вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"17" березня 2025 р. Справа№ 910/8801/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Шапрана В.В.
Буравльова С.І.
секретар судового засідання - Король Д.А.
учасники справи:
від позивача :
від відповідача :
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи підприємця Іванової Алли Владиславівни
на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2024 (повний текст рішення складено та підписано 20.12.2024)
у справі № 910/8801/24 (суддя Павленко Є.В.)
за позовом Фізичної особи підприємця Іванової Алли Владиславівни,
до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк",
про визнання недійсним одностороннього правочину
У липні 2024 року фізична особа - підприємець Іванова Алла Владиславівна звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", у якому просила суд визнати недійсною односторонню відмову, правочин, вчинений відповідачем щодо розірвання договору банківського рахунку від 16 травня 2007 року № kg22jc.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що отримав від відповідача лист від 08.09.2023 про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку. Внаслідок прийнятого Банком рішення було достроково за ініціативою Банку розірвано укладені договори банківського обслуговування/депозитні (вкладні) договори та договори з метою отримання інших банківських послуг (продуктів), що не передбачають відкриття поточних рахунків, заблоковано доступ позивача до системи для дистанційного керування банківськими рахунками Приват24, накладено арешти на рахунки позивача та заблоковано грошові кошти на рахунках позивача як фізичної особи. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2024 у справі № 910/8801/24 в позові Фізичної особи підприємця Іванової Алли Владиславівни до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", про визнання недійсним одностороннього правочину відмовлено повністю.
Не погодившись з винесеним рішенням, Фізична особа підприємець Іванова Алла Владиславівна подала апеляційну скаргу, у якій просила суд скасувати рішення суду першої інстанції повністю та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що на думку апелянта, місцевим господарським судом необґрунтовано було відмовлено у задоволенні позову. За твердженням апелянта, суд першої інстанції не розглянув позовні вимоги позивача належним чином, не прийняв рішення по суті позову. Також апелянт стверджує, що в справі з самого початку існує недобросовісна поведінка відповідача - державний банк, який має бути взірцем дотримання законодавства, прозорості та дбайливого ставлення до людей, з першого листування відповів позивачу в грубій формі. Ну думку апелянта, суд мав прийняти рішення тільки на основі доказів, наданих сторонами, виходячи зі змагальності сторін, а не виходити за межі свої повноважень судді, зазначаючи як підставу для відмови в розгляді позову обставини, які ніколи в спорі сторонами не зазначались. Апелянт стверджує, що рішення суду 1-ї інстанції є помилковим, а позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи підприємця Іванової Алли Владиславівни, розгляд апеляційної скарги призначено на 26.02.2025.
Відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечував, стверджуючи про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Просив суд рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
У судовому засіданні 26.02.2025 судом було оголошено перерву до 05.03.2025. У судовому засіданні 05.03.2025 колегія суддів ухвалила, що оголошення постанови відбудеться 12.03.2025.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що 16.05.2017 року між позивачем та відповідачем було укладено договір банківського рахунка № kg22jc, за умовами якого останній зобов'язався відкрити клієнту поточний рахунок у національній та іноземній валюті (у тому числі картковий та інші рахунки зі спеціальним режимом використання), здійснювати його розрахункове й касове обслуговування відповідно до чинного законодавства України, нормативних актів НБУ та умов цього правочину.
Даний договір підписаний уповноваженою особою Банку та Підприємцем, а також скріплений печатками вказаних суб'єктів господарювання.
За договором банківського рахунка Банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнту, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження останнього про перерахування й видачу відповідних сум з рахунку та здійснювати інші операції за рахунком (рахунками) у порядку та на умовах, передбачених цим договором. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Якість послуг повинна відповідати законодавству України, нормативним актам НБУ, які регулюють розрахункові правовідносини (пункти 1.2.- 1.4. вказаного правочину).
Відповідно до пунктів 2.1.1., 2.1.3., 2.1.6. договору Банк зобов'язався, зокрема: здійснювати обслуговування рахунків клієнта відповідно до умов цієї угоди та чинного законодавства; здійснювати для клієнта операції, які передбачені для рахунків цього виду законом, банківськими правилами та цим правочином; приймати та виконувати розрахункові документи відповідно до чинного законодавстві та виключно в межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта, якщо інше не встановлено іншими договорами між Банком і клієнтом.
Відповідно до пунктів 2.2.1., 2.2.6. вказаного правочину Підприємець зобов'язався: виконувати вимоги чинних інструкцій, правил, інших нормативних актів НБУ з питань здійснення розрахункових, касових та інших передбачених чинним законодавством операцій; надавати Банку необхідні документи, відомості та інші дані з метою виконання вимог законодавства, що регулюють відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, для складання встановленої нормативними актами НБУ звітності Банку та для здійснення ним функцій агента валютного контролю.
Пунктами 3.2.2., 3.2.11.- 3.2.13. передбачено, що Банк має право: відмовити клієнту (мотивовано, з посиланням на підстави, передбачені чинним законодавством України) у здійсненні розрахункових і касових операцій у разі оформлення документів з порушенням вимог чинного законодавства та нормативних актів НБУ, або відмови клієнта в наданні документів та відомостей, необхідних для здійснення ідентифікації останнього згідно з чинним законодавством, визначення суті його діяльності та фінансового стану, або у разі встановлення, що ця фінансова операція може мати відношення або призначатися для фінансування терористичної діяльності, а також в інших випадках, встановлених законодавством; з метою перевірки наявної інформації про фінансову операцію клієнта, за рішенням відповідальної особи Банку, призупинити операції за рахунком (рахунками) клієнта у межах термінів, встановлених чинним законодавством України; здійснювати інший контроль, не передбаченими цим договором та додатками до нього, згідно з чинним законодавством; у разі невиконання або порушення клієнтом умов цього договору, а також в інших передбачених чинним законодавством випадках вимагати розірвання або відмовитися від договору банківського рахунка і закрити поточний та інші рахунки клієнта.
Договір може бути розірваний за згодою сторін у випадку закриття всіх відкритих за ним рахунків або у випадках, передбачених законодавством або цією угодою. Банк має право в установленому законодавством порядку вимагати розірвання договору та закрити рахунок (рахунки) у випадках, визначених чинним законодавства. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі порушення цього правочину другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або чинним законодавством (пункти 6.2., 6.4. договору).
Цей договір укладений на невизначений строк, набуває чинності з дня його підписання обома сторонами і припиняє свою дію відповідно до умов цього договору та чинного законодавства (пункт 6.1. вказаного правочину).
Судом встановлено, що листом від 07.08.2023 №№20.1.0.0.0/7- 230807/40922 банком було направлено Івановій А.В. запит щодо надання додаткової інформації. У даному листі було запропоновано наступне: "Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - Банк) висловлює Вам свою повагу та інформує, що пунктами 4 та 5 частини другої статті 8 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" № 361-ІХ від 06.12.2019 (далі - Закон про ПВК/ФТ) та Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 19.05.2020 № 65 зобов'язано Банк на постійній основі здійснювати заходи належної перевірки, зокрема, шляхом моніторингу ділових відносин та фінансових операцій клієнта, що здійснюються у процесі таких відносин, щодо відповідності таких фінансових операцій наявній у Банка інформації про клієнта, його діяльність. Відповідно до частини шостої статті 11 Закону про ПВК/ФТ Банк наділений правом витребовувати та вивчати документи (інформацію) щодо фінансових операцій клієнтів та відомостей про їх учасників, про джерела коштів, пов'язаних з фінансовими операціями та інше. Банк дуже вдячний Вам за довіру та готовий до подальшої співпраці та взаємодії за умови, що Вами буде надано інформацію та документи, на підставі яких здійснювались операції за період з 30.06.2023 по рахунках/карткам відкритим на Ваше ім'я, зокрема: Просимо Вас надати повні ідентифікаційні дані, ПІБ, дату народження, ІПН, та громадянство учасника за фінансовою операцією ОСОБА_2 . Вищезазначені документи (належним чином засвідчені), мають бути надані до Банку протягом 10 робочих днів від дня надсилання цього повідомлення. Положенням частини 6 статті 11 Закону України про ПВК/ФТ передбачено, що Банк має право витребувати, а клієнт, представник клієнта зобов'язані подати інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для здійснення належної перевірки, зокрема, для ідентифікації, верифікації, моніторингу ділових відносин та фінансових операцій клієнта, що здійснюються у процесі таких відносин, щодо відповідності таких фінансових операцій наявній у суб'єкта первинного фінансового моніторингу інформації про клієнта, його діяльність та ризик (у тому числі, в разі необхідності, про джерело коштів, пов'язаних з фінансовими операціями (вивчення клієнта), актуалізації/уточнення даних та інформації про клієнта, а також для виконання таким суб'єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення. Застереження: ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей/ неможливість здійснення ідентифікації та/або верифікації, встановлення клієнту неприйнятно високого ризику/ подання клієнтом чи його представником недостовірної інформації або подання інформації з метою введення в оману Банк є підставою для відмови Вам в обслуговуванні, у тому числі шляхом розірвання ділових відносин відповідно до частини першої статті 15 Закону про ПВК/ ФТ».
Повідомленням від 08.09.2023 року № 20.1.0.0.0/7-230908/239 Банк проінформував Іванову А.В. про прийняте 07.09.2023 року рішення про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору у зв'язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику/ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей/неможливістю здійснення ідентифікації та/або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників/подання недостовірної інформації/подання інформації з метою введення в оману Банку. Внаслідок прийнятого рішення про відмову від підтримання ділових відносин та обслуговування достроково за ініціативою Банку розриваються укладені договори банківського обслуговування/депозитні (вкладні) договори без перерахунку процентів на вклад (депозит) та договори, укладені з метою отримання інших банківських послуг (продуктів), що не передбачають відкриття поточних рахунків (крім кредитних договорів), та закриваються поточні/депозитні та інші рахунки після здійснення завершальних операцій за цими рахунками.
У даному повідомленні проінформовано Іванову А.В. також про те, що, починаючи з дати прийняття Рішення про відмову, буде відмовлено в проведенні фінансових операцій за всіма відкритими Банком рахунками/обслуговуванні за іншими продуктами Банку.
Для перерахування залишку коштів на рахунок, відкритий в іншому банку, у строк до 30 днів від дня надсилання цього повідомлення про відмову, Івановій А.В. чи її представнику необхідно звернутись до будь-якого відділення Банку, маючи при собі документи за наведеним переліком, з попередженням про те, що Банк, після спливу 30 днів від дати відправлення повідомлення про відмову, здійснює договірне списання коштів з рахунків клієнта для погашення заборгованості (ей)/невиконаних зобов'язань (в тому числі кредитних), що підлягають сплаті Банку за укладеними договорами банківських послуг, у розмірах, визначених цими договорами, а залишок коштів на рахунках перераховує на окремий аналітичний балансовий рахунок для подальшого обліку та повернення коштів під час звернення до банку.
Після здійснення завершальних операцій поточний рахунок закривається, договір банківського обслуговування вважається розірваним.
Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні дійшов висновку про те, що відмова Банку від підтримання ділових відносин з позивачем шляхом розірвання договору банківського вкладу і закриття рахунків була реалізована шляхом прийняття відповідачем рішення від 7 вересня 2023 року № Е.17.U.0.0/4-7671423, і це рішення не оскаржувалося у встановленому законом порядку позивачем, доводи останнього про незаконність дій Банку є необґрунтованими. Суд виснував, що позивачем не доведено жодними належними та допустимими доказами порушення його прав чи законних інтересів спірним повідомленням Банку, і останнє не є правочином у розумінні приписів чинного законодавства України, у зв'язку із чим суд дійшов висновку про те, що позов Підприємця є необґрунтованим, а відтак, не підлягає задоволенню.
Колегія суддів не погоджується зі вказаними мотивами, зробленими місцевим господарським судом при прийнятті рішення. При цьому суд керується таким.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Відповідно до статті 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні рахунки.
Згідно зі статтею 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.
28 квітня 2020 року набув чинності Закон України № 361-ІХ «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».
У відповідності до частини шостої статті 11 Закону № 361-ІХ суб'єкт первинного фінансового моніторингу має право витребувати, а клієнт, представник клієнта зобов'язані подати інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для здійснення належної перевірки, а також для виконання таким суб'єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії.
Згідно із частиною першою статті 12 Закону № 361-ІХ суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний здійснювати посилені заходи належної перевірки щодо клієнтів, ризик ділових відносин з якими (ризик фінансової операції без встановлення ділових відносин яких) є високим.
За змістом пункту 3 частини другої статті 1075 ЦК України банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.
Частиною першою статті 15 Закону № 361-ІХ суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей.
Відповідно до пунктів 2, 3 розділу ІІ «Критеріїв ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення» затверджених наказом Міністерства фінансів України від 8 липня 2017 року № 584 суб'єкт самостійно визначає та відображає у внутрішніх документах з питань фінансового моніторингу метод та порядок оцінки ризику з урахуванням вимог та рекомендацій, визначених суб'єктом державного фінансового моніторингу, що здійснює державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідного суб'єкта. Суб'єкт періодично переглядає власні критерії ризику, а також заходи з управління ризиками з метою їх актуалізації та врахування змін, які відбулися в діяльності самого суб'єкта та в законодавстві у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.
У пункті 1 розділу VІ Критеріїв передбачено, що критерії ризику для фінансових операцій, які можуть мати ризик легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення, визначені у додатку 2 до цих Критеріїв. Суб'єкт самостійно може визначати додаткові критерії ризику для фінансових операцій з урахуванням вимог та рекомендацій, визначених суб'єктом державного фінансового моніторингу, що здійснює державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідного суб'єкта. У разі виявлення суб'єктом фінансової операції, яка може мати ризик легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення, суб'єкт вживає всіх необхідних заходів для з'ясування, чи підлягає така фінансова операція внутрішньому фінансовому моніторингу. Суб'єкт самостійно визначає, які критерії ризику (крім критеріїв, передбачених Законом, нормативно-правовими актами відповідного суб'єкта державного фінансового моніторингу) використовуються ним під час встановлення ділових (договірних) відносин, а які - у процесі подальшого обслуговування клієнтів з урахуванням вимог та рекомендацій, визначених суб'єктом державного фінансового моніторингу, що здійснює державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідного суб'єкта.
Пункт 2 Додатку № 2 Критеріїв передбачає, що критерії ризику для фінансових операцій, які можуть мати ризик легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення для суб'єктів, крім банків, при наданні клієнту будь-яких послуг, зокрема, у випадках очевидної невідповідності вхідних/вихідних платежів дійсному призначенню платежу.
Правовий аналіз вказаних норм права вказує на те, що приписи Закону № 361-ІХ наділяють банк правом відмовитися в односторонньому порядку від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, в тому числі, шляхом розірвання договорів, до чого власне і відсилає пункт 3 частини другої статті 1075 ЦК України.
Відповідно до ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті. Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг. До банківських послуг, зокрема належить відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах. Згідно із ст. 341 Господарського кодексу України розрахункові операції банків спрямовані на забезпечення взаємних розрахунків між учасниками господарських відносин, а також інших розрахунків у фінансовій сфері. Установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування. Відносини між банком та клієнтом (володільцем банківського рахунка) щодо укладення договору банківського рахунка та здійснення операцій за рахунком клієнта урегульовано положеннями гл. 72 ЦК України.
Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Закон України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", як зазначено в його преамбулі, спрямований на захист прав та законних інтересів громадян, суспільства і держави, забезпечення національної безпеки шляхом визначення правового механізму запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (далі - запобігання та протидія).
Відповідно до п. 39 ст. 1 Закону № 361-ІХ неприйнятно високий ризик - максимально високий ризик, що не може бути прийнятий суб'єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу. Банки є суб'єктами первинного фінансового моніторингу, як встановлено п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону про фінансовий моніторинг.
Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону № 361-ІХ суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, враховуючи відповідні критерії ризику, зокрема, пов'язані з його клієнтами, географічним розташуванням держави реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, видом товарів та послуг, що клієнт отримує від суб'єкта первинного фінансового моніторингу, способом надання (отримання) послуг. Ризик-орієнтований підхід має бути пропорційний характеру та масштабу діяльності суб'єкта первинного фінансового моніторингу.
Згідно з ч. 3 ст. 7 Закону про № 361-ІХ критерії ризиків визначаються суб'єктом первинного фінансового моніторингу самостійно з урахуванням критеріїв ризиків, встановлених відповідно: Національним банком України - для суб'єктів первинного фінансового моніторингу, щодо яких Національний банк України відповідно до статті 18 цього Закону виконує функції державного регулювання і нагляду; центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, - для інших суб'єктів первинного фінансового моніторингу.
Частиною 6 ст. 7 Закону про № 361-ІХ передбачено, що суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у разі зокрема неможливості виконувати визначені цим Законом обов'язки або мінімізувати виявлені ризики, пов'язані з таким клієнтом або фінансовою операцією.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону про № 361-ІХ суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний в тому числі: 2) забезпечувати відповідно до вимог, встановлених відповідним суб'єктом державного фінансового моніторингу, належну організацію та проведення первинного фінансового моніторингу, що належним чином надасть можливість виявляти порогові та підозрілі фінансові операції (діяльність) незалежно від рівня ризику ділових відносин з клієнтом (проведення фінансових операцій без встановлення ділових відносин) та повідомляти про них спеціально уповноважений орган, а також запобігати використанню послуг та продуктів суб'єкта первинного фінансового моніторингу для проведення клієнтами фінансових операцій з протиправною метою; 3) забезпечувати функціонування належної системи управління ризиками, застосування у своїй діяльності ризик-орієнтовного підходу та вжиття належних заходів з метою мінімізації ризиків; 4) здійснювати належну перевірку нових клієнтів, а також існуючих клієнтів.
Відповідно до положень ст. 11 Закону № 361-ІХ на банки покладено обов'язок здійснювати належну перевірку клієнтів, в тому числі шляхом проведення ідентифікації та верифікації клієнтів відповідно до вимог законодавства України.
Згідно із ч. 3 ст. 12 Закону № 361-ІХ суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний, наскільки це можливо, проводити аналіз та вивчення підстав і цілей усіх фінансових операцій, що відповідають хоча б одній із таких ознак: є складними фінансовими операціями; є незвично великими фінансовими операціями; проведені у незвичний спосіб; не мають очевидної економічної чи законної мети.
Положеннями ч. 1 ст. 15 Закону № 361-ІХ передбачено, що суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей.
При цьому, згідно з п. 13 р. 1 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Національного банку України № 65 від Документ сформований в системі «Електронний суд» 30.08.2024 6 19.05.2020 (Положення), де-рискінг - явище, за якого СПФМ відмовляє у встановленні (підтриманні) ділових відносин з клієнтами з метою уникнення ризиків, а не управління ними. Відповідно до п. 1, 2 Додатку 1 до Положення Банк зобов'язаний здійснювати належну перевірку нових та наявних клієнтів у випадках, передбачених у статті 11 Закону № 361-ІХ . Заходи щодо ідентифікації та верифікації клієнта (представника клієнта) здійснюються банком у порядку, визначеному в додатку 2 до Положення. Пунктами 11 та 12 Додатку 1 до Положення передбачено, що Банк з урахуванням ризик-профілю клієнта на постійній основі проводить моніторинг ділових відносин та фінансових операцій клієнтів, що здійснюються у процесі таких відносин, щодо відповідності таких фінансових операцій наявній у банку інформації про клієнта, його діяльність та ризик (у тому числі, за потреби, про джерело коштів, пов'язаних із фінансовими операціями) у порядку, визначеному в додатку 1 до Положення. Якщо за результатами моніторингу ділових відносин клієнта банк виявляє підозрілі фінансові операції (діяльність), то банк за потреби вживає заходів щодо переоцінки рівня ризику таких ділових відносин з клієнтом та вживає ПЗНП у разі присвоєння високого рівня ризику.
Згідно з п. 1 Додатку 12 до Положення банк зобов'язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин / відмовити клієнту у відкритті рахунку (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку / відмовитися від проведення фінансової операції у випадках, передбачених частиною першою статті 15 Закону № 361-ІХ .
Частинами 1 та 3 ст. 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Окрім того, відповідно до п. 4 ст. 1075 ЦК України Банк може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити рахунок клієнта у разі наявності підстав, передбачених Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення". Залишок грошових коштів на рахунку клієнта повертається клієнту.
Таким чином, виходячи з аналізу норм Цивільного кодексу України у взаємозв'язку з нормами спеціального Закону та підзаконного акту про фінансовий моніторинг, вбачається, що банки наділені прямим обов'язком встановлення неприйнятно високого ризику ділових відносин стосовно клієнтів у разі зокрема неможливості виконувати визначені Законом обов'язки або мінімізувати виявлені ризики, пов'язані з таким клієнтом. Аналогічне стосується відмови від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка через встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику, яка також є обов'язковою для банків за Законом.
Водночас, законодавство про фінансовий моніторинг зобов'язує банки як суб'єктів фінансового моніторингу самостійно визначати ризики подальшого обслуговування клієнтів та уникати виявлених ризиків через застосування процедури де-рискінгу.
Відповідно до п. 21, 23 Положення рада банку визначає та затверджує загальні принципи банку щодо дотримання вимог законодавства України з питань ПВК/ФТ в окремому внутрішньому документі у вигляді політики (далі - політика банку з питань ПВК/ФТ). Банк, дотримуючись визначеної радою банку політики у сфері ПВК/ФТ, розробляє та затверджує внутрішні документи з метою виконання вимог законодавства України у сфері ПВК/ФТ, які повинні містити дієві ризик-орієнтовані процедури, порядки, достатні для належної організації та функціонування внутрішньобанківської системи ПВК/ФТ та проведення первинного фінансового моніторингу, функціонування належної системи управління ризиками ВК/ФТ.
З п.п. 8 п. 26 Положення слідує, що порядок дій стосовно відмови банку від встановлення (підтримання) ділових відносин / відкриття рахунку (обслуговування), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку / відмови від проведення фінансової операції у випадках, передбачених Законом про ПВК/ФТ встановлюється банком самостійно у внутрішніх документах із запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.
Колегія суддів відзначає, що відповідачем до місцевого господарського суду було додано копію Політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, затверджену рішенням Наглядової ради АТ КБ "ПриватБанк" протокол № 55/22 від 10.10.2022, реєстраційний номер: 2022/7333806, а також надано чинні на момент вчинення оскаржуваного правочину Положення про відмову від встановлення (підтримання) ділових відносин/проведення фінансової операції, затверджене рішенням Правління АТ КБ "ПриватБанк" протокол № 66 від 22.09.2022, реєстраційний номер: 2022/7333744 (далі - Положення про відмову), та Порядок відмови від підтримання ділових відносин та закриття рахунків клієнтів Банку, затверджений рішенням Правління АТ КБ "ПриватБанк" протокол № 23 від 18.05.2021, реєстраційний № 2021/6760383, які є окремими внутрішніми документами з питань фінансового моніторингу Відповідача.
Так, за змістом п. 4.4.2 Положення про відмову, у разі виявлення уповноваженим працівником (визначеним п.4.4.1 цього Положення про відмову) підстав для відмови, визначених п. 4.1 цього Положення про відмову (крім випадків ненадання клієнтом необхідних для здійснення НПК документів чи відомостей для здійснення актуалізації даних та інформації про клієнта), такий працівник у порядку, визначеному Технологічною картою/описом процесу ініціює за допомогою СА Банку відповідне повідомлення Відповідальному працівнику Банку (особі, уповноваженій Відповідальним працівником/уповноваженому працівнику НФМ). У випадках, не пов'язаних із використанням СА Банку таке повідомлення надається гілкою "Ризикова діяльність", службовими записками в ПриватДок або іншим способом, визначеним ВДФМ. Надання будь-якого повідомлення (ескалації) супроводжується інформацією щодо ідентифікаційних даних клієнта, які надають змогу забезпечити, у разі прийняття рішення про відмову, внесення інформації про нього у реєстр відмов та подальше надання повідомлення СУО із зазначенням всіх даних, визначених законодавством у сфері ПВК/ФТ Уповноважені працівники, які визначені п.4.4.1 цього Положення про відмову, складають обґрунтовані висновки про відмову у формі службових записок у ПриватДок (згідно спеціально затверджених шаблонів), адресатом яких є Відповідальний працівник Банку (або особа яка тимчасово виконує його обов'язки). У кожному випадку висновок складається з чітким зазначенням підстав відмови в підтриманні ділових відносин із клієнтом/ обслуговуванні клієнта шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини 15 статті Закону про ПВК/ФТ). Висновки за клієнтами, які мають групові ознаки (підстави) для відмови, можуть формуватись однією службовою запискою. У разі наявності випадків ненадання клієнтом необхідних для здійснення НПК документів чи відомостей для здійснення актуалізації даних та інформації про клієнта, відмова від підтримання ділових відносин / обслуговування клієнта здійснюється на підставі розпорядження Відповідального працівника Банку, яким встановлюються загальні підходи до процесу відмови у підтриманні ділових відносин неактуалізованим клієнтам. При цьому окремі службові записки по кожному неактуалізованому клієнту не складаються.
Так, за результатом проведеного аналізу фінансових операцій, діяльності, інформації про клієнта фізичну особу Іванову Аллу Владіславівну , АТ КБ "ПриватБанк" було встановлено, що діяльність клієнта є підозрілою за ознаками, визначеними ст. 12 Закону про фінансовий моніторинг, Додатку 6 "Посилені заходи належної перевірки клієнта" Положення про здійснення банками фінансового моніторингу та Додатку 20 "Індикатори підозрілості фінансових операцій" до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, через підозрілість інформації щодо наданої клієнтом інформації при сплаті, здійснення операції за період 30.06.2023 по рахунках/карткам відкритим на її ім'я, зокрема: учасника за фінансовою операцією ОСОБА_2 , від імені якого позивач намагалася провести перерахування коштів в касі банку. Відповідно до Указу Президента України №227/2023 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 квітня 2023 року "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)",введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 квітня 2023 року "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)". На підставі Указу Президента та перевіривши список санкційних осіб, який знаходиться в державному реєстрі санкцій (Посилання на сайт https://drs.nsdc.gov.ua/actions/personal), представниками відповідача було встановлено, що громадянин ОСОБА_2 , знаходиться в реєстрі санкцій та виявляється громадянином РФ, до якого застосовано санкції.
У справі, яка переглядається встановлено, що АТ КБ «ПриватБанк» листом № 07-08-2023 р. №20.1.0.0.0/7- 230807/40922 повідомив Іванову А.В. про те, що пунктами 4 та 5 частини другої статті 8 Закону № 361-ІХ та Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 19 травня 2020 року № 65 зобов'язано Банк на постійній основі здійснювати заходи належної перевірки, зокрема, шляхом моніторингу ділових відносин та фінансових операцій клієнта, що здійснюються у процесі таких відносин, щодо відповідності таких фінансових операцій наявній у Банка інформації про клієнта, його діяльність.
У зв'язку з цим банк просив клієнта надати інформацію та документи на підставі яких здійснювались операції за період з 30.06.2023 по рахунках/карткам відкритим на ім'я Іванової А.В. , зокрема: надати банку повні ідентифікаційні дані, ПІБ, дату народження, ІПН, та громадянство учасника за фінансовою операцією ОСОБА_2 . Вищезазначені документи (належним чином засвідчені), мають бути надані до Банку протягом 10 робочих днів від дня надсилання цього повідомлення.
Позивачем не було виконано встановленого частиною шостою статті 11 Закону № 361-ІХ обов'язку з надання витребуваної інформації та документів, необхідних банку для здійснення належної перевірки, наслідком чого стало встановлення позивачу неприйнятно високого рівня ризику.
Отже, саме факт порушення позивачем вимог Закону № 361-ІХ внаслідок ненадання інформації та документів, які необхідні для здійснення банком, як суб'єктом первинного фінансового моніторингу, заходів фінансового моніторингу, стало підставою для ініціації банком розірвання договору і закриття рахунків позивача.
Оскільки у контексті фінансового моніторингу дії фізичної особи та фізичної особи-підприємця є пов'язаними і неможливим є відокремлення фізичної особи від її статусу підприємця, відповідно фізична особа та фізична особа-підприємець це одна особа, Банк припинив ділові відносини з позивачкою, в тому числі як з ФОП, повідомивши про це Іванову А.В. у листі, який направив на її адресу реєстрації місцезнаходження у м. Знам'янка 08.09.2023. Зважаючи на фактичні обставини даної справи та склад сторін, колегія суддів бере до уваги висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.10.2024 по справі № 910/14990/23.
Таким чином, АТ КБ «Приватбанк» правомірно припинив договірні відносини з позивачем, здійснюючи свої функції суб'єкта фінансового моніторингу, покладені на нього в силу законодавства України.
Рішення банку про розірвання договору, закриття рахунків з доступом до системи для дистанційного керування банківськими рахунками - Приват24 та блокування платежів по таких рахунках, а також щодо встановлення позивачу неприйнятно високого ризику без посилання на відповідні критерії такого ризику ґрунтується на вимогах закону, оскільки вчинення банком, як суб'єктом первинного фінансового моніторингу, таких дій як закриття рахунку, розірвання ділових відносин та відмова банку від проведення фінансових операцій прямо випливає з приписів частини першої статті 15 Закону № 361-ІХ.
Таким чином, за результатами оцінки наявних в матеріалах справи належних доказів у їх сукупності колегія суддів дійшла висновків, що:
- банк, здійснивши належну перевірку Іванової А.В. та виявивши підозрілу діяльність останньої (використання Івановою А.В. рахунків санкційних осіб, або сплата (проведення фінансової операції) за особу, які знаходиться в санкційному списку), керуючись спеціальним Законом про фінансовий моніторинг, виконав власний обов'язок суб'єкта фінансового моніторингу та правомірно встановив позивачці неприйнятно високий ризик ділових відносин та, як наслідок, відмовився від підтримання ділових відносин з нею для уникнення ризиків використання банку з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення;
- оскільки односторонній правочин банку про відмову від ділових відносин з позивачкою відповідає чинному законодавству підстави для визнання його недійсним відповідно до ст. 203, 215 ЦК України відсутні.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог Фізичної особи підприємця Іванової Алли Владиславівни до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним односторонньої відмови, правочину, вчиненого відповідачем щодо розірвання договору банківського рахунку від 16 травня 2007 року № kg22jc.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Статтею 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч.4 ст.277 ГПК України).
У зв'язку з наведеним вище, колегія суддів дійшла висновку про зміну мотивувальної частини рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2024 у справі № 910/8801/24, виклавши її в редакції цієї постанови. В решті рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін. Апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи підприємця Іванової Алли Владиславівни залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2024 у справі № 910/8801/24 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
3. Резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2024 у справі № 910/8801/24 залишити без змін.
4. Витрати по сплаті судового збору покласти на Фізичну особу підприємця Іванову Аллу Владиславівну.
5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Андрієнко
Судді В.В. Шапран
С.І. Буравльов