79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"04" березня 2025 р. Справа №921/319/24
Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого судді Кравчук Н.М.
суддів Матущак О.І.
Скрипчук О.С.
секретар судового засідання Процевич Р.Б.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» від 27.12.2024 (вх. №ЗАГС 01-05/3771/24 від 30.12.2024)
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 12.11.2024 (повний текст рішення складено та підписано 12.12.2024, суддя Гевко В.Л.)
у справі № 921/319/24
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» (надалі - ТзОВ“ГК “Нафтогаз України»), м. Київ
до відповідача: Приватного акціонерного товариства “Тернопільміськгаз» (надалі - ПрАТ “Тернопільміськгаз»), м. Тернопіль
про: стягнення заборгованості у сумі 78 633 535, 09 грн.,
з участю представників:
від позивача : не з'явились;
від відповідача: не з'явились;
Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» звернулося до Господарського суду Тернопільської області позовом до Приватного акціонерного товариства “Тернопільміськгаз» про стягнення заборгованості у загальній сумі 78 633 535,09 грн., з яких: 54 487 242,47 грн. основний борг, 13 733 770,67 грн. пеня, 2 726 613,52 грн. три проценти річних та 7 685 908,43 грн. інфляційних втрат.
Позовні вимоги мотивовано порушенням відповідачем зобов'язання з оплати вартості спожитого природного газу відповідно до договору постачання природного газу постачальником «останньої надії». Зазначено, що у зв'язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником, оператором газотранспортної системи за участю операторів газорозподільних систем обсяги природного газу, спожиті відповідачем у період з 01.05.2022 по 31.05.2022 автоматично включені до портфеля постачальника «останньої надії» - ТзОВ «ГК «Нафтогаз України» та відповідно, спожитий природний газ віднесений до обсягів, поставлених позивачем. Позивач стверджує, що факт включення відповідача до реєстру споживачів постачальника «останньої надії» та віднесення газу спожитого відповідачем газу до портфеля постачальника «останньої надії» підтверджується: листом оператора ГТС від 25.11.2022 № ТОВВИХ-22-12812 та інформацією (помісячно) щодо остаточної алокації відборів споживачів з ЕІС кодом 56Х3200000000016. Вказує, що з 01.05.2022 по 31.05.2022 він поставив відповідачу природний газ в об'ємі 1 153 567,71 куб. м. на загальну суму 54 487 242,47грн., яка відповідачем не оплачена, відтак, просить вказану суму стягнути в примусовому порядку. У зв'язку з порушенням виконання грошового зобов'язання, на підставі п. 4.5 Типового договору та статті 625 ЦК України, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 2 726 613, 52 грн 3% річних, 13 733 770, 67 грн пені та 7 685 908, 43 грн. інфляційних втрат.
В процесі розгляду справи відповідачем подано заяви про визнання позову в частині позовних вимог в розмірі 54 487 242, 47грн. основного боргу, 2 726 613,52 грн. 3% річних та 7 685 908,43 грн. інфляційних втрат. Також подано заяву про зменшення розміру штрафних санкцій - пені на 90% від заявлених до 1 373 377,07 грн.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 12.11.2024 у справі № 921/319/24 позов задоволено частково. Прийнято заяву ПрАТ «Тернопільміськгаз» без номера від 11.09.2024 (вх. № 7081 від 11.09.2024) про визнання позову в частині позовних вимог в розмірі 54 487 242, 47 грн. основного боргу, 2 726 613, 52 грн. три проценти річних та 7 685 908, 43 грн. інфляційних витрат. Стягнуто з ПрАТ « Тернопільміськгаз» на користь ТзОВ « Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» - 54 487 242 ,47 грн. основного боргу, 2 726 613,52 грн. три проценти річних, 7 685 908,43 грн. інфляційних втрат. В частині стягнення пені позов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «Тернопільміськгаз» на користь ТзОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» - 6 866 885 грн. 34 коп. пені. В задоволенні позовних вимог в сумі 6 866 885 грн. 34 коп. пені - відмовлено. Повернуто ТзОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України, з державного бюджету України судовий збір у сумі 423 920 грн. 00 коп., який сплачено платіжною інструкцією №0000008025 від 15 травня 2024 року. Іншу частину судових витрат покладено на відповідача. Стягнуто з ПАТ «Тернопільміськгаз» на користь ТзОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» 423 920, 00 грн. судового збору.
Позивач - ТзОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», не погодившись з ухваленим рішенням в частині відмовлених позовних вимог щодо стягнення пені, подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що рішення в цій частині прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, без дослідження усіх істотних обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що суд не надав належної уваги ступеню виконання зобов'язання боржником, не врахував співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру заявленої пені, не дослідив причини невиконання боржником грошового зобов'язання та строк такого невиконання, не виконав при цьому вимоги закону щодо оцінки майнового стану сторін, які беруть участь у зобов'язанні, та інших інтересів сторін, які заслуговують на увагу, не обґрунтував підстав для перерахунку нарахувань та не спростував правильності розрахунку наданого позивачем, що призвело до порушення ст. 233 ГК України, ст. ст. 525, 526, 551, 599, 625 ЦК України. Просить рішення Господарського суду тернопільської області від 12.11.2024 у справі № 921/319/24 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 6 866 885,34 грн. скасувати та прийняти нове рішення в цій частині, яким в цій частині позовних вимог задовольнити повністю.
Відповідач - ПрАТ «Тернопільміськгаз» у відзиві на апеляційну скаргу від 23.01.2025 заперечує проти доводів апеляційної скарги, зазначаючи, що судом першої інстанції правомірно зменшено розмір пені на 50% від заявлених і при цьому просить врахувати , що у спірних правовідносинах інтереси позивача додатково захищено (компенсовано негативні наслідки прострочення боржника) шляхом пред'явлення вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за весь період прострочення. Скаржник звертає увагу на те, що загальний розмір штрафних та компенсаційних нарахувань складає 50% від розміру основного боргу, що створює несправедливо надмірний тягар для відповідача. Примусове стягнення надмірно великих штрафних санкцій негативно вплине на здійснення ПрАТ «Тернопільміськгаз» господарської діяльності, адже ПрАТ «Тернопільміськгаз» перебуває у критично важкому майновому та фінансовому стані. Крім цього звертає увагу, що тариф, що діяв у спірний період на послуги розподілу природного газу для ПрАТ «Тернопільміськгаз» був збитковим та не покривав фактичних обґрунтованих витрат товариства, які є необхідними для господарської діяльності. Також зауважує, що позивач не зазнав значних збитків від порушення строків виконання зобов'язання, докази збитків від порушення ПрАТ «Тернопільміськгаз» умов договору не надав. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Тернопільської області від 12.11.2024 у даній справі без змін.
Відповідач долучає до матеріалів справи звіти про фінансові результати за 2024 рік, які свідчать про наявність скрутного фінансового стану ПрАТ «Тернопільміськгаз» та просить поновити строк на подання даних доказів з огляду на те, що позивачем заперечується даний факт, з посиланням на ст. ст. 42, 73, 76-79, 80, 91 ГПК України.
03.03.2025 від представника відповідача через систему «Електронний суд» поступило клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи у зв'язку із пееребуває на лікарняному, в обґрунтування чого долучено медичний висновок про непрацездатність.
Також 03.03.2025 від представника позивача через систему «Електронний суд» надійшла заява про розгляд апеляційної скарги за відсутності представника позивача за наявними у справі матеріалами.
Щодо клопотання відповідача про відкладення розгляду справи судова колегія зауважує, що ухвалою суду від 13.01.2025 участь представників учасників процесу обов'язковою не визнавалась, свою позицію щодо апеляційної скарги відповідачем викладено у відзиві на апеляційну скаргу, відтак, судова колегія ухвалила відхилити клопотання про відкладення та розглядати справу по наявних у такій матеріалах.
Щодо клопотання представника відповідача про поновлення пропущеного строку для подання доказів та долучення до матеріалів справи звіту про фінансові результати за 2024 рік, з посиланням на те, що позивачем заперечується даний факт в обґрунтування чого посилається на ст. ст. 42, 73, 76-79, 80, 91 ГПК України.
Враховуючи наведене, судова колегія апеляційного суду з врахуванням положень ст. 269 ГПК України ухвалила прийняти докази в обґрунтування складного фінансового становища, а саме звіт про фінансові результати за 2024 рік.
Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, Західний апеляційний господарський суд встановив таке.
ТзОВ «ГК «Нафтогаз України» (постачальник, постачальник «останньої надії») відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) №880 від 04.07.2017 про видачу ліцензій на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу, здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.
За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 №917-р ТОВ «ГК «Нафтогаз України» визначено постачальником «останньої надії» на ринку природного газу.
У відповідності до положень пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС оператори газорозподільних систем, оператор газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) протягом трьох діб зобов'язані надати постачальнику «останньої надії» через інформаційну платформу інформацію щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії», за формою оператора газотранспортної системи, погодженою Регулятором. Інформація скріплюється електронним підписом уповноваженої особи оператора газорозподільної системи/оператора газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) та повинна містити: ЕІС-код споживача або ЕІС-код точки комерційного обліку споживача; назву та ЄДРПОУ (для споживачів, що не є побутовими); поштову адресу об'єкта споживача. Зазначена інформація надається через інформаційну платформу, за допомогою відправки повідомлення на поштову скриньку постачальника останньої надії в інформаційній платформі дані скриньки G_MAIL_PLR.
У зв'язку з відсутністю доказів постачання природного газу відповідачу іншим постачальником оператором газотранспортної системи (оператор ГТС) за участю операторів газорозподільних систем (оператори ГРМ) об'єми природного газу, спожитого ПрАТ "Тернопільміськгаз" в травні 2022 року, включено до портфеля постачальника «останньої надії» - ТзОВ «ГК «Нафтогаз України», і, відповідно, спожитий природний газ віднесено до об'ємів, поставлених позивачем.
Факт включення ПрАТ "Тернопільміськгаз" до реєстру споживачів постачальника «останньої надії» з наведених вище підстав підтверджується: листом оператора ГТС від 25.11.2022 №ТОВВИХ-22-12812 та інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56X3200000000016 за період з 01.05.2022 по 31.05.2022, інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» (форма №10).
Відповідно до п. 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) №2496 від 30.09.2015, договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» укладається у випадках, передбачених пунктом 3 розділу VI, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника «останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.
Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» не потребує двостороннього підписання.
Отже, договір постачання між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
Пунктом п.3.1 договору визначено, що постачання природного газу споживачу здійснюється з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газотранспортної системи днем початку постачання в реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
Період безперервного постачання природного газу постачальником не може перевищувати шістдесяти діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу споживачу постачальником, крім випадків дострокового розірвання договору (п.3.3 договору).
Відповідно до п.4.2 договору, об'єм (обсяг) постачання та споживання природного газу споживачем за розрахунковий період визначається за даними оператора ГРМ за підсумками розрахункового періоду, що містяться в базі даних оператора ГТС та доведені споживачу оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.
Постачальник зобов'язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено) (п.4.3 договору).
На виконання вказаного пункту договору позивачем як постачальником, направлявся споживачу відповідний акт прийому-передачі природного газу №8579 від 31.05.2022 на суму 54 487 242, 47грн. (з ПДВ).
Згідно з умовами договору споживач зобов'язаний оплатити рахунок, наданий постачальником відповідно до п.4.3 цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу (п.4.4 договору).
Також згідно з пп.1 п.5.1 та пп.1 п.5.2 договору споживач має право отримувати природний газ на умовах, зазначених у цьому договорі, та зобов'язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату поставленого природного газу згідно з умовами цього договору.
Пунктом 8.1 договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством.
Відповідно до п. 8.2 договору постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків, а споживач відшкодовує збитки, понесені постачальником, виключно у разі: порушення споживачем строків розрахунків з постачальником - в розмірі, погодженому сторонами в цьому договорі; відмови споживача надати представнику постачальника доступ до свого об'єкта, що завдало постачальнику збитків, - в розмірі фактичних збитків постачальника.
ТзОВ «Оператор газотранспортної системи України» у листі від 25.11.2022 №ТОВВИХ-22-12812 «Щодо надання відповіді на адвокатський запит» повідомлено, що ПрАТ "Тернопільміськгаз" з 01.05.2022 було закріплено за постачальником «останньої надії» - ТзОВ «ГК «Нафтогаз України». Обсяги спожитого споживачем природного газу з 01.05.2022 по 31.05.2022 в об'ємі 1153 567,71 м. куб. співпадають з обсягами газу, вказаними в акті та рахунку, котрі споживачу були надіслано в порядку п. 4.3 договору, для підписання та оплати (поштові відправлення №0505081813900 від 22.06.2022).
Однак, ПрАТ "Тернопільміськгаз" рахунок на оплату вартості спожитого газу не оплачено, незважаючи на підписання акту прийому-передачі природного газу №8579 від 31.05.2022, у зв'язку з чим виникла заборгованість по оплаті за природний газ в розмірі 54 487 242 грн. 47 коп. станом на день подання позову до суду 17.05.2024.
У зв'язку із невиконанням грошового зобов'язання на суму 54 487 242 грн. 47 коп. боргу, позивачем нараховано інфляційні втрати в розмірі 7 685 908 грн. 43 коп., 3% річних в розмірі 2 726 613 грн. 52 коп. та пеню в розмірі 13 733 770 грн. 67 коп.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем подано заяву про визнання позову в частині позовних вимог в розмірі 54 487 242 грн. 47 коп. основного боргу, 2 726 613,52 грн. трьох процентів річних та 7 685 908,43 грн. інфляційних втрат. Також подано заяву про зменшення розміру штрафних санкцій - пені на 90% від заявлених до 1 373 377,07 грн.
Як зазначалося вище, рішенням Господарського суду Тернопільської області від 12.11.2024 у даній справі позов задоволено частково. Прийнято заяву ПрАТ «Тернопільміськгаз» без номера від 11.09.2024 (вх. № 7081 від 11.09.2024) про визнання позову в частині позовних вимог в розмірі 54 487 242, 47 грн. основного боргу, 2 726 613, 52 грн. три проценти річних та 7 685 908, 43 грн. інфляційних витрат. Стягнуто з ПрАТ « Тернопільміськгаз» на користь ТзОВ « Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» - 54 487 242 ,47 грн. основного боргу, 2 726 613,52 грн. три проценти річних, 7 685 908,43 грн. інфляційних втрат. В частині стягнення пені, позов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «Тернопільміськгаз» на користь ТзОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» - 6 866 885 грн. 34 коп. пені. В задоволенні позовних вимог в сумі 6 866 885 грн. 34 коп. пені - відмовлено.
Позивач в апеляційній скарзі оскаржує рішення лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 6 866 885 грн. 34 коп.
Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
При винесенні постанови колегія суддів керувалася таким.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу (ч. ч. 1-2 ст. 509 ЦК України).
Статтею 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Між ТзОВ "ГК "Нафтогаз України" (постачальник) та ПрАТ "Тернопільміськгаз" (споживач) укладено Типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" (а.с.41-48), відповідно до пункту 2.1 якого постачальник зобов'язався постачати природний газ споживачу в необхідних для нього об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язався своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.
Обставинами справи підтверджується, що позивачем належним чином виконано свої зобов'язання за договором та у повному обсязі поставлено відповідачу в період з 01.05.2022 по 31.05.2022 - 1 153 567,71 м. куб. природного газу на суму 54 487 242 грн. 47 коп., що не заперечується відповідачем та визнано ним.
Позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату поставленого природного газу №17844 від 13.06.2022 (а.с.32-33), однак, відповідач у встановлений договором строк виставленого рахунку не оплатив. Акт прийому-передачі природного газу № 8579 від 31.05.2022 підписано без зауважень (а.с.31).
За неналежне виконання умов договору в частині оплати спожитого природного газу на суму боргу 54 487 242,47 грн. за період з 01.07.2022 по 29.02.2024 позивачем нараховано інфляційні втрати в розмірі 7 685 908 грн. 43 коп. та 3% річних в розмірі 2 726 613 грн. 52 коп. (а.с.51-52), які також визнані позивачем в повному обсязі і не оспорюються останнім.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Стаття 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з п.4.5 типового договору, у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Позивачем нараховано на заборгованість в сумі 54 487 242 грн. 47 коп. пеню за період з 01.07.2022 по 31.12.2022 в розмірі 13 733 770 грн. 67 коп. (а.с.51-52)
Відповідачем було подано клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, а саме пені на 90% від заявлених 1 373 377,07 грн. (а.с.172-181).
Відповідно до ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За змістом цієї норми, вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної суми штрафних санкцій таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо (постанова Верховного Суду від 03.12.2024 у справі №909/321/24).
Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч.3 ст.551 ЦК України).
Застосоване у ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (постанови Верховного Суду від 10.11.2022 у справі №910/15705/21, від 01.02.2023 у справі №914/3203/21, від 22.05.2024 у справі №911/95/20, від 18.12.2024 у справі №921/320/24).
Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі; тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена права компенсації своїх майнових втрат; такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків; такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, на яку посилається скаржник).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 наголосила, що для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3 ст. 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст.3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 ГПК України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення такої дії. Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, у постановах: від 05.09.2023 у справі №907/583/22, від 28.11.2023 у справі №916/1504/22, від 03.12.2024 у справі №904/872/24, від 03.12.2024 у справі №909/321/24, тощо.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 зазначив, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями ст. 233 ГК України і ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також досліджуватися й оцінюватися судом у порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Отже, висновки Верховного Суду щодо застосування ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України є усталеними та загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) у залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.
Скаржник вважає, що суд першої інстанції при вирішенні питання про зменшення пені не взяв належно до уваги співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру неустойки, що, на його думку, протирічить судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19). Вказує, що саме такий принцип (співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру неустойки) був закладений у договорі.
Однак, вирішуючи питання зменшення пені у даній справі, суд першої інстанції, оцінивши ступінь, характер та правові наслідки правопорушення, співмірність між ними, дійшов висновку про можливість її зменшення до 50% від заявленої суми і при цьому виходив із збалансованості інтересів сторін та визнання відповідачем заборгованості повністю.
Отже, суд першої інстанції врахував співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені та у тексті оскаржуваного рішення послався, зокрема, на постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19, які зазначав скаржник у касаційній скарзі.
Суд апеляційної інстанції погоджується з твердженнями скаржника, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про неплатоспроможність відповідача, погіршення його фінансового стану та господарської діяльності; суд першої інстанції не врахував того, що неналежне планування своєї діяльності відповідачем не повинно порушувати права інших господарюючих суб'єктів, які належним чином виконали свої обов'язки; ризики від власної діяльності відповідача не може покладатися на інших учасників господарських відносин, оскільки це порушує принцип розумності та справедливості; посилається на постанови Верховного Суду від 31.03.2020 у справі №910/8698/19, від 03.06.2020 у справі №916/187/17 щодо доведення обставин.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.1 ст.74 ГПК). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що, вирішуючи питання можливості зменшення розміру пені, слід врахувати складне фінансове становище відповідача та вид його діяльності, а саме: 1) відповідач на сьогодні є єдиними оператором газорозподільної системи на території м. Тернопіль та Тернопільського району; 2) віднесено до переліку підприємств, критично важливих для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення на особливий період; 3) має кредиторську заборгованість, яка відображена у його річній фінансової звітності за 2024 рік.
Водночас ТзОВ "Нафтогаз України" під час розгляду справи в суді першої інстанції не надало доказів, які б свідчили, зокрема, про його неплатоспроможність, погіршення фінансового стану та ускладнення провадження господарської діяльності.
З огляду на викладене, доводи скаржника про те, що суд першої інстанції при зменшенні розміру пені не врахував інтереси обох сторін, в тому числі і ТОВ "Нафтогаз України", є необґрунтованими.
Як вже було зазначено вище, наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки залежить від фактичних обставин, які встановлені судом у справі.
Суд першої інстанції, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням встановлені обставини та подані докази, з урахуванням розумного балансу інтересів сторін, визнав підстави для зменшення пені на 50% достатніми.
Отже, суд першої інстанції у цій справі реалізував свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України та ст.233 ГК України, та, оцінивши за внутрішнім переконанням встановлені обставини і докази у справі, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для зменшення пені на 50%.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З врахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що Господарський суд Тернопільської області ухвалив рішення від 12 листопада 2024 року у справі №921/319/24 з додержанням норм матеріального і процесуального права, відтак, рішення належить залишити без змін, апеляційну скаргу ТзОВ «ГК «Нафтогаз України» без задоволення.
Згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України у спорах, що виникають виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Згідно з ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд
ухвалив:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 12.11.2024 у справі №921/319/24 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.
4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. ст. 287-288 ГПК України.
5. Справу повернути до Господарського суду Тернопільської області.
Головуючий суддя Н.М. Кравчук
Судді О.І. Матущак
О.С. Скрипчук