінюючи наявні матеріали справи, зокрема, скріншоти переписки в месенджері «Viber» та платіжну інструкцію №141 від 17.06.2024, господарський суд вказує, що з відповідного листування не вбачається за можливе встановити його учасників, а також достовірно підтвердити факти укладення між сторонами договору та його істотні умови, у зв'язку з чим господарський суд вказує на відсутність належних та допустимих доказів наявності у позивача та відповідача у даній справі договірних відносин, які б були належним чином оформлені як в письмовій формі, так і у спрощеній формі, а наявність в платіжному документі призначення платежу - оплата за замовлення не може свідчити про факт наявності договірних відносин між сторонами, їх дійсний зміст та не спростовує вищевикладені висновки суду.
Проаналізувавши наявні матеріали справи, приймаючи до уваги наявні в матеріалах справи докази, за умови недоведеності суду підстави, на якій відповідач набув кошти позивача за платіжною інструкцією №141 від 17.06.2024 на суму 42559,20 грн., такі кошти є безпідставно набутими, відповідач зберігає ці кошти у себе за рахунок іншої особи (позивача) без достатньої правової підстави, а отже, з огляду на неповернення відповідачем цих коштів позивачу (вимогу про повернення яких позивач виклав у претензії від 17.07.2024), відсутність доказів такого повернення в матеріалах справи, у відповідача наявний обов'язок повернути позивачу безпідставно отримані грошові кошти в сумі 42559,20 грн., а тому господарський суд дійшов висновку про доведеність, підставність та необхідність задоволення позовних вимог Фізичної особи-підприємця Білоус Марії Володимирівни про стягнення з відповідача 42559,20 грн. в повному обсязі.
Іншого відповідачем не доведено.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в електронній формі через систему “Електронний суд» у розмірі 2422,40 грн. покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1.Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Білоус Марії Володимирівни - задовольнити повністю.
2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця Бауер Анни Володимирівни ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь Фізичної особи-підприємця Білоус Марії Володимирівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 42559 /сорок дві тисячі п'ятсот п'ятдесят дев'ять/ грн. 20 коп. безпідставно збережених коштів та 2422 /дві тисячі чотириста двадцять дві/ грн. 40 коп. судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.
Повне рішення складено 14 березня 2025 р.
Суддя Ю.С. Бездоля