14.03.2025
Справа № 331/6072/24
Провадження № 2/331/517/2025
14 березня 2025 року м. Запоріжжя
Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі
головуючого судді: Жукової О.Є.
за участю секретаря : Мироненко О.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: орган опіки та піклування Виконавчого комітету Бердянської міської ради в особі начальника Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області про позбавлення батьківських прав,
Позивач в особі представника ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом , в якому просить позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав щодо сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що позивач разом із відповідачем проживали однією сім'єю.
Від спільного проживання мають дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка знаходиться на утриманні у позивачки.
Вже більше десяти років сторони між собою не спілкуються та разом не проживають.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 28.05.2024 року стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої дитини. Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, Відповідач має заборгованість у розмірі 14 157,17 грн.
Позивачка повністю забезпечую дитину усім необхідним для її розвитку. Дитина ходить до школи, що підтверджується в тому числі і характеристикою із учбового закладу.
Оскільки відповідач життям і здоров'ям дитини не цікавиться, у навчанні та вихованні дитини участі не бере, позивач звернулася до суду з вказаним позовом.
Ухвалою суду від 07 жовтня 2024 року провадження по справі відкрите. Зобов'язано орган опіки та піклування Виконавчого комітету Бердянської міської ради в особі начальника Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області надати до суду висновок щодо доцільності позбавлення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав щодо сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідач правом на подання відзиву не скористався.
07.02.2025 року від третьої особи органу опіки та піклування Виконавчого комітету Бердянської міської ради , на виконання ухвали суду від від 07 жовтня 2024 року, надійшла заява про неможливість надання висновку відповідно до вимог ст. 19 СК України через те, що позивач та її син перебувають за кордоном і перевірити умови їх проживання спеціалістами служби у справах дітей виконавчого комітету Бердянської міської ради не можливо.
Ухвалою суду від 17 лютого 2025 року року закрите підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судове засідання представник позивача ОСОБА_2 надав заяву про розгляд справи у його відсутність , позовні вимоги підтримав, наполягав на задоволенні позову.
Відповідач ОСОБА_3 , належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, до судового засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив , відзив на позов не надав , в зв'язку з чим на підставі ч.3 ст. 223, ч.1 ст. 280 ЦПК України справу розглянуто у відсутність відповідача на підставі доказів наявних в матеріалах справи.
Представник третьої особи , належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, до судового засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив , в зв'язку з чим на підставі ч.3 ст. 223ЦПК України справу розглянуто у відсутність представника органу опіки та піклування Виконавчого комітету Бердянської міської радина підставі доказів наявних в матеріалах справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, приходить до наступних висновків.
Згідно ст.ст.12,13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_3 та позивач , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2024 року у справі № 331/2123/24 стягнуто з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі однієї чверті (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку , починаючи з 08.04.2024 року та до досягнення дитиною повноліття.
Наразі відповідач з дитиною проживають в м. Трнава, Словацької Ресупбліки, де мають статус біженців.
Також, встановлено, що 22.07.2023 року позивач уклала шлюб з ОСОБА_5 , який зареєстрований органом РАЦС у м. Трнава.
Судом вживалися заходи для отримання відповідно до ст.19 СК України висновку органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав відносно неповнолітнього сина, однак 07.02.2025 року від третьої особи органу опіки та піклування Виконавчого комітету Бердянської міської ради , на виконання ухвали суду від 07 жовтня 2024 року, надійшла заява про неможливість надання висновку відповідно до вимог ст. 19 СК України через те, що позивач та її син перебувають за кордоном і перевірити умови їх проживання спеціалістами служби у справах дітей виконавчого комітету Бердянської міської ради не можливо.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Забезпечення найкращих інтересів дитини дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства», далі Закон).
Згідно з частиною першою статті 8 Закону кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону).
Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII(далі Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч.1 ст.164 СК України. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України, пунктом 2 якої визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Наслідком позбавлення батьківських прав, як виняткового заходу, є істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Згідно з частиною першою статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз'єднання сім'ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки) (рішення ЄСПЛ від18грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06).
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, § 57, § 58).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зазначено, що «ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків».
Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
Оцінюючи докази у справі, суд зазначає, що позивачем не надано доказів що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, а отже обставин, які вказували б на наявність підстав для застосування стосовно відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, немає.
Матеріали справи не містять негативні характеристики, докази винної поведінки відповідача ОСОБА_3 та умисного ухилення його від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини . Сам факт проживання батька окремо від дитини, до того ж на тимчасово окупованій території України , не є достатньою підставою для висновку про доцільність позбавлення особи батьківських прав з огляду на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом для впливу на особу, яка не виконує батьківських обов'язків.
З урахуванням наведених обставин, не можна дійти беззаперечного висновку, що відповідач саме через свою винну поведінку не спілкується з дитиною, яка разом з матір'ю через військову агресію Російської Федерації виїхала за кордон.
Беззаперечних доказів щодо наявності в діях відповідача винної поведінки у формі самоусунення від виконання належним чином своїх батьківських обов'язків матеріали справи не містять.
Суд зауважує, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст.166 СК України).
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_4 .
Питання про судові витрати слід вирішити відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.
Керуючись 3,4,11-13, 19, 259, 263, 265 ЦПК України, суд
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: орган опіки та піклування Виконавчого комітету Бердянської міської ради в особі начальника Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області про позбавлення батьківських прав відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
Повний текст судового рішення складений 14 березня 2025 року.
Суддя: О.Є. Жукова