Справа № 510/2582/24
Провадження № 2/510/713/25
27.02.25 року Ренійський районний суд Одеської області
у складі: - головуючого судді Дудник В.І.;
-за участю секретаря Міхайліченко В.О.,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Рені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, -
Відповідачка позовні вимоги визнала, щодо їх задоволення не заперечувала, просила розглянути справу у її відсутності.
Позивачка позовні вимоги підтримала, просила про розгляд справи без її участі.
Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити при проведенні підготовчого судового засідання.
В ході розгляду справи судом були дослідженні наступні докази: копія договору купівлі-продажу нерухомого майна від 11.11.2013р.; копія акту приймання-передачі майна за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 11.11.2013р.; копія договору дарування частини житлового будинку від 06.08.1997р.; копія технічного паспорту на житловий будинок з надвірними спорудами та господарськими будівлями, розташований по АДРЕСА_1 .
Судом в ході судового розгляду справи встановлено, що на підставі договору дарування частини житлового будинку від 06.08.1997р. відповідачці на праві власності належала частина житлового будинку з надвірними спорудами та господарськими будівлями, розташованого по АДРЕСА_1 . У 2013 р. між позивачкою та ОСОБА_2 була досягнута домовленість про купівлю-продаж належної їй частини вищевказаної нерухомості, сторони досягли домовленості щодо купівлі-продажу нерухомості і письмово оформили цей договір. Тоді ж позивачка оплатила вартість придбаної частини нерухомості, а відповідачка передала нерухомість, ключі, документи на частину будинку (які були в неї в наявності). У майбутньому відповідачка пообіцяла позивачці засвідчити договір купівлі-продажу нерухомості в нотаріальному порядку. Після вчинення правочину позивачка переїхала мешкати у придбану частину будинку, зробила там ремонт, сплачує всі необхідні комунальні платежі. З метою нотаріального засвідчення правочину позивачка неодноразово зверталась до відповідачки, однак вона від посвідчення договору ухилялась, на прохання позивачки про зустріч не реагувала, мотивуючи нестачею вільного часу, матеріальними труднощами та ін., а потім це стало взагалі неможливо у зв'язку із тим, що з'ясувалось, що на момент укладення договору купівлі-продажу (11.11.2013р.) вона не мала необхідних для посвідчення договору купівлі-продажу документів (загубила оригінал договору дарування частини житлового будинку від 06.08.1997р.).
Незважаючи на це, з 2013р. відповідачка у спірній частині житлового будинку не з'являлась, її речей там немає, будь-яких вимог або претензій до позивачки вона не пред'являла. В даний час позивачці відомо, що відповідачка є громадянкою РФ (у 2002р. отримала паспорт громадянина РФ) та мешкає там, повертатися намірів не має.
Отже, з 2013р. частина житлового будинку цілком перейшла у володіння та розпорядження позивачки, вона утримує її, розпоряджається доглядом за нею.
Таким чином, позивачка фактично, відкрито володіє нерухомістю, стежить за її технічним станом, сплачує за утримання комунальні послуги - з 2013р. і до теперішнього часу вона користується вищевказаною частиною нерухомості, яка весь цей час не витребувалася із володіння позивачки відповідачкою. Таким чином, ОСОБА_1 вважає, що має право на вищевказану частину житлового будинку з підстав ст. 344 ЦК України, а саме за набувальною давністю.
Вивчивши матеріали справи та надані документи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачки обґрунтовані і підлягають задоволенню, оскільки її доводи знайшли своє належне підтвердження в судовому засіданні.
Оскільки щодо позовних вимог, обставин справи сторони не заперечують, визнають їх, суд вважає, що факти, які обґрунтовують заявлені вимоги і мають значення для справи встановлені, у зв'язку із чим немає необхідності у підтвердженні їх доказами засобом дослідження показань свідків.
Як було встановлено судом, позивачка у справі у 2013р. досягнула домовленості із відповідачкою щодо купівлі-продажу частини житлового будинку. Сторони 11.11.2013р. уклали між собою договір купівлі-продажу у письмовому порядку, всі документи на 1/2 частину житлового будинку відповідачка передала позивачці, саму частину нерухомості - також.
У 2013р. відповідачка виїхала зі спірної житлоплощі, питання про утримання відповідної нерухомості перейшло до позивачки, участі у сплаті комунальних послуг відповідачка не приймала. Вже більше 11 років позивачка утримує відповідну частину нерухомості, доглядає за її технічним станом та сплачує всі належні платежі. Будь-яких домовленостей із відповідачкою щодо розподілу витрат, пов'язаних із утриманням частини будинку, немає.
Виходячи із ситуації, що склалася в даній справі, вбачаються підстави для визнання за позивачкою права власності на частини житлового будинку в порядку набувальної давності.
Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Згідно із ч. 4 ст. 344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
За ч. 1, 3 ст. 397 ЦК України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо
інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.
Як виходить з доводів позивачки, з 2013р. по теперішній час вона безперервно, відкрито володіє частиною житлового будинку, сплачує всі належні платежі, як власник нерухомості, розпоряджається нею, проводить ремонти, використовує її за цільовим призначенням та ін. За весь час володіння позивачкою відповідною частиною нерухомості відповідачка не пред'являла до неї жодних вимог про витребування нерухомості (грошової компенсації), документів на неї, не брала участі в утриманні житла та не несла витрат по сплаті належних платежів. На момент розгляду справи в суді відповідачка до судового засідання не явилась, відзиву на позов не надала.
Таким чином, суд встановив, що володіння позивачкою частиною житлового будинку (що належить відповідачці) є добросовісним, правомірним, відкритим (позивачка, вважаючи себе власником житла, сплачувала комунальні платежі за його утримання, розпоряджається житлом та ін.) та безперервним. Таким чином, суд вважає, що частина житлового будинку цілком з законних підстав перейшла у володіння та користування ОСОБА_1 , внаслідок чого остання набула право власності на неї за набувальною давністю.
Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
З урахуванням викладених позивачкою та досліджених у судовому засіданні обставин, суд вважає можливим задовольнити її вимоги щодо визнання за нею права власності на майно за набувальною давністю.
Керуючись ст.ст. 12, 76 - 81, 128, 200, 258, 259, 264 - 265, 268, 354, 355 ЦПК України, ст. ст. 15, 328, 344, 397 ЦК України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) за набувальною давністю право власності на:
частину житлового будинку з надвірними спорудами та господарськими будівлями, розташованого по АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_2 .
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Вячеслав ДУДНИК