Справа № 752/22850/24
Провадження № 2/752/1430/25
14.03.2025 року м. Київ
Суддя Голосіївського районного суду м. Києва Ольшевська І.О., за участю секретаря судового засідання Овдій-Барандич В.В., розглянувши цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестбудгаличина» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по оплаті з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестбудгаличина» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по оплаті з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за утримання житла та комунальних послуг у розмірі 22 177,25 грн.
Позовна заява обґрунтована тим, що відповідач є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а позивач є експлуатуючою організацією, яка здійснює обслуговування будинку за вказаною адресою. Відповідач, споживаючи надані позивачем послуги, не виконував своїх обов'язків щодо своєчасної оплати їх вартості, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість, яка станом на 16.10.2024р. складає 22 177,25 грн.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 30.10.2024 відкрито провадження в даній справі, постановлено розглядати її в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
У відповідності до ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Відповідач письмового відзиву на позов не надав. Ухвала суду про відкриття провадження у справі була направлена відповідачу за його зареєстрованим місцем проживання, однак повернулась з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання».
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
На підставі ч. 8 ст. 178 ЦПК України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали цивільної справи, всебічно, повно та об'єктивно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті та на яких ґрунтується позовні вимоги, оцінивши докази на предмет належності, достовірності та допустимості у їх сукупності, судом встановлено наступне.
На утриманні в ТОВ «Інвестбудгаличина» знаходиться будинок за адресою: АДРЕСА_2 .
Наказом позивача від 09.09.2021р. за №51 з метою укладення договірних відносин з мешканцями житлового комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ( АДРЕСА_2 ) затверджено Типовий договір про надання послуг з управління, утримання будинків і споруд, прибудинкових територій та сприйняття в отриманні комунальних послуг у житловому комплексі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ( АДРЕСА_2 ).
Для мешканців вказаного вище будинку позивачем надаються житлово-комунальні послуги.
Згідно з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна квартира АДРЕСА_3 , на праві власності належить ОСОБА_1 .
Згідно з наданою позивачем довідкою про нарахування та сплату за утримання житла та комунальних послуг борг відповідача перед позивачем станом на 16.10.2024р. становить 22 177,25 грн.
Правовідносини, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг, регулюються як нормами Цивільного кодексу України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», а також іншими нормативно-правовими актами у галузі цивільного, житлового законодавства та актів, що регулюють відносини у сфері надання житлово-комунальних послуг.
Згідно з нормами статей 319, 322 Цивільного кодексу України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить.
Частиною другою статті 382 Цивільного кодексу України передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є
приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несучі-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електронне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна (стаття 360 Цивільного кодексу України).
Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, правові, організаційні та економічні відносини, пов'язані з реалізацією прав та виконанням обов'язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління, регулює Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», в статті 7 якого зазначено, що співвласник багатоквартирного будинку зобов'язаний забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку, своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги.
Учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є споживачі (індивідуальні та колективні), управитель, виконавці комунальних послуг (стаття 6 Закону про житлово-комунальні послуги).
Пунктом 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Статтею 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»
передбачено, що споживач має право, зокрема, одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.
Пунктом 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено зобов'язання споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Згідно пункту 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2006 № 45, власник та наймач (орендар) квартири зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору; оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
За положенням статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
У відповідності до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (стаття 610 Цивільного кодексу України).
Аналізуючи вищенаведені положення закону та нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг в сукупності із загальними засадами цивільного законодавства та положеннями Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що зобов'язання по оплаті вартості спожитих житлово-комунальних послуг покладається на споживача законом, а відтак той факт, що між сторонами не укладено договору, на вирішення справи не впливає і не може бути підставою для звільнення відповідача від їх оплати.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі №755/14208/17-ц, постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, з яким також погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц.
Визначаючи розмір заборгованості відповідача за оплату житлово-комунальних послуг, суд покладає в обґрунтування свого рішення наданий позивачем розрахунок як об'єктивний і належний доказ, що містить відомості щодо послуги, розміру нарахованих сум та періоду нарахування та сплати їх споживачем.
Згідно частин 1, 5, 6, 7 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Приписами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Зокрема, у п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
У п. 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п. 23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм
права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини справи, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України на користь позивача з відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, -
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестбудгаличина» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по оплаті з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій задовольнити.
2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестбудгаличина» суму основного боргу в розмірі 22 177,25 (двадцять дві тисячі сто сімдесят сім грн. 25 коп.) грн.
3. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестбудгаличина» 3 028,00 (три тисячі двадцять вісім грн. 00 коп.) грн. судового збору.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестбудгаличина» (01011, м. Київ, вул. Печерський узвіз, буд. 19, код ЄДРПОУ 36520848).
Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Повний текст рішення складений та підписаний 14.03.2025р.
Суддя Ірина ОЛЬШЕВСЬКА