вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"14" березня 2025 р. Справа№ 910/8529/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Скрипки І.М.
Козир Т.П.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України»
на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2024
у справі № 910/8529/24 (суддя О.В. Котков)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України»
до Пенсійного фонду України
про стягнення грошових коштів, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (далі - Товариство, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва про стягнення з Пенсійного фонду України (далі - ПФУ) як правонаступника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області заборгованості у розмірі 7 899,15 грн, з них: основний борг - 6 227,28 грн, пеня - 1 331,79 грн, 3% річних - 171,29 грн та інфляційні втрати - 168,79 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем обов'язку з оплати спожитого природного газу, поставленого позивачем, як постачальником останньої надії, у період з 01.04.2023 по 02.04.2023 у обсязі 0,19800 тис. куб. м на суму 6 227,28 грн. Поряд з цим, у зв'язку з неналежним виконанням Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області грошових зобов'язань з оплати спожитого природного газу відповідач має сплатити пеню у розмірі - 1 331,79 грн, 3% річних - 171,29 грн та інфляційні втрати - 168,79 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 у справі №910/8529/24 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Ухвалюючи рішення, суд виходив з того, що правонаступником Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області (ідентифікаційний код 41312751) стало Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (ідентифікаційний код 14035769), яке набуло на праві оперативного управління усе майно та права припиненої юридичної особи, а відтак і її обов'язки. Таким чином, у зобов'язанні з постачання позивачем як постачальником "останньої надії" у квітні 2023 року природного газу останнє набуло прав та обов'язків за договором, укладеним із ТОВ "ГК "Нафтогаз України", а тому саме у Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, а не у Пенсійного фонду України існує прострочена заборгованість перед позивачем у розмірі 6 227,28 грн з оплати поставленого у квітні 2023 року природного газу.
Оскільки вибір відповідача, предмета та підстав позову є правом позивача, і останній не скористався та не заявив до початку першого судового засідання клопотання про заміну первісного відповідача належним, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, заявлених до неналежного відповідача.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, вказуючи що рішення судом прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та з_порушенням норм процесуального права, в основу рішення покладені недоведені обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.
В апеляційній скарзі ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» наголошує, що згідно з витягом з ЄДРЮОФОПГФ Пенсійний фонд України є правонаступником Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Тернопільській області, отже у правовідносинах, що склалися, відбулася реорганізація шляхом приєднання на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 №1442, якою і було визначено перехід прав та обов'язків від припиненої юридичної особи до відповідача у справі, втім, судом вказану постанову Кабінету Міністрів України було проігноровано.
За твердженням скаржника, судом не було дотримано вимог ст.76 ГПК України щодо належності та допустимості доказів, на підставі яких встановлюються обставини, які входять в предмет доказування. Оскаржуване рішення ґрунтується, серед іншого, на копії наказу Пенсійного фонду України №67 від 28.04.2023, замість постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2022 р. №1442, що є загальнодоступним нормативно-правовим актом центрального органу виконавчої влади.
Як зазначає скаржник, наслідки залишення оскаржуваного рішення в силі будуть такими, що об'єм природного газу, спожитий споживачем не буде сплачено відповідачем, адже звернення із позовною заявою до Пенсійного фонду України в Тернопільській області про стягнення боргу за спожитий природний газ не вбачається можливим, оскільки всі права та обов'язки перейшли до Пенсійного фонду України на підставі вищезгаданої постанови Кабінету Міністрів України № 1442, про що здійснено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.10.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Скрипки І.М., Козир Т.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/8529/24, відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 у справі № 910/8529/24 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.
14.10.2024 матеріали справи № 910/8529/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.
Згідно з частиною 10 статті 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до вимог статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи нижчевикладене.
На Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 04.07.2017 № 880 покладено обов'язки здійснення ліцензійного постачання природного газу на території України.
За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 917-р від 22.07.2020 ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» визначено постачальником "останньої надії" на ринку природного газу.
Відповідно до п. 26 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу" постачальник "останньої надії" - визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу.
26.10.2021 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 25.10.2021 № 1102 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 809 і від 09.12.2020 № 1236".
Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, у зв'язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником оператором газотранспортної системи за участю операторів газорозподільних систем обсяги природного газу, спожиті Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області у квітні 2023 року (з 01.04.2023 по 02.04.2023) автоматично включені до портфеля постачальника "останньої надії" - Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України».
Відповідно, спожитий природний газ віднесений до обсягів, поставлених позивачем.
Факт включення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області до реєстру споживачів постачальника «останньої надії» та віднесення газу, спожитого відповідачем, до портфеля постачальника «останньої надії» з наведених вище підстав підтверджується: (1) листом оператора ГТС № ТОВВИХ-24-4263 від 18.03.2024 та інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56XS000158OKV00B; (2) інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» від оператора ГРМ (форма № 10); (3) відомостями з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача з ЕІС-кодом 56XS000158OKV00B (надається у вигляді принтскрину з особового кабінету позивача на інформаційній платформі Оператора ГТС) (а.с.21).
Посилаючись на пункт 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2496 від 30.09.2015, позивач зазначає, що договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" укладається у випадках, передбачених пунктом 3 розділу VI, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника "останньої надії" та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.
Договір постачання природного газу постачальником останньої надії не потребує двостороннього підписання.
Такий договір вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника останньої надії відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
Позивач стверджує, що у квітні 2023 року (з 01.04.2023 по 02.04.2023) ним було поставлено Управлінню виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області природний газ в об'ємі 0,19800 тис.куб.м на суму 6 227,28 грн.
Для оплати вартості поставленого у квітні 2023 року природного газу ТОВ "ГК "Нафтогаз України" сформовано рахунок на оплату № 15714, який було надіслано Управлінню виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області засобами поштового зв'язку 18.05.2024.
Оскільки вартість поставленого у квітні 2023 року природного газу Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області не була оплачена, ТОВ "ГК "Нафтогаз України" 24.11.2023 звернулось до останнього з письмовою вимогою № 119/4.1.3-48360-2023 від 23.11.2023 про сплату боргу в сумі 6 227,28 грн., однак така вимога залишилась без відповіді та задоволення.
Наведені вище обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення заборгованості у розмірі 6 227,28 грн, а також пені у розмірі 1 331,79 грн, 3% річних у розмірі 171,29 грн та інфляційних втрат у розмірі 168,79 грн, які обґрунтовані неналежним виконанням з боку споживача - Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області грошових зобов'язань з оплати спожитого природного газу.
Враховуючи межі перегляду справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги вважає помилковими та безпідставними з огляду на нижчевикладене.
За приписами частини 1 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
При реорганізації юридичної особи відбувається універсальне правонаступництво. При універсальному правонаступництві все майно особи як сукупність прав та обов'язків, які їй належать, переходить до правонаступника чи правонаступників, при цьому в цій сукупності переходять усі окремі права та обов'язки, які належали на момент правонаступництва правопопереднику незалежно від їх виявлення на той момент. Ухвалюючи рішення про реорганізацію, уповноважений орган юридичної особи спрямовує свою волю на передачу не окремого майна, прав або обов'язків, а усієї їх сукупності (правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 року у справі № 910/5953/17).
Якщо правонаступниками юридичної особи є декілька юридичних осіб і точно визначити правонаступника щодо конкретних обов'язків юридичної особи, що припинилася, неможливо, юридичні особи - правонаступники несуть солідарну відповідальність перед кредиторами юридичної особи, що припинилася. Учасники (засновники) припиненої юридичної особи, які відповідно до закону або установчих документів відповідали за її зобов'язаннями, відповідають за зобов'язаннями правонаступників, що виникли до моменту припинення юридичної особи, у такому самому обсязі, якщо більший обсяг відповідальності учасників (засновників) за зобов'язаннями правонаступників не встановлено законом або їх установчими документами (ч. 6 статті 107 ЦК України).
У даній справі позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" заявлені до Пенсійного фонду України.
Кабінет Міністрів своєю постановою від 27.12.2022 №1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» постановив припинити з 1 січня 2023 року, реорганізувавши шляхом приєднання до Пенсійного фонду України Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області.
Частиною другою Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено припинити Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.
Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 № 1442, зокрема, установлено, що строк заявлення кредиторами вимог до Фонду соціального страхування України (далі - Фонд) та управлінь виконавчої дирекції Фонду становить два місяці з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на підставі передавального акта від 27.04.2023, внаслідок реорганізації шляхом приєднання до Пенсійного фонду України, правонаступником усіх прав та обов'язків Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області став Пенсійний фонд України.
У відповідності до ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» - державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області припинено 27.04.2023 у зв'язку із приєднанням до Пенсійного фонду України (запис № 1006461 1200 29010799).
Як убачається з вищевказаного Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Пенсійний фонд України є правонаступником Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у даних правовідносинах відбулась реорганізація шляхом приєднання припиненої юридичної особи до відповідача у справі - Пенсійного фонду України на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 № 1442.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що відповідно до п.7 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 № 280, Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Згідно із п.1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 21.12.2022 №28-2), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за №40/26485, Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі є територіальними органами Пенсійного фонду України.
Головні управління Фонду підпорядковуються Фонду та разом з управліннями Фонду в районах, містах, районах у містах, а також об'єднаними управліннями утворюють систему територіальних органів Фонду.
Відповідно до п.12 Положення №28-2, управління є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс та кошторис видатків, рахунки в органах Казначейства та уповноважених банках, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.
Вирішуючи спір, місцевий господарський суд підставно врахував та надав належну оцінку наказу Пенсійного фонду України від 28.04.2023 №67, яким відповідач закріпив майно, передане Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області за передавальним актом від 27.04.2023, на праві оперативного управління за Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області та наказав, зокрема, забезпечити взяття на баланс та збереження майна, у тому числі шляхом укладення та/або виконання раніше укладених Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області правочинів, необхідних для його охорони, обслуговування, отримання комунальних послуг тощо, а також здійснення видатків, зокрема зі сплати податків, зборів, інших платежів, пов'язаних з утриманням майна.
Таким чином, обов'язок щодо виконання раніше укладених Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області правочинів (договорів) Пенсійним фондом України покладений саме на Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, адже вказаним управлінням, в результаті фактичного правонаступництва, на підставі вищевказаного наказу відповідача, за передавальним актом від 27.04.2023, набуто на праві оперативного управління майно та права припиненого Управління, а відтак і обов'язки останнього.
Отже, у зобов'язанні з постачання позивачем як постачальником "останньої надії" у квітні 2023 року природного газу відбулась заміна сторони споживача - з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області на Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, яке набуло прав та обов'язків за договором, укладеним із ТОВ "ГК "Нафтогаз України".
Враховуючи встановлене місцевим господарським судом, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про те, що саме Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області є правонаступником прав та обов'язків Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області у спірних правовідносинах з ТОВ "ГК "Нафтогаз України", і саме у Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області існує прострочена заборгованість перед позивачем у розмірі 6227,28 грн. з оплати поставленого у квітні 2023 року природного газу.
Також судова колегія визнає безпідставними доводи скаржника про ненадання судом першої інстанції належної оцінки відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно правонаступництва відповідача та про ігнорування судом постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 №1442, оскільки такі спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Разом з тим, частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України та статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність відповідного суб'єктивного права (охоронюваного законом інтересу) у позивача та його порушення (невизнання або оспорювання) з боку саме відповідача. На позивача покладений обов'язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються саме відповідачем, а тому потребують захисту.
Встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист якого подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення відповідачем і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.
У відповідності до частин 2, 3 статті 45 ГПК України, позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, а відповідачами, у свою чергу, - особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Відповідачем вважається особа, яка залучається до участі у справі за вказівкою позивача, внаслідок припущення, що вона порушила чи оспорює права позивача. Зазвичай відповідачем є особа, яка знаходиться з позивачем у матеріальних правовідносинах.
З системного аналізу статті 45 ГПК України слідує, що набуття особою процесуального статусу відповідача закон пов'язує не з дійсною наявністю матеріальних правовідносин сторін, а лише з фактом пред'явлення позову до особи. Аналогічну правову позицію викладено у постанові від 22.05.2014 року Вищого господарського суду України у справі № 910/5899/13.
Визначення відповідача чи відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.
Натомість установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справах № 570/3439/16-ц та № 372/51/16-ц).
Відповідно до ч. 1 статті 48 ГПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача.
Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (ч. 2 статті 48 ГПК України).
Отже, порядок заміни первісного відповідача належним відповідачем визначено імперативно, при цьому судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні слушно зауважено, що позивач відповідного клопотання про заміну відповідача на Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, не подавав.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України, а за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Тобто, визначення відповідача, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного та вмотивованого висновку про те, що позов у даній справі пред'явлено до особи - Пенсійного фонду України, який не порушував прав позивача, тобто до неналежного відповідача, що є підставою для відмови у позові.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи усі фактичні обставини справи, встановлені місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, а також доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 у справі №910/8529/24 відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доказів і доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України», очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
У відповідності до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України».
Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 у справі №910/8529/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 у справі №910/8529/24 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/8529/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді І.М. Скрипка
Т.П. Козир