Справа №751/11059/24
Провадження №2/751/451/25
13 лютого 2025 року місто Чернігів
в складі: головуючого - судді Яременко І. В.
з участю: секретаря судового засідання Усік Ю.О.,
представника позивача - адвоката Чух В.С.,
відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у спрощеному позовному провадженні з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя,
встановив:
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за позивачем право власності на 1/2 частину двокімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 44,1 кв.м, залишивши у власності відповідача 1/2 частину вказаного об'єкта нерухомого майна; стягнути з відповідача на його користь понесені судові витрати.
Заявлені вимоги мотивує тим, що 18.02.2021 між позивачем та відповідачем було укладено шлюб. Сімейне життя не склалося, відповідач подала до суду позов про розірвання шлюбу, справа знаходиться на розгляді у Новозаводському районному суді м. Чернігова. У період перебування у шлюбі, за спільні кошти за договором купівлі-продажу від 23.03.2023 сторони придбали двокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач надав згоду на оформлення правовстановлюючого документа на відповідача. Право власності на вказаний об'єкт нерухомості було зареєстровано за ОСОБА_1 . Оскільки у добровільному порядку сторонами вирішення питання поділу спільного майна не досягнуто, посилаючись на ст. 60, 70 СК України, просить задовольнити його позов.
Ухвалою судді від 18.12.2024 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено справу до розгляду у судовому засіданні.
Позивач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.
Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги щодо поділу майна спільного майна подружжя визнала в повному обсязі, підтвердила, що квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , придбана ними з позивачем за спільні кошти у період шлюбу. Вимогу позивача про стягнення з неї судових витрат не визнала.
Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, розглядаючи позов в межах заявлених вимог, суд доходить наступного висновку.
Судом встановлено, що 18.02.2021 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали шлюб, про що Чернігівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) зроблено актовий запис № 179 від 18.02.2001 року, у шлюбі спільне прізвище подружжя « ОСОБА_4 » (а.с.6).
Згідно Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 23.03.2023 приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Дремлюгою Ю.О., ОСОБА_1 придбала у власність квартиру за АДРЕСА_2 . Згідно п. 4 вказаного Договору купівлі-продажу квартири, Покупець стверджує, що грошові кошти, які витрачаються на придбання квартири є спільною сумісною власністю подружжя, про що чоловіком Покупця нотаріусу подана заява про згоду на укладення договору, справжність підпису на якій засвідчена приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Дремлюгою Ю.О. 23 березня 2023 року, зареєстрована в реєстрі за № 309 (а.с. 7-9).
Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав об'єкт житлової нерухомості двокімнатна власник квартири загальною площею 44,1 кв.м, житловою площею 27,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , розмір частки 1/1, ціна нерухомого майна встановлена у договорі 730000,00 (а.с.10).
Згідно відомостей відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України в Чернігівській області від 13.12.2024, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 14).
Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
При чому, ч. 2 ст. 65 СК України передбачає, що при укладенні договорів одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.
Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Статтею 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя - частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна - суд може відступити від засад рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховував, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Статті 69-70 СК України передбачають, що дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина та чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України №1-8/2012 (№ 17-рп/2012), яким встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту).
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток.
Зі змісту пунктів 23, 24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Відповідно до п.30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.
Виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім'я одного з подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, провадження № 61-2446 св 18, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, провадження № 61-8518 св 18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18.
Отже, під час розгляду цивільної справи, з урахуванням наданих сторорнами доказів, судом не було встановлено обставин, з якими закон пов'язує можливість зменшення частки одного з подружжя у спільній сумісній власності та відповідного збільшення частки іншого.
Враховуючи, що спірна квартира придбана подружжям ОСОБА_4 в період шлюбу, хоча право власності на неї зареєстровано на відповідача, та з урахуванням наведених вище положень цивільного та сімейного законодавства, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 , визнати за позивачем право власності на 1/2 частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 44,1 кв.м., залишивши у праві власності відповідача ОСОБА_1 1/2 частку вказаного об'єкта нерухомого майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Позивачем понесені та документально підтвердженні витрати по сплаті судового збору за подачу позову в сумі 3650 грн 00 коп (а.с.12).
З огляду на норми чинного законодавства, враховуючи факт визнання позову відповідачем, позивачу слід повернути з державного бюджету України 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні позову, а саме 1825 грн 00 коп. Решта 50% судового збору в сумі 1825 грн 00 коп грн, сплаченого позивачем судового збору, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного, ст.ст. 316, 317, 368, 372 ЦК України, ст.ст. 60, 61, 63, 69, 70 СК України, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 95, 133, 141, 247, 258, 259, 263- 265, 268, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя - задовольнити.
Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 .
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку двокімнатної квартири АДРЕСА_3 .
Залишити у власності ОСОБА_1 1/2 частку двокімнатної квартири АДРЕСА_3 .
Повернути ОСОБА_2 з Державного бюджету України 50% відсотків судового збору, сплаченого 09.12.2024 згідно квитанції № 0.0.4052050005.1 на р/р UA798999980313191206000025742, Казначейство України (ЕАП), що становить 1825 грн 00 коп (одна тисяча вісімсот двадцять п'ять гривень).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати, понесені на сплату судового збору у розмірі 1825 грн 00 коп (одна тисяча вісімсот двадцять п'ять гривень).
Повне рішення складене 17.02.2025.
Відомості, що не проголошуються судом у відповідності до частини 2 статті 268 ЦПК України:
позивач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації постійного місця проживання: АДРЕСА_4 );
відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації постійного місця проживання: АДРЕСА_4 ).
Рішення може бути оскаржено до Чернігівської апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини рішення, протягом того ж строку з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Головуючий - суддя І. В. Яременко