Справа № 196/68/25
№ провадження 2/196/154/2025
(заочне)
14 березня 2025 року с-ще Царичанка
Царичанський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді Бабічевої Л.П.,
за участю секретаря судового засідання - Шевченко Т.І.,
учасники справи:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІДЖИ ФІНАНС",
відповідач: ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду с-ща Царичанка Дніпропетровської області у порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІДЖИ ФІНАНС" до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
ТОВ "ДІДЖИ ФІНАНС" звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що 31 липня 2021 року за власного волевиявлення, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, в особистому кабінеті на сайті Товариства з обмеженою відповідальною «Мілоан» https://miloan.ua/, ОСОБА_1 було подано заявку на отримання кредиту № 3231315. Дана заява знаходиться у власному кабінеті відповідача на сайті https://miloan.ua/. Законодавством України передбачено оформлення кредиту онлайн із використанням одноразового пароля прирівнюється до підписання договору в паперовій формі власноручним підписом. Оскільки ТОВ «Мілоан» було направлено відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при веденні якого відповідач підтверджує прийняття умов кредитного договору № 3231315 від 31.07.2021 р., який також знаходиться у власному кабінеті відповідача на сайті https://miloan.ua/. Таким чином, відповідач уклав договір з ТОВ «Мілоан» та на підставі платіжного доручення відповідачу були перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 10 000,00 грн.
Проте, відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов'язання, що є грубим порушенням чинного законодавства України в частині виконання договірних відносин - ст.526 та ст.527 ЦК України.
11 листопада 2021 року згідно з умовами договору відступлення прав вимоги № 12 Т, ТОВ «Мілоан» відступило право вимоги за кредитним договором № 3231315 від 31.07.2021 р. на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС, а відповідно ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло права вимоги до відповідача.
Згідно договору відступлення права вимоги сума боргу перед новим кредитором (ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС») є обґрунтованою та документально підтвердженою та становить 47 000.00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту становить 10 000,00 грн; заборгованість за відсотками становить 35 100,00 грн.; заборгованість за комісійними винагородами становить 1 900,00 грн.
Позивачем на адресу відповідача направлено повідомлення про відступлення права вимоги від ТОВ "МІЛОАН" до ТОВ "ДІДЖИ ФІНАНС", зазначивши інформацію про порядок погашення заборгованості по Кредитному договору № 3231315 від 31.07.2021 р.
Однак, позичальник не виконав свого обов'язку по поверненню кредиту в строки, передбачені кредитним договором.
На підставі викладеного просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 47 000.00 грн., судовий збір у сумі 2 422,40 грн., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000.00 грн.
Ухвалою судді Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 29.01.2025 р. було відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (а.с. 98).
Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІДЖИ ФІНАНС" в судове засідання не з'явився, в позовній заяві просив розглянути справу без участі представника, проти заочного рішення не заперечує (а.с. 2-14).
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання повторно не з'явився, про місце, день та час слухання справи відповідач був повідомлений належним чином згідно з порядком, встановленим ст.128 ЦПК України (а.с. 100-102, 105-106). Відповідач про причини неявки суд не повідомив, заяв про розгляд справи за його відсутності не надходило, відзив на позов не подав, а тому суд відповідно до ст.280 ЦПК України за наявності згоди позивача розглядає справу при заочному розгляді на підставі наявних у справі доказів.
14 березня 2025 року судом постановлено ухвалу про заочний розгляд справи.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковомузадоволенню з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що 31 липня 2021 року на підставі поданої відповідачем анкети-заяви на кредит № 3231315 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит № № 3231315 /далі - Договір/, згідно якого ТОВ «Мілоан» надало відповідачеві кредит у сумі 10 000,00 грн. шляхом переказу на картковий рахунок, строком на 30 днів з 31.07.2021 р. (строк кредитування) зі сплатою відсотків, а відповідач зобов'язався повернути отримані кошти у встановлений в Кредитному договорі строк (до 30 серпня 2021 року), та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.
Пунктами 1.5.1.-1.7. Договору передбачено, що комісія за надання кредиту - 1 900.00 грн. нараховується за ставкою 20,00 відсотків від суми кредиту одноразово. Проценти за користування кредитом складають 5 100,00 грн, які нараховуються за ставкою 1.70 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована. Пунктом 6.1. Договору передбачено, що він укладається в електронній формі в Особистому кабінеті Позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби (а.с. 16-24).
Між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 погоджено Графік платежів за договором про споживчий кредит № 3231315 від 31.07.2021 р.(а.с.25) та Паспорт споживчого кредиту №3231315 (а.с.26-27).
ТОВ «Мілоан» свої зобов'язання за Договором виконало у повному обсязі, перерахувавши 31 липня 2021 року ОСОБА_1 на його картковий рахунок грошові кошти у розмірі 10 000,00 грн, що підтверджується копією платіжного доручення № 52575324 (а.с.29).
11 листопада 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі Фактор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (далі Клієнт) укладено Договір факторингу № 12Т, відповідно до умов якого Клієнт зобов'язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідному Реєстрі прав вимоги, а Фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором (а.с.64-72).
Відповідно до п.6.1 умов Договору кредитор передає (відступає) новому кредитору права вимоги до боржників, які виникли у кредитора внаслідок укладення з боржниками кредитних договорів та надання кредитором боржникам кредитних коштів, та які входять до портфелю заборгованості.
Згідно п. 6.2.3 права вимоги переходять до нового кредитора з моменту підписання сторонами цього договору, після чого новий кредитор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованості.
Згідно Акту приймання-передачі Реєстру боржників від 11 листопада 2021 року до Договору відступлення прав вимог № 12Т від 11 листопада 2021 року, Кредитор передав, а Новий Кредитор прийняв Реєстр боржників від 11 листопада 2021 року, складений за формою згідно із Додатком №1 до Договору (а.с.79).
Відповідно до витягу з Додатку № 1 до Договору факторингу № 12Т від 11 листопада 2021 року, ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором від № 3231315 від 31.07.2021 р.на суму 47 000.00 грн, з яких: 10 000,00 грн - сума заборгованості за тілом кредиту; 35 100,00 грн - сума заборгованості за відсотками; 1 900,00 грн - сума заборгованості за комісійними винагородами (а.с.59).
Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» 27.09.2024 року № 3419209197-АВ було направлено досудову вимогу відповідачу ОСОБА_1 (а.с.32).
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За положеннями ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно із ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Крім того, суд зазначає, що за п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Згідно із ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
На підставі абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 був ініціатором укладання кредитного договору, надав необхідні для укладання договору особисті дані, зокрема реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, які зазначені в кредитному договорі (а.с. 16-24).
Договір підписано ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором "W93422", чим підтверджено укладання між сторонами такого договору, оскільки без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт позивача за допомогою логіну та пароля договір між сторонами не був би укладений.
З розрахунку заборгованості за договором про споживчий кредит № 3231315 від 31.07.2021 р.за період з 31.07.2021 по 29.10.2021, вбачається, що відповідач станом на 29.10.2021 має заборгованість за кредитним договором у сумі 47 000.00 грн. з яких: 10 000,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу, 35 100.00 грн. сума заборгованості за відсотками, 1 900.00 грн. комісія (а.с. 60-61).
Суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у сумі 10 000.00 грн. є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача процентів (відсотків), то суд вважає позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню за таких підстав.
Договір між сторонами було укладено на строк 30 днів з 31 липня 2021 року по 30 серпня 2021 року.
Отже, право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку позики. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Оскільки зі спливом строку, на який був наданий кредит, припинилося право нараховувати проценти за кредитним договором, то після 30 серпня 2021 року ТОВ «Мілоан» не мало законних підстав нараховувати відсотки, передбачені кредитним договором № 3231315 від 31.07.2021 р.
Такий висновок узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 390/1875/16-ц (провадження № 61-19255св18).
Судом встановлено, що між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 договір був укладений сторонами в електронній формі.
Як вбачається з умов пунктів 1.3, 1.4. договору, кредит надається строком на 30 днів з 31.07.2021 р., термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 30.08.2021 року.
Дійсно, відповідно до п.2.3.1.2 кредитного договору № 3231315 від 31.07.2021 р. позичальник може збільшити строк кредитування на один день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування. Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватися кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування на стандартних умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, наведеною в п. 1.6. Договору.
Зазначені обставини свідчать про те, що умовами кредитного договору сторони передбачили порядок продовження строку кредиту та умови і строк нарахування процентів за користування кредитом.
Проте, наведені умови кредитного договору є суперечливими, так як пунктами 1.3, 1.4 цього кредитного договору чітко визначено, що позичальник зобов'язаний повернути кредитодавцю кредит та проценти за користування кредитом 30.08.2021 р.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Тобто, право ТОВ «Мілоан» нараховувати відсотки за користування кредитом припинилося зі спливом строку дії договору після 30.08.2021, тому, починаючи із зазначеної дати, товариство не мало права нараховувати проценти за користування кредитом.
Отже, за умовами договору про споживчий кредит № 3231315 від 31.07.2021 р.сторони погодили строк його дії до 30.08.2021, тому починаючи із зазначеної дати, банк не мав права нараховувати проценти за користування кредитом.
При цьому в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечуються нормою ч.2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 наголосила на тому, що в охоронних правовідносинах права та інтереси кредитора забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочки виконання грошового зобов'язання. Отже, період правомірного користування коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування супроводжується нарахуванням процентів у порядку та розмірі, що визначені у кредитному договору, а у разі прострочки позичальником виконання зобов'язань зі своєчасного повернення кредиту права кредитора захищаються шляхом нарахування процентів річних, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.
За таких обставин, після спливу визначеного договором строку кредитування, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинено.
Отже, з відповідача підлягають стягненню відсотки за користування кредитними коштами у розмірі 5 100.00 грн. ( 10 000 грн. х 1,70% х 30 днів = 5 100 грн.).
Таким чином, враховуючи, що відповідач взяті на себе зобов'язання у встановлені договором строки не виконав, у зв'язку з чим має борг по кредитному договору, то суд вважає за необхідне стягнути з нього заборгованість за кредитним договором у сумі 17 000,00 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 10 000,00 грн., заборгованість за процентами - 5 100,00 грн. та заборгованість за комісією - 1 900,00 грн.
Щодо стягнення заборгованості за комісією суд зазначає таке.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 47 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III Про банки і банківську діяльність банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.
Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначає Закон України від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII Про споживче кредитування (далі - Закон № 1734-VIII).
Згідно статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту;
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Статтею 9 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції на момент укладення Кредитного договору) визначено види та порядок надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону № 1734-VIII споживач має право протягом 14 календарних днів з дня укладення договору про споживчий кредит відмовитися від договору про споживчий кредит без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів.
ОСОБА_1 , ознайомившись з умовами кредитного договору, мав реальну можливість відмовитися від укладення останнього, проте не зробив цього.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Умови договору про споживчий кредит визначені ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Так, Закон № 1734-VIII не забороняє встановлення у договорі про споживчий кредит комісій та інших обов'язкових платежів за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності) (крім тих, які згідно із законом надаються безоплатно) для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Враховуючи положення чинного законодавства України про принцип свободи договору, відповідач мав можливість не вступати у кредитні відносини із банком, якщо дійсно вважав встановлення комісії несправедливою умовою, натомість відповідач погодив зі своєї сторони такі умови договору, підписавши його зміст без будь-яких застережень. Підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 засвідчив, що погодився на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договором.
Зазначене вище узгоджується з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 30 червня 2021 року справа № 201/10403/19 провадження № 61-263св21.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача сума несплаченої комісії в розмірі 1 900 грн.
Що стосується укладеного договору факторингу, суд зазначає наступне.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ч. 1 ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові (ч. 1 ст. 1084 ЦК України).
Разом із тим щодо суб'єктного складу таких правовідносин ч. 3 ст.1079 ЦК України визначає, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.
Зокрема, у п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено, що фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
За п. 11 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг є фінансовою послугою.
У ч. 1 ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.
Таким чином, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до державного реєстру фінансових установ.
Навіть при умові, що відповідач з будь-яких підстав не отримав вищезазначені повідомлення про відступлення права вимоги, має місце той факт, за яким відповідач не мав жодних перешкод для реалізації свого зобов'язання по сплаті кредитної заборгованості на рахунки первісного кредитора, які вказані в договорі про споживчий кредит № 3231315 від 31.07.2021 р. і таке виконання було б належним відповідно до вимог ст. 516 ЦК України.
Відповідно до правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 25 вересня 2015 року по справі № 6-979цс15, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.57) підтверджує, що ТОВ «ФК «Діджи Фінанс» за своїм правовим статусом відноситься до юридичних осіб, що мають статус фінансових установ, які відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України.
Права вимоги за договором про споживчий кредит № 3231315 від 31.07.2021 р., перейшло до ТОВ «Діджи Фінанс».
Всупереч умовам договору про споживчий кредит № 3231315 від 31.07.2021 р., відповідач не виконав свого зобов'язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення кредитної заборгованості.
Таким чином, за вищевказаних обставин та вимог матеріального закону суд доходить висновку, що між сторонами по справі укладений договір про споживчий кредит № 3231315 від 31.07.2021 р., за умовами яких відповідач зобов'язався прийняти грошові кошти, та повернути їх у визначений договорами строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами. Доказів повернення вказаних грошових сум позичальнику у вигляді тілу кредиту або відсотків матеріали справи не містять.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, то суд зазначає таке.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша, друга статті 133 ЦПК України).
Судом встановлено, що позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн. надано договір № 42649746 від 01 листопада 2024 року про надання правової допомоги укладений між ТОВ «Діджи Фінанс» та адвокатом Стародуб І.В. (а.с. 80-84); додаткову угоду № 3231315 від 30.12.2024 р. до договору № 42649746 від 01 листопада 2024 року про надання правової допомоги, укладену між ТОВ «Діджи Фінанс» та адвокатом Стародуб І.В. (а.с.28); детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Стародуб І.В., необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ "Діджи Фінанс" щодо стягнення кредитної заборгованості (а.с.62); Акт №3231315 від 31.12.2024 р. на підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) (а.с.54).
Відповідно до ч.4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Суд враховує, що вказана категорія справ відноситься до малозначних та розглядається у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням ціни позову, а також те, що представник позивача безпосередньої участі у судових засіданнях не приймав, зазначивши у позові про розгляд справи без участі представника (а. с. 2-15), тому заявлена сума у 6000 грн. є завищеною.
Отже, суд вважає за необхідне, виходячи з засад розумності, беручи до уваги співмірність розміру витрат на виконання професійної правничої допомоги з ціною позову та обсягом фактично виконаних робіт, а також пропорційності стягнення судових витрат, стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Понесення позивачем судових витрат підтверджується платіжною інструкцією в національній валюті № 3231315 від 10.01.2025 р. про сплату судового збору загальною сумою 2422,40 грн. (а.с. 1). Враховуючи те, що задоволено 36,17 % позовних вимог (17 000.00 грн. від 47 000.00 грн. складає 36,17 %), суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму понесених судових витрат пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, яка становить 876 грн. 18 коп. (2422.40 грн. х 36,17 % : 100).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 280-283, 284 ЦПК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІДЖИ ФІНАНС" до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІДЖИ ФІНАНС" заборгованість за договором про споживчий кредит №3231315 від 31 липня 2021 рокуу розмірі 17 000.00 (сімнадцять тисячі грн. 00 коп.), з яких: заборгованість за тілом кредиту - 10 000,00 грн., заборгованість за відсотками - 5 100,00 грн., заборгованість за комісією - 1 900,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІДЖИ ФІНАНС" витрати по сплаті судового збору у сумі 876.18 грн. (вісімсот сімдесят шість грн. 18 коп.).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІДЖИ ФІНАНС" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000.00 грн. (дві тисячі грн. 00 коп.).
У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватись з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІДЖИ ФІНАНС": 07406, Київська область, м.Бровари, вул.Симона Пелюри, буд.21/1, код ЄДРПОУ 42649746, IBAN: НОМЕР_1 в АТ "Оксі Банк" МФО 325990.
Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя Л.П. Бабічева