65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"13" березня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/3927/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Степанової Л.В.
при секретарі судового засідання Чуйко О.О.
за участю представників сторін:
від позивача: Щербак Є.М. (приймав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції);
від відповідача: Коваль Н.С. (приймала участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції);
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ТІСИ ПЛЮС» (08130, Київська область, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Соборна, 10Б, інше 110, код ЄДРПОУ 44034369) до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “СІ ГЕТ УКРАЇНА» (65042, м. Одеса, Балтська дорога, 15, код ЄДРПОУ 43899964) про стягнення 50 823,94грн
Товариство з обмеженою відповідальністю “ТІСИ ПЛЮС» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “СІ ГЕТ УКРАЇНА» про стягнення 51182,28грн.
В обґрунтування позову Товариство з обмеженою відповідальністю “ТІСИ ПЛЮС» посилається на те, що Товариством з обмеженою відповідальністю “СІ ГЕТ УКРАЇНА» були одержані та збережені кошти без достатньої правової підстави.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.09.2024 відкрито провадження у справі №916/3927/24, ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 15.10.2024 о 11:40.
25.09.2024 за вх.суду№34915/24 відповідач звернувся до суду з клопотанням про зупинення провадження у справі №916/3927/24 до набрання законної сили судовим рішенням по справі №911/1959/24.
25.09.2024 за вх.суду№34925/24 відповідач надав до суду відзив на позов.
14.10.2024 за вх.суду№37310/24 позивач надав до суду заперечення на клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.
Однак, у зв'язку із перебуванням судді Степанової Л.В. на лікарняному з 14.10.2024, судове засідання 15.10.2024 не відбулося.
Враховуючи повернення судді Степанової Л.В. з лікарняного, ухвалою суду від 21.10.2024 призначено судове засідання на 19.11.2024 о 12:20 та викликано учасників справи у судове засідання.
В судовому засіданні від 19.11.2024 було оголошено перерву на 12.12.2024 о 11:40 про що зазначено в протоколі судового засідання.
09.12.2025 за вх.суду№44091/24 відповідач надав до суду письмові пояснення.
12.12.2024 за вх.суду№44467/24 позивач надав до суду заперечення щодо клопотання відповідача про долучення доказів та письмових пояснень.
Судове засідання від 12.12.2024 не відбулося у зв'язку із надходженням повідомлення про замінування будівлі Господарського суду Одеської області.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.12.2024 призначено судове засідання на 09.01.2025 о 12:00 та викликано учасників справи у судове засідання.
В судовому засіданні від 09.01.2025 було оголошено перерву на 06.02.2025 о 12:55 про що зазначено в протоколі судового засідання.
28.01.2025 за вх.суду№2884/25 позивач надав письмові пояснення.
В судовому засіданні від 06.02.2025 було оголошено перерву на 11.03.2025 о 12:30 про що зазначено в протоколі судового засідання.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.02.2025 викликано учасників справи у судове засідання.
В судовому засіданні від 11.03.2025 було оголошено перерву на 13.03.2025 о 10:40 про що зазначено в протоколі судового засідання.
В судовому засіданні від 13.03.2025 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі №916/3927/24.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:
Як вказує позивач, у справі №916/2467/23 суди встановили, що 14.11.2022 між ТОВ «Сі Гейт Україна» (Експедитор) та ТОВ «Тіси Плюс» (Клієнт) було укладено договір №120/У-2022 на транспортно-експедиторське обслуговування, відповідно до п. 1.1. якого Клієнт доручає, а Експедитор зобов'язується організувати за рахунок клієнта транспортноекспедиторське обслуговування (ТЕО), перевезення експортно-імпортних і транзитних вантажів по території України і в міжнародному сполученні, а також надання інших транспортно-експедиторських послуг клієнту за згодою сторін. Умови перевезення, вид вантажу, вид транспорту, вартість послуг експедитора, а також інші умови, пов'язані з виконанням цього договору, встановлюються за згодою сторін (п. 1.2 Договору). Пунктом 1.3 Договору №120/У-2022 від 14.11.2022 узгоджено, що під кожне конкретне перевезення Клієнт надає Експедитору письмову заявку, в якій вказується найменування і кількість вантажу, маршрут перевезення (порт завантаження, порт вивантаження, місце доставки вантажу), заплановану дату надання вантажу відправником, тип транспортного засобу, дані про відправника вантажу і вантажоодержувача та іншу необхідну інформацію щодо організації ТЕО. Заявка подається за 2 тижні до початку навантаження і готовності вантажу до перевезення. Термінові заявки приймаються за наявності організаційних і провізних можливостей. У відповідності до п. 2.1.1 Договору №120/У-2022 від 14.11.2022, Експедитор зобов'язується за плату і за рахунок Клієнта організувати перевезення його вантажів на умовах, погоджених сторонами, а також надавати інші послуги клієнту за погодженням сторін. При необхідності для виконання своїх зобов'язань за договором, укладати від свого та/або від імені клієнта і за рахунок клієнта договори з транспортними організаціями: контейнерними лініями, автомобільними перевізниками, складами зберігання та іншими організаціями. Документом що підтверджує наявність та зміст такого договору з транспортними організаціями, є транспортний документ - коносамент (В/L), автомобільна транспортна накладна (CMR). У відповідності до п. 4.1.1 Договору, перелік послуг, а також вартість послуг експедитора встановлюються за згодою сторін. Згідно до п. 4.2.1 Договору, платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату не включаються його витрати на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання даного договору, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні даного договору. В свою чергу, відповідно до п. 4.2.3 Договору, Експедитор оплачує перевезення та інші послуги третіх осіб з коштів, за рахунок і за дорученням клієнта (вантажоодержувачів, вантажовідправників та інших осіб). Кошти, що надходять на рахунок експедитора від клієнта, не переходять у його власність і не є виручкою, а вважаються транзитними для подальшої оплати перевезення та інших послуг третіх осіб (портів, перевізників, брокерів, експедиторських організацій тощо). У власності експедитора залишається виключно експедиторська винагорода, розмір якої підлягає оподаткуванню в порядку, визначеному законодавством. Дана умова договору не вимагає додаткового підтвердження документами перевізника, клієнтів або інших осіб.
Позивач зазначає, що 14.11.2022 між сторонами була підписана заявка №44333 до договору №120/ У-2022 від 14.11.2022, якою сторони погодили виконання відповідачем послуг за замовленням позивача на наступних умовах: доставка вантажу в контейнері по маршруту: пункт відправлення Констанца - пункт доставки Констанца; вид і номер контейнера/коносамента: 1*45 НС/ ECMU8136829/ NBWK009997; найменування вантажу/ вид (небезпечний/безпечний): господарські товари; кількість/вага вантажу, тонн/упаковка: 26000 кг/1552 картонні коробки; перелік замовлених послуг: транспортно-експедиційне обслуговування; вантажно-розвантажувальні роботи; митне оформлення (транзитна декларація); вартість послуг за один контейнер: оплата проводиться клієнтом в гривні, у відповідності до даних сайту http://kurs.com.ua/mejbank на день розрахунку, що в еквіваленті складає 1230 дол. США; умови оплати: оплата вартості послуг здійснюється на підставі рахунку протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту виставлення такого рахунку, однак не пізніше виїзду контейнера з порту; нормативний час на навантаження/ розвантаження і митне оформлення: 48 годин. Під час розгляду справи №916/2467/23, судами також було встановлено, що впродовж 15.11.2022-01.12.2022 відповідач виставив позивачеві рахунки на оплату послуг за договором №120/У-2022 від 14.11.2022, а саме: №511 від 15.11.2022 на сплату послуг: вантажно-розвантажувальні роботи за межами території України на користь судноплавної компанії на суму 22 529,74грн; транспортно-експедиторські послуги за межами території України на суму 11 080,20грн; митне оформлення (транзитна декларація) на суму 11 818,88грн; №515 від 16.11.2022 з призначенням платежу «заставна сума за депозит контейнеру» на суму 220 150,29грн; №516 від 18.11.2022 на сплату послуг: міжнародне автоперевезення вантажу за межами України на суму 173 589,80грн; зберігання не на території України на суму 3 102,46грн; №543 від 01.12.2022 на сплату послуг: зберігання не на території України на суму 12 262,09грн; понаднормове використання контейнерного обладнання на суму 19 390,35грн. На підставі виставлених відповідачем рахунків на оплату, позивачем було сплачено відповідачеві грошові кошти у розмірі 473 923,81грн.: оплата рахунка №511 від 15.11.2022; оплата рахунка №515 від 16.11.2022 (заставна сума); оплата рахунка №516 від 18.11.2022 (заставна сума); оплата за послуги згідно рахунка №543 від 01.12.2022, що підтверджується відповідними платіжними інструкціями №339 від 15.11.2022; №346 від 16.11.2022, №350 від 22.11.2022 та №360 від 02.12.2022. Втім, прийняті на себе зобов'язання відповідач не виконав, митне оформлення та перевезення вантажу не здійснив. Натомість, фактично перевезення вантажу та повернення на лінію контейнера ECMU8136829 здійснювалось не відповідачем, а ТОВ «Конт-Трак».
Як зазначає позивач, так, як вбачається із долучених до цієї позовної заяви копій судових рішень у справі №916/2467/23, суди виснували про відсутність правових підстав для набуття відповідачем від позивача грошових коштів у розмірі 473 923,81грн та дійшли висновку, що ці грошові кошти є безпідставно одержаним майном у розумінні статті 1212 ЦК України. Зокрема, судами було встановлено наступне: «Позивачем разом із позовом надано рахунок на оплату №515 від 16.11.2022 на суму 220150,29 грн., який в подальшому був сплачений позивачем, де в якості постачальника зазначено ТОВ «Сі Гейт Україна», одержувачем зазначено ТОВ «Тіси Плюс», товар - заставна сума за депозит контейнеру, тобто, фактично збір за безпеку контейнерного обладнання на користь судноплавної лінії CMA CGM. Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що перевезення вантажу та повернення на лінію контейнера ECMU8136829 здійснювалось не відповідачем, а ТОВ «Конт-Трак». Відповідачем також надано платіжну інструкцію №114 від 31.01.2023, якою підтверджується, що ТОВ «СМА СІ ДЖИ ЕМ ШИППІНГ ЕДЖЕНСІЗ УКРАЇНА», як власник контейнеру, в повернення депозиту після повернення контейнеру перерахувало ТОВ «Сі Гейт Україна» 220 150,29грн, які підлягають поверненню позивачу.
Позивач вказує, що правові підстави для набуття відповідачем відповідної суми грошових коштів відсутні, оскільки жодних документально підтверджених витрат на оплату збору за безпеку контейнерного обладнання на користь судноплавної лінії CMA CGM та ТОВ «СМА СІ ДЖИ ЕМ ШИППІНГ ЕДЖЕНСІЗ УКРАЇНА» саме в інтересах позивача відповідачем не надано… Крім того, з матеріалів справи вбачається, що уклавши відповідний договір на транспортно-експедиторське обслуговування, відповідач прийняв на себе зобов'язання здійснити митне оформлення вартістю 11 818,88грн та міжнародне автоперевезення вантажу за межами України у розмірі вартістю 173 589,80грн, разом з тим, відсутність підпису ТОВ «Тіси Плюс» на наданих відповідачем актах надання послуг №511/1 та №516 від 16.12.2022 а також не надання доказів підписання вказаних актів електронним цифровим підписом уповноваженого представника відповідача, а також доказів направлення (вручення) даних актів позивачу, заперечення позивача факту отримання транспортно-експедиторських послуг у вказаній в них сумі, свідчить про те, що вказані акти не є належними і допустимими доказами, які підтверджують виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором з позивачем. Крім того, відповідачем не надано суду товарно-транспортної накладної, необхідність якої передбачена приписами пунктів 11.1 та 11.3 - 11.5 глави 11 «Правила оформлення документів на перевезення» та яка б підтверджували здійснення ним транспортних та експедиторських послуг за договором позивачу на суму 173 589,80грн. Відповідачем не надано також доказів надання транспортного засобу для завантаження його контейнером та здійснення транспортного перевезення вантажу в обумовлений сторонами строк, зокрема, і після сплати позивачем таких послуг, отже прийняті на себе зобов'язання відповідач не виконав, митне оформлення та перевезення вантажу не здійснив. Таким чином, з огляду на те, що експедитор не забезпечив належне виконання умов договору в частині митного оформлення вантажу та його перевезення, враховуючи строк виконання заявки, визначений сторонами у 48 годин, клієнт був змушений здійснювати платежі за зберігання контейнеру ECMU8136829… Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що саме відповідач є відповідальним за неналежне виконання умов договору, при цьому останнім не надано доказів, які б спростували відсутність його вини у неналежному виконанні умов договору транспортно-експедиторського обслуговування та перевезення вантажу, тобто відсутні докази, що відповідачем було вжито всіх заходів для належного виконання взятого на себе зобов'язання. Крім того, враховуючи строк виконання заявки, визначений сторонами у 48 годин, фактичне ухилення відповідача від належного виконання взятого не себе зобов'язання щодо забезпечення перевезення товару, відбулось понаднормове зберігання контейнеру на території порту з вини відповідача, а тому підлягають поверненню позивачу і грошові кошти сплачені ним на користь відповідача згідно рахунку №543 від 01.12.2022 на суму 31 652,44грн за понаднормове використання контейнерного обладнання та його зберігання. Таким чином, оскільки заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача коштів, сплачених позивачем за договором на транспортно-експедиторське обслуговування №120/У-2022 від 14.11.2022, підтверджені матеріалами справи, відповідачем не спростовані, правомірними є вимоги позивача про повернення отриманих відповідачем грошових коштів у сумі 11 818,88грн - митне оформлення, 220 150,29грн - заставна сума за депозит контейнеру та 173 589,80грн - міжнародне автоперевезення та 31 652,44грн понаднормове використання контейнерного обладнання та його зберігання.
Як зазначає позивач, 03.02.2023 ТОВ «Тіси Плюс» звернулось до ТОВ «Сі Гейт Україна» з вимогою №030223/120у-2023 щодо повернення коштів, відповідно до якої позивач вимагав повернути йому суму попередньої оплати за договором транспортно-експедиторського обслуговування №120/У-2022 від 14.11.2022 протягом 7 днів з дня отримання даної вимоги, у зв'язку з невиконанням експедитором зазначених у заявці №44333 від 14.11.2022 послуг та не здійсненням перевезення належним чином. 22.02.2023 відповідач отримав вказану вимогу, однак залишив її без будь-якого реагування. У червні 2023, позивач звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача, в якій просив стягнути з останнього (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) кошти, сплачені за договором на транспортно-експедиторське обслуговування №120/У-2022 від 14.11.2022 в загальному розмірі 437 211,41грн, з яких: 11 818,88грн за митне оформлення (транзитна декларація); 220 150,29грн - заставна сума за депозит контейнеру; 173 589,80грн за міжнародне автоперевезення вантажу за межами України; 31 652,44грн за понаднормове використання контейнерного обладнання та його зберігання не на території України. Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.11.2023, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2024 у справі №916/2467/23 позов ТОВ «Тіси Плюс» задоволено повністю та стягнуто з ТОВ «Сі Гейт Україна» на користь ТОВ «Тіси Плюс» всі заявлені до стягнення кошти. Рішення Господарського суду Одеської області від 23.11.2023 у справі №916/2467/23 про стягнення із відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 437 211,41грн набрало законної сили 26.03.2024.
Позивач вказує, що 09.05.2024 відповідач на виконання судового рішення перерахував позивачу грошові кошти в сумі 437 211,41грн. Тож, Відповідач близько півтора роки безпідставно користувався належними позивачеві грошовими коштами у розмірі 437 211,41грн. Як вбачається з виписок, які надаються, кошти відповідачем сплачувались позивачу з призначенням платежу «сплата згідно судового рішення від 23 листопада 2023 року по справі № 916/2467/23». Зазначене додатково підтверджує, що кошти позивач отримував саме на виконання судового рішення Господарського суду Одеської області по справі № 916/2467/23, яким в кондикційних відносинах на підставі ст. 1212 ЦК України суд визнав безпідставне збереження цих коштів у себе відповідачем без наявних на те правових підстав. Це в свою чергу додатково спростовує твердження відповідача у цій справі, що мають враховуватись договірні відносини, які не виконані відповідачем. Разом з тим з виписки банку вбачається, що грошові кошти на підставі судового рішення від 23 листопада 2023 року по справі № 916/2467/23 повертались не повністю однією сумою, а частково 10-ма платіжними дорученнями в період з 23.04.2024 по 09.05.2024. Так, долученою випискою, підтверджується перерахування відповідачем на рахунок позивача грошових коштів з призначенням: «часткова сплата згідно судового рушення вiд 23 листопада 2023 по справі №916/2467/23»: 23.04.2024 - 50 000,00грн; 24.04.2024 - 50 000,00грн; 25.04.2024 - 50 000,00грн; 26.04.2024 - 50 000,00грн; 29.04.2024 - 50 000,00грн; 30.04.2024 - 50 000,00грн; 01.05.2024 - 50 000,00грн; 07.05.2024 - 50 000,00грн; 08.05.2024 - 33 769,58грн; 09.05.2024 - 10 000,00грн (у тому числі судовий збір).
Як зазначає позивач, враховуючи вищевикладене, із відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість на підставі ст.625 ЦК України у розмірі 50 823,94грн, яка складається з 3% річних - 18 870,82грн та інфляційного збільшення - 31 953,12грн, що розраховані виходячи з розміру заборгованості, підтвердженої та стягнутої рішенням суду у справі №916/2467/23.
Враховуючи викладене, позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та стягнути з відповідача 18 870,82грн 3% річних та 31 953,12грн інфляційного збільшення.
Відповідач проти позову заперечує посилаючись на те, що правова позиція та обґрунтування позивача суперечать обставинам та фактам, тому як до і на момент подання позову між відповідачем та позивачем існували (-ють) діючі договірні відносини.
Відповідач, за для всебічного та повного розгляду справи просить суд взяти до уваги, що згідно Постанови ВП ВСУ від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 п. 53. визначено, що «У вказаній справі №910/17567/19 судами встановлено, що грошові кошти у сумі 18 454 848,76 грн перераховувалися позивачем на користь відповідача поза межами їхніх договірних відносин щодо транспортування природного газу, тому положення Кодексу ГТС та договору транспортування природного газу не стосуються спірних правовідносин у цій справі № 910/3831/22». Далі в п. 54) визначено, що «Для правильного вирішення цієї справи необхідно взяти до уваги факти про те, що кошти в сумі 18 454 848,76 грн були помилково перераховані позивачем на адресу відповідача та, відповідно, безпідставно одержані відповідачем 25 лютого 2019 року, внаслідок чого у відповідача виник обов'язок їх повернути відповідно до положень статті 1212 ЦК України, що було встановлено постановою апеляційного суду у справі № 910/17567/19, яка набрала законної сили 22 березня 2021 року. Вказаний обов'язок відповідач виконав 07 травня 2021 року».
Тобто, як зазначає відповідач, при розгляді цієї справи суд встановив, що в цьому випадку мали місце «кондикційні зобов'язання, зокрема що нарахування АТ «Укртрансгаз» плати за послуги комерційного балансування природного газу за грудень 2018 року фактично відбулося поза межами умов, передбачених договором транспортування ...» Так, Постановою ВП ВСУ від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 за розглядом справи встановлено, що «Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Відповідач наполягає на тому, що у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України».
Як вказує відповідач, позивач самостійно наголосив на тому, що між ним та відповідачем було укладено Договір №120/У-2022 на транспортно-експедиторське обслуговування від 14.11.2022. Також до Договору була підписана Заявка №44333 від 14.11.2022 року. Зі свого боку ТОВ «СІ ГЕЙТ УКРАЇНА» цей факт не заперечує. Про розірвання договору, припинення його дії, визнання його недійсним в судовому порядку доказів надано не було ні від однієї зі сторін. Отже, норми статті 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов'язань. (Постанова № 365/388/20 від 17.02.2022 року Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду).
Таким чином, відповідач наполягає на тому, що правова позиції та обґрунтування позивача суперечать обставинам та фактам, тому як до і на момент подання позову між відповідачем та позивачем існували (-ють) діючі договірні відносини. Тому відповідач вважає, що правові підстави, на які посилається позивач, не можуть бути застосовані до тих правовідносин, які склалися між позивачем та відповідачем, а саме: до договірних правовідносин.
Відповідач зазначає, що з урахуванням того, що між позивачем та відповідачем до і на момент подання позову існує діючій договір, який виключає можливість застосування ст. 1212 ЦК України та, як наслідок, виключає правові підстави нарахування компенсації втрат позивача згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, доводи позивача щодо нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу будуються на хибних правових підставах та не підлягають задоволенню.
Як вказує відповідач, ТОВ “СІ ГЕТ УКРАЇНА» зі свого боку виконало усі обов'язки, покладені на нього Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.11.2023 у справі № 916/2467/23 та Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2024 у справі № 916/2467/23, сплативши останню частину боргу 09.05.2024.
Враховуючи викладене, відповідач просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а як встановлено у ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як видно з матеріалів справи, у справі №916/2467/23 суд встановив, що 14.11.2022 між ТОВ «Сі Гейт Україна» (Експедитор) та ТОВ «Тіси Плюс» (Клієнт) було укладено договір №120/У-2022 на транспортно-експедиторське обслуговування, відповідно до п. 1.1. якого Клієнт доручає, а Експедитор зобов'язується організувати за рахунок клієнта транспортноекспедиторське обслуговування (ТЕО), перевезення експортно-імпортних і транзитних вантажів по території України і в міжнародному сполученні, а також надання інших транспортно-експедиторських послуг клієнту за згодою сторін. Умови перевезення, вид вантажу, вид транспорту, вартість послуг експедитора, а також інші умови, пов'язані з виконанням цього договору, встановлюються за згодою сторін (п. 1.2 Договору). Пунктом 1.3 Договору №120/У-2022 від 14.11.2022 узгоджено, що під кожне конкретне перевезення Клієнт надає Експедитору письмову заявку, в якій вказується найменування і кількість вантажу, маршрут перевезення (порт завантаження, порт вивантаження, місце доставки вантажу), заплановану дату надання вантажу відправником, тип транспортного засобу, дані про відправника вантажу і вантажоодержувача та іншу необхідну інформацію щодо організації ТЕО. Заявка подається за 2 тижні до початку навантаження і готовності вантажу до перевезення. Термінові заявки приймаються за наявності організаційних і провізних можливостей. У відповідності до п. 2.1.1 Договору №120/У-2022 від 14.11.2022, Експедитор зобов'язується за плату і за рахунок Клієнта організувати перевезення його вантажів на умовах, погоджених сторонами, а також надавати інші послуги клієнту за погодженням сторін. При необхідності для виконання своїх зобов'язань за договором, укладати від свого та/або від імені клієнта і за рахунок клієнта договори з транспортними організаціями: контейнерними лініями, автомобільними перевізниками, складами зберігання та іншими організаціями. Документом що підтверджує наявність та зміст такого договору з транспортними організаціями, є транспортний документ - коносамент (В/L), автомобільна транспортна накладна (CMR). У відповідності до п. 4.1.1 Договору, перелік послуг, а також вартість послуг експедитора встановлюються за згодою сторін. Згідно до п. 4.2.1 Договору, платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату не включаються його витрати на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання даного договору, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні даного договору. В свою чергу, відповідно до п. 4.2.3 Договору, Експедитор оплачує перевезення та інші послуги третіх осіб з коштів, за рахунок і за дорученням клієнта (вантажоодержувачів, вантажовідправників та інших осіб). Кошти, що надходять на рахунок експедитора від клієнта, не переходять у його власність і не є виручкою, а вважаються транзитними для подальшої оплати перевезення та інших послуг третіх осіб (портів, перевізників, брокерів, експедиторських організацій тощо). У власності експедитора залишається виключно експедиторська винагорода, розмір якої підлягає оподаткуванню в порядку, визначеному законодавством. Дана умова договору не вимагає додаткового підтвердження документами перевізника, клієнтів або інших осіб.
14.11.2022 між сторонами була підписана заявка №44333 до договору №120/ У-2022 від 14.11.2022, якою сторони погодили виконання відповідачем послуг за замовленням позивача на наступних умовах: доставка вантажу в контейнері по маршруту: пункт відправлення Констанца - пункт доставки Констанца; вид і номер контейнера/коносамента: 1*45 НС/ ECMU8136829/ NBWK009997; найменування вантажу/ вид (небезпечний/безпечний): господарські товари; кількість/вага вантажу, тонн/упаковка: 26000 кг/1552 картонні коробки; перелік замовлених послуг: транспортно-експедиційне обслуговування; вантажно-розвантажувальні роботи; митне оформлення (транзитна декларація); вартість послуг за один контейнер: оплата проводиться клієнтом в гривні, у відповідності до даних сайту http://kurs.com.ua/mejbank на день розрахунку, що в еквіваленті складає 1230 дол. США; умови оплати: оплата вартості послуг здійснюється на підставі рахунку протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту виставлення такого рахунку, однак не пізніше виїзду контейнера з порту; нормативний час на навантаження/ розвантаження і митне оформлення: 48 годин. Під час розгляду справи №916/2467/23, судами також було встановлено, що впродовж 15.11.2022-01.12.2022 відповідач виставив позивачеві рахунки на оплату послуг за договором №120/У-2022 від 14.11.2022, а саме: №511 від 15.11.2022 на сплату послуг: вантажно-розвантажувальні роботи за межами території України на користь судноплавної компанії на суму 22 529,74грн; транспортно-експедиторські послуги за межами території України на суму 11 080,20грн; митне оформлення (транзитна декларація) на суму 11 818,88грн; №515 від 16.11.2022 з призначенням платежу «заставна сума за депозит контейнеру» на суму 220 150,29грн; №516 від 18.11.2022 на сплату послуг: міжнародне автоперевезення вантажу за межами України на суму 173 589,80грн; зберігання не на території України на суму 3 102,46грн; №543 від 01.12.2022 на сплату послуг: зберігання не на території України на суму 12 262,09грн; понаднормове використання контейнерного обладнання на суму 19 390,35грн. На підставі виставлених відповідачем рахунків на оплату, позивачем було сплачено відповідачеві грошові кошти у розмірі 473 923,81грн.: оплата рахунка №511 від 15.11.2022; оплата рахунка №515 від 16.11.2022 (заставна сума); оплата рахунка №516 від 18.11.2022 (заставна сума); оплата за послуги згідно рахунка №543 від 01.12.2022, що підтверджується відповідними платіжними інструкціями №339 від 15.11.2022; №346 від 16.11.2022, №350 від 22.11.2022 та №360 від 02.12.2022. Втім, прийняті на себе зобов'язання відповідач не виконав, митне оформлення та перевезення вантажу не здійснив. Натомість, фактично перевезення вантажу та повернення на лінію контейнера ECMU8136829 здійснювалось не відповідачем, а ТОВ «Конт-Трак».
Суд у справі №916/2467/23 дійшов висновку про відсутність правових підстав для набуття відповідачем від позивача грошових коштів у розмірі 473 923,81грн та що ці грошові кошти є безпідставно одержаним майном у розумінні статті 1212 ЦК України.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.11.2023 у справі №916/2467/23 позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Тіси Плюс» задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Сі Гейт Україна» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Тіси Плюс» 11 818,88грн за митне оформлення, 173 589,80грн за міжнародне автоперевезення вантажу, 31 652,44грн за понаднормове використання контейнерного обладнання, заставну суму за депозит контейнеру в розмірі 220 150,29грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 6 558,17грн.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2024 рішення Господарського суду Одеської області від 23.11.2023 у справі №916/2467/23 залишено без змін.
Відповідно до ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, його порушення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.
Преюдиціальність обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності. Тобто, преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.
Відповідну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 р. у справі № 922/2391/16.
У постановах від 05.08.2020 р. у справі № 906/282/16, від 13.08.2019 р. у справі № 910/11164/16, від 12.06.2018 р. у справі № 927/976/16, від 29.04.2020 р. у справі № 906/557/19 викладені висновки Верховного Суду щодо застосування ст.75 ГПК України, відповідно до яких обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акту. Преюдиціальність обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.
Частиною 3 ст.14 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Частиною 1 ст.612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
В силу ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Як визначено у п.4.1 договору у випадку порушення договору сторона несе відповідальність, визначеному цим договором та чинним законодавством України.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно із правовим висновком Верховного Суду викладеним у постанові від 10.12.2019р у справі №912/2750/18 правовий аналіз положень ст.ст.526,599,611,625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.
Зазначена позиція підтверджена, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018р у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06.2019 р. у справі № 916/190/18.
У кредитора згідно з ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020р у справі №910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до ст.625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 р. у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 р. у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18.
В обґрунтування підстав позову позивач посилається на ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Частиною 1 ст.1212 ЦК передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч.2 ст.1212 ЦК).
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (ч.3 ст.1212 ЦК).
Суди попередніх інстанцій встановили, що 15.11.2022-01.12.2022 відповідач виставив позивачеві рахунки на оплату послуг за договором №120/У-2022 від 14.11.2022, а саме: №511 від 15.11.2022 на сплату послуг: вантажно-розвантажувальні роботи за межами території України на користь судноплавної компанії на суму 22 529,74грн; транспортно-експедиторські послуги за межами території України на суму 11 080,20грн; митне оформлення (транзитна декларація) на суму 11 818,88грн; №515 від 16.11.2022 з призначенням платежу «заставна сума за депозит контейнеру» на суму 220 150,29грн; №516 від 18.11.2022 на сплату послуг: міжнародне автоперевезення вантажу за межами України на суму 173 589,80грн; зберігання не на території України на суму 3 102,46грн; №543 від 01.12.2022 на сплату послуг: зберігання не на території України на суму 12 262,09грн; понаднормове використання контейнерного обладнання на суму 19 390,35грн. На підставі виставлених відповідачем рахунків на оплату, позивачем було сплачено відповідачеві грошові кошти у розмірі 473 923,81грн.: оплата рахунка №511 від 15.11.2022; оплата рахунка №515 від 16.11.2022 (заставна сума); оплата рахунка №516 від 18.11.2022 (заставна сума); оплата за послуги згідно рахунка №543 від 01.12.2022, що підтверджується відповідними платіжними інструкціями №339 від 15.11.2022; №346 від 16.11.2022, №350 від 22.11.2022 та №360 від 02.12.2022. Втім, прийняті на себе зобов'язання відповідач не виконав, митне оформлення та перевезення вантажу не здійснив. Натомість, фактично перевезення вантажу та повернення на лінію контейнера ECMU8136829 здійснювалось не відповідачем, а ТОВ «Конт-Трак» тобто відповідач збагатився поза підставами, передбаченими законом, що, в свою чергу, є підставою для повернення такого майна (грошових коштів) на підставі ст.1212 ЦК України.
Враховуючи, що станом на день розгляду справи рішення Господарського суду Одеської області від 23.11.2023 у справі №916/2467/23 не виконане відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних витрат.
Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних у сумі 18 870,82грн за період 17.11.2022 - 08.05.2024 на суму коштів у розмірі 11 818,88грн, за період 17.11.2022 - 08.05.2024 на суму коштів у розмірі 220 150,29грн, за період з 23.11.2022 - 08.05.2024 на суму коштів у розмірі 173 579,80грн, за період 03.12.2022 - 08.05.2024 на суму коштів у розмірі 31 652,44грн, вважає його вірним та зазначає, що стягненню з відповідача підлягають 3% річних у сумі 18 870,82грн.
Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних витрат у сумі 31 953,12грн за період 17.11.2022 - 08.05.2024 на суму коштів у розмірі 11 818,88грн, за період 17.11.2022 - 08.05.2024 на суму коштів у розмірі 220 150,29грн, за період з 23.11.2022 - 08.05.2024 на суму коштів у розмірі 173 579,80грн, за період 03.12.2022 - 08.05.2024 на суму коштів у розмірі 31 652,44грн, вважає його вірним та зазначає, що стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати у сумі 31 953,12грн.
У відзиві на позовну заяву відповідач просить у випадку задоволення позовних вимог зменшити розмір штрафних санкцій.
Відповідно до ст.3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Одночасно, надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що згідно ч.4 ст.11 Господарського процесуального України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Положення означеної статті повністю узгоджуються з приписами ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Згідно ст.6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п.29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п.30, від 27 вересня 2001 року).
Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v.), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v.), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України»).
За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, а також оцінюючи надані документальні докази в їх сукупності, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “ТІСИ ПЛЮС» до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “СІ ГЕТ УКРАЇНА» про стягнення 50 823,94грн у тому числі 18 870,82грн 3% річних, 31 953,12грн інфляційного збільшення, обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, не спростовані відповідачем, підлягають задоволенню у повному обсязі.
Судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2 422,40грн. покласти на відповідача відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 79, 86, 129, ст.ст. 232-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “ТІСИ ПЛЮС» (08130, Київська область, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Соборна, 10Б, інше 110, код ЄДРПОУ 44034369) до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “СІ ГЕТ УКРАЇНА» (65042, м. Одеса, Балтська дорога, 15, код ЄДРПОУ 43899964) про стягнення 50 823,94грн - задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “СІ ГЕТ УКРАЇНА» (65042, м. Одеса, Балтська дорога, 15, код ЄДРПОУ 43899964) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ТІСИ ПЛЮС» (08130, Київська область, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Соборна, 10Б, інше 110, код ЄДРПОУ 44034369) 18 870,82грн 3% річних, 31 953,12грн інфляційного збільшення, 2 422,40грн судового збору.
Наказ видати згідно зі ст. 327 ГПК України.
Повне рішення складено 17 березня 2025 р.
Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л.В. Степанова