Постанова від 10.03.2025 по справі 916/2144/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/2144/24

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран,

секретар судового засідання - В.В. Колцун,

за участю представників сторін:

від прокуратури: Г.А. Місюрко

від позивачів:

1)Одеської міської ради: Д.В. Явченко

2)Департаменту комунальної власності Одеської міської ради: А.Г. Бондар

від відповідача: В.О. Грабовий

від третьої особи: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Одеської області від 27.11.2024 (суддя Ю.І. Мостепаненко, м.Одеса, повний текст складено 29.11.2024)

у справі №916/2144/24

за позовом заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі:

1)Одеської міської ради;

2)Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

до відповідача: Благодійної організації благодійний фонд «Холідейз»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивачів: Комунального підприємства «Одескомунтранс»

про стягнення 2 174 249,43 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог. Коротка історія справи

15.05.2024 заступник керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Одеської міської ради та Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (надалі також - Департамент) до Благодійної організації благодійний фонд «Холідейз», в якій просив:

-стягнути з Благодійної організації благодійний фонд «Холідейз» заборгованість за договором оренди нежилого приміщення №179/18 від 21.06.2018 у сумі 121 405,99 грн, пені в сумі 2 828,24 грн та неустойку за прострочення повернення об'єкту оренди в сумі 2 050 015,20 грн;

-зобов'язати Благодійну організацію благодійний фонд «Холідейз» повернути територіальній громаді міста Одеси в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради частину нежилих приміщень першого поверху будівлі літ. «А», загальною площею 314,3 кв.м, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Хімічна, 3, у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому було одержано в оренду, шляхом підписання акту приймання передачі.

Позовні вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати мотивовані порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань з повної та своєчасної її оплати за договором оренди №179/18 від 21.06.2018, укладеним між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Благодійною організацією благодійним фондом «Холідейз», з огляду на що за відповідачем за період з 01.01.2021 по 05.06.2021 утворилася заборгованість в сумі 121 405,99 грн.

За несвоєчасне внесення відповідачем орендної плати на підставі пункту 5.2. договору, частини другої статті 193, частини шостої статті 231 Господарського кодексу України, статті 549 Цивільного кодексу України нараховано пеню у розмірі 2 828,24 грн за період січень - травень 2021 року.

Вимоги про стягнення неустойки за прострочення повернення об'єкту оренди за період 06.06.2021 - 31.03.2024 в сумі 2 050 015,20 грн та про зобов'язання відповідача повернути об'єкт оренди територіальній громаді міста Одеси обґрунтовані приписами статті 785 Цивільного кодексу України та мотивовані неповерненням відповідачем об'єкту оренди після припинення договору оренди у зв'язку із закінченням строку його дії 21.05.2021.

Обґрунтовуючи підстави представництва інтересів держави в суді, прокурор зазначив, що порушення відповідачем приписів чинного законодавства та умов договору оренди №179/18 від 21.06.2018 (наявністю заборгованості з орендної плати за користування комунальним майном, неповернення об'єкта оренди після закінчення орендних правовідносин, порушення інших обов'язків орендаря) беззаперечно порушує інтереси держави. Внаслідок неповернення об'єкту оренди територіальна громада міста Одеси втрачає можливість вільного використання належного їй на праві власності майна, у тому числі шляхом здачі в оренду на конкурсних засадах та отримання прибутку, що підриває матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування.

Необхідність звернення з даним позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради прокурор мотивував тим, що міська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє спільні інтереси територіальної громади жителів міста Одеси, здійснює відповідно до закону від імені та в інтересах вказаної територіальної громади правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, у зв'язку з чим саме Одеська міська рада є органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Щодо визначення другого позивача прокурор зазначив, що органом, який наділений повноваженнями щодо контролю за повнотою та своєчасністю внесення орендної плати орендарями та щодо контролю за дотриманням вимог законодавства у сфері управління, ефективного використання та збереження майна комунальної власності територіальної громади міста Одеси та одночасно орендодавцем комунального майна є Департамент комунальної власності Одеської міської ради. Уповноважені органи були обізнані про зміст порушень інтересів держави та необхідність їх захисту, однак не вчинили жодних дій для їх захисту в судовому порядку.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.05.2024 прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі №916/2144/24 за правилами загального позовного провадження. Залучено до участі у справі Комунальне підприємство «Одескомунтранс» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів.

З огляду на повернення відповідачем територіальній громаді міста Одеси в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради за актом приймання-передачі від 26.08.2024 об'єкту оренди, ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.10.2024 на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України закрито провадження у справі №916/2144/23 в частині вимог про зобов'язання повернути територіальній громаді міста Одеси в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради частину нежитлових приміщень першого поверху будівлі літ. «А», загальною площею 314,3 кв.м, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Хімічна, 3, у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому було одержано в оренду, шляхом підписання акту приймання-передачі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.11.2024 позов задоволено частково.

Стягнуто з Благодійної організації благодійний фонд «Холідейз» на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради заборгованість за договором оренди нежилого приміщення №179/18 від 21.06.2018 у сумі 109 394,04 грн, пеню в сумі 2 828,24грн та неустойку за прострочення повернення об'єкту оренди в сумі 205 001,52 грн.

Стягнуто з Благодійної організації благодійний фонд «Холідейз» на користь Одеської обласної прокуратури витрати по сплаті судового збору у розмірі 32 434,36 грн.

В решті позову відмовлено.

Приймаючи рішення у даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна, який діяв до 31.01.2020 та був передбачений Законом України «Про оренду державного та комунального майна» №2269-XII від 10.04.1992 (втратив чинність 31.01.2020), може бути застосовано до процедури продовження тих договорів, строк дії яких закінчився до 01.07.2020 включно, а щодо інших договорів оренди державного та комунального майна (строк дії яких закінчився після 01.07.2020) в силу вимог абзацу 3 пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-ІХ від 03.10.2019 має застосовуватися порядок продовження, визначений цим Законом. Оскільки строк дії укладеного між сторонами договору №179/18 від 21.06.2018 було погоджено сторонами до 21.05.2021, тобто останній не закінчився 01.07.2020, правовідносини щодо його подальшої пролонгації регламентовані Законом України «Про оренду державного та комунального майна» №157-ІХ від 03.10.2019, однак у встановленому вказаним Законом порядку договір оренди №179/18 від 21.06.2018 продовжений не був, відтак, договір оренди №179/18 від 21.06.2018 припинився 21.05.2021 у зв'язку зі спливом строку, на який він був укладений.

Дійшовши цього висновку та встановивши, що матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем орендних платежів за договором, місцевий господарський суд зазначив, що орендна плата за відповідним договором, строк дії якого сплив 21.05.2021, могла бути нарахована лише по 21.05.2021 (включно). Таким чином, здійснивши власний розрахунок розміру орендної плати за період з 01.01.2021 по 21.05.2021 (включно), суд визначив, що заборгованість відповідача за відповідний період складає 109 394,04 грн, з огляду на що задовольнив позовні вимоги у вказаній сумі.

При цьому доводи відповідача стосовно того, що позивачем при здійсненні розрахунку заборгованості за договором оренди №179/18 від 21.06.2018 безпідставно не було враховано рішення Одеської міської ради №969-VIII від 29.06.2022 «Про орендну плату за використання комунального майна територіальної громади міста Одеси у період дії воєнного стану» (з подальшими змінами), яке є обов'язковим до виконання та яким врегульовано питання зміни порядку нарахування орендної плати за договорами оренди комунального майна територіальної громади міста Одеси, укладеними до 24.02.2022, суд відхилив з підстав того, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача заборгованість зі сплати орендної плати за період нарахування, який не охоплюється вказаним рішенням Одеської міської ради.

Стосовно стягнення пені у загальній сумі 2 828,24 грн за період 16.01.2021- 21.06.2021 суд першої інстанції зазначив про правомірність та обґрунтованість її нарахування, у зв'язку з чим позов в цій частині задовольнив повністю.

Посилання відповідача на норми пункту 8 розділу 9 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, як на підставу для звільнення від обов'язку сплати пені за період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, місцевим господарським судом не прийняті до уваги, оскільки відповідна норма не поширюється на спірні правовідносини.

Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення неустойки за прострочення повернення об'єкту оренди, суд першої інстанції виходив із встановлених обставин щодо припинення 21.05.2021 договору оренди №179/18 від 21.06.2018 та обов'язку відповідача в силу статті 785 Цивільного кодексу України і пункту 4.7. договору повернути орендоване нерухоме майно до 05.06.2021 (включно), що було здійснено лише 26.08.2024 шляхом підписання відповідного акту. Перевіривши розрахунок прокурора щодо стягнення з відповідача неустойки, суд встановив, що його здійснено правомірно без врахуванням сум ПДВ, а також з урахуванням індексації ставки орендної плати, у зв'язку з чим дійшов висновку, що прокурором правомірно нараховано до стягнення з відповідача неустойку за період з 06.06.2021 по 31.03.2024 у розмірі 2 050 015,20 грн.

Водночас, місцевий господарський суд, розглянувши викладене у відзиві на позов клопотання відповідача про зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення неустойки у вигляді подвійного розміру плати за користування річчю, нарахованої на підставі частини другої статті 785 Цивільного кодексу України, та врахувавши правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладену у постанові від 16.08.2024 у справі №910/14706/22, зменшив розмір неустойки на 90 % до 205 001,52 грн.

Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги

Не погодившись з ухваленим рішенням суду, заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 24.11.2024 у справі №916/2144/24 в частині задоволення вимоги про стягнення з Благодійної організації благодійного фонду «Холідейз» на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради неустойки у сумі 205 001,00 грн та ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення з Благодійної організації благодійного фонду «Холідейз» на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради неустойки у сумі 2 050 015, 20 грн, в іншій частині рішення суду залишити без змін.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт послався на те, що судом першої інстанції не враховано як положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-ІХ від 03.10.2019, так і умови пункту 4.7. укладеного між сторонами договору оренди, щодо обов'язку орендаря передати об'єкт оренди за актом у належному стані, а тому лише ненаправлення орендодавцем відповідного повідомлення не може бути єдиною та безумовною підставою для зменшення сплати неустойки, передбаченої частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України.

Окрім того, прокурор зауважив на тому, що місцевим господарським судом не враховано, що особливий статус згаданої неустойки обумовлений саме тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди, і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Водночас, як про обов'язок повернути об'єкт оренди після припинення дії договору оренди, так і про сплату неустойки в розмірі подвійної орендної плати з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідач був належний чином обізнаний, оскільки це прямо передбачено пунктами 4.7. та 4.10. договору оренди, а також унормовано приписами цивільного законодавства.

При цьому прокурор зазначив, що господарський суд при прийняті рішення не врахував, що передбачену приписами частини другої статті 785 Цивільного кодексу України неустойку слід нараховувати в двократному розмірі орендної плати, яка підлягала б сплаті, якби договір оренди діяв, а тому правомірним є обчислення такої неустойки виходячи з розміру орендної плати, погодженого сторонами з урахуванням щомісячного індексу інфляції по день підписання акту приймання-передачі приміщення, як то передбачено пунктом 4.10. договору оренди.

Крім того, прокурор послався на те, що в порушення приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судом першої інстанції при зменшенні суми неустойки не зазначено, чому цей випадок є винятковим; чи відповідає він ступеню порушення орендарем свого обов'язку щодо повернення орендованого майна, адже він користувався ним безоплатно понад 2,5 років після припинення договору оренди; судом не встановлені причини неналежного виконання обов'язку орендаря щодо своєчасного повернення майна; судом не проаналізовані наслідки порушення зобов'язання для орендодавця, який поніс збитки в недоотриманні коштів за користування об'єктом оренди до місцевого бюджету.

Позиція Департаменту комунальної власності Одеської міської ради щодо апеляційної скарги

Департамент комунальної власності Одеської міської ради у письмових поясненнях підтримав апеляційну скаргу заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси і просив її задовольнити та прийняти постанову, якою рішення Господарського суду Одеської області від 27.11.2024 у справі № 916/2144/24 в частині задоволення вимоги про стягнення з Благодійної організації благодійний фонд «Холідейз» неустойки за прострочення повернення об'єкту оренди в сумі 205001,52 грн - скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси в цій частині у повному обсязі.

Позиція відповідача щодо апеляційної скарги

У відзиві на апеляційну скаргу Благодійна організація благодійний фонд «Холідейз» просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 24.11.2024 у справі №916/2144/24 - без змін.

Зокрема, відповідач зазначив, що викладені у оскаржуваному рішенні висновки суду першої інстанції свідчать про те, що після дослідження матеріалів справи суд визнав право Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на отримання неустойки, проте зменшив її розмір виходячи із обставин спірних правовідносин та загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, а також з врахуванням поведінки сторін у спірних правовідносинах та з метою забезпечення балансу інтересів сторін, що в цілому свідчить про виконання судом завдання та дотримання ним основних засад господарського судочинства.

На переконання відповідача, місцевий господарський суд чітко обґрунтував та мотивував свою позицію щодо реалізації приписів статті 551 Цивільного кодексу України і статті 233 Господарського кодексу України та зменшення розміру застосованої до відповідача неустойки з 2 050 015,20 грн до 205 001,52 грн.

Також відповідач зауважив на тому, що якби у Департаменту комунальної власності Одеської міської ради було бажання чи реальна можливість щодо здачі в оренду третій особі нежилого приміщення першого поверху будівлі літ. «А», загальною площею 314,3 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Хімічна, 3, то орган місцевого самоврядування здійснював би всі можливі дії для спонукання Благодійної організації благодійного фонду «Холідейз» вчинити дії щодо повернення даного майна. Відсутність повідомлень з боку Департаменту комунальної власності Одеської міської ради щодо необхідності звільнення відповідачем орендованого приміщення за період з 06.06.2021 до 31.03.2024 або інших доказів на підтвердження можливості здачі приміщення в оренду іншій особі свідчать про інертне відношення Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до даного майна та відсутність реальної можливості та/або бажання його здачі іншій особі для отримання орендних платежів, що в цілому підтверджує відсутність як фактичних, так і ймовірних збитків у Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, що, в свою чергу, визначальним чином впливає на можливість зменшення розміру первісно заявленої органом прокуратури неустойки.

Крім того, відповідач звернув увагу на встановлену судом першої інстанції обставину, що ні Одеська міська рада, ні Департамент комунальної власності Одеської міської ради, яких прокурор листами №51-8232ВИХ-23 від 13.09.2023, №51-10554-23 від 21.11.2023 повідомив про наявність заборгованості зі сплати орендної плати та неустойки за прострочення зобов'язання з повернення нерухомого майна, незважаючи на наявність відповідних повноважень, не вчинили жодних дій для захисту інтересів держави. Зазначена бездіяльність органу місцевого самоврядування, на думку відповідача, підтверджує, що вказаний орган не поніс явних та конкретних збитків від затримки повернення йому Благодійною організацією благодійним фондом «Холідейз» майна за адресою: м. Одеса, вул. Хімічна, 3.

За доводами відповідача, винятковість даного випадку, як можливість зменшення розміру неустойки, є очевидною, оскільки не є розумним та обґрунтованим стягувати неустойку з неприбуткової благодійної організації в розмірі 2 050 015,20 грн, що майже в 17 разів перевищує основну заборгованість за відсутності доказів очевидних або ймовірних збитків позивачів від неотримання потенційних орендних платежів, що, в свою чергу, також вбачається з допущеної ними бездіяльності.

Таким чином, як зазначив відповідач, судом першої інстанції вірно встановлено підстави для зменшення розміру заявленої позивачем неустойки, досліджено наявні в матеріалах справи докази та вірно встановлено фактичні обставини даної справи, в результаті чого постановлено законне та обґрунтоване рішення

Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції

Апеляційна скарга зареєстрована судом 16.12.2024 за вх.№4743/24.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду апеляційної скарги та клопотання визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.12.2024.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 27.11.2024 у справі №916/2144/24. Встановлено учасникам справи строк до 06.01.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз'яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Попереджено учасників справи про наслідки подання письмових заяв чи клопотань без додержання вимог частини першої та другої вказаної вище норми або не у строк, встановлений судом, у вигляді їх повернення заявникові без розгляду. Розгляд апеляційної скарги призначено на 18.02.2025 о 10:30 год.

Окрім того, вказаною ухвалою суду від 20.12.2024 доручено Господарському суду Одеської області надіслати матеріали справи №916/2144/24, які надійшли на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду 25.12.2024.

06.01.2025 представником відповідача через систему «Електронний суд» подано відзив на апеляційну скаргу (вх.№4743/24/Д1 від 07.01.2025).

08.01.2025 від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради через систему «Електронний суд» надійшли письмові пояснення (вх.№4743/24/Д2 від 08.01.2025).

У судовому засіданні 18.02.2025, з метою повного, об'єктивного та всебічного розгляду справи протокольною ухвалою суду оголошено перерву до 25.02.2025 о 14:30 год.

З огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, ухвалою суду від 18.02.2025 вирішено розглянути апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 27.11.2024 у справі №916/2144/24 поза межами строку, встановленого у частині першій статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк.

Між тим, у зв'язку із перебуванням судді-учасника колегії суддів - С.В. Таран у відпустці з 24.02.2025 по 26.02.2025 відповідно до наказу голови суду від 24.02.2025 №57-в, судове засідання, призначене на 25.02.2025, не відбулось, про що секретарем судового засідання складено відповідну довідку.

Після усунення обставин, які зумовили неможливість проведення судового засідання, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.02.2025 повідомлено учасників справи про те, що судове засідання з розгляду апеляційної скарги заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 27.11.2024 у справі №916/2144/24 відбудеться 10.03.2025 о 12:00 год.

У судових засіданнях апеляційної інстанції присутні представники учасників справи надавали усні пояснення.

Комунальне підприємство «Одескомунтранс» про дату, час та місце проведення судових засідань повідомлялось належним чином, проте в жодному із них участі не брало.

Приймаючи до уваги, що матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду апеляційної скарги, обов'язкова явка учасників справи в судове засідання апеляційної інстанції Південно-західним апеляційним господарським судом не визнавалась, а частиною дванадцятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представника третьої особи.

В силу статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши представника прокуратури, позивачів та відповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї та письмових пояснень позивача, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

Фактичні обставини справи

05.01.2005 Виконавчим комітетом Одеської міської ради видано свідоцтво про право власності на будинки, будівлі та споруди, яким посвідчено, що об'єкт, який розташований за адресою: вул. Хімічна, № 3, м. Одеса, в цілому, належить територіальній громаді м.Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності. Об'єкт в цілому складається з адміністративних будинків літ. «А1», «А11», виробничих літ. «Б», «А», складів літ. «В», «Д1», «И», «К», прохідних літ. «Д», «Е», цехів літ. «Г», «Б1», «Г1», гаражу літ. «З», побутового будинку літ. «Е1», боксу літ. «Ж» загальною площею 5806,8 кв.м, навісу літ. «В1», відображених у технічному паспорті від 26.11.2004. Свідоцтво видане на підставі рішень Виконавчого комітету Одеської міської ради від 27.05.2004 №321.

Згідно із витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості», 26.01.2005 на підставі свідоцтва проведено державну реєстрацію права комунальної власності територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради відносно зазначеного об'єкту.

Право комунальної власності територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради на будинки, будівлі та споруди, загальною площею 5806,8 кв.м, розташовані за адресою: м.Одеса, вул. Хімічна, буд.3, зареєстроване 02.08.2013 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гашовою В.В., реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна - 124382951101.

21.06.2018 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради, що діяв на підставі Положення про Департамент комунальної власності Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 19.02.2013 №2752-VI, як орендодавцем, та Благодійною організацією благодійний фонд «Холідейз», як орендарем, укладено договір оренди №179/18 нежилого приміщення (надалі - договір оренди), відповідно до умов якого:

-орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування частину нежилих приміщень першого поверху будівлі літ. «А» загальною площею 314,3 кв.м, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Хімічна, 3 (КП «Міськзелентрест»). Ринкова вартість об'єкта оренди становить 1341600 гривень 00 копійок (без урахування податку на додану вартість ). Звіт про незалежну оцінку вартості об'єкта оренди складений ТОВ «ОФ «АБАКУС» (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №186/18 від 02.03.2018, виданий Фондом державного майна України (пункт 1.1.);

-термін дії договору оренди становить з 21.06.2018 до 21.05.2021 (пункт 1.3.);

-орендна плата визначається на підставі статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України 04.10.1995 №1846 зі змінами та доповненнями; рішень Одеської міської ради та виконкому Одеської міської ради. За орендоване приміщення орендар зобов'язується сплачувати орендну плату, що становить за перший, після підписання договору оренди, місяць 16904,16грн (без урахування податку на додану вартість) та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства. Орендар перераховує орендну плату у встановленому даним договором розмірі, з урахуванням індексу інфляції та ПДВ, на рахунку орендодавця та балансоутримувача. Розподіл щомісячної суми орендної плати та перерахування її на рахунки балансоутримувача та орендодавця проводиться орендарем у порядку, визначеному рішенням Одеської міської ради про бюджет міста на відповідний бюджетний рік (пункти 2.1., 2.2.);

-орендар зобов'язується вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності (пункт 2.4.);

-орендодавець зобов'язується передати орендарю в оренду нежиле приміщення згідно з пунктом 1.1. цього договору за актом приймання-передачі, який підписується обома сторонами (пункт 3.4.);

-вказані у пункті 1.1. приміщення орендодавцем передаються орендарю виключно для розміщення складу (пункт 4.1.);

-після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання орендар зобов'язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі їх в оренду, та відшкодувати орендодавцю збитки, у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди (пункт 4.7.);

-у випадку припинення дії цього договору у зв'язку із закінченням строку чи дострокового розірвання договору, орендар сплачує неустойку в розмірі подвійної орендної плати з урахуванням щомісячного індексу інфляції по день підписання акту приймання-передачі приміщення (пункт 4.10.);

-за несвоєчасне внесення орендної плати орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Нарахування пені за прострочення виконання обов'язку припиняється через один рік з дня, коли обов'язок повинен був бути виконаний (пункт 5.2.);

-після закінчення строку дії договору орендар має переважне право на його продовження на нових умовах, у разі належного виконання ним умов договору та за відсутності у орендодавця наміру передачі об'єкта оренди на наступний термін на конкурсних засадах (пункт 7.7.);

-у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, що були передбачені договором (пункт 7.8.);

-заяви, пропозиції, повідомлення, претензії стосовно змін, розірвання, припинення або продовження договору оренди на новий термін надсилаються сторонами цього договору рекомендованими або цінними листами за адресами, зазначеними у цьому договорі (пункт 7.9.);

-дія договору припиняється внаслідок, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено (пункт 7.11).

Як вбачається із акту приймання-передачі частини нежилих приміщень від 21.06.2018, у день укладення договору орендарю передано частину нежилих приміщень першого поверху будівлі літ. «А», загальною площею 314,3 кв.м, що розташовані за адресою: м.Одеса, вул.Хімічна, 3.

В подальшому, сторонами неодноразово вносились зміни до договору оренди, а саме:

-додатковим договором №1 від 19.09.2018 викладено перший абзац пункту 2 підпункту 2.2. договору у новій редакції: «За орендоване приміщення орендар зобов'язується сплачувати орендну плату з 21.06.2018 до 31.12.2018 року в розмірі 1 грн на рік за всі приміщення (без урахування податку на подану вартість та індексу інфляції)»;

-додатковим договором №2 від 29.12.2018 викладено перший абзац пункту 2 підпункту 2.2. договору у новій редакції: «За орендоване приміщення орендар зобов'язується сплачувати орендну плату з 01.01.2019 до 31.12.2019, що розраховано на 01.12.2018 та становить 1176,14 грн (без урахування податку на подану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць; з 01.01.2020, що розраховано на 01.12.2018 та становить 17642,04 грн (без урахування податку на подану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць»;

-додатковим договором №3 від 22.05.2019 змінено з 02.05.2019 назву балансоутримувача з «КП «Міськзелентрест» на «КП «Одескомунтранс», у зв'язку з чим викладено перший абзац пункту 1.1. розділу 1 «Предмет договору» у наступній редакції: «Орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування частину нежилих приміщень першого поверху будівлі літ. «А», загальною площею 314,3 (триста чотирнадцять цілих та три десятих) кв.м, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Хімічна, 3 (балансоутримувач КП «Одескомунтранс»)»;

-додатковим договором №4 від 26.03.2020 викладено перший абзац пункту 2.2. розділу 2 договору у новій редакції: «За орендоване приміщення орендар зобов'язується сплачувати орендну плату з 01.01.2020 до 31.12.2020 в розмірі 1 грн на рік за всі приміщення (без урахування податку на подану вартість та індексу інфляції); з 01.01.2021 в розмірі 18497,31 грн, що розрахована станом на 01.03.2021 (без урахування податку на подану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць».

В адресованій відповідачу претензії №01-13/1442 від 20.10.2022, на підтвердження надіслання якої засобами поштового зв'язку надано копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, Департамент комунальної власності Одеської міської ради, посилаючись на неналежне виконання Благодійною організацією благодійним фондом «Холідейз» прийнятих на себе зобов'язань за договором нежитлового приміщення від 21.06.2018 №179/18 в частині сплати орендних платежів, вимагав погасити існуючу заборгованість з орендної плати та сплатити неустойку за прострочення повернення об'єкта оренди.

За результатами обстеження частини нежилих приміщень першого поверху будівлі літ. «А», загальною площею 314,3 кв.м., що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Хімічна, 3, Департаментом комунальної власності Одеської міської ради встановлено та зафіксовано факт невикористання орендарем об'єкта оренди та відсутності договору страхування об'єкта оренди, про що складено відповідний акт 22.02.2023.

14.02.2024 Департаментом комунальної власності Одеської міської ради надіслано засобами поштового зв'язку Благодійній організації благодійному фонду «Холідейз» претензію №01-13/299 від 09.02.2024, у якій Департамент, посилаючись на неналежне виконання Благодійною організацією благодійний фонд «Холідейз» прийнятих на себе зобов'язань за договором нежитлового приміщення від 21.06.2018 №179/18 в частині сплати орендних платежів, вимагав погасити існуючу заборгованість з орендної плати та сплатити неустойку за прострочення повернення об'єкта оренди.

Як вбачається із акту від 26.08.2024, підписаним начальником орендного відділу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради Васильєвою Ольгою та директором Благодійної організації благодійний фонд «Холідейз» Хохловим Олександром, затвердженим директором Департаменту комунальної власності Одеської міської ради Ахмеровим О.О., відповідачем передано територіальній громаді міста Одеси в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради частину нежилих приміщень першого поверху будівлі літ. «А», загальною площею 314,3 кв.м, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Хімічна, 3.

Поряд з цим, матеріалами справи підтверджується, що листом від 13.09.2023 №51-8232вих-23 прокурором Малиновської окружної прокуратури міста Одеси запитано у Департаменту комунальної власності Одеської міської ради інформацію, у тому числі про вжиття заходів судово-претензійного характеру щодо стягнення з боржника (м.Одеса, вул.Хімічна, 3) виниклої заборгованості.

У відповідь на запит прокурора від 13.09.2023 №51-8232вих-23, Департаментом комунальної власності Одеської міської ради листом від 28.09.2023 №01-19/1905 повідомлено, що 22.10.2022 у зв'язку з наявністю у Благодійної організації благодійного фонду «Холідейз» заборгованості зі сплати орендної плати за договором та неустойки за прострочення об'єкту оренди після закінчення строку дії договору, юридичним управлінням Департаменту на адресу боржника було направлено претензію. Відповідна позовна заява не подавалась через відсутність у Департаменту можливості сплати судового збору. Водночас Департаментом повідомлено, що позовну заяву підготовлено та буде подано після сплати судового збору.

Згодом окружною прокуратурою спрямовано Одеській міській раді інформацію, викладену у листі від 21.11.2023 №51-10554-23, про зміст порушень інтересів територіальної громади міста Одеси та необхідність їх захисту, а також запитано інформацію про подання позовної заяви до суду з урахуванням змісту листа від 28.09.2023 №01-19/1905.

Департаментом комунальної власності Одеської міської ради листом від 13.12.2023 №01-19/2463 повідомлено, що у зв'язку з відсутністю можливості сплати судового збору, Департаментом не подавався позов про виселення, стягнення заборгованості з орендної плати, пені та неустойки. Одночасно, з метою забезпечення захисту порушених прав територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради, ініційовано питання про вжиття прокурором заходів представницького характеру в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

08.05.2024 керівник Малиновської окружної прокуратури міста Одеси звернувся в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» до Одеської міської ради та Департаменту комунальної власності Одеської міської ради з повідомленнями за №51-3915ВИХ-24, №51-3914ВИХ-24, якими повідомив про встановлення підстав для представництва інтересів держави в особі Одеської міської ради та Департаменту комунальної власності Одеської міської ради шляхом звернення до Господарського суду Одеської області із позовом до Благодійної організації благодійного фонду «Холідейз», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Комунального підприємства «Одескомунтранс», про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати, пені, стягнення неустойки за прострочення повернення об'єкту оренди, зобов'язання повернути нерухоме майно до комунальної власності.

Таким чином, ні Одеська міська рада, ні Департамент комунальної власності Одеської міської ради, яких прокурор листами №51-8232ВИХ-23 від 13.09.2023, №51-10554-23 від 21.11.2023 повідомив про наявність заборгованості зі сплати орендної плати та неустойки за прострочення зобов'язання з повернення нерухомого майна, незважаючи на наявність відповідних повноважень, не вчинили жодних дій для захисту інтересів держави, натомість останні, навпаки, у відповідь на звернення прокурора повідомляли про невжиття ними жодних заходів для стягнення заборгованості з орендної плати та неустойки, та, більше того, просили вжити заходи представницького характеру в порядку, визначеному статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», що і стало підставою для звернення прокурора до суду із відповідним позовом.

Позиція суду апеляційної інстанції

Щодо здійснення представництва прокурором інтересів держави в суді

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру»).

Відповідно до частини третьої статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.

У частині третій статті 53 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (частина п'ята статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої).

У пунктах 27 та 76 постанови від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття «компетентний орган» вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Колегією суддів враховується, що з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 15.05.2019 у справі №911/1497/18.

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) №3-рп/99 від 08.04.1999 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

З огляду на викладене, колегія суддів зауважує, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор, між тим для того, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. У кожному випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з'ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.

Вказана правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 06.08.2019 у справі №910/6144/18 та від 06.08.2019 у справі №912/2529/18.

При цьому суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен встановлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи, оскільки питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Отже, прокурор, подаючи позов, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

У цій справі прокурор, обґрунтовуючи підстави звернення до господарського суду з даним позовом, зазначив, що подання позову спрямоване на реалізацію повного та всебічного захисту інтересів територіальної громади міста Одеси за умови відсутності належного захисту інтересів держави з боку органу, уповноваженого їх здійснювати.

Відповідно до приписів статті 140 Конституції України, статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (частина перша статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону (частина перша статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно із приписами частин першої та другої статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Статтею 142 Конституції України, частиною третьою статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» унормовано, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Згідно із статтею 14 статуту територіальної громади міста Одеси, який затверджено рішенням Одеської міської ради №1240-VI від 25.08.2011, міська рада є постійно діючим представницьким органом міського самоврядування, який здійснює від імені та в інтересах міської громади функції та повноваження місцевого самоврядування. Міська рада є юридичною особою, має власну печатку, штампи, бланки, рахунки в органах державного казначейства, набуває від свого імені майнових та особистих немайнових прав, несе обов'язки, може бути позивачем і відповідачем в судах.

За змістом статей 16, 17 статуту територіальної громади міста Одеси виконавчий комітет міської ради (виконком) є вищим виконавчим органом міської ради, який створюється міською радою на період її повноважень. Іншими виконавчими органами міської ради (виконавчими органами) є департаменти, управління, районні адміністрації, відділи та інші утворені радою виконавчі органи. Виконавчі органи є підконтрольними і підзвітними міській раді, підпорядкованими виконкому та міському голові, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади. Виконавчі органи міської ради є юридичними особами, мають власну печатку, штампи, бланки, рахунки в органах державного казначейства, набувають від свого імені майнових та особистих немайнових прав та несуть обов'язки, можуть бути позивачами і відповідачами в судах.

Статтею 38 статуту територіальної громади міста Одеси визначено, що міській громаді належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи міського бюджету, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Суб'єктом права комунальної власності в місті Одесі є міська громада. Від імені та в інтересах міської громади права суб'єкта комунальної власності здійснює Одеська міська рада.

У статті 39 статуту територіальної громади міста Одеси передбачено, що управління об'єктами комунальної власності здійснюється виконавчими органами міської ради. Для здійснення управління окремими об'єктами комунальної власності або майновими комплексами можуть утворюватися комунальні підприємства, установи та організації. Управління об'єктами комунальної власності спрямоване на забезпечення їх максимально ефективного використання за цільовим призначенням для задоволення, як правило, громадських потреб та інтересів. На підставах та у порядку, передбаченому законодавством та рішеннями міської ради, виконавчі органи міської ради можуть передавати об'єкти комунальної власності в оренду, позичку, концесію, управління юридичним та фізичним особам, на конкурсних засадах, крім випадків, встановлених законодавством. Міська рада та її виконавчі органи здійснюють контроль за використанням об'єктів комунальної власності, закріплених за комунальними підприємствами, установами та організаціями, а також переданих в оренду, позичку, концесію, управління юридичним та фізичним особам.

Відповідно до Положення про Департамент комунальної власності Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради №137-VIII від 17.03.2021, Департамент комунальної власності Одеської міської ради є виконавчим органом Одеської міської ради (пункт 1.1.), який забезпечує реалізацію місцевої політики у сфері управління, ефективного використання та збереження майна комунальної власності територіальної громади м.Одеси (пункт 2.1.); є юридичною особою (пункт 1.6.); є уповноваженим органом, який виступає орендодавцем щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна і споруд, майна, що не увійшло до статутного капіталу, перебуває у комунальній власності територіальної громади м.Одеси, за виключенням майна, орендодавцем якого уповноважено виступати інший виконавчий орган Одеської міської ради (пункт 2.2.); згідно з рішеннями Виконавчого комітету Одеської міської ради Департамент є балансоутримувачем нерухомого майна та іншого окремого індивідуально визначеного майна (пункт 2.3.).

За умовами пункту 2.4. Положення про Департамент комунальної власності Одеської міської ради на Департамент покладені наступні функції: реалізація єдиної політики управління об'єктами права комунальної власності територіальної громади міста Одеси (підпункт «а»); здійснення повноважень орендодавця майна комунальної власності територіальної громади міста Одеси, а також контролю за повнотою та своєчасністю внесення орендної плати за договорами оренди цілісних майнових комплексів, нерухомого майна, будівель, приміщень, споруд комунальної форми власності (підпункт «в»); здійснення обліку договорів оренди нерухомого майна нежитлового фонду, укладених щодо об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Одеси (підпункт «г»); укладення договорів передачі у користування майна комунальної власності територіальної громади міста Одеси (підпункт «и»); здійснення претензійно-позовної роботи з питань, пов'язаних з реалізацією повноважень у сфері управління об'єктами комунальної власності (підпункт «п»).

З огляду на зазначене, апеляційний суд вважає, що прокурор правильно визначив позивачів у цій справі, оскільки Одеська міська рада є представницьким органом міського самоврядування, який здійснює від імені та в інтересах міської громади права суб'єкта комунальної власності на передані відповідачу в оренду частину нежилих приміщень першого поверху будівлі літ. «А» загальною площею 314,3 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Хімічна, 3, здійснює контроль за використанням об'єктів комунальної власності, переданих в оренду, а Департамент комунальної власності Одеської міської ради є виконавчим органом Одеської міської ради, який забезпечує реалізацію місцевої політики у сфері управління, ефективного використання та збереження майна комунальної власності територіальної громади міста Одеси, є уповноваженим органом, який виступає орендодавцем щодо нерухомого майна, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м.Одеси, та наділений повноваженнями щодо контролю за повнотою та своєчасністю внесення орендної плати за договорами оренди цілісних майнових комплексів, нерухомого майна, будівель, приміщень, споруд комунальної форми власності

Південно-західний апеляційний господарський суд, дослідивши зміст листування прокурора з Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Одеською міською радою, яке передувало зверненню прокурора до суду з цим позовом, та відповідей Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, вважає, що компетентні органи (Департамент комунальної власності Одеської міської ради та Одеська міська рада) були обізнані з виявленими порушеннями, проте протягом розумного строку після того, як ним стало відомо про можливе порушення інтересів держави, не вжили будь-якого активного реагування щодо вжиття заходів судового захисту порушених інтересів держави, що має кваліфікуватися як бездіяльність відповідних органів, з огляду на що наявні обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та, як наслідок, звернення до суду з даним позовом.

Щодо суті спору

Предметом спору у даній справі є вимоги прокурора про стягнення з Благодійної організації благодійного фонду «Холідейз» на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради заборгованості за договором оренди нежилого приміщення №179/18 від 21.06.2018, а саме: 121 405,99 грн основного боргу, 2 828,24 грн пені та 2 050 015,20 грн неустойки за прострочення повернення об'єкту оренди.

В оскаржуваному рішенні від 27.11.2024 суд першої інстанції дійшов таких висновків:

-договір оренди №179/18 від 21.06.2018 припинився 21.05.2021 у зв'язку зі спливом строку, на який він був укладений;

-заборгованість відповідача зі сплати орендної плати за період з 01.01.2021 по 21.05.2021 (включно) складає 109 394,04 грн;

-є правомірними та обґрунтованими вимоги про стягнення пені у загальній сумі 2 828,24 грн за період 16.01.2021- 21.06.2021;

-в силу приписів частини першої статті 785 Цивільного кодексу України обов'язок повернути орендоване нерухоме майно виник у відповідача з урахуванням пункту 4.7. цього договору до 05.06.2021 (включно), між тим з акту, підписаного начальником орендного відділу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради Васильєвою Ольгою та директором Благодійної організації благодійний фонд «Холідейз» Хохловим Олександром, затвердженого директором Департаменту комунальної власності Одеської міської ради Ахмеровим О.О., вбачається, що відповідачем передано територіальній громаді міста Одеси в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради частину нежилих приміщень першого поверху будівлі літ. «А», загальною площею 314,3 кв.м, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Хімічна, 3, лише 26.08.2024;

-наявні підстави для стягнення з відповідача неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна за період з 06.06.2021 по 31.03.2024 у розмірі 2 050 015,20 грн.

Наведені висновки місцевого господарського суду прокурором не оскаржуються.

Водночас місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржуване рішення, зменшив розмір неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна, виходячи із обставин спірних правовідносин та поведінки сторін, а також загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності.

Доводи апеляційної скарги зводяться до неправильного застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права і помилковості його висновку про зменшення неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна.

Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зважаючи на зміст апеляційної скарги, Південно-західний апеляційний господарський суд здійснює перегляд оскаржуваного рішення в частині зменшення судом першої інстанції розміру неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна.

Колегія суддів зазначає, що правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Відповідно до статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

У пункті 9.10. постанови від 19.04.2021 у справі №910/11131/19 Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду вказав на те, що після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Частиною першою статті 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Верховний Суд, зокрема, у постановах від 13.02.2018 у справі № 910/12949/16 та від 17.12.2018 у справі № 906/1037/16, вказав на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і для притягнення наймача, який порушив зобов'язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Згідно із частиною четвертою статті 231 вказаного Кодексу розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 551 вказаного Кодексу предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що неустойка характеризується такими істотними ознаками: 1) неустойка є грошовою сумою (або іншим майном); 2) її розмір визначається законом або договором; 3) неустойка сплачується кредиторові боржником у разі порушення ним зобов'язання.

Як вже зазначалося, частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України передбачено право наймодавця вимагати від наймача, у разі невиконання ним обов'язку щодо повернення речі, сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі.

Ураховуючи положення чинного законодавства, можна дійти висновку, що санкція, передбачена частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є неустойкою відповідно до визначення, наведеного у частині першій статті 549 Цивільного кодексу України в сукупності з частиною другою статті 551 вказаного Кодексу (штрафною санкцією відповідно до визначення, наведеного у частині першій статті 230 Господарського кодексу України у сукупності з частиною четвертою статті 231 зазначеного Кодексу).

Отже, санкція, передбачена частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є різновидом неустойки (штрафної санкції), яка є законною неустойкою (див. постанову Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19) і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі.

Отже, така неустойка, передбачена частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, може бути зменшена судом за правилами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України.

Наведене вище узгоджується із правовою позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 16.08.2024 у справі №910/14706/22), в якій Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду відступив від висновку колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постановах від 29.03.2018 у справі №914/730/17, від 30.10.2019 у справі №924/80/19 стосовно того, що неустойка, заявлена на підставі частини другої статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення і не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою статтею 549 Цивільного кодексу України та статтею 230 Господарського кодексу України, до якої застосовуються приписи частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а тому до неустойки у розмірі подвійної орендної плати, передбаченої частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, приписи частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України щодо можливості зменшення її розміру, не застосовуються.

Згідно з частиною першою статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За частиною другою статті 233 Господарського кодексу України якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічні положення також містить частина третя статті 551 Цивільного кодексу України, положення якої надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.

Тобто, обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але Господарський кодекс України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов'язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як Цивільний кодекс України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення.

У визначенні підстав для зменшення розміру неустойки колегія суддів виходить з такого.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549- 552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

У наведених висновках колегія суддів звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 Господарського кодексу України).

За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У наведених висновках колегія суддів звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20).

З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі №904/3551/18).

Разом з тим, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України, стаття 233 Господарського кодексу України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафних санкцій.

Крім цього категорії «значно» та «надмірно», які використовуються в статті 551 Цивільного кодексу України та в статті 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки, що підлягає стягненню за порушення зобов'язання, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин першої другої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.

Зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Таким чином, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці та застосований, зокрема, в постановах Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23 та від 09.11.2023 у справі №902/919/22.

Отже, на підставі частини третьої статті 551 Цивільного Кодексу України та частини першої статті 233 Господарського Кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафних санкцій) до їх розумного розміру (постанови Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 09.08.2023 у справі №921/100/22, від 09.08.2023 у справі №921/100/22 та від 20.04.2023 у справі №904/124/22).

Матеріалами цієї справи підтверджено, що відповідач заборгованість за договором оренди нежилого приміщення №179/18 від 21.06.2018 за період з 01.01.2021 по 21.05.2021 (включно) у сумі 109 394,04 грн не сплатив, зазначена заборгованість була стягнута у судовому порядку оскаржуваним рішенням у даній справі.

Водночас, як встановлено судом першої інстанції і неоспорено учасниками справи, договір оренди №179/18 від 21.06.2018 припинився 21.05.2021 у зв'язку зі спливом строку, на який він був укладений.

В силу приписів частини першої статті 785 Цивільного кодексу України та пункту 4.7. договору орендар був зобов'язаний повернути орендоване нерухоме майно до 05.06.2021 (включно), між тим, з акту, підписаного начальником орендного відділу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради Васильєвою Ольгою та директором Благодійної організації благодійний фонд «Холідейз» Хохловим Олександром, затвердженого директором Департаменту комунальної власності Одеської міської ради Ахмеровим О.О., вбачається, що відповідачем передано територіальній громаді міста Одеси в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради частину нежилих приміщень першого поверху будівлі літ. «А», загальною площею 314,3 кв.м, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Хімічна, 3, лише 26.08.2024.

При цьому матеріали справи не містять жодного повідомлення з боку Департаменту комунальної власності Одеської міської ради щодо необхідності звільнення відповідачем орендованого приміщення за період з 06.06.2021 до 31.03.2024, за який прокурор просить суд стягнути з відповідача неустойку. Суду також не надано доказів, що підтверджують можливість здачі приміщення в оренду іншій особі, у разі його своєчасного звільнення відповідачем.

У той же час, як про обов'язок повернути об'єкт оренди після припинення дії договору оренди, так і про сплату неустойки в розмірі подвійної орендної плати з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідач був належний чином обізнаний, оскільки це прямо передбачено пунктами 4.7. та 4.10. договору оренди, а також унормовано приписами цивільного законодавства.

У зв'язку з наведеним, відповідні дії щодо своєчасного та належного виконання відповідачем обов'язку з повернення орендованих приміщень мав вживати не лише орендодавець, а й орендар, проте доказів намагання орендаря повернути орендодавцю орендовані нежитлові приміщення з оренди матеріали справи не містять. До 26.08.2024 відповідач у будь-якому випадку продовжував користуватись об'єктом оренди, і таке користування не може бути безоплатним.

З огляду на викладене, беручи до уваги ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань (зокрема, невиконання відповідачем обов'язку зі сплати заборгованості з орендної плати та стягнення останньої в судовому порядку, невиконання відповідачем обов'язку з повернення орендованого майна та відсутності в матеріалах справи доказів докладення відповідачем можливих зусиль для виконання цього обов'язку), враховуючи обставини ненадання прокурором доказів, що свідчили б про погіршення фінансового стану позивачів чи завдання останнім збитків в результаті дій саме відповідача, доказів повідомлення з боку Департаменту комунальної власності Одеської міської ради щодо необхідності звільнення відповідачем орендованого приміщення за період з 06.06.2021 до 31.03.2024, за який прокурор просить суд стягнути з відповідача неустойку, доказів, що підтверджують можливість здачі приміщення в оренду іншій особі, у разі його своєчасного звільнення відповідачем, враховуючи правовий статус відповідача, який є неприбутковою благодійною організацією, а також приймаючи до уваги значний розмір неустойки, заявленого до стягнення, який є надмірною відповідальністю, що не відповідає правовому призначенню неустойки, суд апеляційної інстанції вважає справедливим та таким, що цілком відповідає принципу верховенства права, зменшити розмір неустойки до 50% до суми 1 025 007,60 грн (2 050 015,20 грн х 50%).

Апеляційний суд вважає, що стягнення неустойки у розмірі 1 025 007,60 грн є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем свого обов'язку з повернення орендованого майна, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.

Висновки суду апеляційної інстанції

Відповідно до положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно із частиною першою 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною четвертою статті 277 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

За наведених обставин Південно-західний апеляційний господарський суд, користуючись наданими процесуальним законом повноваженнями, вважає за необхідне змінити оскаржуване судове рішення, зменшити розмір неустойки на 50%, а позовні вимоги задовольнити частково.

Розподіл судових витрат

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Судовий збір, у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.

Аналогічна правова позиція щодо розподілу судових витрат викладена у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 05.04.2018 у справі №917/1006/16, від 03.04.2018 у справі №902/339/16.

Відтак, відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, за правомірно заявлені позовні вимоги про стягнення неустойки у розмірі 2 050 015,20 грн покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281 - 284 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 27.11.2024 у справі №916/2144/24 змінити в частині стягнення неустойки за прострочення повернення об'єкту оренди, в решті рішення залишити без змін, виклавши пункт 2 резолютивної частини рішення у наступній редакції:

«2.Стягнути з Благодійної організації благодійний фонд «Холідейз» (65012, м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, 55; код ЄДРПОУ 41136538) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1; код ЄДРПОУ 26302595) заборгованість за договором оренди нежилого приміщення №179/18 від 21.06.2018 у сумі 109 394 (сто дев'ять тисяч триста дев'яносто чотири) грн. 04 коп., пеню в сумі - 2 828 (дві тисячі вісімсот двадцять вісім) грн. 24 коп. та неустойку за прострочення повернення об'єкту оренди в сумі 1 025 007 (один мільйон двадцять п'ять тисяч сім) грн. 60 коп.».

Стягнути з Благодійної організації благодійний фонд «Холідейз» на користь Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3; код ЄДРПОУ 03528552) 33 210 /тридцять три тисячі двісті десять/ грн. 26 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ із зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.

Повну постанову складено 17.03.2025.

Головуючий суддя Л.В. Поліщук

Суддя К.В. Богатир

Суддя С.В. Таран