Справа №173/2500/23
Провадження №2/173/62/2025
05 березня 2025 р. Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області
В складі: головуючого судді - Петрюк Т.М.
При секретареві - Рудовій Л.В.
За участю: представника позивача - Решетніка О.Ю.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в місті Верхньодніпровську цивільну справу за позовом Верхньодніпровської міської територіальної громади в особі Верхньодніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів,-
07.12.2023 року до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області в порядку підсудності надійшла цивільна справа за позовом Верхньодніпровської міської територіальної громади в особі Верхньодніпровської міської ради до відповідача ОСОБА_1 , про стягнення безпідставно збережених коштів.
08.12.2023 року ухвалою судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області відкрите провадження у справі та справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження в підготовчому судовому засіданні на 15 лютого 2024 року.
15.02.2024 року розгляд справи в підготовчому судовому засіданні відкладений на 08.04.2024 року за клопотанням представника відповідача.
08.04.2024 року розгляд справи в підготовчому судовому засіданні відкладений на 20.06.2024 року в зв'язку з неявкою в судове засідання відповідача і представника відповідача.
20.06.2024 року проведене підготовче судове засідання. Справа призначена до розгляду в судовому засіданні на 07.10.2024 року.
07.10.2024 року в судовому засідання оголошена перерва до 10.12.2024 року.
07.10.2024 року представником відповідача надані письмові пояснення.
10.12.2024 року в судовому засіданні оголошена перерва до 05.03.2025 року
Учасникам розгляду справи роз'яснені права та обов'язки відповідно до ст. 43, 44, 49 ЦПК України.
05.03.2025 року в судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частина.
Згідно заявлених позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти в сумі 984 589 грн., 68 коп. та понесені судові витрати по сплаті судового збору.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним: громадянин ОСОБА_1 , є власником нерухомого майна - овочесховища, загальною площею 6 385.7 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно.
Вказане нерухоме майно розміщене на двох сформованих земельних ділянках комунальної власності , власником якої є Верхньодніпровська міська територіальна громада в особі Верхньодніпровської міської ради, загальною площею 2.4353 га,. а саме:
- Ділянка з кадастровим номером 1221055800:03:003:0012 площею 1.3754 га, цільове призначення - 03.07 - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, категорія земель - землі житлової та громадської забудови;
-Ділянка з кадастровим номером 1221055800:03:001:0001 площею 1.0599 га,. цільове призначення призначення - 03.07 - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, категорія земель - землі житлової та громадської забудови.
Відповідач з 2017 року не уклав з власником земельних ділянок - органом місцевого самоврядування договорів оренди земельних ділянок. Тобто відповідачем договори оренди не були укладені ні з Новомиколаївською селищною радою, ні з її правонаступником Верхньодніпровською міською радою, внаслідок відсутності договірних відносин з використання земельних ділянок, відповідач у справі не сплачує плату за землю, починаючи з 2017 року та на день звернення з цією позовною заявою до суду. Таким чином фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею. Зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України
Всього сума безпідставно збережених коштів громадянином ОСОБА_1 , за без договірне та безоплатне користування земельними ділянками Верхньодніпровської міської територіальної громади в особі Верхньодніпровської міської ради кадастровий номер 1221055800:03:003:0012 площею 1.3754 га, та кадастровий номер 1221055800:03:001:0001 площею 1.0599 га (загальною площею 2,4353 га) для обслуговування нерухомого майна - овочесховища, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за період з 01.01.2020 року по 30.06.2023 року включно складає 984 589.68 грн.
Зазначені обставини і стали підставою звернення до суду
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, давши пояснення за доводами, фактично викладеними в позовній заяві.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату часта місце розгляду справи повідомлений належним чином шляхом виставлення інформації на офіційному веб-сайті судової влади. Згідно наданих письмових пояснень, проти задоволення позовних вимог заперечував. Свої заперечення обґрунтовував тим, що позивач не надав доказів належності земельних ділянок Верхньодніпровській міській територіальній громаді в особі Верхньодніпровської міської ради, а саме витяг з Державного земельного кадастру щодо відведення земельної ділянки Верхньодніпровській міській територіальній громаді в особі Верхньодніпровської міської ради. При цьому земельна ділянка з розміщеними на ній об'єктами нерухомості є однією річчю. Після здійснення державою реєстрації права власності особи на будівлю, як на нерухоме майно, будь-якого іншого права, будь-якої іншої особи на земельну ділянку, на якій безпосередньо розташована будівля, яка забезпечує функціонування цієї будівлі за призначенням, існувати не може, оскільки суперечить самій суті поняття «нерухомість». На підставі чого просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.
Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.
Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку , встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України.
За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором
При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені, невизнані або оспорювані особою, до якої пред'явлений позов, тобто, законодавець пов'язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених, невизнаних або оспорюваних суб'єктивних прав або законних інтересів позивача.
Суд, з'ясувавши зміст позовних вимог, вивчивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, приходить до наступних висновків.
Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.
Громадянин ОСОБА_1 , є власником нерухомого майна - овочесховища, загальною площею 6 385.7 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно. Відповідно до зазначеної Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що підставою виникнення права власності відповідача на об'єкт нерухомості - овочесховище, загальною площею 6 385.7 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є свідоцтво про придбання нерухомого майна на аукціоні. Серія та номер: реєстровий №1098 бланк НМТ 481797, виданий 31.10.217.
Вказане нерухоме майно розміщене на двох сформованих земельних ділянках комунальної власності , власником якої є Верхньодніпровська міська територіальна громада в особі Верхньодніпровської міської ради, загальною площею 2.4353 га,. а саме:
- Ділянка з кадастровим номером 1221055800:03:003:0012 площею 1.3754 га, цільове призначення - 03.07 - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, категорія земель - землі житлової та громадської забудови;
-Ділянка з кадастровим номером 1221055800:03:001:0001 площею 1.0599 га,. цільове призначення призначення - 03.07 - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, що підтверджується витягами з Державного земельного кадастру про земельні ділянки.
Відповідно до витягів з державного реєстру речових прав вбачається, що власником земельних ділянок з кадастровими номерами1221055800:03:003:0012 площею 1.3754 га і 1221055800:03:001:0001 площею 1.0599 га є Верхньодніпровська міська рада.
Відповідач з часу придбання овочесховища, а саме: з 2017 року, не уклав з власником земельних ділянок - органом місцевого самоврядування договорів оренди земельних ділянок. Тобто відповідачем договори оренди не були укладені ні з Новомиколаївською селищною радою, попереднім власником земельних ділянок, ні з її правонаступником Верхньодніпровською міською радою. Відповідно до п. 3 рішення Верхньодніпровської міської ради Кам'янського району Дніпропетровської області від 11 березня 2021 року № 125-5/ІХ припинено Новомиколаївську селищну раду (ЄДРПОУ 04338322, місцезнаходження: вул.. Шкільна, 2А смт. Новомиколаївка Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, 51653) як юридичну особу в результаті реорганізації шляхом приєднання до Верхньодніпровської міської ради (ЄДРПОУ 04052595, місцезнаходження: пр. Шевченка, 21 м. Верхньодніпровськ Верхньодніпровського району Дніпропетровської області).
Внаслідок відсутності договірних відносин з використання земельних ділянок, відповідач у справі не сплачує плату за землю, починаючи з 2017 року та на день звернення з цією позовною заявою до суду
Сума безпідставно збережених коштів громадянином ОСОБА_1 , за бездоговірне та безоплатне користування земельними ділянками Верхньодніпровської міської територіальної громади в особі Верхньодніпровської міської ради кадастровий номер 1221055800:03:003:0012 площею 1.3754 га, та кадастровий номер 1221055800:03:001:0001 площею 1.0599 га (загальною площею 2,4353 га) для обслуговування нерухомого майна - овочесховища, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за період з 01.01.2020 року по 30.06.2023 року включно складає 984 589.68 грн.
Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до статті 80 ЗК України суб'єктами права власності на землю є:
а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, а також застосування передбачених законом способів захисту прав.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У главах 82 і 83 ЦК України визначено, що для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях. Водночас для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути лише майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.
Тому доводи викладені в поясненнях представника відповідача про не встановлення вини його довірителях у правовідносинах, що склались, оскільки наявність вини для даних правовідносин є необов'язковим.
До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 ЦК України.
Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року в справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18) та від 20 вересня 2018 року в справі № 925/230/17 (провадження № 12-188гс18).
Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 ЗК України реалізується через право постійного користування або право оренди.
Частиною першою статті 93 і статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 ЗК України).
Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 ЗК України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України (далі - ПК України), тут і далі - у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Отже, законодавець розмежовує поняття «земельний податок» та «орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності» залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.
Водночас згідно зі статтями 122-124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов'язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною першою статті 21 Закону України «Про оренду землі».
Земельний Кодекс України регламентує перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду. Відповідно до частин першої, другої статті 120 цього Кодексу (у редакції, чинній на час набуття відповідачем права власності на нежитлову будівлю, розташовану на спірній земельній ділянці) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже, об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності.
Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15 грудня 2021 року в справі № 924/856/20.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що після набуття права власності на нежитлове приміщення у відповідача могло б виникнути право користування земельною ділянкою, на якій розташоване відповідне приміщення.
Незважаючи на те, що нежитлове приміщення не може бути відокремлене від земельної ділянки, на якій воно розташоване, вказаними положеннями закону було врегульовано правовий режим нерухомого майна і правовий режим земельних ділянок, на яких воно розташовано, а отже, користувач земельної ділянки зобов'язаний сплачувати за користування нею певну плату, що відповідає положенням статті 206 ЗК України, та оформити право користування земельною ділянкою.
Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 ЗК України, статті 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об'єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року в справі № 629/4628/16 (провадження№ 14-77цс18), від 20 листопада 2018 року в справі № 922/3412/17 (провадження№ 12-182гс18), від 13 лютого 2019 року в справі № 320/5877/17 (провадження№ 14-32цс19), у постановах Верховного Суду від 14 січня 2019 року в справі№ 912/1188/17, від 21 січня 2019 року в справі № 902/794/17, від 04 лютого2019 року в справі № 922/3409/17, від 12 березня 2019 року в справі№ 916/2948/17, від 16 листопада 2022 року в справі № 922/519/20, від 28 червня 2023 року у справі № 726/349/21 (провадження № 61-18143св21).
Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 ЦК України.
Підсумовуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.
Безпідставне набуття відповідачем спірної земельної ділянки у зазначений у позові період не є результатом протиправного діяння, а є наслідком законних дій, а саме набуття відповідачем у власність будівель, які безпосередньо пов'язані із земельною ділянкою.
У справі, що розглядається, встановлено, що 31.10.2017 року відповідач, ОСОБА_1 , на аукціоні придбав овочесховище, загальною площею 6 385.7 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно.
Отже, із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна відповідач як власник нерухомого майна став фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, тому саме із цієї дати у відповідача виник обов'язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов'язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій розміщено майно.
Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212-1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об'єкт розташований, необхідно, насамперед, з'ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.
Згідно із частинами першою-четвертою та дев'ятою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій, сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
З матеріалів справи вбачається, що земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1 на якіих знаходиться об'єкт нерухомості, є сформованими, мають кадастрові номери 1221055800:03:001:0001 і 1221055800:03:003:0012, мають чітко визначені межі та площу 1.0599 га і 1.3754 га, що підтверджено витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0001199182023 від 23.06.2023 року і НВ-0001282222023 від 04.07.2023 року, форма власності земельних ділянок комунальна, власник Верхньодніпровська міська рада.
В матеріалах справи наявний витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 13.07.2022 року , відомості з якого є обов'язковими при визначенні орендної плати, згідно якого нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером1221055800:03:003:0012 площею 1.3754 га становить 6062962,12 грн., грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 1221055800:03:001:0001 площею 1.0599 га становить 4 672 192.49 грн.
Доказів на її спростування відповідач суду не надав.
Відповідно до наданого суду розрахунку з яким погоджується суд сума безпідставно збережених коштів відповідачем за користування вищевказаними земельними ділянками за період з 01.01.2020 року по 30.06.2023 року включно складає 984 589.68 грн.
На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру заявлених позовних вимог.
Оскільки судом ухвалюється рішення про задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 14 768 (чотирнадцять тисяч сімсот шістдесят вісім ) грн. 85 коп.
Керуючись ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги за позовом Верхньодніпровської міської територіальної громади в особі Верхньодніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів - задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , на користь Верхньодніпровської міської територіальної громади в особі Верхньодніпровської міської ради, код ЄДРПОУ 04052595, юридична адреса: 51600 пр. Шевченка, 21 м. Верхньодніпровськ Кам'янського району Дніпропетровської області, безпідставно набуті грошові кошти в сумі 984 589 (дев'ятсот вісімдесят чотири тисячі п'ятсот вісімдесят дев'ять) грн.68 коп.
Стягнути ОСОБА_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 на користь Верхньодніпровської міської територіальної громади в особі Верхньодніпровської міської ради, код ЄДРПОУ 04052595, юридична адреса: 51600 пр. Шевченка, 21 м. Верхньодніпровськ Кам'янського району Дніпропетровської області - 14 768 (чотирнадцять тисяч сімсот шістдесят вісім ) грн. 85 коп. на відшкодування понесених судових витрат по сплаті судового збору.
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У випадку подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного тексту рішення .
Повний текст рішення виготовлений 15.03.2025 року
Суддя Петрюк Т.М.
Направлене до ЄДРСР: 17.03.2025 року
Дата набрання законної сили: 15.04.2025 року