іменем України
Справа №758/9606/24
Провадження №2/377/29/25
05 березня 2025 року Славутицький міський суд Київської області у складі головуючої - судді Теремецької Н.Ф., за участю секретаря судового засідання: Федорчук Г.В.,
позивача в режимі відеоконференції з використанням її власних технічних засобів через мережу Інтернет за допомогою Підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС, ОСОБА_1.,
представника позивача в режимі відеоконференції з використанням його власних технічних засобів через мережу Інтернет за допомогою Підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС, адвоката Анісімова О.Ю.,
відповідача в режимі відеоконференції з використанням його власних технічних засобів через мережу Інтернет за допомогою Підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС, ОСОБА_2.,
представника третьої особи у справі, Органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, Парнюк В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Славутичі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , від імені якої діє представник - адвокат Анісімов Олег Юрійович, до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, Орган опіки та піклування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав,-
02 серпня 2024 року до Подільського районного суду міста Києва надійшла позовна заява, у якій позивач, від імені якої діє представник - адвокат Анісімов Олег Юрійович, посилаючись на частину першу статті 12 Закону України «Про охорону дитинства», статті 164-166 СК України, просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що 22 червня 2002 року був зареєстрований шлюб позивача та відповідача. ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_4 , який змінив прізвище на ІНФОРМАЦІЯ_6 . Шлюб між сторонами було розірвано рішенням суду, яке набрало законної сили 27 травня 2014 року. Після припинення шлюбних відносин син залишився проживати разом з позивачем. З моменту розлучення батько майже не бачиться з дитиною, не приймає участі у її вихованні та утриманні. Після розлучення у відповідача з'явилася нова сім'я та двоє інших дітей, після чого спілкування з його сином майже повністю припинилося. Аліменти добровільно сплачувати відмовлявся, після визначення через суд порядку та розміру сплати аліментів, намагався оскаржувати судове рішення. Аліменти, які визначені рішенням суду, відповідач сплачує нерегулярно. Після винесення рішення суду відповідач за домовленістю з роботодавцем штучно знизив розмір заробітної плати. Крім сплати аліментів, відповідач іншої матеріальної допомоги на утримання сина не надає, не піклується про його фізичний і духовний розвиток, не спілкується з дитиною взагалі, не дбає про її самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей, чим ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини ( том 1 а.с. 2-4).
Ухвалою судді Подільського районного суду міста Києва від 05 серпня 2024 року, в порядку частини першої статті 31 ЦПК України, справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей та сім'ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав - передано для розгляду за підсудністю до Славутицького міського суду Київської області( том 1 а.с. 21-22).
Ухвалою судді від 11 листопада 2024 року після виконання вимог, передбачених частиною шостою статті 187 ЦПК України, відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 05 грудня 2024 року. Даною ухвалою залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Орган опіки та піклування в особі Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, Орган опіки піклування в особі виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області( том 1 а.с. 31-33).
05 грудня 2024 року за клопотанням представника позивача адвоката - Анісімова О.Ю. було оголошено перерву у підготовчому засіданні до 12 грудня 2024 року.
Ухвалою суду від 12 грудня 2024 року було здійснено процесуальну заміну третіх осіб: Служби у справах дітей та сім'ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, Органу опіки та піклування в особі Подільської районної в місті Києві державної адміністрації на Орган опіки та піклування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації та зобов'язано Орган опіки та піклування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації надати суду письмовий висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно його неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і відкладено підготовче засідання на підставі пункту 2 частини другої статті 198 ЦПК України до 08 січня 2025 року( том 1 а.с. 136-138).
08 січня 2025 року в підготовчому засіданні за клопотанням представника позивача - адвоката Анісімова О.Ю. було оголошено перерву до 30 січня 2025 року.
Ухвалою суду від 30 січня 2025 було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 11 лютого 2025 року ( том 2 а.с. 1-2).
11 лютого 2025 року в судовому засіданні було оголошено перерву на підставі частини другої статті 240 ЦПК України до 05 березня 2025 року.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги та просила задовольнити. Суду пояснила, що після розірвання шлюбу син ОСОБА_6 залишився проживати разом з нею, а відповідач почав проживати окремо. Протягом півтора років після припинення шлюбних відповідач спілкувався з сином, забирав його зі школи та робив з ним домашні заняття. Після того, як відповідач одружився, і в нього в сім'ї народилося двоє дітей, він почав все рідше спілкуватися з сином. Спілкування батька та сина відбувалося переважно по телефону, а зустрічалися вони один-два рази на рік. Оскільки відповідач в добровільному порядку не надав належну суму на утримання сина, то вона в лютому 2023 року звернулася із позовом до суду про стягнення з відповідача аліментів на утримання сина. Рішенням суду стягнуто аліменти на утримання сина з відповідача в розмірі 1/4 частки його доходу щомісяця. Проте, відповідач оскаржив це рішення в апеляційному порядку, що свідчить про те, що він відмовлявся утримувати сина на належному рівні. Також, щоб сплачувати аліменти в меншому розмірі, відповідач почав працювати з неповним робочим днем. Останній раз відповідач зустрічався із сином весною 2023 року, після того, як відповідачем була подана апеляція на рішення про стягнення аліментів, син перестав з ним спілкуватися, бо син на нього образився. Протягом останніх двох років син з батьком зовсім не спілкуються, він не приймає участі у його вихованні, не цікавиться його навчанням, станом здоров'я, тим самим самоусунувся від виконання батьківських обов'язків, тому відповідача необхідно позбавити батьківських прав.
Представник позивача - адвокат Анісімов О.Ю. позовні вимоги підтримав та просив задовольнити, посилаючись на те, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків, оскільки не приймає участі у вихованні сина і не надає фінансову допомогу на утримання сина. Аліменти почав сплачувати відповідач лише після ухвалення рішення судом. До ухвалення рішення судом належної матеріальної допомоги на утримання сина він не надавав, він знаходив будь які обставини, щоб тільки не надавати належну матеріальну допомогу на утримання сина. При цьому він штучно створив умови для зменшення розміру сплачених аліментів після ухвалення рішення судом, оскільки перевівся на 0,5 ставки з встановленням неповного робочого дня, подарував частку квартири, співвласником якої він був, своїй дружині ОСОБА_7 .. На даний час він не спілкується з сином, не цікавиться його життям, не піклується про його фізичний і духовний розвиток, чим свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини, що є підставою для позбавлення його батьківських прав.
Відповідач ОСОБА_2 відзив на позовну заяву не подав, проте у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову. Суду пояснив, що після припинення шлюбних відносин з позивачем він півтора роки постійно спілкувався з сином, по можливості забирав його зі школи, робив з ним домашні завдання. Після того, як він одружився і в нього народилося двоє дітей: дочка ОСОБА_8 , 2014 року народження, та дочка ОСОБА_9 , 2018 року народження, то він менше став приділяти уваги сину ОСОБА_10 , оскільки займався своїми маленькими дітьми. Їхнє спілкування відбувалося переважно по телефону, він зустрічався з ним, але такі зустрічі відбувалися рідко. Він познайомив ОСОБА_10 зі своїми двома дочками від другого шлюбу, та навіть інколи всі вони разом проводили час, їздили до бабусі. Коли, почалося повномасштабне вторгнення Росії, то він пропонував позивачу вивезти з Києва разом з дочками також сина ОСОБА_10 , але позивач відмовилась від його пропозиції. До звернення позивача до суду із позовною заявою про стягнення аліментів, він надавав матеріальну допомогу на утримання сина в міру своїх можливостей. Після винесення рішення суду про стягнення аліментів він дійсно подавав апеляцію на вказане рішення, в якій просив змінити розмір аліментів до 1/8 частки від його доходу щомісяця, але він не відмовлявся утримувати свого сина взагалі. Перехід на неповний робочий день за місцем його роботи в ТОВ «МТІ» з 01.05.2023 пов'язаний з тим, що його дружина ОСОБА_7 вийшла на роботу, а він, працюючи з неповним робочим днем, возив на реабілітацію свою дочку ОСОБА_11 , яка отримала травму і перенесла операцію. Його спілкування з сином та позивачем відбувалося до травня 2023 року, вони переписувалися 2-3 рази на тиждень, а коли він подав апеляцію на рішення суду про стягнення аліментів, і позивач дізналася про апеляцію, то перестала з ним спілкуватися. Перестав з ним спілкуватися і його син ОСОБА_6 , заблокувавши його номер телефону. Він декілька разів йому телефонував та писав у застосунку «Вайбер», але син йому не відповідав. Вважає, що через подачу апеляції на рішення суду на нього образилася позивач. Образи матері на нього стали підставою для припинення спілкування із сторони сина, тому він вирішив, що через певний час образа сина на нього пройде, і він почне знову спілкуватися з ним. Він любить свого сина і бажає з ним спілкуватися та приймати участь у його житті.
Представник Органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, третьої особи у справі, Парнюк В.М. позовні вимоги підтримала та просила задовольнити. В судовому засіданні пояснила, що дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає зі своєю матір'ю. Батько дитини ОСОБА_2 два роки не спілкується із сином, хоча мав таку можливість, не цікавиться його життям, тому його необхідно позбавити батьківських прав, що буде відповідати інтересам дитини.
Орган опіки та піклування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа у справі, свого представника в судове засідання не направив, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином. Письмові пояснення від третьої особи до суду не надійшли.
Неповнолітній свідок ОСОБА_3 суду показав, що він вже два роки не спілкується з батьком та заблокував його у застосунку «Вайбер», бо образився на нього, коли він подав апеляцію на рішення суду про стягнення аліментів, тому що матір сказала, що батько не хоче сплачувати аліменти на його утримання. До подання апеляції він з батьком спілкувався, в основному по телефону, за його ініціативою, зустрічалися вони рідко. Батько його познайомив зі своїми дочками, один раз вони з ним їздили до бабусі. Останній раз вони зустрічалися в травні 2023 року. На даний час в нього немає бажання спілкуватися, тому, коли батько йому телефонував, він йому не відповідав на його телефонні дзвінки. У грудні 2021 року він змінив прізвище з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 , оскільки прізвище матері йому більше подобається. Батько не цікавиться його навчанням, життям, не приймає участі у його вихованні, тому він згоден, щоб його позбавили батьківських прав.
Суд, вислухавши пояснення позивача, її представника, відповідача, представника третьої особи - Органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, показання неповнолітнього свідка, вивчивши матеріали справи, дійшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 , відповідач у справі, та ОСОБА_1 , позивач, 22 червня 2002 року зареєстрували шлюб у відділі реєстрації актів громадянського стану Славутицького міського управління юстиції Київської області, про що складено актовий запис № 62, прізвища після реєстрації шлюбу чоловіка ОСОБА_1 , дружини ОСОБА_1 , що підтверджено свідоцтвом про одруження, копія якого долучена до матеріалів справи ( том 1 а.с. 6).
Під час шлюбу у сторін народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено свідоцтвом про народження, копія якого знаходиться в матеріалах справи ( том 1 а.с. 7).
Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 14 травня 2014 року, що набрало законної сили 27 травня 2014 року, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано ( том 1 а.с. 10).
Відповідно до свідоцтва про зміну імені, виданого 24 грудня 2016 року Святошинським районним у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_1 змінила ім'я, про що 24 грудня 2016 року складено відповідний актовий запис за № 183, прізвище, власне ім'я, по батькові після державної реєстрації зміни імені: ОСОБА_1 ( том 1 а.с. 9).
Згідно із свідоцтвом про зміну імені, виданого 24 грудня 2021 року Святошинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м.Київ), ОСОБА_4 змінив ім'я, про що 24 грудня 2021 року складено відповідний актовий запис за № 187, прізвище, власне ім'я, по батькові після державної реєстрації зміни імені: ІНФОРМАЦІЯ_7 ( том 1 а.с. 8).
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень у справі № 759/3400/23 рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 03 квітня 2023 року, яке набрало законної сили 13 липня 2023 року, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі чверті (1/4 частини) з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 23.02.2023 і до досягнення дитиною повноліття( том 1 а.с. 209).
Постановою головного державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) від 10.08.2023 відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 759/3400/23, виданого 28.07.2023 Святошинським районним судом м.Києва про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі чверті (1/4 частини) з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 23.02.2023 і до досягнення дитиною повноліття( том 1 а.с. 11-12).
Відповідно до довідки - розрахунку заборгованості по аліментам від 15.09.2023 у ВП 72488601/11 з примусового виконання виконавчого листа № 759/3400/23 від 28.07.2023 загальна заборгованість станом на 31.08.2023 становить 32609,96 гривень ( том 1 а.с. 13-14, 147-148).
Квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки № 0.0.3204661913.1 від 18.09.2023 підтверджено перерахування ОСОБА_2 , відповідачем у справі 32609,96 гривень Подільському РВДВС м.Києва ГТУЮ у м.Києві, як борг по аліментам( том 1 а.с. 150).
Згідно з довідкою головного державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) від 22.05.2024 у ВП № 72488601/11 з примусового виконання виконавчого листа № 759/3400/23 від 28.07.2023 заборгованість по сплаті аліментів станом на 22.05.2024 відсутня( том 1 а.с. 151).
Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи, виданою Відділом з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Святошинської РДА 25.01.2022, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ( том 1 а.с. 15).
Як вбачається з інформації Управління адміністративних послуг виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області № 15-08/1958, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ( том 1 а. с. 30).
В судовому засіданні відповідач пояснив, що його фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 392275227 від 24.08.2024 1/2 частка квартири за адресою: АДРЕСА_3 належить ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу № 1761, посвідченого 29.03.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та 1/2 частка квартири за адресою: АДРЕСА_3 належить ОСОБА_7 на підставі договору дарування № 691, посвідченого 21.03.2023 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу( том 1 а.с. 210-212).
З довідки про доходи ОСОБА_2 № 25/2023 від 14.09.2023 видно, що ОСОБА_2 працює в ТОВ «МТІ» з 01.11.13 на посаді провідного фахівця з методів розширення ринку збуту, його нарахований дохід за період з лютого по березень 2023 року становив 156000 гривень( том 1 а.с. 208).
Згідно з довідкою про доходи № 38/2024 від 16.12.2024 ОСОБА_2 , відповідач у справі, працює в ТОВ «МТІ» на посаді провідного фахівця з методів розширення ринку збуту з посадовим окладом 53200 гривень. За період з грудня 2023 року по листопад 2024 року відповідачу нараховано дохід в сумі 315047,52 гривень, за вказаний період утримано аліментів на суму 59754,40 гривень( том 1 а.с. 149).
Відповідно до витягу з наказу генерального директора ТОВ «МТІ» № 2023/009/К/К/ТР від 01.05.2023 ОСОБА_2 , провідному фахівцю з методів розширення ринку збуту Відділу персональної комп'ютерної техніки, з 16.05.2023, на підставі його заяви від 01.05.2023 встановлено неповний робочий час тривалістю 4 години на день( 0,5 ставки), з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу( том 1 а.с.152-153).
Згідно з характеристикою директора Департаменту з управління персоналом ТОВ «МТІ» від 24.12.2024 № 112 ОСОБА_2 позитивно характеризується за місцем роботи як відповідальний, працелюбний, надійний працівник ( том 1 а.с. 154).
Як зазначено у висновку органу опіки та піклування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_1 разом із сином ОСОБА_3 проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Умови проживання дитини створені належним чином. Дитина забезпечена усім необхідним для повноцінного розвитку та комфортного проживання, про що спеціалісти Служби склали відповідний акт від 23.01.2025. Під час бесіди із спеціалістами Служби, неповнолітній ОСОБА_16 , 2007 року народження, повідомив, що рідко спілкується із батьком та не заперечує щодо позбавлення останнього батьківських прав. За інформацією з КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3 Святошинського району м.Києва» від 15.01.2025 неповнолітній ОСОБА_3 , 2007 року народження, під динамічним наглядом лікарів не перебуває, до медичного закладу дитину супроводжує мати. Відповідно до копії договору про надання платних освітніх послуг від 02.09.2024 неповнолітній ОСОБА_16 навчається у приватному закладі вищої освіти «Київський міжнародний університет». Відповідно до довідки ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Соти» від 08.01.2025 ОСОБА_1 працевлаштована, має стабільний дохід. На засіданні комісії ОСОБА_1 повідомила, що фактично останні 12 років батько не бере участі у вихованні та житті сина, матеріально не допомагає. Неповнолітній ОСОБА_6 протягом останніх трьох років бачив батька один раз. ОСОБА_2 повідомив, що заперечує щодо позбавлення його батьківських прав та хоче спілкуватися із сином, однак колишня дружина налаштовує ОСОБА_10 поти нього. Водночас, батько визнав, що недостатньо приділяв уваги своєї участі у житті сина. Відповідно до копії довідки Подільського відділу державної виконавчої служби у м.Києві від 18.12.2024 у ОСОБА_2 станом на 18.12.2024 відсутня заборгованість по сплаті аліментів. Членами комісії зауважено, що ОСОБА_1 не надала жодного документу щодо обставин, які негативно характеризують ОСОБА_2 , зокрема притягнення його до адміністративної або кримінальної відповідальностей, ведення аморального способу життя, тощо. Враховуючи викладене та рекомендації комісії з питань захисту прав дитини, Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування вважає за недоцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( том 2 а.с. 47-48).
Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом частини першої статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України № 789-12 від 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частини першої статті 18 вказаної Конвенції про права дитини, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Частиною першою, другою статті 27 цієї Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно зі статтею 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
За змістом статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
За правилом частини восьмої статті 7 Сімейного кодексу України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частини перша, четверта статті 15 Сімейного кодексу України).
Згідно з частинами другою та четвертою статті 155 Сімейного кодексу України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до вимог частини першої статті 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Згідно з роз'ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України, даних у пунктах 15, 16 постанови № З від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу до осіб, які умисно не виконують батьківських обов'язків, а тому повинні бути вагомі підстави для вжиття саме цього заходу.
Як зазначено у частинах четвертій та п'ятій статті 19 Сімейного кодексу України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Відповідно до положень статті 150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
У принципі 6 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, учасником якої є Україна, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі - в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 Сімейного кодексу України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм Сімейного кодексу України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19».
У постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 202/7712/18 (провадження № 61-3357св21) вказано, що «тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 Сімейного кодексу України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і при наявності вини у діях батьків».
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд з однієї сторони має розглянути правомірність втручання в право відповідача на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. З іншої сторони обов'язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав неповнолітньої дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції).
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на повагу до свого сімейного життя.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте, необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року ЄСПЛ вказав, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися.
Разом з тим, у рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
Судом з досліджених доказів не встановлено свідомого, злісного ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов'язків, абсолютної байдужості до дитини, фактів заподіяння шкоди дитині або того, що батько становив загрозу для здоров'я та розвитку сина. Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача. Проте, позивачем не надано достатніх доказів того, що відповідач умисно ухиляється від участі у вихованні дитини, не бажає спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов'язків з виховання дитини. Крім того, позивач не обґрунтувала і належним чином не підтвердила доказами, що відповідач оспорюваними діями істотно порушив права дитини чи негативно впливав на дитину і це зашкодило інтересам дитини.
Суд критично оцінює позицію неповнолітнього сина ОСОБА_3 про те, що він не хоче спілкуватися із своїм батьком і не заперечує щодо позбавлення його батьківських прав, оскільки така його позиція є результатом впливу позивача, яка зацікавлена у позбавленні відповідача батьківських прав, і своєю поведінкою не сприяла спілкуванню сина з батьком. Так, в судовому засіданні неповнолітній свідок ОСОБА_3 пояснив, що перестав спілкуватися з батьком після того, як мати розповіла, що батько не хотів сплачувати аліменти на його утримання і подав апеляцію на рішення суду про стягнення аліментів. Натомість, відповідач пояснив, що він любить свого сина і бажає з ним спілкуватися. Подача апеляції на рішення суду про стягнення аліментів зумовлена не тим, що він не хотів сплачувати аліменти, а тим, що хотів зменшити розмір призначених судом аліментів. Після того, як син припинив з ним спілкуватися та заблокував його в застосунку «Вайбер», він йому телефонував декілька разів, але син йому не відповідав, що не заперечував в судовому засіданні і неповнолітній свідок ОСОБА_3 ..
Відповідач не втратив інтересу до сина та бажає налагодити з ним стосунки. Відсутність між ними спілкування потягом двох років зумовлена небажанням відповідача примушувати дитину до такого спілкування задля уникнення її психологічного травмування.
У постанові Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 726/433/23 зазначено, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.
Наявність у дитини образи на батька та, відповідно, негативного ставлення до нього, не свідчить про те, що вона усвідомлює наслідки позбавлення його батьківських прав та свідомо бажає розірвати з ним сімейні стосунки.
Доводи позивача та її представника про те, що відповідач до ухвалення рішення судом про стягнення аліментів лише періодично надавав матеріальну допомогу на утримання сина і в незначному розмірі (том 1 а.с. 228-232), після ухвалення рішення судом відповідач перейшов на неповний робочий день, внаслідок чого зменшився розмір його заробітної плати( том 1 а.с. 152-153, 208) та подарував 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_3 своїй дружині ОСОБА_7 ( том 1 а.с.210-212), не є підставами для позбавлення батьківських прав відповідача, оскільки не є підтвердженням ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини та свідомого нехтування ним своїми обов'язками.
В судовому засіданні встановлено, що відповідач регулярно сплачує аліменти на утримання дитини, перехід відповідача на неповний робочий день з 01 травня 2023 року пов'язаний із сімейними обставинами, в нього відсутня заборгованість по сплаті аліментів, тим самим він виконує свій батьківський обов'язок щодо матеріального забезпечення дитини.
Таким чином, доводи позивача та її представника про те, що відповідач не виконує своїх батьківських обов'язків з виховання дитини, самоусунувся від участі у її житті є недоведеними. Також позивачем не доведено, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення відповідача батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дитини.
Твердження позивача та її представника про те, що висновок органу опіки та піклування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є необґрунтованим, суд до уваги не приймає.
Так, оцінюючи висновок органу опіки та піклування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд вважає його повним та об'єктивним. В ньому проаналізовано документи, надані сторонами, думку позивача та відповідача, а також думку неповнолітнього сина сторін, який повідомив, що рідко спілкується з батьком та не заперечує щодо позбавлення останнього батьківських прав. З урахуванням досліджених документів, пояснень матері та батька, думки дитини та інших встановлених обставин орган опіки та піклування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації дійшов висновку про те, що в найкращих інтересах дитини недоцільно позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Суд погоджується з висновком органу опіки та піклування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки не встановлено виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов'язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення його батьківських прав відносно дитини.
За таких обставин, з урахуванням висновку органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення батьківських прав відповідача щодо сина та якнайкращих інтересів дитини, відсутність належних і допустимих доказів на підтвердження свідомого нехтування батьком своїми обов'язками щодо сина, беручи до уваги наявність у відповідача інтересу до своєї дитини, бажання відповідача брати участь у вихованні та спілкуванні з сином, а також те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позову, передбачені частиною першою статі 164 Сімейного кодексу України.
Виходячи з наведеного, у задоволенні позову необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 258-259, 263-265 ЦПК України,-
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду. Апеляційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ; адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_3 .
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, код ЄДРПОУ: 04527684, місцезнаходження: Київська область, Вишгородський район, м. Славутич, Центральна площа, 7.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, код ЄДРПОУ: 37395418, місцезнаходження: 03148, м. Київ, проспект Берестейський, 97 .
Повне рішення суду складено 15 березня 2025 року.
Суддя Н. Ф. Теремецька