ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.03.2025Справа № 910/3000/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лантанагра"
до Приватного підприємства "Вояж"
про розірвання договору, скасування державної реєстрації, визнання права власності на частину об'єкта незавершеного будівництва
Суддя Усатенко І.В.
Представники сторін: не викликались
Товариство з обмеженою відповідальністю "Лантанагра" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного підприємства "Вояж" про розірвання договору № 03-04/2019 від 03.04.2019; скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності на 25/100 частки об'єкту незавершеного будівництва.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором № 03-04/2019 від 03.04.2019.
Разом з позовною заявою позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову, в якій він просить забезпечити позов до набрання рішенням законної сили шляхом заборони Приватному підприємству "Вояж" відчужувати та будь-яким іншим чином розпоряджатись, в тому числі, але не виключно, продавати, міняти, дарувати, розділяти (виділяти), передавати до статутного капіталу юридичних осіб - 25/100 частки об'єкту незавершеного будівництва - "Будівництво будівлі для надання послуг автовласникам з об'єктами громадського харчування на Дніпровській набережній (навпроти затоки Берковщина) у Дарницькому районі м. Києва", розташованого на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:176:0025, площею 0,2048 га.
Заява мотивована реальним існуванням спору між сторонами та наявністю необмеженої можливості у відповідача розпоряджатись майном, яке є предметом позову. Позивач вказує на необхідність реальної можливості виконання рішення суду, у разі задоволення позову та посилається на недобросовісну поведінку ПП "Вояж" спрямовану на намагання протягом кількох років будь-яким чином заволодіти об'єктом незавершеного будівництва у повному обсязі.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд дійшов до висновку, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Частиною 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позов забезпечується: 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії.
Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв'язку, адресу електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову. (ч. 1 ст. 139 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною 1 статті 140 ГПК України встановлено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
За приписами ст. 9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Н. проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Подана в даній справі заява про вжиття заходів забезпечення позову, не містить обґрунтованих доводів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить документального обґрунтування, наявності фактичних обставин, які свідчать про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Долучене до матеріалів справи рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 59077236 датоване ще 02.07.2021. З вказаного рішення вбачається, що ще у 2021 відповідач ініціював реєстрацію за ним права власності на об'єкт незавершеного будівництва (розгляд відповідної заяви був зупинений). 06.12.2024 відповідачем було зареєстровано за собою право власності на 25/100 об'єкта незавершеного будівництва "Будівля для надання послуг автовласникам з об'єктами громадського харчування на Дніпровській набережній (навпроти затоки Берковщина) у Дарницькому районі м. Києва", розташованого на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:176:0025, площею 0,2048 га. Проте доказів того, що відповідач вчиняв дії спрямовані на розпорядження уже зареєстрованою за ним часткою у майні (яка є предметом спору у даній справі) суду надано не було.
Позивачем не додано докази, які підтверджують вчинення відповідачем будь-яких умисних дій, спрямованих на не виконання рішення суду та й не зазначено про вчинення відповідачем будь-яких конкретних дій, спрямованих на ухилення від виконання рішення у даній справі.
Суд відзначає, що наявність інших судових справ, пов'язаних з об'єктом незавершеного будівництва не підтверджують обставин щодо наміру відповідача не виконувати судове рішення у даній справі чи вчинення ним умисних дій спрямованих на невиконання рішення суду.
Суд відзначає, що забезпечення позову покликане убезпечити заявника від недобросовісних дій відповідача, проте, позивач не надав суду жодних доказів в підтвердження вчинення відповідачем дій, з метою уникнення виконання рішення в даній справі, за умови задоволення позовних вимог.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/48318, від 28.08.2019 у справі № 910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 21.01.2021 у справі № 924/881/16.
Суд наголошує, що стала судова практика Верховного Суду передбачає саме обов'язок заявника довести обґрунтованість заяви про забезпечення позову, а не перекладає тягар доказування на боржника. Вказана позиція, крім зазначених вище постанов, також викладена і в постанові Великої Палати Верховного суду від 18.05.2021 № 914/1570/20, в постановах Верховного Суду від 05.04.2023 № 915/577/22, від 13.02.2023 № 922/1737/22.
Згідно зі ст. ст. 73, 74, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Аналогічна права позиція висловлена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 910/7511/19, від 03.04.2020 у справі № 904/4511/19, від 23.12.2020 у справі № 911/949/20.
У той же час заява про вжиття заходів забезпечення позову не містить жодних відомостей про вчинення відповідачем будь-яких дій, спрямованих на ухилення від виконання рішення суду (у випадку задоволення відповідного позову), а доводи заявника зводяться до тверджень про наявність у відповідача необмеженої можливості розпорядження зареєстрованим за ним майном.
Отже заявником не надано суду доказів в підтвердження наміру відповідача не виконувати рішення суду у даній справі, а є лише теоретичне припущення заявника, яке не свідчить про вчинення відповідачем будь-яких умисних дій.
Таким чином, заява позивача про забезпечення позову є такою, що не підлягає задоволенню, оскільки заявником не наведені достатньо обґрунтовані підстави того, що невжиття визначених у заяві заходів щодо забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.
Оскільки, заявником не було надано доказів на підтвердження того, що невжиття, визначених ним заходів, забезпечення позову порушить права позивача та в подальшому утруднить чи може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні поданої заяви про забезпечення позову.
Відповідно до ч. 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
На підставі ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за подання заяви про забезпечення позову покладається на заявника.
Керуючись ст.ст. 136, 137, 138-140 та ст. 234 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Лантанагра" у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом заборони Приватному підприємству "Вояж" вчиняти дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному та касаційному порядку.
Суддя І.В.Усатенко