Справа № 727/9897/24
Провадження № 2/727/389/25
12 березня 2025 року Шевченківський районний суд м.Чернівців
в складі:
головуючої судді Літвінової О.Г..
за участю секретаря судового засідання Лещинської А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернівці цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_1 ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
У вересні 2024 року ТОВ «Кей Колект» звернулося до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого вказувало, що 12.07.2007 року між АК«УкрсибБанк», та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №11181596000, за умовами якого відповідачу було надано у тимчасове користування на умовах повернення строковості, платності, забезпеченості кредит на споживчі цілі в сумі 46000 швейцарських франків.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним договором, 12.07.2007 року між АК «Укрсиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки №126413, умовами якого визначено, що Поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов'язання перед Банком відповідати по Борговим зобов'язанням боржника ОСОБА_1 , які виникають з умов Кредитного договору №11181596000 від 12.07.2007 року, а саме повернути кредит в розмірі 46000 швейцарських франків, сплатити проценти за його користування, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штрафи), в розмірі, строки та у випадках, передбачених Кредитним договором, а також відшкодувати можливі збитки та виконати інші умови Кредитного договору в повному обсязі.
Також вказував, що 11.06.2012 року між Банком та ТОВ «Фінансова компанія «Поліс» укладено Договір факторінгу №4, відповідно до якого Банк відступив право вимоги за вищевказаним Кредитним договором та Договором поруки ТОВ «Кей Колект» й відповідно дане товариство набуло статусу нового стягувача.
Оскільки ні Позичальник, ні Поручитель не сплачували грошові кошти на повернення кредиту у строки, що були встановлені Кредитним договором, Банк скористався своїм правом та звернувся до суду з позовом про стягнення з Позичальника та Поручителя заборгованості за Кредитним договором й відповідно рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 10.10.2014 року у справі №727/3348/13-ц позов ТОВ «Кей-Колект» до боржників задоволено та стягнуто з відповідачів в солідарному порядку заборгованість за Кредитним договором в розмірі 31690,35 швейцарських франків. Дане рішення суду набрало законної сили.
Станом на 16.09.2024 року заборгованість за Кредитним договором у розмірі 31690,25 швейцарських франків відповідачами так й не погашена.
При цьому, наявність судового рішення не припиняє дію зобов'язання та після винесення судового рішення, зобов'язання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перед товариством не припинено й відповідно діє до цього часу та є триваючим правопорушенням.
Посилаючись на вказане, а також положення ст. 625 ЦК України позивач вважає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зобов'язані сплатити 3% річних від суми не виконаного грошового зобов'язання у розмірі 4659,77 швейцарських франків, що становить в гривневому еквіваленті 226697,81 грн. за період з 02.04.2017 року по 23.02.2022 року (до моменту введення Президентом України воєнного стану на території України), а тому просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку на користь ТОВ «Кей Колект» за період з 02.04.2017 року по 23.02.2022 року згідно з кредитним договором № 11181596000 від 12.07.2007 року борг у розмірі 226697,81 грн., який складається з: трьох відсотків річних, а також стягнути із відповідачів судові витрати, що пов'язані з розглядом справи.
Не погоджуючись із вказаним позовом, відповідач ОСОБА_1 через канцелярію суду подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими. Зокрема вказав, що позов не підлягає до задоволення, оскільки позовні вимоги заявлені за межами строку позовної давності, а тому суду до заявлених вимог слід застосувати наслідки пропуску строку позовної давності. Зокрема зазначив, що внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення. Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Кей Колект» звернулось в суд з позовом про стягнення з ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 заборгованості згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, який був зареєстрований 16.09.2024 року, тому строк позовної давності обмежений останніми трьома роками, які передували подачі цього позову, тобто з 6.09.2024 року, а тому вважає, що позивачем пропущено строк звернення до Суду з позовом про стягнення трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання згідно рішення суду, про причини пропуску строку позовної давності позивач не повідомив, не вказав на їх поважність та не просив їх поновити, отже існують підстави для відмови у задоволенні позову, згідно вимог ст. 267 ЦК України. Посилаючись на вказані доводи, просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Окрім цього, звернув увагу суду, що за виконавчим провадження було стягнуто 30000 грн., які не були враховані позивачем при здійсненні розрахунку.
Від представника ТОВ «Кейт Колект» через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив, в якому зазначено, що доводи відповідача в частині наявності вини товариства у невиконанні боржником рішення суду про стягнення з нього суми боргу за кредитним договором є безпідставними, оскільки наявність невиконаного грошового зобов'язання за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору щодо обов'язку сплатити грошове зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за його невиконання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за час прострочення. Крім того, відповідачі не були позбавлені можливості виконати судове рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором в будь-який час. До того ж, право кредитора на звернення до суду із позовом на підставі ст. 625 ЦК України і стягнення з боржника 3 відсотків річних та інфляційних витрат за весь період прострочення виконання рішення суду не залежить від діяльності органів державної виконавчої служби з цього приводу, а наявність судових актів про стягнення заборгованості в свою чергу не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України сум. До того ж, стягнення сум, передбачених ст. 625 ЦК України не є санкцією та носить компенсаційний характер заходів відповідальності й відповідно суми нараховуються незалежно від вини боржника.
Безпідставними є й доводи боржника щодо пропуску строку позовної давності з вимогою про стягнення сум за період з 5 листопада 2020 року по 23 лютого 2022 року,з підстав викладених у письмовій відповіді на відзив.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, вказаних у позові та письмовій відповіді на відзив, просив про їх задоволення та надав пояснення аналогічні змісту поданого позову та відповіді на відзив.
Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у письмовому відзиві на позов, звернувши увагу суду зокрема, на пропуск позивачем строку звернення до суду з вимогою про стягнення трьох відсотків річних та безпідставність вимог до поручителя.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, будучи належним чином повідомлена про день та час слухання справи, про поважні причини неявки суд не повідомила, а тому суд вважає за можливе розглянути справу у її відсутність.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до наступного висновку.
Так, відповідно до ч.1ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Зокрема, положеннями ст. ст.12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3, 4ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2ст. 78 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
Судом встановлено, що 12.07.2007 року між АК«УкрсибБанк», та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №11181596000, за умовами якого відповідачу було надано у тимчасове користування на умовах повернення строковості, платності, забезпеченості кредит на споживчі цілі в сумі 46000 швейцарських франків.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним договором, 12.07.2007 року між АК «Укрсиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки №126413, умовами якого визначено, що Поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов'язання перед Банком відповідати по Борговим зобов'язанням боржника ОСОБА_1 , які виникають з умов Кредитного договору №11181596000 від 12.07.2007 року, а саме повернути кредит в розмірі 46000 швейцарських франків, сплатити проценти за його користування, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штрафи), в розмірі, строки та у випадках, передбачених Кредитним договором, а також відшкодувати можливі збитки та виконати інші умови Кредитного договору в повному обсязі.
11.06.2012 року між Банком та ТОВ «Фінансова компанія «Поліс» укладено Договір факторінгу №4, відповідно до якого Банк відступив право вимоги за вищевказаним Кредитним договором та Договором поруки ТОВ «Кей Колект» й відповідно дане товариство набуло статусу нового стягувача.
Оскільки ні Позичальник, ні Поручитель не сплачували грошові кошти на повернення кредиту у строки, що були встановлені Кредитним договором, Банк скористався своїм правом та звернувся до суду з позовом про стягнення з Позичальника та Поручителя заборгованості за Кредитним договором й відповідно рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 10.10.2014 року у справі №727/3348/13-ц позов ТОВ «Кей-Колект» до боржників задоволено та стягнуто з відповідачів в солідарному порядку заборгованість за Кредитним договором в розмірі 31690,35 швейцарських франків. Дане рішення суду набрало законної сили.
Станом на 16.09.2024 року заборгованість за Кредитним договором у розмірі 31690,25 швейцарських франків відповідачами так й не погашена.
Зокрема, звертаючись до суду із відповідним позовом, ТОВ «Кей Колект » вказувало, що оскільки після винесення судового рішення про стягнення з відповідачів суми боргу за кредитним договором, зобов'язання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перед товариством не було припинено та не було виконано відповідачами належним чином, дане зобов'язання продовжує діяти й на момент звернення до суду, є триваючим правопорушенням, ТОВ «Кей Колект»» просило стягнути з відповідачів в солідарному порядку 3% річних за період з 02.04.2017 року по 23.02.2022 року.
При цьому, також вказувало, що згідно п.18Прикінцевих та перехідних положень ЦК, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеноїст.625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення, а тому вимога згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України товариством нарахована до 23.02.2022 року.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина першастатті 16 ЦК України).
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до пункту 8.35 постанови від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Судувід 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц (провадження № 14?591цс18).
У пункті 8.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 рокуу справі № 902/417/18 зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного праває компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.
При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Вказаний висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду у пункті 54 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та пункті 6.19. постанови від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19).
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14?10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівців від 10 вересня 2013 року у справі №727/3348/13-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Кей Колект» заборгованість у розмірі31690,35 швейцарських франків, що еквівалентно 855 052,00 грн.
Отже, даним судовим рішенням у справі №727/3348/13-ц підтверджено наявність грошового зобов'язання позичальника перед банкому розмірі 855052,00 грн та його порушення, останнє не виконане, тобто зобов'язання відповідачів не припинилося, тому передбаченіст.625 ЦК Українитри проценти річних та інфляційні втрати підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання.
Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та№ 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, та висновками Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08 листопада 2019 року у справі №127/15672/16 (провадження № 14-254цс19), до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19), у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі №759/4324/23 (провадження №61-11727св24).
Суд враховує вищенаведені висновки Верховного Суду про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Як вбачається з рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 10 вересня 2013 року, що у відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існує грошове зобов'язання перед ТОВ «Кей Колект», доказів виконання якого відповідачами надано не було, тому суд констатує, що позивач має право на стягнення з відповідачів в солідарному порядку 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України.
Можливість нарахування боржникові кредитором наслідків прострочення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 ЦК України, після реалізації права на дострокове стягнення усієї суми кредиту і наявності судового рішення, яке не виконано, встановлена постановою Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі №127/15672/16-ц, у постановах Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі №759/4755/19 (провадження №61-14506св20), від 29 листопада 2023 року у справі №753/1527/22 (провадження №61-9430св23), від 31 липня 2024 року у справі №161/11703/22 (провадження №61-11958св23), від 27 листопада 2024 року у справі №759/4324/23 (провадження № 61-11727св24), від 25 вересня 2024 року у справі №206/2984/23 (провадження № 61-7249св24).
Позовна давність є строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Вона обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленимистаттями 253-255 ЦК Українита застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (стаття 256, частина перша статті260, частина третя статті267 ЦК України).
Відповідно достатті 257 ЦК Українизагальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
До правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбаченихстатті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю в три роки.
Порядок відліку позовної давності наведено встатті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбаченихстаттею 625 цього Кодексу,за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Судувід 08 листопада 2019 року в справі № 127/15672/16-ц (провадження№ 14-254цс19).
Щодо продовження строків давності на строк дії карантину, необхідно зазначити таке.
Із 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами його строку до 30 червня 2023 року (пункт 1постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»).
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями257,258,362,559,681,728,786,1293цьогоКодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК Українив редакції Закону № 540-ІХ, який набрав чинності 02 квітня 2020 року).
Однак суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюванийзакономінтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.
Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина четвертастатті 14 ЦК України).
Пунктом 15Прикінцевих та перехідних положень ЦК Українив редакції Закону № 540-ІХ передбачено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення (Закон України від 16 червня 2020 року № 691-ІХ «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19»).
Отже, на період дії карантину законодавець звільнив позичальника від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення платежів за кредитами (позиками), однакне звільнив від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, тому до спірних правовідносин застосовні положення про позовну давність та щодо їїпродовження на строк дії карантину.
Тобто, строки давності щодо вимог про стягнення сум застаттею 625 ЦК України,які не спливли на момент набрання чинностіЗаконом № 540-ІХ(02 квітня 2020 року), продовжуються на строк дії такого карантину.
Такі висновки щодо застосуванняЗакону № 540-ІХвикладені в пункті 100постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року в справі№ 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22), а також в постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року в справі № 679/1136/21 (провадження№ 61-5238св22), від 16 листопада 2023 року в справі №487/1342/21 (провадження № 61-4298св23), від 20 квітня 2023 року в справі №728/1765/21 (провадження № 61-6640св22).
ТОВ «Кей-Колект», звертаючись з позовом до суду про стягнення сум за статтею 625 ЦК України, врахував строки позовної давності і просив стягнути вказані суми з 02 квітня 2017 року.
Отже, на момент набрання чинностіЗаконом № 540-ІХ(02 квітня 2020 року) прострочені з 01 серпня 2017 року платежі за кредитом перебувають у межах продовженої Законом № 540-ІХпозовної давності.
Згідно із Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ), що набрав чинності 17 березня 2022 року,Прикінцеві та перехідні положення ЦК Українидоповнено пунктом 18, за змістом якогов період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та в тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Закон № 2120-ІХ виключив можливість нарахування сум за статтею 625 ЦК Україниз 24 лютого 2022 року, однак не змінив положення пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону №540-ІХщодо продовження строку давності, зокрема за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, нарахованих до 24 лютого 2022 року, на період дії карантину.
Карантин на території України скасований з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, тому позивач, звернувшись до суду в липні 2024 року, в частині вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за період з 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року дотримався строків давності, які продовжувалися відповідно до Закону № 540-ІХ.
Враховуючи викладене вище, суд вважає, що позивач не пропустив строки звернення з вимогою про стягнення 3% річних та звернувся до суду з позовом в межах строку позовної давності.
Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 206/2984/23 (провадження № 61-7249св24).
Однак, враховуючи ті обставини, що за виконавчим провадженням № 46942959 відкритого за заявою стягувала ТОВ «Кей Колект» було стягнуто з ОСОБА_2 30807,43 грн., які перераховані на протязі 16.01.2017 по 23.03.2020 року стягувачу, що не заперечував представник позивача в судовому засіданні, то суд вважає, що необхідно зменшити суму боргу з 31690,35 на 31073,71 швейцарських франків і нарахування 3% річних необхідно здійснювати саме на цю суму.
Таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення і належить стягнути з відповідачів в солідарному порядку 3 % річних з наступного розрахунку ( 31690,35 швейцарських франків - 30000 грн. ( 616,64 швейцарських франків ) за період з 02.04.2017 року по 23.02.2022 року 4566,45 швейцарських франків, що еквівалентно 222157,79 грн.
Положеннями частини 1 та 2 статті 141 ЦПК України передбачено,що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються уразі задоволення позову -на відповідача.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 133, 141, 258-268, 273, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, -
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей Колект» задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «Кей Колект» 3 % річних в розмірі 222157,79 грн.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «Кей Колект» 2720,68 грн. судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м.Чернівці протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення в повному обсязі буде виготовлене 14.03.2025 року.
Суддя Шевченківськоо
районного суду м.Чернівці О.Г.Літвінова