ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.03.2025Справа № 910/116/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Князькова В.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом Заступника керівника Новгород-Сіверської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Семенівської міської ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області, Чернігівська область, Новгород-Сіверський район, м.Семенівка
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Терра Прімус», м.Київ
про визнання недійсним пункту договору та стягнення 54 443 грн, -
Без виклику учасників судового процесу
Заступник керівника Новгород-Сіверської окружної прокуратури звернулась до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Семенівської міської ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Терра Прімус» про:
- визнання недійсним пункту 3.1 договору № 224 від 19.06.2023, укладеного між Семенівською міською радою Новгород - Сіверського району Чернігівської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Терра Прімус» в частині включення податку на додану вартість до загальної ціни договору;
- стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Терра Прімус» до бюджету Семенівської міської ради Новгород - Сіверського району Чернігівської області (ЄДРПОУ 04062009) грошових коштів в сумі 54 443 грн.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що оспорюваний пункт договору суперечить вимогам чинного на момент його укладання законодавства, оскільки предметом договору товар, який на думку прокурора звільнений від оподаткування податком на додану вартість в силу приписів пп.5 п.32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України. Одночасно, обґрунтовуючи вимоги про стягнення грошових коштів прокурор посилався на те, що відповідач набув кошти в сумі 54 443 грн за рахунок Семенівської міської ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області не в порядку виконання грошових зобов'язань, а внаслідок перерахування їх понад вартість товарів, що були поставлені, що, на думку прокурора, свідчить про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст.1212 Цивільного кодексу України.
Відповідач 1 у відзиві наголосив на відсутності підстав для задоволення позову, оскільки у відповідності до норм Податкового кодексу України, товар, який було поставлено за договором №103/10.06 від 13.09.2023, не входить до переліку товарів господарські операції з поставки яких не підлягають оподаткуванню податком на додану вартість. Крім того вказаним учасником судового процесу наголошено на відсутності підстав для звернення прокурора до суду з розглядуваним позовом.
Ухвалою від 13.01.2025 відкрито провадження у справі;визнано справу малозначною; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
17.02.2025 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій прокурором вказано про отримання 06.02.2025 відзиву Товариства з обмеженою відповідальністю «Терра Прімус» на позов. У відповіді на відзив вказано, що прокурор проти доводів відповідача заперечує, оскільки у обґрунтуванні спірної закупівлі було вказано, що остання здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету на виконання Програми заходів територіальної оборони та мобілізаційної роботи на 2023, затвердженої рішенням Семенівської міської ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області №747 від 22.12.2022. У платіжному дорученні щодо оплати товару за спірним договором також було вказано у призначенні платежу «по програмі заходів терит.Оборони». Отже, на думку прокурора, враховуючи, що договір укладено в період дії положень п.32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, операція з постачання згаданої гарнітури для оборонних цілей до замовника повинна була здійснюватись без сплати ПДВ.
05.03.2025 до суду надійшов відзив на позов із клопотання про поновлення строку на його подачу. Судом було розглянуто та задоволене вказане клопотання з урахуванням такого.
Частиною 1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому, судом в контексті означеного враховано, що принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
За приписами ч.ч.2,6 ст.119 Господарського процесуального кодексу України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.
Враховуючи доводи відповідача, а також наявну в матеріалах справи відповідь на відзив, суд дійшов висновку щодо доцільності долучення відзиву на позов до матеріалів справи з метою забезпечення принципів рівності та змагальності учасників судового процесу.
Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог заперечував посилаючись на безпідставність посилання прокуратури на Закони України «Про оборону України» та «Про оборонні закупівлі», так як ані позивач, ані відповідач не є ні державним замовником у сфері оборони, ні виконавцем державного контракту (договору) з оборонних закупівель. Не є державним контрактом (договором) з оборонних закупівель і спірний договір. Відпоідачем зауважено, що якщо товари класифікуються за групами, товарними позиціями та підкатегоріями УКТ ЗЕД, перерахованими в абзацах «а» - «м» підпункту 4 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, належать до товарів оборонного призначення, визначених такими згідно з пунктом 29 частини першої статті 1 Закону № 808-IX та при цьому постачальник товарів є виконавцем або співвиконавцем державного контракту (договору) у розумінні норм Закону № 808-IX, то операції з постачання на митній території України таких товарів підлягатимуть звільненню від оподаткування ПДВ. В іншому випадку такі товари підлягають оподаткуванню ПДВ у загальновстановленому порядку. Зазначені у договорі товари не є товарами оборонного призначення, оскільки код УКТ ЗЕД Товару 8517 79 00 00 відсутній у переліку кодів товарів, зазначених у абзацах «а» - «м» підпункту 4 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України. На постачання Гарнітури Sordin PTT Single com Splash Proof KL094 Семенівська міська рада Новгород-Сіверського району Чернігівської області не укладала державний контракт (договір) з державним замовником у сфері оборони, оскільки постачання товару відбувається в рамках Програми заходів територіальної оборони та мобілізаційної роботи на 2023 рік, затвердженої рішенням двадцять третьої сесії міської ради восьмого скликання від 22.12.2022 року № 727, відповідно до розділу 4 якої «Обґрунтування шляхів і засобів розв'язання проблеми, обсягів та джерел фінансування, строки виконання програми» реалізація визначених завдань передбачається за рахунок коштів бюджету Семенівської міської територіальної громади в межах фінансових можливостей, та інших не заборонених законодавством джерел. Підставою для фінансування є відповідні заявки військових підрозділів або центру комплектації. З цього випливає, що Семенівська міська рада НовгородСіверського району Чернігівської області не укладала з державним замовником у сфері оборони державний контракт (договір) та, відповідно, не є виконавцем державного контракту (договору) з оборонних закупівель. Також, відсутні підстави для застосування до операцій з постачання на території України пільги, передбаченої підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України. Відповідно, в переліку товарів, передбачених підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX ПКУ (в редакції, що діяла станом на 01.08.2023 року), відсутні товари, що класифікуються у товарних підкатегоріях 8517 79, що не дозволяє застосувати пільгу, передбачену цим підпунктом.
З огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
Семенівською міською радою Новгород-Сіверського району Чернігівської області о оголошено про закупівлю (UA-2023-05-30-007143-a) Гарнітура Sordin РТТ Single com Splash Proof KL094 або еквівалент (Код згідно з Єдиним закупівельним словником, що найбільше відповідає назві номенклатурної позиції предмета закупівлі ДК 021:2015: 32344210-1 - Радіообладнання).
За наслідками проведення процедури закупівлі 19.06.2023 між Семенівською міською радою Новгород-Сіверського району Чернігівської області (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Терра Прімус» (продавець) було укладено договір №224 про закупівлі, згідно п.1.1 якого продавець зобов'язується поставити покупцю Гарнітуру Sordin РТТ Single com Splash Proof KL094 (ДК 021:2016 - 32340000-8 - Мікрофони та гучномовці), а покупець - прийняти і оплатити такий товар.
У п.1.2 договору №224 від 19.06.2023 вказано, що найменування та кількість товару вказані в специфікації на товар (додаток № 1 до договору).
Загальна ціна цього договору становить 326658,00 грн. в тому числі ПДВ 54 443 грн. вартість товару включає в себе всі податки, збори, транспортні витрати на доставку товару за адресою замовника.
Пунктами 4.1, 4.2 договору №224 від 19.06.2023 передбачено, що розрахунки здійснюються покупцем у національній валюті України, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця протягом 15 банківських днів з дати підписання відповідної видаткової накладної за фактично отриманий товар. Сторони дійшли спільної згоди, що оплата за поставлений товар, здійснюється покупцем виключно з дати виникнення-бюджетних зобов'язань у разі наявності та в межах відповідних бюджетних асигнувань та фактичного надходження коштів.
Згідно п.п.5.1, 5.2 договору №224 від 19.06.2023 поставка товару здійснюється транспортом та коштом Продавця. Строк поставки товару до 18.08.2023 року включно. Місце поставки - Україна, Чернігівська область, Новгород-Сіверський район, м.Семенівка, вул. Червона Площа, 6.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2023 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх виконання сторонами (п.11.1 договору №224 від 19.06.2023).
Як вбачається з пояснень сторін, відповідачем було здійснено поставку товару за договором згідно видаткової накладної №10 від 25.07.2023. Відповідачем у відзиві було вказано, що поставлений товар було оплачено позивачем №1691 від 01.08.2023 на суму 326 658 грн, в тому числі, податок на додану вартість 54 443 грн.
Як вказує прокурор, п.3.1 договору №224 від 19.06.2023 суперечить вимогам чинного на момент його укладання законодавства, оскільки предметом договору товар, який на думку прокурора звільнений від оподаткування податком на додану вартість в силу приписів пп.5 п.32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України. Одночасно, обґрунтовуючи вимоги про стягнення грошових коштів прокурор посилався на те, що відповідач набув кошти в сумі 54 443 грн за рахунок Семенівської міської ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області не в порядку виконання грошових зобов'язань, а внаслідок перерахування їх понад вартість товарів, що були поставлені, що, на думку прокурора, свідчить про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст.1212 Цивільного кодексу України.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилався на безпідставність посилання прокуратури на Закони України «Про оборону України» та «Про оборонні закупівлі», так як ані позивач, ані відповідач не є ні державним замовником у сфері оборони, ні виконавцем державного контракту (договору) з оборонних закупівель. Не є державним контрактом (договором) з оборонних закупівель і спірний договір. Відпоідачем зауважено, що якщо товари класифікуються за групами, товарними позиціями та підкатегоріями УКТ ЗЕД, перерахованими в абзацах «а» - «м» підпункту 4 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, належать до товарів оборонного призначення, визначених такими згідно з пунктом 29 частини першої статті 1 Закону № 808-IX та при цьому постачальник товарів є виконавцем або співвиконавцем державного контракту (договору) у розумінні норм Закону № 808-IX, то операції з постачання на митній території України таких товарів підлягатимуть звільненню від оподаткування ПДВ. В іншому випадку такі товари підлягають оподаткуванню ПДВ у загальновстановленому порядку. Зазначені у договорі товари не є товарами оборонного призначення, оскільки код УКТ ЗЕД Товару 8517 79 00 00 відсутній у переліку кодів товарів, зазначених у абзацах «а» - «м» підпункту 4 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України. На постачання Гарнітури Sordin PTT Single com Splash Proof KL094 Семенівська міська рада Новгород-Сіверського району Чернігівської області не укладала державний контракт (договір) з державним замовником у сфері оборони, оскільки постачання товару відбувається в рамках Програми заходів територіальної оборони та мобілізаційної роботи на 2023 рік, затвердженої рішенням двадцять третьої сесії міської ради восьмого скликання від 22.12.2022 року № 727, відповідно до розділу 4 якої «Обґрунтування шляхів і засобів розв'язання проблеми, обсягів та джерел фінансування, строки виконання програми» реалізація визначених завдань передбачається за рахунок коштів бюджету Семенівської міської територіальної громади в межах фінансових можливостей, та інших не заборонених законодавством джерел. Підставою для фінансування є відповідні заявки військових підрозділів або центру комплектації. З цього випливає, що Семенівська міська рада НовгородСіверського району Чернігівської області не укладала з державним замовником у сфері оборони державний контракт (договір) та, відповідно, не є виконавцем державного контракту (договору) з оборонних закупівель. Також, відсутні підстави для застосування до операцій з постачання на території України пільги, передбаченої підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України. Відповідно, в переліку товарів, передбачених підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX ПКУ (в редакції, що діяла станом на 01.08.2023 року), відсутні товари, що класифікуються у товарних підкатегоріях 8517 79, що не дозволяє застосувати пільгу, передбачену цим підпунктом. Оцінюючи доводи учасників судового процесу, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову з урахуванням такого.
Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини 1 якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Таким чином, зі змісту вищезазначених законодавчих положень вбачається, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Верховний Суд у постанові від 03.10.2023 по справі №916/2916/22 зазначає, що перевірка права на позов (що має місце у даному випадку), лежить не в площині диспозитивності судового процесу (доводів учасника спору, які має розглянути суд в тому випадку, якщо сторона оскаржує судове рішення), а в площині обов'язків суду з розгляду справи та встановлення всіх обставин справи і належного розгляду спору судом, оскільки відповідно до п.2 ч.1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.
Питання щодо представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано статтею 23 Закону України "Про прокуратуру". За змістом цієї статті представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
Звертаючись до суду з розглядуваним позовом прокурором зазначено, що до інтересів держави безпосередньо належить дотримання вимог законодавства, що регулює питання управління та використання бюджетних коштів, а протиправне витрачання з бюджету коштів підриває матеріальну основу органів влади, а також держави в цілому.
Крім того, повномасштабне вторгнення російської федерації та введення в Україні правового режиму воєнного стану об'єктивно зумовило виникнення складної економічної ситуації, необхідності додаткового фінансування військових формувань, що виконують завдання з безпосередньої відсічі ворогу.
У зв'язку з цим, захист інтересів держави у бюджетних правовідносинах, у тому числі при зайвому витрачанні чи заволодінні бюджетними коштами, є пріоритетом роботи усіх органів, у тому числі прокуратури, а порушення у цій сфері є неприпустимим в умовах сьогодення.
Забезпечення національної безпеки українського суспільства є однією з найважливіших функцій держави, основні завдання із захисту суверенітету і територіальної цілісності якої покладаються на військові формування. Водночас, успішні дії останніх безпосередньо залежать від рівня їх матеріального-технічного забезпечення.
За таких обставин, протиправне отримання відповідачем бюджетних коштів беззаперечно вказує на наявність порушень державних інтересів, що зобов'язує прокурора вчинити дії для їх захисту у судовому порядку. Адже указані кошти можна було б додатково використовувати на здійснення заходів правового режиму воєнного стану.
Таким чином, суб'єктом владних повноважень, уповноваженим представляти інтереси держави у даних спірних правовідносинах є Семенівська міська рада Новгород-Сіверського району Чернігівської області.
Судом враховано, що відповідно до ст.142 Конституції України, ч. З ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Згідно зч. 1, 2 ст. 5 Бюджетного кодексу України бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. Місцевими бюджетами є бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування.
Частиною 1 ст. 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України.
Згідно з ч. 5 ст. 64 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» видатки місцевого бюджету здійснюються із загального та спеціального фондів місцевого бюджету відповідно до вимог Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України бюджетна система України ґрунтується на таких принципах: ефективності та результативності - при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання публічних послуг при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.
За обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (ч. 1 ст. 22 Бюджетного кодексу України). Пунктом 9 частини 5 статті 22 Бюджетного кодексу України закріплено, що головний розпорядник бюджетних коштів здійснює контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів. Контроль за дотриманням бюджетного законодавства спрямований на забезпечення ефективного і результативного управління бюджетними коштами та здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу його учасниками відповідно до цього Кодексу та іншого законодавства, а також забезпечує, зокрема, досягнення економії бюджетних коштів, їх цільового використання, ефективності і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів шляхом прийняття обґрунтованих управлінських рішень (пункт 3 частини 1 статті 26).
Відповідно до ч. З ст. 26 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів в особі їх керівників організовують внутрішній контроль і внутрішній аудит та забезпечують їх здійснення у своїх установах і на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управління таких розпорядників бюджетних коштів.
Проте, з урахуванням специфіки спірних правовідносин, суд звертається до правової позиції Верховного Суду, яку викладено у постанові від 09.08.2023 по справі №924/1283/21, в якій викладено висновкок про можливість стягнення грошових коштів за недійсним правочином на користь розпорядника бюджетних коштів.
З матеріалів справи вбачається, що Новгород - Сіверською окружною прокуратурою до подання позову здійснено попереднє листування із Семенівською міською радою та поінформовано її проциявлене порушення листом від 13.08.2024.
Згідно відповіді Семенівської міської ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області від 22.08.2024 № 01-44/2081 нею заходи з метою повернення сплачених коштів (ПДВ) у сумі 54 443 грн. за договором про закупівлю від 19.06.2023, не вживалися.
Оцінюючи доводи прокурора, приймаючи до уваги, що фактично позивачем не було здійснено захисту інтересів територіальної громади, враховуючи численну практику Верховного Суду стосовно представництва прокурором інтересів держави в суді, суд дійшов висновку щодо можливості звернення Заступника керівника Новгород-Сіверської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Семенівської міської ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області до суду з розглядуваним позовом.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на правову природу Договору, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).
Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.
Виходячи із змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
Одночасно, щодо предмету доказування у спорах про визнання договорів недійсними суд зазначає таке.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України).
Статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним в частині повинно бути доведено, укладення оспорюваного правочину, та наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод (їх частин) недійсним.
За приписами частин 1, 3 статті 180 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина 5 статті 180 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
Як вказувалось вище, У п.1.2 договору №224 від 19.06.2023 вказано, що найменування та кількість товару вказані в специфікації на товар (додаток № 1 до договору).
Згідно п.3.1 договору №224 від 19.06.2023 загальна ціна цього договору становить 326658,00 грн, в тому числі ПДВ 54 443 грн. вартість товару включає в себе всі податки, збори, транспортні витрати на доставку товару за адресою замовника.
У специфікації до договору №224 від 19.06.2023 вказано, що загальна вартість товару з урахуванням податку на додану вартість становить 326658,00 грн.
Щодо тверджень прокурора про те, що оспорюваний пункт договору суперечить вимогам чинного на момент його укладання законодавства, оскільки предметом договору товар, який використовується на здійснення заходів правового режиму воєнного стану в рамках Програми заходів територіальної оборони та мобілізаційної роботи на 2023, затвердженої рішенням Семенівської міської ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області №747 від 22.12.2022, який, на думку прокурора звільнений від оподаткування податком на додану вартість в силу приписів п.32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України.
Згідно з підпунктом 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.
Порядок обчислення та сплати податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України.
Одночасно, у підрозділі 2 розділу ХХ Податкового кодексу України визначено особливості справляння податку на додану вартість.
Згідно п.п.4, 5 п.32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення спірного правочину) тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України товарів оборонного призначення, визначених такими згідно з пунктом 29 частини першої статті 1 Закону України "Про оборонні закупівлі", що класифікуються за такими групами, товарними позиціями та підкатегоріями УКТ ЗЕД:
a) 3601 00 00 00 (тільки для порохів, що використовуються в оборонних цілях), 3602 00 00 00 (тільки для вибухових речовин, що використовуються в оборонних цілях), 3603 (тільки для ударних капсулів, детонаторів, запалів до гранат та метальних зарядів, що використовуються в оборонних цілях), 3604 90 00 00 (тільки для освітлювальних та сигнальних ракет, що використовуються в оборонних цілях);
б) 8525 60 00 00;
в) 8529 90 20 00 (тільки для частин і приладдя до апаратури для передачі та приймання голосу, зображень та іншої інформації, включаючи апаратуру для комунікації в мережі дротового або бездротового зв'язку, апаратури прослуховування направленої дії, радіостанцій ультракороткохвильового і короткохвильового діапазону військового призначення, розвідувально-сигнальної апаратури, що класифікуються за кодом 8525 60 00 00 згідно з УКТ ЗЕД, у разі якщо постачання (закупівля) таких товарів здійснюється для державних замовників з оборонного замовлення);
г) 8524 (виключно для підкатегорій 8524 11 00 90, 8524 12 00 90, 8524 19 00 90, 8524 91 00 90, 8524 92 00 90, 8524 99 00 90) (тільки для частин і приладдя до апаратури для передачі та приймання голосу, зображень та іншої інформації, включаючи апаратуру для комунікації в мережі дротового або бездротового зв'язку, апаратури прослуховування направленої дії, радіостанцій ультракороткохвильового і короткохвильового діапазону військового призначення, розвідувально-сигнальної апаратури, що класифікуються за кодом 8525 60 00 00 згідно з УКТ ЗЕД, у разі якщо постачання (закупівля) таких товарів здійснюється для державних замовників з оборонного замовлення);
ґ) 8543 20 00 00 (тільки для засобів радіоелектронної розвідки та радіоелектронної боротьби, що використовуються в оборонних цілях);
д) 8702-8705 (тільки для автомобілів спеціального призначення, радіолокаційних станцій та причепів до них, що класифікуються у товарній позиції 8716 згідно з УКТ ЗЕД, мобільних ремонтних майстерень, які використовуються в оборонних цілях; пасажирських та вантажних автомобілів звичайного типу, що використовуються в оборонних цілях та мають легку броню або обладнані з'ємною бронею);
е) 8710 00 00 00;
є) 8806;
ж) 8807 (тільки для частини для безпілотних літальних апаратів);
з) 8804 00 00 00 (тільки для парашутів та інших пристроїв, призначених для десантування військовослужбовців та/або військової техніки);
и) 8906 (тільки для військових кораблів, катерів та їх складових, безпілотних морських систем, що використовуються в оборонних цілях);
і) групи 90 (тільки для біноклів, приладів нічного бачення, тепловізорів, захисних окулярів та аналогічних оптичних виробів, телескопічних прицілів та інших оптичних пристроїв для військової зброї, якщо вони не поставлені разом із військовою зброєю, для якої вони призначені, інші оптичні, навігаційні та топографічні прилади та інструменти, що використовуються в оборонних цілях);
ї) групи 93, крім включених до товарної позиції 9303 та товарної підкатегорії 9304 00 00 00, а також 9305 (лише призначених для виробів товарних позицій 9303-9304), 9306 90 90 00 та 9307 00 00 00.
5) товарів, кінцевим отримувачем яких відповідно до сертифіката кінцевого споживача або згідно з умовами договору визначено правоохоронні органи, Міністерство оборони України, Збройні Сили України та інші військові формування, добровольчі формування територіальних громад, утворені відповідно до законів України, інші суб'єкти, що здійснюють боротьбу з тероризмом відповідно до закону та/або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації проти України, підприємства, які є виконавцями (співвиконавцями) державних контрактів (договорів) з оборонних закупівель:
прокату плоского з інших легованих сталей завширшки 600 мм або більше, що класифікується у товарній підкатегорії 7225 40 60 00 згідно з УКТ ЗЕД;
скла безпечного, включаючи скло зміцнене (загартоване) або багатошарове, що класифікується у товарній позиції 7007 згідно з УКТ ЗЕД;
оптичних приладів для слідкування, що класифікуються у товарних підкатегоріях 9013 10 90 00, 9005 10 00 00, 9005 80 00 00 згідно з УКТ ЗЕД;
апаратури для передачі та приймання голосу, зображень та іншої інформації, включаючи апаратуру для комунікації в мережі дротового або бездротового зв'язку, апаратури прослуховування направленої дії, радіостанцій ультракороткохвильового і короткохвильового діапазону військового призначення, розвідувально-сигнальної апаратури, їх частин і приладдя, що класифікуються у товарній підпозиції 8517 69 та у товарних підкатегоріях 8525 60 00 00, 8529 90 20 00, 8524 11 00 90, 8524 12 00 90, 8524 19 00 90, 8524 91 00 90, 8524 92 00 90, 8524 99 00 90 згідно з УКТ ЗЕД;
безпілотних літальних апаратів без озброєння та їх частин, що класифікуються у товарних позиціях 8806, 8807 згідно з УКТ ЗЕД;
метеостанцій, що класифікуються у товарній підкатегорії 9015 80 20 00 згідно з УКТ ЗЕД;
броньованих автомобілів, що класифікуються за кодами 8702 10 19 90, 8702 90 11 00, 8703, 8705 90 80 90, 8710 00 00 00 згідно з УКТ ЗЕД.
У разі здійснення операцій, звільнених від оподаткування податком на додану вартість відповідно до підпунктів 4 і 5 цього пункту (в частині постачання товарів за державними контрактами (договорами) з оборонних закупівель), положення пункту 198.5 статті 198 та статті 199 цього Кодексу не застосовуються щодо таких операцій.
Тобто, наведеною правовою нормою чітко визначено перелік суб'єктів (отримувачів), товарів, операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України яких тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, звільняються від оподаткування податком на додану вартість.
Як вбачається зі змісту спірного договору, предметом правочину визначено Гарнітуру Sordin РТТ Single com Splash Proof KL094 або еквівалент (Код згідно з Єдиним закупівельним словником, що найбільше відповідає назві номенклатурної позиції предмета закупівлі ДК 021:2015: 32344210-1 - Радіообладнання).
На думку прокурора, товар за договором класифікується у товарній підпозиції 8529 90 20, а отже, належить до переліку товарів, операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України яких тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, звільняються від оподаткування податком на додану вартість.
Однак, наведені вище посилання прокурора спростовуються наданими відповідачем доказами.
Наразі, суд звертає увагу відповдача на те, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У ст.77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд зауважує, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Наразі, на спростування доводів прокурора стосовно належності товару за спірним правочину до переліку товарів, які звільнені тимчасово від оподаткування податком на додаену вартість, відповідачем надано до матеріалів справи митну декларацію №23UA100060417012U3 від 24.07.2023, в якій визначеного код товару 8517 79 00, а не 8529 90 20 чи 8524 як вказує прокурор.
Перелік товарів, що визначений у митній декларації, повністю відповідає товару, який вказаноу специфікації до спірного правочину.
Одночасно, суд критично ставиться до посилань прокурора на те, що предмет закупівлі за договором належить до товарів оборонного призначення згідно з пунктом 29 частини першої статті 1 Закону України "Про оборонні закупівлі".
За таких обставин, виходячи з наведеного вище, суд вважає безпідставними посилання прокурора на п.п.5 п.32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України в якості підстав вважати, що товар за спірним договором належить до переліку товарів, операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України яких тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, звільняються від оподаткування податком на додану вартість.
В контексті означеного суд зазначає, що фінансування закупівлі у відповідності до Програми заходів територіальної оборони та мобілізаційної роботи на 2023, затвердженої рішенням Семенівської міської ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області №747 від 22.12.2022 не вказує на наявність достатніх підстав для віднесення позивача до переліку суб'єктів, який наведено у п.5 п.32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України.
До того ж, отримувач товару за договором - Семенівська міська рада Новгород-Сіверського району Чернігівської області не належить до переліку суб'єктів - отримувачів товарів, що визначений у п.п.5 п.32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення спірного правочину). Також судом враховано, що умовами договору не визначено, що товар поставляється саме з метою забезпечення заходів територіальної оборони та мобілізаційної роботи, а місцем поставки товару є юридична адреса позивача.
Отже, позовні вимоги Заступника керівника Новгород-Сіверської окружної прокуратури в особі Семенівської міської ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Терра Прімус» про визнання недійсним пункту 3.1 договору № 224 від 19.06.2023, укладеного між Семенівською міською радою Новгород - Сіверського району Чернігівської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Терра Прімус» в частині включення податку на додану вартість до загальної ціни договору підлягають залишенню без задоволення.
З огляду на вказані вимоги суду, грошові кошти, які було сплачено за договором № 224 від 19.06.2023 в сумі 54443 грн не є такими, щор набуті без належної правової підстави, а отже, не можуть бути стягнуті з відповідача 2 на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог.
Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за прокурором.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Відмовити повністю в задоволенні позову Заступника керівника Новгород-Сіверської окружної прокуратури в особі Семенівської міської ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Терра Прімус» про визнання недійсним пункту 3.1 договору № 224 від 19.06.2023, укладеного між Семенівською міською радою Новгород - Сіверського району Чернігівської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Терра Прімус», в частині включення податку на додану вартість до загальної ціни договору та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Терра Прімус» до бюджету Семенівської міської ради Новгород - Сіверського району Чернігівської області (ЄДРПОУ 04062009) грошових коштів в сумі 54 443 грн.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.
Повний текст складено 17.03.2025.
Суддя В.В. Князьков