ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
13 березня 2025 року Справа № 906/736/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Петухов М.Г. , суддя Олексюк Г.Є.
секретар судового засідання Новак С.Я.
за участю представників сторін:
позивача: Драгіцина Т.М.
відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи підприємця Ейсмонта Віталія Станіславовича на рішення Господарського суду Житомирської області від 26.11.2024 р. у справі №906/736/24, ухвалене суддею Кудряшовою Ю.В., повний текст рішення складено 06.12.2024 р.
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
до Фізична особа підприємець Ейсмонт Віталій Станіславович
про стягнення 467 347,10 грн.
Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з відповідача 467 347,10 грн. неустойки за користування майном у відповідності до п.п.10.11. договору оренди нерухомого майна від 01.09.2009 № 933.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач не повернув орендоване майно після закінчення дії договору оренди №933 від 01.09.2009. В результаті прострочення повернення предмета договору позивачем нараховано неустойку в сумі 467347,10 грн.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 26.11.2024 р. - позов задоволено. Стягнуто з Фізичної особи підприємця Ейсмонта Віталія Станіславовича на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" 467 347, 10 грн. неустойки за користування майном, а також 7 010,21 грн. витрат по сплаті судового збору.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати повністю рішення Господарського суду Житомирської області від 26.11.2024 року по справі №906/736/24. Ухвалити нове рішення по справі №906/736/24, яким зменшити розмір неустойки до 233 673,55 грн та ухвалити остаточне рішення, яким стягнути із ФОП Ейсмонт Віталія Станіславовича на користь АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Українська залізниця" 233 673,55 грн неустойки за користування орендованим майном.
Оскільки апеляційна скарга надійшла без матеріалів справи, суд апеляційної інстанції витребував їх у Господарського суду Житомирської області.
17.01.2025 р. матеріали справи №906/736/24 надійшли на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 р. апеляційну скаргу Фізичної особи підприємця Ейсмонт Віталій Станіславович на рішення Господарського суду Житомирської області від 26.11.2024 р. у справі №906/736/24 - залишено без руху. Запропоновано Фізичній особі підприємцю Ейсмонт Віталію Станіславовичу протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху подати належні докази сплати судового збору в розмірі 10515,32 грн.
06.02.2025 р. на адресу апеляційного господарського суду від представника Фізичної особи підприємця Ейсмонта Віталія Станіславовича надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої долучено квитанцію про сплату судового збору на суму 10516 грн.
Ухвалами Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.02.2025 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи підприємця Ейсмонта Віталія Станіславовича на рішення Господарського суду Житомирської області від 26.11.2024 р. у справі №906/736/24, розгляд апеляційної скарги призначено на 06.03.2025 р..
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2025 р. виправлено описку, допущену у резолютивній частині ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.02.2025 р. у справі №906/736/24. Пункт 1 резолютивної частини ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.02.2025 р. у справі №906/736/24 викладено у такій редакції: "Розгляд апеляційної скарги призначити на "13" березня 2025 р. об 11:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №2.
28.02.2025 р. на адресу апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач просить апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ейсмонта Віталія Станіславовича у справі №906/736/24 за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства" Українська залізниця" до Фізичної особи-підприємця Ейсмонта Віталія Станіславовича та стягнення 467 347,10 грн. залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 26.11.2024 року без змін.
10.03.2025р. в системі "Електронний суд" були сформовані заяви від представника Акціонерного товариства "Українська залізниця" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 р. заяви представника Акціонерного товариства "Українська залізниця" - адвоката Драгіциної Тетяни Миколаївни про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі № 906/736/24 - задоволено.
В судовому засіданні представник Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважає що рішення Господарського суду Житомирської області прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому просить вказане рішення залишити без змін.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином.
Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в них, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши надану юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, Північно - західний апеляційний господарський суд
1.Зміст рішення суду першої інстанції
Суд першої інстанції задовольняючи позов вказав на те, що неустойка у розмірі подвійної орендної плати за час користування майном за період з 01.04.2023 по 30.06.2023 у розмірі 126 159,06 грн. була стягнута рішенням Господарського суду Житомирської області від 20.02.2024 у справі №906/1311/23. Враховуючи вказане рішення суду та неповернення відповідачем приміщення, позивач обґрунтовано нарахував неустойку у розмірі подвійної плати за користування майном за наступний період, а саме: з 01.07.2023 по 31.05.2024, що складає 467 347,10 грн.
2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення щодо неї інших учасників справи.
В апеляційній скарзі Фізична особа підприємець Ейсмонт Віталій Станіславович вказує на те, що у суду першої інстанції було достатньої підстав для зменшення неустойки. Скаржник посилається на висновок Верховного Суду у постанові від 16.06.2021 у справі №915/2222/19, в якій вказано на те, що суд може вирішити питання про зменшення розміру штрафних санкцій, процентів річних і за власною ініціативою, а не тільки за клопотанням заінтересованої особи.
Скаржник стверджує, що враховуючи економічні і правові інтереси сторін у швидкому виконанні рішення і збереженні платоспроможності сторін як гарантії виконання судового рішення, суд мав зменшити розмір неустойки до 233 673,55 грн., що було б адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань повному погашенні боржником до часу винесення судового рішення основної заборгованості. Цей захід суду є проявом справедливого балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.
Вказані факти свідчать також про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвели до прийняття незаконного рішення, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Отже, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, не повною мірою дослідивши всі обставини справи при ухваленні рішення, що має наслідком скасування такого рішення повністю та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.
Заперечуючи доводи апеляційної скарги Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" у відзиві вказує на те, що 26.09.2024 року відповідачем було подане клопотання про зменшення розміру неустойки до 233 673,55 грн. (в два рази 467 347,10/2), що не містило будь яких доказів обтяжливості для фінансового стану відповідач. За весь час розгляду справи судом першої інстанції відповідач не надав жодного пояснення або документу по суті заявлених вимог, інших доказів на підтвердження свого клопотання.
Що стосується посилання відповідача на форс мажорні обставини, то позивач вважає, що посилаючись на форс-мажор як на підставу звільнення від відповідальності, зацікавленій стороні, а в даному випадку відповідачу, обов'язково потрібно довести, як саме проявився форс-мажор у конкретному зобов'язанні. Одного лише абстрактного посилання на наявність форс-мажору недостатньо.
Сам факт введення воєнного стану не є підставою для відстрочки чи невиконання зобов'язання. Обставини, які виникли у зв'язку з війною мають безпосередньо впливати на можливість підприємства виконати свій обов'язок. Крім того, не слід забувати про так звані «комерційні ризики», які не відносяться до форс-мажору.
З огляду на вищевказане, відповідач, посилається на незаконність рішення суду першої інстанції необґрунтовано та безпідставно, оскільки ним самим не вчинено жодних дій, що передбачені чинним законодавством.
3. Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.
01.09.2009 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Житомирській області (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Ейсмонтом Віталієм Станіславовичем (орендар/відповідач) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №933, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно - площадку площею 800 кв.м, що перебуває на балансі Коростенської дистанції електропостачання Південно-Західної залізниці (балансоутримувач) та знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Вокзальна, 23А, вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку станом на 31.03.2009 і за незалежною оцінкою становить 545420,00 грн.
Згідно з п. 1.2 договору майно передається в оренду для розміщення складу-магазину будівельних матеріалів.
За умовами п. 2.1 договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.
Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786, та за результатами конкурсу на право оренди державного майна і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - травень 2009 р. 8296,21 грн. (п.3.1 договору).
Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством (п. 3.2 договору).
Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п. 3.3 договору).
Орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% та 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж (п. 3.6 договору).
Відповідно до 5.3 договору орендар зобов'язується своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату.
Орендар зобов'язується у разі припинення або розірвання договору повернути орендодавцеві або підприємству/товариству, указаному орендодавцем, орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати балансоутримувачу збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря (п.5.10 договору).
Цей договір укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє з 01.09.2009 до 29.08.2012 включно (п. 10.1 договору).
Продовження цього договору здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства (п. 10.4 договору).
У разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем орендодавцю за участю балансоутримувача (п.10.9 договору).
Пунктом 10.10 договору сторони обумовили, що майно вважається поверненим орендодавцю та балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання при поверненні майна покладається на орендаря.
Згідно з п. 10.11 договору якщо орендар не виконує обов'язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за час прострочення.
31.08.2012 між орендодавцем та орендарем було укладено додатковий договір №1, згідно з яким було продовжено дію даного договору до 28.08.2015 року включно.
01.11.2012 та 12.08.2015 між орендодавцем та орендарем було укладено додаткові договори №2 та №3, якими продовжувалася дія договору та змінювався розмір орендної плати.
Постановою Кабінету Міністрів України № 200 від 25.06.2014 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" утворено Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування.
09.03.2016 між ПАТ "Укрзалізниця" та ФОП Ейсмонтом В.С. було укладено додатковий договір до договору оренди нерухомого (або іншого) майна від 01.09.2009 №933, відповідно до якого:
- орендодавцем майна за договором оренди № 933 від 01.09.2009 є ПАТ "Укрзалізниця";
- найменування балансоутримувача змінено на виробничий підрозділ Коростенська дистанція електропостачання регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Українська залізниця" та виробничий підрозділ Коростенська дистанція електропостачання;
- орендна плата за базовий місяць розрахунку - листопад 2015 року становить 8190,79 грн. без ПДВ. Орендна плата 100% перераховується на розрахунковий рахунок орендодавця - одержувач коштів виробничий підрозділ Коростенська дистанція електропостачання не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним;
- договір діє з 01 грудня 2015 року по 31 березня 2016 року включно.
До вказаного додаткового договору сторонами складено та підписано акт приймання-передачі в оренду нерухомого (або іншого) майна (додаток №2), відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме (або інше) майно - площадка, що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Вокзальна, 23А площею 800,0 кв.м, вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 30.06.2015 і становить за незалежною оцінкою 647853,00 грн. Об'єкт оренди обліковується на балансі виробничий підрозділ Коростенська дистанція електропостачання.
05.04.2016 між позивачем та відповідачем укладено додатковий договір до договору №933, згідно з п. 10.1 якого строк його чинності встановлено до 30.06.2016 включно.
У подальшому сторони уклали додаткові договори від 25.07.2016, 19.09.2016, 27.12.2016, 27.04.2017, 09.10.2017, 26.12.2017, 09.02.2018 до договору оренди нерухомого майна від 01.09.2009 №933, якими узгоджували розмір орендної плати та продовжували строк дії договору, в цілому до 31.03.2018 року включно.
10.05.2018 між позивачем та відповідачем укладений додатковий договір до договору оренди нерухомого майна № 933, яким визначено строк дії договору з 01.04.2018 по 30.06.2018 включно без подальшого продовження".
За результатом розгляду справ № 906/128/22 та 906/1311/23 судами встановлено, що дія договору оренди продовжувалася до 31.03.2023. Вказана обставина жодною із сторін цього спору взагалі не заперечувалася і більше того її покладено в основу подальших правовідносин між позивачем і відповідачем.
Заявою від 13.04.2023 №НГ-08/367 відповідача було повідомлено про не бажання АТ «Укрзалізниця» щодо продовження терміну дії договору оренди від 01.09.2009 №933, а також про необхідність повернути орендоване майно згідно актів приймання-передачі майна з оренди провести повний розрахунок по орендній платі та відшкодування витрат за утримання орендованого майна.
Вказаний лист 14.04.2023 р. був відправлений з описом вкладення на юридичну адресу відповідача та 28.04.2023 на електронну пошту представника відповідача.
Водночас, відповідач зобов'язання з повернення майна не виконав та продовжив користуватись.
Позивач, в свою чергу, здійснив нарахування неустойки у розмірі подвійної орендної плати за час користування майном на період з 01.07.2023 по 31.05.2024 в сумі 467 347,10 грн. та з метою захисту своїх прав та інтересів звернувся з даним позовом до суду.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 26.11.2024 р. - позов задоволено.
4.Правові норми, застосовані апеляційним судом до спірних правовідносин.
За положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Статтями 15, 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
З положень ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
5. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.
Оцінивши в сукупності матеріали справи, врахувавши доводи і обґрунтування апеляційної скарги, апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, 01.09.2009 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Житомирській області (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Ейсмонтом Віталієм Станіславовичем (орендар/відповідач) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №933, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно - площадку площею 800 кв.м, що перебуває на балансі Коростенської дистанції електропостачання Південно-західної залізниці (балансоутримувач) та знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Вокзальна, 23А, вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку станом на 31.03.2009 і за незалежною оцінкою становить 545420,00 грн.
Правовідносини сторін за договором оренди №933 від 01.09.2009, зокрема щодо строку його дії та обставин повернення орендованого майна неодноразово були предметом судового розгляду.
Як зазначено вище, за результатом розгляду справ №906/128/22 та №906/1311/23 судами встановлено, що дія договору оренди продовжувалася до 31.03.2023.
Згідно з частиною четвертою статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Преюдиційність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (аналогічна правова позиція викладена у зазначеній скаржником постанові Верховного Суду від 16.04.2024 у справі №921/186/23).
Оскільки на момент розгляду спору у цій справі набрало законної сили судове рішення у справі №906/1312/23, не підлягають доказуванню в даній справі обставини закінчення строку дії договору оренди №933 від 01.09.2009 нерухомого майна, що належить до державної власності.
Як вбачається зі змісту позовних вимог, позивач у зв'язку з подальшим невиконанням відповідачем обов'язку щодо повернення орендованого за договором майна стягнути з відповідача неустойку в розмірі 467 347,10 грн за період з 01.07.2023 по 31.05.2024 в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України.
Верховний Суд у постанові від 19.07.2023 у справі №924/746/22 зазначив, що невиконання наймачем передбаченого частиною 1 статті 785 ЦК України обов'язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
Неустойка за частиною 2 статті 785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов'язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.
До предмета доказування при вирішенні спорів щодо стягнення неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди входять обставини, пов'язані з невжиттям орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин, за відсутності умов, які би перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисним ухиленням орендаря від обов'язку щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди; утриманням орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджанням орендарем у доступі орендодавця до належного йому об'єкта оренди; відсутністю з боку орендодавця бездіяльності та невчиненням ним дій, спрямованих на ухилення від обов'язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.
Обставини вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об'єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК України.
Аналогічна за змістом правова позиція наведена, зокрема, у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.12.2019 у справі №910/20370/17.
Як зазначив позивач, неустойка у розмірі подвійної орендної плати за час користування майном за період з 01.04.2023 по 30.06.2023 у розмірі 126 159,06 грн. була стягнута рішенням Господарського суду Житомирської області від 20.02.2024 у справі №906/1311/23.
Беручи до уваги встановлені в судових рішеннях у справах №906/128/22 та №906/1311/23 обставини невиконання відповідачем обов'язку з повернення об'єкта оренди з вини орендаря, подальші дії відповідача, свідчать про невжиття відповідачем належних заходів щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди. Одночасно з цим недоведення наявності перешкод у вчасному поверненні такого об'єкта чи бездіяльності, ухилення орендаря від його прийняття, відповідно, підтверджує наявність підстав для застосування відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 785 ЦК України.
З огляду на викладене у сукупності, перевіривши здійснені Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" нарахування неустойки в сумі 467 347,10 грн за період з 01.07.2023 по 31.05.2024, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що такі нарахування є обґрунтованими.
З урахуванням вищенаведеного, оцінюючи надані у матеріали справи докази в їх сукупності та враховуючи положення законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення неустойки в сумі 467 347,10 грн за прострочення повернення об'єкта оренди за договором від 01.09.2009 №933, підлягають задоволенню.
Також, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем до суду першої інстанції було подано клопотання про зменшення розміру неустойки.
Розглянувши вказане клопотання суд першої інстанції вірно наголосив на тому, що, санкція, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України є різновидом неустойки (штрафної санкції), яка є законною неустойкою і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі.
Отже, така неустойка, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, може бути зменшена судом за правилами частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України (Постанова ОП КГС ВС від 16 серпня 2024 року у справі №910/14706/22).
За ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Вона не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Подібна правова позиція зазначена Верховним Судом у постанові від 16 березня 2021р. у справі №922/266/20).
Чинним законодавством не врегульований граничний розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із приписами ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінюючи можливість зменшення суми неустойки, суд вірно враховував, що позивачем доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності у зв'язку з введенням військового стану не подано.
Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що в даному випадку відсутні підстави для зменшення неустойки, тому в задоволенні клопотання відповідача щодо зменшення розміру неустойки відмовлено правомірно.
В апеляційній скарзі, відповідач вказує на форс-мажорні обставини, а саме воєнний стан в Україні, введений з 24.02.2022. Як на доказ настання таких обставин, апелянт посилається на лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 про визнання форс-мажорною обставиною військову агресію Російської федерації проти України.
В той же час, колегія суддів зауважує, що настання форс-мажору не є підставою для зміни умов договору та звільнення від виконання зобов'язання. Навіть, якщо під час війни не можна своєчасно виконати свої зобов'язання за договором - це не є підставою для звільнення від сплати штрафних санкцій.
Посилаючись на форс-мажорні обставини, відповідачу потрібно довести, як саме проявились ці обставини під час виконання цього зобов'язання. Одного лише посилання на наявність форс-мажорних обставин (зокрема на лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 про визнання форс-мажорною обставиною військову агресію Російської федерації проти України) не може бути достатнім для зменшення розміру неустойки.
Відтак, колегія суду констатує, що не є достатнім формальне посилання на лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 про визнання форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, оскільки суд має досліджувати докази в сукупності.
Відповідна правова позиція наведена і в постанові Верховного Суду від 17 серпня 2022 року по справі №922/854/21.
Обставини непереборної сили засвідчуються сертифікатом Торгово-промислової палати України. Проте, Листом від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата засвідчила форс-мажорні обставини - військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою запровадження воєнного стану, та підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору.
Поряд з тим, існування Листа Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 не є звільненням від виконання зобов'язань за договором (сплати штрафних санкцій) під час воєнного стану. Втім, це може бути підставою від звільнення, якщо сторона за Договором доведе, що виключно внаслідок агресії сусідньої держави неможливо було виконати свої зобов'язання.
Однак головне, це те що, наявність форс-мажорних обставин це не амністія, а лише відстрочка від виконання зобов'язання без штрафних санкцій і у разі фактичного доведення цих обставин.
Порядок засвідчення форс-мажорних обставин встановлюється регламентом засвідчення ТПП України та регіональними ТПП форс-мажорних обставин.
Відповідно до регламенту форс-мажорні обставини засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб щодо кожного окремого договору, зобов'язання, контракту, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тягар доказування форс-мажорних обставин покладено на заявника, а посилання на лист не буде визнано таким.
Тож сторона, що посилається на форс-мажорні обставини, повинна надати докази за чотирма складовими події «форс-мажору»: подія (форс-мажорна обставина); непередбачуваність обставин; причинно-наслідковий зв'язок між обставиною (подією) і неможливістю виконання стороною своїх конкретних зобов'язань; неможливість виконання і альтернативного виконання.
Колегія суддів зважаючи на доводи апеляційної скарги зазначає, що воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти.
Відтак, колегія суддів, зважаючи на посилання апелянта на існування обставин непереборної сили зауважує, що підтвердженням настання обставин непереборної сили є виключно офіційне підтвердження таких обставин Торгово-промисловою палатою України.
В той же час, листом від 28 лютого 2022 року Торгово-промислова палата України засвідчила лише форс-мажорні обставини, зокрема, військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента від 28 лютого 2022 року № 64/2022 «Про ведення воєнного стану».
Таким чином, вище вказаний довід відповідача, який викладений у апеляційній скарзі, є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Відтак, підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача на користь позивача 467 347, 10 грн. неустойки за користування майном, з огляду на їх обґрунтованість та не спростування відповідачем.
Таким чином, апеляційний господарський суд, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи учасників справи, дійшов висновку, що судом першої інстанції за результатами розгляду справи було прийнято законне та вмотивоване рішення, а скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.
6. Висновки за результатами апеляційного розгляду.
У апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість рішення суду першої інстанції.
Виходячи з положень статті 11 ГПК України, апеляційний суд виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відтак, застосовуючи наведену практику європейського суду, апеляційний суд вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши у рішенні суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, прийшла до висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування рішення суду.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду приходить до висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Фізичної особи підприємця Ейсмонта Віталія Станіславовича на рішення Господарського суду Житомирської області від 26.11.2024 р. у справі №906/736/24 - залишити без задоволення, рішення Господарського суду Житомирської області - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст.284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.
Справу №906/736/24 повернути Господарському суду Житомирської області.
Повний текст постанови складений "17" березня 2025 р.
Головуючий суддя Філіпова Т.Л.
Суддя Петухов М.Г.
Суддя Олексюк Г.Є.