вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
06.03.2025м. ДніпроСправа № 904/5486/24
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О. за участю секретаря судового засідання Анділахай В.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу:
За позовом Приватного підприємства "СТС Торг" (Полтавська обл., м. Полтава)
до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (Дніпропетровська обл., м. Жовті Води)
про стягнення заборгованості
Представники:
від позивача: Холод С.М.;
від відповідача: Тимофієв Є.Л.
Приватне підприємство "СТС Торг" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 1099685,90грн, з якої: 1007499,64грн основного боргу, 92186,26грн інфляційних втрат. Судові витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про закупівлю товару №209/13/103ВО від 15.03.2024 в частині своєчасної та повної оплати за поставлений товар.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 21.01.2025.
06.01.2025 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти задоволення позовних вимог та просить відмовити у позові в повному обсязі.
В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що підприємство віднесено до переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави. Також вважає, з урахуванням цих обставини остаточне рішення повинно бути направлене не тільки для забезпечення захисту прав та інтересів позивача, а також потрібно враховувати права і інтереси відповідача і його працівників. Відповідач заперечує проти стягнення інфляційних втрат та вказує, що сторони договору передбачили не застосовувати інфляційні втрати. На підтвердження цієї обставини посилається на положення пункту 7.4 договору та частину другу статті 625 Цивільного кодексу України. Разом з тим, посилається на наявність значної кредиторської заборгованості, а затримка оплати товару була спричинена форс-мажорними обставинами, що підтверджується листом Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.
14.01.2025 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
В своїх поясненнях на заперечення відповідача зазначає, що жодних застережень щодо не застосування позивачем інфляційних втрат, пункт 7.4 договору не містить. Щодо посилання відповідача на форс-мажорні обставини вказує, що жодних відомостей про причинно-наслідковий зв'язок між війною та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати отриманого товару за договором, зазначений лист Торгово-промислової палати України не містить.
20.01.2025 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання у зв'язку з участю представника в іншому судовому засіданні в іншому суді.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.01.2025 відкладено підготовче засідання на 11.02.2025.
30.01.2025 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів часткової оплати відповідачем товару, отриманого від позивача згідно з видатковою накладною №76 від 25.03.2024, а саме копії платіжної інструкції №6930 від 06.06.2024 на суму 500000,00грн.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.02.2025 закрито підготовче провадження. Справу призначено до розгляду по суті в засіданні на 06.03.2025.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що ним були створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
У судовому засіданні 06.03.2025 проголошене скорочене рішення суду.
Під час розгляду справи судом досліджені докази, наявні в матеріалах справи.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд,-
15.03.2024 між Державним підприємством "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - покупець, відповідач) та Приватним підприємством "СТС Торг" (далі - постачальник, позивач) укладено договір про закупівлю товару №209/13/103ВО (далі - договір).
Згідно з пунктом 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити покупцеві товар, зазначений в пункті 1.2 договору, а покупець прийняти і оплатити такий товар.
Постачальник зобов'язується поставити основні неорганічні хімічні речовини, код ДК 021:2015-2431 (Натр їдкий технічний (луска) або сода каустична (луска)) за найменуванням, кількістю та ціною відповідно до Специфікації №1, яка є невід'ємною частиною договору (пункт 1.2 договору).
Відповідно до пункту 3.1 договору сума (ціна) договору, відповідно до специфікації №1 становить 2791666,00грн, крім того податок на додану вартість 20% - 558333,20грн. Загальна сума становить 3349999,20грн з урахуванням ПДВ 20%.
Приписами пункту 4.2 договору встановлено, що покупець здійснює оплату отриманої партії товару по факту його поставки протягом 30-ти календарних днів.
Поставка товару здійснюється партіями. Обсяг кожної партії уточнюється у заявках підписаних працівниками покупця. Термін поставки кожної партії товару протягом 10-ти календарних днів після отримання заявки. Заявка може направлятися постачальнику за допомогою електронних засобів зв'язку (факс, електронна пошта, тощо) з наступним направленням оригіналів документів на адресу вказану в цьому договорі (отримання постачальником оригіналу заявки є необов'язковим) (пункт 5.1 договору).
Приписами пункту 5.1 договору визначено, що датою поставки товару та переходу права власності на товар буде вважатися дата фактичної поставки товару на склад покупця.
Згідно з пунктом 7.4 договору за порушення строків оплати за поставлений товар, передбачених договором, покупець сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі, передбаченому статтею 231 Господарського кодексу України. Відповідно до вимог частини другої статті 625 Цивільного кодексу України сторони в цьому договорі встановили інший розмір процентів, а саме 0 (нуль) процентів річних від простроченої суми.
Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 30.06.2024, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (пункт 11.1 договору).
Договір підписаний сторонами та скріплений печатками без зауважень та заперечень до нього.
Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В матеріалах справи відсутні докази того, що договір визнавався недійсним в судовому порядку.
Так, жодна із сторін письмово не виявила бажання припинити дію договору. Відтак, договір про закупівлю товару №209/13/103ВО від 15.03.2024 був чинним протягом відповідного періоду.
Специфікацією №1 до договору сторони визначили найменування товару, його технічні характеристики, виробника, одиницю виміру, кількість, ціну та вартість товару яка загалом складає 3349999,20грн з ПДВ (а.с. 10 том 1).
19.03.2024 відповідач надіслав на адресу позивача заявку вих№13-11/789 про поставку товару приблизно у кількості 46т (а.с. 12 том 1).
На виконання умов договору та специфікації, позивачем було здійснено поставку товару на загальну суму 1507499,64грн, що підтверджується видатковими накладними №75 від 25.03.2024 на суму 753749,82грн, №76 від 25.03.2024 на суму 753749,82грн та товарно-транспортними накладними №Р75 від 25.03.2024, №Р76 від 25.03.2024 (а.с. 13, 15 том 1).
Позивач зазначає, що відповідачем здійснено часткову оплату поставленого товару у сумі 500000,00грн, на підтвердження чого надає копію платіжної інструкції №6930 від 06.06.2024
(а.с. 73 том 1).
Як стверджує позивач, відповідач за поставлений товар не розрахувався в повному обсязі, заборгованість становить 1007499,64грн, яку позивач просить стягнути, і наведене є причиною виникнення спору.
Предметом розгляду у даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу за поставлений товар та інфляційних втрат.
Предметом доказування у даній справі є обставини укладення договору закупівлі, строк його дії, умови поставки, загальна ціна, строк оплати, докази оплати, наявність/відсутність заборгованості, наявність/відсутність підстав для застосування відповідальності за порушення зобов'язань за договором.
Дослідивши матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі з огляду на наступне.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (стаття 626 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною першою статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частин першої, другої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини першої статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.
Частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності заперечень відповідача стосовно обсягів, строку, вартості та якості поставленого товару.
Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу прийняття товару за зазначеними видатковими накладними відповідачем також не заявлено.
Отже, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано положення договору в частині виконання його зобов'язань.
Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку постачальника за договором поставити товар відповідає обов'язок покупця оплатити вартість цього товару.
У відповідності до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до пункту 4.2 договору, покупець здійснює оплату отриманої партії товару по факту його поставки протягом 30-ти календарних днів.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74, частиною першою статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Доказів на підтвердження повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару на суму 1007499,64грн відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу не спростував.
З огляду на наведене, а також на визначений контрагентами у пункті 4.2 договору порядок розрахунків за поставлений товар, враховуючи його прийняття відповідачем за видатковими накладними, суд зазначає, що строк оплати є таким, що настав:
- 24.04.2024 за видатковою накладною №75 від 25.03.2024 на суму 753749,82грн, прострочення з 25.04.2024;
- 24.04.2024 за видатковою накладною №76 від 25.03.2024 на суму 753749,82грн, прострочення з 25.04.2024.
Будь-яких доказів своєчасної оплати заявленої позивачем до стягнення заборгованості у сумі 1007499,64грн відповідачем відповідно до положень статей 13, 74 Господарського процесуального України під час розгляду справи не надано, а судом таких обставин не встановлено.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача залишку заборгованості у розмірі 1007499,64грн визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Окрім вимоги про стягнення основного боргу позивач нарахував до стягнення з відповідача інфляційні втрати за період з 25.04.2024 до 05.06.2024 та з 07.06.2024 до 16.12.2024 на загальну суму 92186,26грн (а.с. 17-зворотній аркуш 18 том 1).
Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Суд перевірив складений позивачем розрахунок інфляційної складової. Розрахунок складений з дотриманням вимог чинного законодавства та є арифметично правильним. Позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат в розмірі 92186,26грн є правомірними та обґрунтованими.
Щодо посилання відповідача на форс-мажорні обставини господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до листа Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.
Згідно з частиною третьою статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.
Статтею 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" передбачено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Також, згідно з положеннями статті 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Таким чином, в той час як форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов'язання в цілому, істотна зміна обставин змінює рівновагу стосунків за договором, суттєво обтяжуючи виконання зобов'язання лише для однієї із сторін.
У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Слід зазначити, що введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та отримувати коштів від своїх контрагентів. Більше того, держава на даний час заохочує розвиток підприємницької діяльності з метою позитивного впливу на економіку країни (зменшення податків, митних платежів тощо).
З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов'язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання.
Загальний лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1від 28.02.2022, яким з 24.02.2022 було засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) на всій території України, не є належним і допустимим доказом наявності підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання за договором, що пов'язане з настанням обставин непереборної сили, оскільки згідно зі статтею 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) шляхом видачі сертифіката про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності.
Отже, указаний лист Торгово-промислової палати України не засвідчує факт настання саме для відповідача форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили).
З огляду на викладене, заперечення відповідача спростовуються матеріалами справи, а тому відхиляються господарським судом.
За таких обставин законними й обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача 1007499,64грн заборгованості та 92186,26грн інфляційних втрат.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі та надана їм правова оцінка.
Стосовно інших доводів сторін суд зазначає наступне.
Враховуючи положення частини першої статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень судом до уваги не береться, оскільки вони не спростовують наведених вище висновків.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі задоволення позову всі судові витрати покладаються на відповідача.
За таких обставин з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 13196,23грн.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77- 79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позовні вимоги Приватного підприємства "СТС Торг" до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 1099685,90грн, з якої: 1007499,64грн основного боргу, 92186,26грн інфляційних втрат - задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (52210, Дніпропетровська обл., м. Жовті Води, вул. Горького, буд. 2, ідентифікаційний код 14309787) на користь Приватного підприємства "СТС Торг" (36021, Полтавська обл., м. Полтава, шосе Київське, буд. 60, кім. 413; ідентифікаційний код 37293953) 1007499,64грн - основного боргу, 92186,26грн - інфляційних втрат та 13196,23грн - витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено: 17.03.2025.
Суддя В.О. Татарчук