ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
12 березня 2025 року Справа № 906/29/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Маціщук А.В. , суддя Бучинська Г.Б.
секретар судового засідання Черначук А.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Керівника Бердичівської окружної прокуратури на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 8 січня 2025 року у справі № 906/29/25 (суддя Тимошенко О.М.)
час та місце постановлення ухвали: 8 січня 2025 року; м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65
за позовом Керівника Бердичівської окружної прокуратури в інтересах держави
в особі Семенівської сільської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Ойл Груп"
про стягнення 1200630 грн 35 коп.
за участю представників сторін:
від Прокурора - Гіліс І.В.;
від Позивача та Відповідача - не з'явилися.
Прокурором пред'явлено позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Ойл Груп" (надалі - Відповідач) на користь Семенівської сільської ради (надалі - Позивач) 1200630 грн 35 коп. безпідставно збережених коштів орендної плати за користування земельною ділянкою за 2024 рік.
Позовні вимоги грунтуються на тому, що Позивачу належить нерухоме майно, яке знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 1820882400:03:000:0695, площею 3,7545 Га та що з моменту набуття права власності на нерухоме майно Відповідач користувався земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та оплати орендної плати, що є порушенням статті 125 Земельного кодексу України. Відповідно Прокурор пред'явив позов щодо стягнення з Відповідача боргу на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
До позовної заяви додано заяву про забезпечення позову, на підставі статті 137 частини 1 пункту 1 Господарського процесуального кодексу України, шляхом заборони суб'єктам державної реєстрації прав: виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районі у містах Києві та Севастополі державні адміністрації; акредитованим суб'єктам, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, нотаріусам проводити будь-які реєстраційні дії, в тому числі посвідчувати правочини, реєструвати право власності, перехід права власності, обтяження, інші речові права та вносити відповідні зміни до Державного реєстру речових прав па нерухоме майно стосовно об'єкта нерухомого майна: комплекс "Нафтобаза" (будівля прохідної А-1 загальною площею 39 кв.м, будівля склад) Г-І загальною площею 274.9 кв.м та будівля насосної Д-1 загальною площею 47,1 кв.м), що знаходиться за адресою: Житомирська область, Бердичівський район, с. Іванківці, комплекс будівель і споруд №7, будинок, 1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна : 1127968118208).
Заява грунтується на тому, що у разі вчинення Відповідачем правочинів по відчуженню вказаного майна третім особам, виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених прав та інтересів держави на стягнення коштів стане ніби-то неможливим.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 8 січня 2025 року в справі №906/29/25 відмовлено в задоволенні заяви Прокруора про забезпечення позову.
Місцевий господарський суд в оскаржуваній ухвалі зазначив, що розглядаючи заяву про забезпечення виконання рішення суду, суд має з урахуванням доказів, наданих Прокурором на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду. Місцевий господарський суд вважав, що наведені заявником підстави для забезпечення позову у даній справі є виключно припущеннями стосовно можливої поведінки Відповідача у вигляді відчуження майна та вчинення інших дій, що унеможливлять в подальшому виконання рішення суду, які не підтверджені жодними доказами. Здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника, суд в оскаржуваній ухвалі дійшов висновку, що заява Прокурора про забезпечення позову не містить обґрунтованих мотивів і посилань на докази, на підставі яких суд міг би дійти висновку щодо доцільності та необхідності вжиття таких заходів, у зв'язку із чим заява Прокурора про забезпечення позову є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Прокурор звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.
В своїй апеляційній скарзі Прокурор зауважує про те, ураховуючи ту обставину, що у разі вчинення Відповідачем правочинів щодо належного йому майна, може призвести до відчуження вказаного майна третім особам, а це своєю чергою може унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених прав та інтересів держави на стягнення коштів за користування земельною ділянкою. Крім того, Прокурор зазначає, що у разі відчуження спірного об'єкту чи внесення змін щодо характеристик об'єкту нерухомості, необхідно буде залучати до участі у справі співвідповідачів та змінювати позовні вимоги, що не є можливим на усіх стадіях судового розгляду позову чи перегляду рішення суду. Відповідні, дії унеможливлять з позиції апелянта захист прав та інтересів територіальної громади і держави за даним позовом прокурора та значно ускладнять його судовий розгляд.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 лютого 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Прокурора.
Через підсистему “Електронний суд» 17 лютого 2024 року від Відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу Прокурора, в якому Відповідач просив залишити оскаржувану ухвалу без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, вказавши при цьому, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів до забезпечення позову з урахуванням адекватності вимог заявника, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, ймовірності утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Позиція Прокурора не підтверджується жодними належними та допустимими доказами. При цьому заходи забезпечення позову не пов'язані із предметом позову взагалі.
Ухвалою апеляційного господарського суду від 26 лютого 2025 року в справі №906/29/25 проведення підготовчих дій закінчено. Розгляд апеляційної скарги призначено на 12 березня 2025 року об 14:00 год.
В судове засідання від 12 березня 2025 року Позивач та Відповідач не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.
В той же час, згідно частин 1-4 статті 120 ГПК України, суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою; суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою; виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень; ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи.
Зі змісту ухвали від 26 лютого 2025 року вбачається, що суд в пункті 3 такої ухвали повідомив сторін про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд апеляційної інстанції констатує, що в силу дії статті 273 ГПК України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції розглядається протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
Відтак суд констатує, що на даний момент даний строк не є продовженим.
Разом з тим, суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, що по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.
З огляду на все вищезазначене, колегія апеляційного господарського суду вбачає за можливе розглядати дану апеляційну скаргу без участі представників Позивача та Відповідача за наявними в матеріалах справи доказами.
В судовому засіданні від 12 березня 2025 року, Прокурор підтримав доводи, наведені ним в апеляційній скарзі та просив ухвалу місцевого господарського суду скасувати і прийняти нове рішення, яким задоволити заяву Прокурора про забезпечення позову та вжити заходів забезпечення позову, наведені в заяві. Також, Прокурор вказав, що у разі вчинення Відповідачем правочинів щодо належного йому майна, може призвести до відчуження вказаного майна третім особам, а це своєю чергою на переконання Прокурора може унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених прав та інтересів держави на стягнення коштів за користування земельною ділянкою. Крім того, у разі відчуження спірного об'єкту чи внесення змін щодо характеристик об'єкту нерухомості, на думку Прокурора, необхідно буде залучати до участі у справі співвідповідачів та змінювати позовні вимоги, що не є можливим на усіх стадіях судового розгляду позову чи перегляду рішення суду.
Заслухавши пояснення Прокурора, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржувану ухвалу залишити без змін. При цьому колегія виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи Прокурор покликається на те, що Відповідачу на праві приватної власності належить об'єкт нерухомого майна: комплекс “Нафтобаза» (будівля прохідної А-1 загальною площею 39 кв.м, будівля складу Г-1 загальною площею 274,9 кв.м та будівля насосної Д-1 загальною площею 47,1 кв.м.), що знаходиться за адресою: Житомирська область, Бердичівський район, с. Іванківці, комплекс будівель і споруд №7, будинок, 1 (підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно), який розташований на земельній ділянці площею 3,7545 Га, кадастровий номер 1820882400:03:000:0695. На переконання Прокурора у разі вчинення Відповідачем правочинів щодо належного йому майна, це може призвести до відчуження вказаного майна третім особам, що в свою чергу може унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених прав та інтересів держави на стягнення коштів за користування земельною ділянкою площею 3,7545 Га (кадастровий номер 1820882400:03:000:0695) за період з 1 січня 2024 року по 30 листопада 2024 року (включно) в сумі 1200630 грн 35 коп.. Крім того, за позицією апелянта, у разі відчуження спірного об'єкту чи внесення змін щодо характеристик об'єкту нерухомості, необхідно буде залучати до участі у справі співвідповідачів та змінювати позовні вимоги, що не є можливим на усіх стадіях судового розгляду позову чи перегляду рішення суду.
За вказаних обставин Прокурор, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції просить вжити заходів забезпечення позову.
Колегія констатує, що статтею 136 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У відповідності до частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.
Частинами першою, третьою статті 138 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що заява про забезпечення позову подається: до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
При цьому, в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Вказана правова позиція викладена також і в постанові Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року в справі №910/1040/18, а також в постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 9 листопада 2018 року в справі № 915/508/18.
В силу дії статті 145 Господарського процесуального кодексу України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. Клопотання про скасування заходів забезпечення позову розглядається в судовому засіданні не пізніше п'яти днів з дня надходження його до суду. За результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, постановляється ухвала.
Господарський суд не повинен скасовувати вжиті заходи забезпечення, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпеченняпозову перешкоджає належному виконанню судового рішення.
При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
З матеріалів оскарження ухвали вбачається, що спір між сторонами виник у зв'язку з тим, що з моменту набуття права власності на нерухоме майно Відповідач фактично користувався земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та повної сплати орендної плати. Згідно розрахунку боргу з платежу “Орендна плата з фізичних осіб» по Відповідачу за період з 1 січня 2024 року по 30 листопада 2024 року (включно) усього нараховано 1879247 грн 32 коп., добровільно сплачено 522013 грн 10 коп., сума боргу становить -1200630 грн 35 коп..
Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Оскільки Прокурр в особі Позивача звернувся до суду з позовними вимогами майнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
При цьому в таких майнових спорах досліджується, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Звертаючись із заявою про забезпечення позову, Прокурор обґрунтовує її, тим, що у разі вчинення Відповідачем правочинів щодо належного йому майна, це ніби-то може призвести до відчуження вказаного майна третім особам, що в свою чергу може унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених прав та інтересів держави на стягнення коштів за користування земельною ділянкою площею 3,7545 Га (кадастровий номер 1820882400:03:000:0695) за період з 1 січня 2024 року по 30 листопада 2024 року (включно) в сумі 1200630 грн 35 коп..
В той же час, колегія суддів констатує, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтвердження доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
При цьому, Прокурор залишає поза увагою ту обставину, що ним не подано доказів відсутності у Відповідача грошових коштів на рахунках чи будь-якого іншого майна, що у сукупності могло б опосередковано давати підстави вважати, що в разі прийняття рішення щодо задоволення позову в сукупності з фактом відсутності (тривалий час) у боржника будь-яких коштів на рахунках, а також (за існування вищевказаної обставини) з доказом відсутності іншого майна за рахунок котрого може бути погашено такий борг можливе існування обставин, що таку заборгованість може бути відшкодовано виключно за рахунок майна, що вказується в забезпеченні. Проте, з огляду на те, що в даній справі розглядається саме питання стягнення коштів (а не спір щодо права власності на відповідне майно), питання такого забезпечення крім вищезазначеного потребувало б і доведення факту вчинення Відповідачем будь-яких дій щодо такого відчуження та як правильно вказав суд першої інстанції - не може грунтуватися на припущеннях.
Окрім того, навіть у разі гіпотетичного відчуження даного нерухомого майна, Прокурор залишає поза увагою те, що ним не спростовано факту існування у Відповідача інших джерел доходу (зважаючи на те, що він є діючою юридичною особою, котра здійснює господарську діяльність), що не дає підстав зазначати про неможливість навіть утруднення такого (можливого) судового рішення. Також суд звертає увагу Прокурора на те, що задоволення чи незадволення позову ніяким чином не залежить від продажу майна в момент розгляду даної справи та не може бути підставою для залучення інших співвідповідачів у разі продажу майна, адже, період за який стягуються кошти передує даті звернення Прокурора до суду і у вказаний період особою боржником (за позицією позову) був саме Відповідач і подальша зміна власника жодним чином не змінить особу, котра має сплатити відповідні кошти (у разі задоволення позову судом). Інакше можливо було б лише у випадку, якщо б Відповідач здійснив продаж спірного майна у минулому (в період, за котрий Прокурор просить стягнути кошти). В той же час, у разі існування таких обставин це б вказувало також на абсурдність забезпечення позову в тому вигляді, котрий зазначено у відповідній заяві Прокурора.
Відтак, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.
Колегія суддів констатує, що вжиття заходів забезпечення позову має бути спрямоване на реальне вчинення таких дій, з метою усунення порушень прав позивача, за захистом яких він звернувся з позовом до суду, які виникли саме після подання такого позову, яким відповідає зазначений в заяві вид забезпечення позов, з метою уникнення утруднення в майбутньому виконання судового рішення.
Однак, в даному випадку, предметом позовних вимог є майнові вимоги про стягнення коштів, що в призмі усього описаного вище в даній постанові вказує на неможливість вчинення відповідного забезпечення.
В той же час, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частини третя статті 13 ГПК України).
Водночас суд апеляційної інстанції зауважує, що накладення арешту на майно зазвичай має стосуватися саме майна, яке належить до предмета спору.
Встановивши зазначені обставини, колегія суду виснує, що заходи забезпечення позову, обрані Прокурором, не є співмірними, доведеним та адекватними, тобто не відповідають заявленим позовним вимогам та не призведуть до досягнення тієї цілі яку наслідує Прокурор подаючи заяву про забезпечення позову, на забезпечення яких просить їх вжити. Крім того, заявником не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в майбутньому, або позбавить заявника можливості ефективно захистити його порушені чи оспорювані права та інтереси, за захистом яких він звернувся до суду. А відтак, колегія суду прийшла до висновку про відмову у задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову.
Дане судове рішення в цій частині й було прийняте місцевим господарським судом.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що ухвалу Господарського суду Житомирської області від 8 січня 2025 року в справі №906/29/25 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу Прокурора без задоволення.
Керуючись статтями 129, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу керівника Бердичівської окружної прокуратури на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 8 січня 2025 року у справі № 906/29/25 - залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду Житомирської області від 8 січня 2025 року у справі № 906/29/25 - залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
5. Матеріали оскарження ухвали по справі №906/29/25 повернути Господарському суду Житомирської області.
Повний текст постанови виготовлено 17 березня 2025 року.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Маціщук А.В.
Суддя Бучинська Г.Б.