Справа № 210/4412/24
Провадження № 2/210/150/25
іменем України
14 березня 2025 року
Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі головуючого судді Сільченко В. Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, -
В провадженні суду перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 як ФОП уклала договір оренди нежитлового приміщення від 01.03.2023 року №01/03/2023 з ТОВ «Рассвет», директором якого є ОСОБА_2 .. Після укладення даного договору позивач виїхала за межі України.
Перебуваючи за кордоном, позивач, з метою добросовісного виконання своїх зобов'язань за договором оренди, звернулась до ОСОБА_2 як керівника ТОВ «РАССВЕТ» із проханням надати реквізити рахунку для оплати за оренду. Однак, у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 перебувала за кордоном, що ускладнювало переказ коштів на розрахунковий рахунок товариства, ОСОБА_2 надав позивачу номер своєї особистої банківської картки Монобанку для зарахування коштів та запевнив, що внесене ці кошти на розрахунковий рахунок товариства в якості оплати ОСОБА_1 за оренду вищевказаного приміщення.
Дійшовши усної домовленості із ОСОБА_2 позивач здійснила перерахунок грошових коштів зі свого особистого рахунку фізичної особи на особистий рахунок ОСОБА_2 , а саме: 24.10.2023 року ОСОБА_1 перерахувала ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 56000 грн., а 25.10.2023 року - 14000 грн..
Таким чином, за усною домовленістю із ОСОБА_2 як керівником ТОВ «РАССВЕТ» ОСОБА_1 перерахувала ОСОБА_2 грошові кошти на загальну суму 70000 грн., вважаючи, що ОСОБА_2 в подальшому внесе вищевказані кошти на розрахунковий рахунок товариства в якості оплати за оренду приміщення ОСОБА_1 .
Будь-яких інших договорів чи зобов'язань між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як фізичними особами не виникало.
Діючи недобросовісно, ОСОБА_2 привласнив грошові кошти в сумі 70000 грн. і як керівник ТОВ «РАССВЕТ» звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою про стягнення з ФОП ОСОБА_1 заборгованості за оренду нежитлового приміщення на підставі Договору від 01.03.2023 №01/03/2023.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.04.2024 року у справі №904/692/24 позовні вимоги ТОВ «Рассвет» до ФОП ОСОБА_1 про стягнення 140786,58 грн. задоволено частково. Вирішено стягнути основний борг у розмірі 91808,72 грн., пеню у розмірі 4078,63 грн., 3% річних у розмірі 392,19 грн., втрати від інфляції 565,00 грн., витрати пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 2082,91 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 6878,82 грн..
Наголошує, що у квитанціях №E6XH-THT7-A1KH-CX5B від 24.10.2023 та №PT6H-P783-K0M5-673B від 25.10.2023 у графі «Призначення платежу» вказано «Переказ особистих коштів».
Після повернення на територію України, позивач звернулась до відповідача з усною вимогою повернути отримані ним грошові кошти, але він відмовляється в добровільному порядку повернути грошові кошти, які йому не належать.
Тому, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошові кошти в сумі 70000,00 грн.; стягнути судові витрати, які складаються із суми судового збору 1211,00 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у сумі 12000,00 грн.
Ухвалою суду від 20.08.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Відповідачу надано строк для надання відзиву.
06.09.2024 року представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Щербачов А.П. надав відзив.
Відзив обґрунтував тим, що у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі N 390/34/17 (провадження N 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).
Передбачений статтею 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов'язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того, чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.
Позивачем не доведено факт існування між нею та відповідачем договірних відносин щодо створення оренди приміщення. При цьому поведінка позивача щодо перерахування коштів відповідачу не свідчила жодним чином, що ці кошти позивач перераховує на виконання договірних відносин щодо створення оренди приміщення, як це стверджує позивач, чи про те, що позивач буде вимагати повернення цих коштів, чи ці кошти підлягають поверненню з інших підстав.
ОСОБА_1 сплатила ОСОБА_2 кошти, знаючи, що між нею та відповідачем відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) з повернення коштів, позивач добровільно сплачувала кошти, а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків).
При цьому позивач перераховувала відповідачу кошти неодноразово, різними сумами. У призначеннях платежу позивач зазначала, що призначенням платежу є поповнення карткового рахунку відповідача. Так як позивач не була зобов'язана перераховувати кошти внаслідок відсутності договірних відносин із відповідачем щодо оренди приміщення, а також будь-яких інших зобов'язань, проте позивач здійснювала ці платежі неодноразово, її поведінка щодо вимоги повернення цих коштів є вочевидь суперечливою та недобросовісною.
При визначенні того, чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності.
Отже, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 70 000,00 грн.
Тому, представник відповідача у відзив просив відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів в повному обсязі.
04.10.2024 року до суду на виконання ухвали суду від 20.08.2024 року в частині витребування доказів надійшов лист АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК».
У встановлений судом строк жоден із учасників справи не подав клопотання про розгляд справи за їх участю в судовому засіданні.
Згідно з ч. 5 ст. 279 ЦПК України, справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Вирішуючи надану справу у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 01.03.2023 року між орендодавцем - ТОВ «Рассвет» в особі директора Сівакова Г.В. та орендарем - ФОП ОСОБА_1 укладено договір оренди нежитлового приміщення (а.с. 11-14).
Відповідно до квитанції №E6XH-THT7-A1KH-CX5B від 24.10.2023 року відправник: ОСОБА_1 перерахувала одержувачу: ОСОБА_3 56000,00 гривень з призначенням платежу: переказ особистих коштів (а.с. 17).
Відповідно до квитанції №PT6H-P783-K0M5-673B від 25.10.2023 року відправник: ОСОБА_1 перерахувала одержувачу: ОСОБА_3 14000,00 гривень з призначенням платежу: переказ особистих коштів (а.с. 16).
Відповіддю від АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» підтверджено, що на ім'я ОСОБА_2 було емітовано платіжну картку № НОМЕР_1 . За період 24.10.2023 року та 25.10.2023 року на платіжну картку № НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_2 , надходили грошові кошти у сумі 56000,00 гривень та 14000,00 гривень від ОСОБА_1 (а.с. 57).
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.04.2024 року задоволено частково позовні вимоги ТОВ «Рассвет» до ФОП ОСОБА_1 про стягнення 140786,58 грн. (а.с. 18/23).
В ч. 4 ст. 82 ЦПК України вказано, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, встановлені обставини рішенням господарського суду Дніпропетровської області щодо наявності заборгованості ФОП ОСОБА_1 перед ТОВ «Расвет» за договором оренди нежитлового приміщення №01/03/2023 від 01.03.2023 року доказування не підлягають.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
За змістом статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Згідно з ч. 1 ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Таким чином між сторонами відсутні договірні відносини, оскільки позивач надавала грошові кошти, які відповідач погодився сплатити на рахунок свого ж підприємства за договором ТОВ «Рассвет» та ФОП ОСОБА_1 від 01/10/2023 року оренди нежитлового приміщення, однак кошти на рахунок підприємства так і не перерахував.
Підтвердженням не перерахування коштів ОСОБА_2 є наявна заборгованість за договором ФОП ОСОБА_1 перед ТОВ «Расвет» за договором оренди нежитлового приміщення №01/03/2023 від 01.03.2023 року, яка і була стягнута на користь товариства рішенням господарського суду Дніпропетровської області.
Водночас, суд враховує, що ОСОБА_2 , також не заперечує відсутність договірних відносин між ним та позивачкою, що встановлено з письмового відзиву відповідача.
Відтак, у силу положень статті 1212 ЦК України у відповідача, виникло зобов'язання щодо повернення безпідставно набутих ним коштів.
Відповідно до ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц міститься висновок про те, що зобов'язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд приходить до наступного висновку.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, враховується: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
На підтвердження понесених позивачкою витрат, пов'язаних із наданням професійної правничої допомоги надано договір про надання правової допомоги від 14.06.2024 року, ордер, акт про прийому-передачі наданих послуг №395, яким визначено, що загальна вартість послуг з надання професійної правової допомоги складає 12000,00 грн., копію квитанції про сплату грошових коштів в розмірі 12000,00 грн. за правову допомогу.
Слід зазначити, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківській документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вказана позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20).
Досліджуючи надану копію Акту прийому-передачі наданих послуг №395 судом встановлено, що було надано наступні послуги: юридичне консультування вартістю 1000,00 грн., підготовка позовної заяви про стягнення безпідставно одержаних коштів вартістю 5000,00 грн., представництво інтересів ОСОБА_1 у суді за позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно одержаних коштів вартістю 6000,00 грн. (а.с. 30).
Однак, справу було розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а отже і сума в розмірі 6000,00 грн. за послугу представництво інтересів ОСОБА_1 у суді за позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно одержаних коштів задоволенню не підлягає.
Позивачем не надано доказів здійснення фактичної оплати витрат на правову допомогу (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківській документ, касові чеки) у зв'язку із чим такі вимоги задоволенню не підлягають.
Посилання представника позивача Павленко В. в позові про те, що гонорар станом на дату подачі позовної заяви є сплаченим адвокату в повному обсязі не є належним підтвердження оплати витрат на правову допомогу.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача також підлягають стягненню на користь позивача сплачений нею і документально підтверджений судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177, 1212, 1213 ЦК України, ст.ст. 79-82, 141, 265, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , грошові кошти в сумі 70000,00 (сімдесят тисяч) гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , судові витрати, які складаються із суми судового збору 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6000,00 (шість тисяч) гривень.
Іншу частину позовних вимог залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду складено та підписано 14 березня 2025 року.
Суддя: В. Є. Сільченко