Номер провадження: 11-сс/813/489/25
Справа № 947/1296/25 1-кс/947/1851/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
04.03.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий суддя - ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6
представника власника майна - адвоката ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника власника майна - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 11.02.2025 року про арешт майна у кримінальному провадженні № 12024160000001153 від 12.09.2024 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.358, ч.3 ст.332 КК України,
установив
Зміст оскаржуваного судового рішення
Ухвалою слідчого судді було задоволено клопотання т.в.о. слідчого СУ ГУНП в Одеській області та накладено арешт на майно, вилучене в ході проведення 22.01.2025 року обшуку у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , та яке перелічене в резолютивній частині ухвали.
Зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
Не погодившись із зазначеною ухвалою слідчого судді, представник власника майна - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій вважає ухвалу слідчого судді незаконною та необґрунтованою, посилаючись на наступне:
- клопотання органу обвинувачення не містить жодного обґрунтування відношення вилученого майна до даного кримінального провадження;
- клопотання слідчого не містить в собі згадування про ОСОБА_8 ;
- з моменту обшуку а вилучення майна до моменту розгляду слідчим суддею клопотання слідчого, пройшло більше ніж 20 днів. При цьому, жодної слідчої дії з вилученим майном не проводилось;
- клопотання слідчого не містить в собі належного обґрунтування необхідності накладання арешту на майно;
- вилучені грошові кошті взагалі до даного кримінального провадження не мають відношення;
- постанова слідчого про визнання вилучених речей речовими доказами винесена слідчим раніше, ніж протокол огляду цих же речей.
На підставі цього просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою відмовити у задоволення клопотання слідчого про арешт майна.
Позиції учасників апеляційного провадження
У судовому засіданні апеляційного суду представник власника майна ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_7 підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_6 заперечував проти задоволення апеляційної скарги і просив оскаржувану ухвалу слідчого судді залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді, учасників апеляційного провадження, перевіривши матеріали провадження, апеляційний суд дійшов висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Частина 1 ст. 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Як видно з мотивувальної частини ухвали, слідчий суддя зазначених вище вимог кримінального процесуального закону дотримався та врахував їх при постановленні ухвали з огляду на таке.
За приписами ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» колегія суддів застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Положення зазначеної вище норми КПК України узгоджуються зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Застосування належної процедури є одним із складових елементів принципу верховенства права та передбачає, у тому числі, щоб повноваження органів публічної влади були визначені приписами права, і вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії, і надалі діяли в межах наданих їм повноважень.
Водночас, приписами ч. 2 ст. 173 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна, як доказ в кримінальному провадженні,3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння ...; 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна; 4) розмір шкоди завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Як вбачається з матеріалів, які надані апеляційному суду, СУ ГУНП в Одеській обл. здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12024160000001153 від 12.09.2024, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 3 ст. 332 КК України.
Під час досудового розслідування, були встановлені особи, які можуть бути причетні до вчинення вказаного кримінального правопорушення, зокрема, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем мешкання якого, за адресою: АДРЕСА_1 , 22.01.2025 був проведений санкціонований обшук, в ході якого виявлено та вилучено яке перелічене в резолютивній частині ухвали.
Метою накладення арешту на майно слідчий у своєму клопотанні визначив необхідність збереження речових доказів.
Вилучені предмет, відповідно до ч.1 ст.98 КПК України, згідно клопотання слідчого містять відомості, які будуть використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час розслідування кримінального провадження, вилучені речі необхідні з метою проведення подальшого експертного дослідження, а також з метою виключення можливості пошкодження, втрати та зникнення речових доказів, у зв'язку з чим виникла необхідність в накладенні арешту вилучене майно.
Задовольняючи клопотання слідчого, слідчий суддя обґрунтовано виходив з того, що вилучене майно відповідає критеріям ч.1 ст.98 КПК України, оскільки вилучені речі можуть містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, зокрема, може міститися інформація, яка має відношення до кримінального провадження.
Вищевикладене також підтверджується долученою до матеріалів клопотання постановою про визнання речовими доказами від 22.01.2025 року, відповідно до якої вилучені речі визнані речовими доказами в рамках кримінального провадження (а.п. 79-80).
Слідчий суддя дійшов вірного висновку, що метою накладення арешту є збереження вказаного майна в якості речових доказів у кримінальному провадженні та з метою проведення судових експертиз з вилученим майном та зважаючи на те, що у кримінальному провадженні проводяться першочергові слідчі дії, вважав за необхідне на даному етапі досудового слідства накласти арешт на вказане в клопотанні майно, з метою збереження та дослідження вказаних речових доказів.
Апеляційний суд погоджується з висновками ухвали слідчого судді про те, що зазначене майно відповідає критеріям речових доказів у кримінальному провадженні №12023160000001432.
Положеннями ст.98 КПК України встановлено, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які, зокрема, зберегли на собі сліди злочину або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Описана у клопотанні фабула кримінального правопорушення у сукупності з наданими слідчим копіями матеріалів кримінального провадження дозволяють дійти висновку про наявність ознак складу кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 358, ч. 3 ст. 332 КК України.
Отже, слідчий довів достатність підстав вважати, що могло бути вчинене вказане кримінальне правопорушення, що може бути підставою для арешту майна. При цьому на даному етапі досудового розслідування слідчий суддя не вирішує ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі встановлювати наявність складу злочину, винуватість осіб та ступінь їх вини. Слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих відомостей визначає, що кримінальне правопорушення могло бути вчинено за описаних прокурором обставин.
На переконання апеляційного суду, відомості, які наявні або були видалені з вилученого телефону та ноутбуку, можуть використовуватися як докази факту та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Відповідно мобільних пристроїв, як матеріальні носії цих відомостей, мають ознаки речового доказу і можуть бути використані сторонами кримінального провадження. Цим спростовуються доводи апеляційної скарги представника власника майна про невідповідність вилучених речей критеріям, встановленим ст. 98 КПК України.
Апеляційним судом встановлено, що клопотання слідчого та обставини, на які посилається останній, як на обґрунтування необхідності накладення арешту на майно, фактично відповідає вимогам ст.171 КПК та узгоджується з положеннями ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідної до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Абзацом 2 ч.3 ст.170 КПК регламентовано, що арешт на комп'ютерні системи чи їх частини накладається лише у випадках, якщо вони отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення або є засобом чи знаряддям його вчинення, або зберегли на собі сліди кримінального правопорушення, або у випадках, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини другою цієї статті, або якщо їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, а також якщо доступ до комп'ютерних систем чи їх частин обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов'язаний з подоланням системи логічного захисту.
При розгляді клопотання слідчого, слідчий суддя, пославшись на вимоги ст.170 КПК, задовольнив клопотання та наклав арешт на майно, вилучене під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_8 , зазначивши про те, що воно відповідає критеріям, визначеним ст.98 КПК України.
Перевіряючи доводи, які викладені у апеляційній скарзі відносно того, що матеріали, які долучені до клопотання слідчого не містять будь-яких доказів, які хоча б опосередковано вказували на можливу причетність ОСОБА_8 до вчинення інкримінованого злочину, апеляційний суд зауважує, що досудове розслідування вказаного провадження триває, вживаються заходи щодо встановлення всіх обставин кримінального провадження.
Крім того, 30.01.2025 року ОСОБА_8 було про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.3 ст. 358, ч.3 ст. 332 КК України в рамках даного кримінального провадження №12024160000001153 від 12.09.2024 року.
Доводи представника власника майна відносно незаконності накладення арешту на грошові кошти та їх причетність до вищевказаного кримінального правопорушення, апеляційний суд визнає безпідставними, оскільки апелянтами та їх представниками не надано належних та допустимих доказів про право власності апелянтів на вилучені грошові кошти, крім того, діючий кримінальний процесуальний закон України не ставить в залежність можливість накладення арешту на майно з процесуальним статусом особи, у володінні якого воно перебуває на час вирішення клопотання щодо необхідності його арешту.
На даний час тривають необхідні слідчі дії, вилучене майно є речовими доказами у розумінні ст.98 КПК України, а тому є правомірним накладання арешту на вилучене майно з метою забезпечення збереження речових доказів, при цьому відповідно до ст. 170 ч.3 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Надаючи оцінку аргументам сторони захисту з приводу того, що експертиза електронних пристроїв у вказаному провадженні не призначалася, апеляційний суд зауважує, що зазначене майно у відповідності до ст. 98 КПК України має ознаки такого, що зберегло на собі сліди кримінального правопорушення або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, відтак на даному етапі є достатньою підставою для накладення арешту.
Відповідно ч.1 ст.173 КПК України, слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу. Відповідь до зазначеної норми завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Ризиками, для запобігання яких необхідне накладення арешту, є можливість приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати такого майна власником. Однак з накладенням арешту втрачається така можливість, а тому може бути виконане завдання арешту майна, а саме запобігання можливості його приховування.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майно. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Таким чином, на підставі всебічного та повного дослідження фактичних обставин провадження за клопотанням прокурора про арешт майна слідчий суддя вірно встановив, що наявні підстави, передбачені ст.170 КПК України, для застосування у кримінальному провадженні №12024160000001153 такого заходу забезпечення кримінального провадження, як накладення арешту на майно, з метою збереження речових доказів, який відповідає принципу розумності та співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Разом з тим, відповідно до ч.1 ст. 174 КПК України арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано, у зв'язку з чим апеляційний суд роз'яснює про те, що власник майна має право в подальшому звернутись до слідчого суді із клопотанням про скасування арешту майна.
Крім того, апеляційний суд враховує, що особливо актуальним є встановлення та розслідування кримінальних правопорушень за фактами підробки документів та організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України, у найбільш несприятливий час для держави у час збройної відсічі внаслідок повномасштабного вторгнення рф.
Відтак, колегія суддів приходить до висновку про те, що на даному етапі досудового розслідування потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у право власності.
Апеляційний суд також враховує, що обраний слідчим суддею захід забезпечення кримінального провадження є тимчасовим, обумовлений метою проведення досудового розслідування, а його межі у часі окреслені строками, які регламентуються нормами ст. 219 КПК України.
Приписами п.1 ч.3 ст.407 КПК України передбачено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
За таких обставин апеляційний суд визнає необґрунтованою апеляційну скаргу представника власника майна адвоката ОСОБА_7 , діючого в інтересах ОСОБА_8 так як її доводи спростовуються вищенаведеним, у зв'язку з чим оскаржувану ухвалу слідчого судді слід залишити без змін, оскільки вона відповідає вимогам чинного кримінального процесуального закону.
Керуючись ст.ст.170-173,309,404,405,407,419,422,532 КПК України, апеляційний суд,
постановив
Апеляційну скаргу представника власника майна - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 11.02.2025 року про арешт майна у кримінальному провадженні № 12024160000001153 від 12.09.2024 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.358, ч.3 ст.332 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4