вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
17.03.2025м. ДніпроСправа № 904/43/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЛОДКО", м. Дніпро
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛІМПІУС КОНСАЛТ", м. Дніпро
про стягнення заборгованості в розмірі 381 516,10 грн.
Без виклику (повідомлення) учасників справи
РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Товариство з обмеженою відповідальністю "СОЛОДКО" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛІМПІУС КОНСАЛТ" про стягнення заборгованості в розмірі 356 080,29 грн, яка складається з:
- основного боргу в розмірі 340 884,15 грн,
- інфляційних втрат у розмірі 11 646,35 грн,
- 3% річних у розмірі 3 549,79 грн.
Судові витрати просить покласти на відповідача.
Ухвалою від 13.01.2025 позовну заяву залишено без руху
14.01.2025 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою від 15.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.
Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Судові дебати не проводяться.
17.03.2025 здійснено розгляд справи по суті.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Враховуючи приписи частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 138 від 08.11.2022 у частині оплати отриманого товару.
ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.
Згідно положень ч. 7 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
За ч. 11 ст. 242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.
Так, згідно даних підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», Товариство з обмеженою відповідальністю "ОЛІМПІУС КОНСАЛТ" має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС. Дата реєстрації: 26.10.2023 14:52.
Згідно довідки про доставку електронного листа, ухвалу від 15.01.2025 було доставлено до електронного кабінету відповідача 15.01.2025 (а.с.139).
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин, пов'язаних із встановленням факту поставки товару та порушення відповідачем домовленості з оплати товару на обумовлену суму, правомірність нарахування штрафних санкцій.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Як убачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "СОЛОДКО" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОЛІМПІУС КОНСАЛТ" (далі - покупець) укладено договір поставки № 138 від 08.11.2022 (далі - договір), згідно п. 1.1. якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити його на умовах цього договору.
Найменування, асортимент, кількість, одиниця виміру, ціна, сума та ціна товару вказується сторонами у видаткових накладних згідно додатку до цього договору (п. 1.3. договору).
Згідно п. 1.4. договору, договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.202.
Договір вважається автоматично продовженим на наступний рік, якщо учасники не виявили письмове повідомлення про зміну умов або про розірвання протягом 10 днів з дня його закінчення терміну (1.5. договору).
Згідно п. 3.2. договору, загальна вартість договору складається із ціни всіх поставок за даним договором.
Покупець зобов'язується оплатити постачальнику повну вартість отриманого товару (конкретної партії товару) протягом 21 календарного дня з дати отримання цього товару (конкретної партії товару). Датою отримання товару (його конкретної партії) вважається дата підпису покупцем накладної на цей товар (партію товару). У випадку прострочення покупцем платежу за раніше отриманий ним від постачальника товар (партію товару) оплата за даним договором, що надходить від покупця, незалежно від зазначеного в платіжних документах призначення платежу, вважається оплатою за раніше отриманий покупцем товар (партію товару). (п.3.3. договору)
Згідно п. 4.5. договору право власності на товар переходить від постачальника до покупця при передачі товару, що засвідчується видатковою накладною, підписаною уповноваженими представниками сторін.
Позивач зазначає, що на виконання умов Договору Постачальник протягом 17.05.2024 -29.06.2024 поставив Покупцю Товар, який Покупець прийняв у повному обсязі, але не оплатив, у зв'язку з чим утворилася заборгованість на загальну суму 353 972,35 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними: №БН-00002386 від 17.05.2024 року на суму 10 380,98 грн, №БН-00003043 від 24.05.2024 року на суму 11 995,78 грн., №БН-00003116 від 24.05.2024 року на суму 46 606,60 грн., №БН-00003984 від 31.05.2024 року на суму 45 415,74 грн., №БН-00004302 від 31.05.2024 на суму 11 995,78 грн., №БН-00000745 від 07.06.2024 року на суму 33 078,62 грн., №БН-00000780 від 07.06.2024 року на суму 11 534,40 грн., №БН-00000917 від 08.06.2024 на суму 10 534,34 грн., №БН-00001691 від 14.06.2024 на суму 45 812,69 грн., №БН-00001797 від 14.06.2024 на суму 11 765,09 грн., №БН-00001835 від 15.06.2024 на суму 1 792,84 грн., №БН-00002895 від 25.06.2024 на суму 45 415,74 грн., №БН-00002893 від 25.06.2024 на суму 11 995,78 грн., №БН-00003685 від 28.06.2024 на суму 11 534,40 грн., №НА-00025038 від 28.06.2024 на суму 43 611,80 грн., №БН-00003781 від 29.06.2024 на суму 9 393,38 грн.
Позивач зазначив, що за видатковою накладною №БН-00002386 від 17.05.2024 року на суму 10 380,98 грн відповідачем частково оплачено товар, у зв'язку з чим заборгованість за нею становить 1 489,37 грн.
Крім того, позивач вказує, що видаткові накладні №БН-00002895 від 25.06.2024 року на суму 45 415,74 грн. (разом з ПДВ), № БН-00002893 від 25.06.2024 року на суму 11 995,78 грн. (разом з ПДВ) не були підписані відповідачем, однак наполягає, що податкова накладна від 25.06.2024 податковий номер 3058 (видаткова накладна №БН-00002895 від 25.06.2024) на суму 45 415,74 грн. (в т.ч. ПДВ), яка була доставлено до центрального рівня Державної податкової служби України 11.07.2024 в 13:50:30, реєстраційний номер документа: 9191911467; податкова накладна від 25.06.2024 податковий номер 3056 (видаткова накладна № БН-00002893 від 25.06.2024) на суму 11 995,78грн. (в т.ч. ПДВ), яка була доставлено до центрального рівня Державної податкової служби України 11.07.2024 в 13:50:56, реєстраційний номер документа: 9191926872 є належними доказами поставки товару за цими накладними та за спірним договором.
Позивач направляв відповідачу претензію від 01.11.2024 з проханням протягом п'яти днів погасити заборгованість.
Відповідач відповідь на претензію не надав, заборгованості не сплатив.
Вказане стало причиною звернення позивача до суду.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно вимог статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до положень статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, невиконання зобов'язання або його виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, є порушенням зобов'язання.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Приписи частини 7 статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Згідно статті 202 Господарського кодексу України та статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 617 Цивільного кодексу України дійсно передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Доказів повної оплати вартості поставленого товару за договором матеріали справи не містять.
Суд звертає увагу, що позивачем допущено арифметичну помилку при зазначенні загальної суми основного боргу, оскільки вона становить 353 972,33 грн, а не 353 972,35 грн. як зазначено в позові.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21).
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Господарський суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Так, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" Європейський суд з прав людини наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).
Як убачається з матеріалів справи, надані позивачем видаткові накладні за спірний період як докази поставки товару за договором поставки № 138 від 08.11.2022 не містять посилання на номер та дату договору.
Однак, зважаючи на те, що видаткові накладні №БН-00002386 від 17.05.2024 року на суму 10 380,98 грн, №БН-00003043 від 24.05.2024 року на суму 11 995,78 грн., №БН-00003116 від 24.05.2024 року на суму 46 606,60 грн., №БН-00003984 від 31.05.2024 року на суму 45 415,74 грн., №БН-00004302 від 31.05.2024 на суму 11 995,78 грн., №БН-00000745 від 07.06.2024 року на суму 33 078,62 грн., №БН-00000780 від 07.06.2024 року на суму 11 534,40 грн., №БН-00000917 від 08.06.2024 на суму 10 534,34 грн., №БН-00001691 від 14.06.2024 на суму 45 812,69 грн., №БН-00001797 від 14.06.2024 на суму 11 765,09 грн., №БН-00001835 від 15.06.2024 на суму 1 792,84 грн., №БН-00003685 від 28.06.2024 на суму 11 534,40 грн., №НА-00025038 від 28.06.2024 на суму 43 611,80 грн., №БН-00003781 від 29.06.2024 на суму 9 393,38 грн. підписані та скріплені печаткою сторін, зважаючи на відсутність заперечень відповідача, суд вважає ці докази позивача більш вірогідними щодо поставки товару за договором поставки № 138 від 08.11.2022.
Наявні в матеріалах справи видаткові накладні №БН-00002895 від 25.06.2024 року на суму 45 415,74 грн. (разом з ПДВ), № БН-00002893 від 25.06.2024 року на суму 11 995,78 грн. (разом з ПДВ) не містять підпису та печатки відповідача, а також посилання на номер та дату договору.
Суд не приймає позицію позивача щодо того, що податкова накладна від 25.06.2024 податковий номер 3058 (видаткова накладна №БН-00002895 від 25.06.2024) на суму 45 415,74 грн. (в т.ч. ПДВ), яка була доставлено до центрального рівня Державної податкової служби України 11.07.2024 в 13:50:30, реєстраційний номер документа: 9191911467; податкова накладна від 25.06.2024 податковий номер 3056 (видаткова накладна № БН-00002893 від 25.06.2024) на суму 11 995,78грн. (в т.ч. ПДВ), яка була доставлено до центрального рівня Державної податкової служби України 11.07.2024 в 13:50:56, реєстраційний номер документа: 9191926872 є належними доказами поставки товару за цими накладними та за спірним договором, оскільки дані податкові накладні також не містять посилань на договір поставки № 138 від 08.11.2022, а лише свідчать про поставку товару позивачем відповідачу.
Таким чином, суд не приймає видаткові накладні №БН-00002895 від 25.06.2024 року на суму 45 415,74 грн. (разом з ПДВ), № БН-00002893 від 25.06.2024 року на суму 11 995,78 грн. (разом з ПДВ) в якості доказів поставки товару саме за договором поставки № 138 від 08.11.2022.
Враховую чи викладене, суд частково задовольняє позов в цій частині зі стягненням з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 296 560,81 грн.
В частині стягнення основного боргу в розмірі 57 411,52 грн. слід відмовити.
Правомірність нарахування 3% річних та інфляційних втрат
Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем надано розрахунок 3% річних за загальний період прострочення з 07.06.2024 по 30.12.2024 в розмірі 5 259,36 грн.
Суд перевірив розрахунки позивача, та, зважаючи на часткове задоволення позову в частині стягнення з відповідача суми основного боргу, позов в цій частині підлягає частковому задоволенню в розмірі 4 452,85 грн.
В частині стягнення 3% річних в розмірі 1 937,47 грн. слід відмовити.
Щодо інфляційних втрат суд зазначає таке.
Здійснюючи перевірку розрахунку інфляційних втрат, суд враховує таке.
Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.
Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.
Крім того, об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз'яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 22 284,39 грн. за загальний період прострочення з 07.06.2024 по 30.11.2024.
Суд перевірив розрахунки позивача, та, зважаючи на часткове задоволення позову в частині стягнення з відповідача суми основного боргу, позов в цій частині підлягає частковому задоволенню в розмірі 18 962,50 грн.
В частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 3 321,89 грн. слід відмовити.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 296 560,81 грн., 3 % річних в розмірі 4 452,85 грн, інфляційних втрат у розмірі 18 962,50 грн.
В частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 3 321,89 грн. та 3% річних у розмірі 1 937,47 грн. слід відмовити.
Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
Відповідно до приписів п.п. 2,4,5 ч. 2 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.
Суд зазначає, що відповідач, всупереч вимогам ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, будучи обізнаним про наявність в суді справи, про що свідчить довідка про доставку електронного листа (а.с. 139), не надав суду жодних заперечень, пояснень у справі або доказів, які б свідчили про наявність підстав для відмови в позові.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.
З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам..
Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЛОДКО" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛІМПІУС КОНСАЛТ" про стягнення заборгованості в розмірі 381 516,10 грн. - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛІМПІУС КОНСАЛТ» (49102, м. Дніпро, вул. Данила Галицького, буд. 2 А, код ЄДРПОУ 42234821) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛОДКО» (49000, м. Дніпро, вул. Остапа Вишні, будинок 51-А, код ЄДРПОУ 44761201) основний борг у розмірі 296 560,81 грн., 3% річних у розмірі 4 452,85 грн., інфляційних втрат у розмірі 18 962,50 грн., судовий збір у розмірі 3 839,71 грн., про що видати наказ.
В решті позову відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 17.03.2025.
Суддя Н.Г. Назаренко