ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
про залишення позовної заяви без руху
17.03.2025Справа № 910/1553/25
Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши
позовну заяву ОСОБА_1
до 1) Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк"
2) ОСОБА_2
3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Сталь центр"
4) ОСОБА_3
5) ОСОБА_4
6) ОСОБА_5
7) ОСОБА_6
про скасування, визнання неукладеними, недійсними, нікчемними договорів та інших документів, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (далі - відповідач-1), ОСОБА_2 (далі - відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю "Сталь центр" (далі - відповідач-3), ОСОБА_3 (далі - відповідач-4), ОСОБА_4 (далі - відповідач-5), ОСОБА_5 (далі - відповідач-6) та ОСОБА_6 (далі - відповідач-7) про скасування, визнання неукладеними, недійсними, нікчемними договорів та інших документів, зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2025, на підставі частини 6 статті 176 Господарського процесуального кодексу України, постановлено звернутися до Державної міграційної служби України із запитом щодо доступу до персональних даних фізичних осіб ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), ОСОБА_5 ( ОСОБА_5 ) (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) та ОСОБА_6 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ). Зобов'язано Державну міграційну службу України надати інформацію про зареєстроване місце проживання (перебування) вказаних вище фізичних осіб.
11.03.2025 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від Державної міграційної служби України надійшла відповідь на запит суду від 21.02.2025.
Суд відзначає, що позовну заяву подано без додержання вимог статей 162, 164 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України), якщо такі відомості відомі позивачу, вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для фізичних осіб - підприємців), відомі номери засобів зв'язку та адресу електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.
У поданій до суду позовній заяві позивачем зазначено відповідачем-6 ОСОБА_5 , натомість відповідно до додатків до позовної заяви прізвище, ім'я та по батькові вказаної фізичної особи є ОСОБА_5 , що є порушенням п. 2 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України.
Пунктом 8 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.
В порушення вказаних вимог пункту 8 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України, позивачем не зазначено у позовній заяві інформації щодо наявності у нього або в іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких додано до заяви.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" встановлено у 2025 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2025 - 3 028,00 грн.
За приписами ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру складає 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 6 Закону України "Про судовий збір" за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
Згідно з абзацом 6 частини 1 статті 6 Закону України "Про судовий збір" за подання позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті, судовий збір сплачується у гривнях з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем заявлено двадцять вимог немайнового характеру та одну вимогу майнового характеру про повернення ОСОБА_1 у користування та розпорядження банківські вклади за депозитними договорами в загальній сумі 110 000 дол. США, відтак при поданні позовної заяви до суду позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 60 560,00 грн за вимоги немайнового характеру та майнову вимогу у встановленому законом порядку.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначає, що він є споживачем послуг у відповідача-1 та одночасно особою, якій кримінальним правопорушенням завдана матеріальна шкода, а відтак його звільнено від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів" та п. 6 ч. 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір".
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів", споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
У свою чергу, статтею 1-1 Закону України "Про захист прав споживачів" визначено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.
При цьому, споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (п. 22 ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів").
Судом враховано офіційне тлумачення положень зазначеної норми в Рішенні Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10.11.2011, де зазначено, що дія п. 22 ст. 1 поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Водночас справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 Господарського процесуального кодексу України.
Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Відповідно до пунктів 1, 6 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:
- справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
- справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18) викладено висновок про те, що до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.
За змістом частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою.
Із матеріалів справи вбачається, що спір виник щодо майна (грошових коштів), що стали предметом забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором - від 04.03.2008, сторонами якого є юридичні особи (АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "Сталь-Центр").
У свою чергу справи щодо правочину, у тому числі оскарження реєстраційних дій щодо такого правочину, укладеного на забезпечення виконання основного зобов'язання між юридичними особами, належить до юрисдикції господарського суду, оскільки такий правочин є похідними від кредитних правовідносин господарюючих суб'єктів.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 12.01.2022 у справі № 225/1207/20-ц та Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06.11.2023 у справі № 201/5876/22.
Враховуючи, що решта оспорюваних позивачем правочинів також є похідними, суд дійшов висновку, що спір у справі виник саме у зв'язку з укладенням позивачем з відповідачем-1 Договору відступлення права вимоги від 04.04.2008 та Договору застави від 04.04.2008 на забезпечення виконання відповідачем-3 своїх зобов'язань за кредитним договором від 04.03.2008 №09/08, який було укладено між юридичними особами. Відтак, зі змісту позовної заяви неможливо встановити, яким саме чином відповідач-1 порушив права позивача, як споживача у розумінні Закону України "Про захист прав споживачів".
Відповідно до п. 6 ч. 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
У позовній заяві відсутні будь-які вимоги про відшкодування матеріальних збитків, в тому числі завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Зважаючи на викладене, суд не вбачає підстав для звільнення позивача від сплати судового збору.
Частиною 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
З огляду на вищевикладене, оскільки позивачем не дотримано вимог, встановлених статтями 162, 164 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне залишити зазначену позовну заяву без руху та надати позивачу строк для усунення допущених недоліків.
Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 3 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 176 цього Кодексу.
На підставі викладеного та керуючись статтями 162, 164, 174, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Залишити позовну заяву ОСОБА_1 без руху.
2. Встановити позивачу строк для усунення недоліків - протягом 10 днів з дня вручення цієї ухвали.
3. Встановити позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом:
- зазначення у позовній заяві вірного імені по батькові відповідача-6;
- зазначення у позовній заяві інформації щодо наявності у позивача або в іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких додано до позовної заяви;
- надання доказів сплати судового збору в розмірі 60 560,00 грн за вимоги немайнового характеру та майнову вимогу у встановленому законом порядку (на платіжні реквізити Господарського суду міста Києва).
4. Роз'яснити позивачу, що якщо недоліки позовної заяви не будуть усунуті у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із такою заявою.
5. Згідно з ч. 2 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Суддя О.В. Нечай