Справа № 362/6065/24
Провадження № 2/362/682/25
13 березня 2025 року
Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого - судді Марчука О.Л.,
при секретарі - Неділько А.С.,
за участю позивачки - ОСОБА_1 ,
представника позивачки - адвоката Стукалової І.В.,
представника відповідача - адвоката Закатюка О.А.,
відповідачів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 3 у місті Василькові Обухівського району Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визначення частки у спадковому майні,
Позивачка звернулася до суду із позовом у якому просить визначити, що її спадкодавець мав частку у праві спільної сумісної власності в розмірі 1/2 частини нежитлової будівлі магазин-бар за адресою: АДРЕСА_1 .
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що після смерті її матері вона, як спадкоємець за законом звернулася до нотаріальної контори для прийняття спадщини у вигляді вказаного нерухомого майна; однак, нотаріусом було відмовлено у цьому через відсутність виділеної частки спадковаця у даному нерухомому майні (а.с. 38 - 41).
Позивачка та її представник в судовому засіданні підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити з викладених у заяві підстав.
Відповідачка ОСОБА_2 та представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечили вимоги позову та просили відмовити в його задоволенні з підстав викладених у відзовах на позов (а.с. 53 - 56, 70).
Відповідач ОСОБА_3 надав суду заяву у якій визнав позов та просив розглянути справу у його відсутності (а.с. 183).
Вислухавши думку учасників процесу та дослідивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд встановив такі обставини та приходить до наступних висновків.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 06.04.2016 року (а.с. 84).
Спадкоємцем померлої за законом є її дочка - позивачка по даній справі, що підтверджується відповідними свідоцтвами:
- про народження серії НОМЕР_2 від 23.06.1973 року;
- про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 від 25.04.1979 року;
- про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 від 30.12.1983 року;
- про шлюб серії НОМЕР_5 від 29.03.2013 року (а.с. 89, 89 на звороті, 90, 90 на звороті).
Позивачка звернулася до нотаріуса з метою прийняття та оформлення спадщини за законом після померлої матері.
Постановою приватного нотаріуса Фастівського районного нотаріального округу Київської області Носенко Г.А. № 174/02-31 від 28.11.2020 року, позивачці відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно у вигляді нежитлової будівлі магазин-бар за адресою: АДРЕСА_1 , - через відсутність документів про частку спадкодавця у спільній власності вказаного нерухомого (а.с. 101).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27.11.2020 року, нежитлова будівля магазин-бар за адресою: АДРЕСА_1 , - зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_6 - чоловіком матері позивачки (а.с. 96 - 100).
Пункт 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» містить роз'яснення, що розглядаючи спори, пов'язані зі спадкуванням частки в праві спільної сумісної власності, необхідно звертати увагу на те, що згідно зі статтею 368 ЦК України спільною сумісною власністю є не лише майно, набуте подружжям за час шлюбу, якщо інше не встановлено договором або законом, а й майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Норма частини другої статті 370 ЦК України передбачає, що у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Відповідно до ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно); майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності; право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом; спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Відповідно до норми частини третьої статті 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Норма частини першої статті 70 СК України передбачає, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Тобто, слід зробити висновок, що вказане нерухоме майно є майном, набутим подружжям за час шлюбу, а тому, в силу статті 60 СК України, належать сторонам на праві спільної сумісної власності.
Отже, у суду є усі правові підстави для визнання вказаного нежитлового приміщення спільною сумісною власністю сторін, як подружжя.
Норми частин 1 і 2 статті 70 СК України передбачають, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором; при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Шлюбного договору між батьками позивачки немає.
Під час розгляду справи судом не встановлено обставин, що мають істотне значення, зокрема про те, що один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно або витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Таким чином, наявні підстави для поділу спірного нерухомого майна, що слід здійснити згідно із частин 1 і 2 статті 70 СК України на засадах рівності часток майна дружини та чоловіка.
Як наслідок, виходячи із рівності часток батьків позивачки у спільному нерухомому майні у вигляді нежитлової будівлі магазин-бар за адресою: АДРЕСА_1 , - слід зробити висновок, що кожен із них мав частку у праві спільної сумісної власності в розмірі 1/2 частини.
При цьому суд враховує, що з наведених вище обставин перебування зазначеного нерухомого майна у спільній сумісній власності двох осіб, суд приходить до висновку, що при виділу частки із нього, частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності визначається рівними.
Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини та положення законодавства, яким урегульовано спірні правовідносини, суд приходить до висновку, що право позивачки щодо спадкування підлягає захисту шляхом визначення частки її матері у спільній сумісній власності на вказане нерухоме майно.
Натомість, вирішуючи заяву відповідача ОСОБА_2 про застосування позовної давності, суд виходить з наступного.
Зокрема, суд враховує наступні обставини.
Норми статей 256 і 257 ЦК України передбачають, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як вбачається із наданих позивачем письмових доказів, постанову приватного нотаріуса Фастівського районного нотаріального округу Київської області Носенко Г.А. № 174/02-31, якою позивачці було відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на спірне спадкове майно, було постановлено 28 листопада 2020 року.
Саме в цей день позивачка могла довідатися про порушення її права на спадкування.
Отже, враховуючи положення наведених норм цивільного законодавства вбачається, що позовна давність за вимогами позивача спливла 28 листопада 2023 року.
Однак, позивач подав до суду даний позов після спливу визначеного законом строку позовної давності - 03 вересня 2024 року, що підтверджується відомостями вказаними у відбитку штампу вхідної кореспонденції суду за № 18821 (а.с. 1).
Одночасно, суд не приймає до уваги та відхиляє доводи представника позивача стосовно зупинення строку перебігу позовної давності на підставі пункту 19 «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України через карантин та воєнний стан, оскільки зупинити можна лише ті строки, які не завершились.
Натомість, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.
Тобто, до закінчення строку позовної давності у даній справі - до 28 листопада 2023 року.
При цьому, Закон України від 08 листопада 2023 року № 3450-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини», на який посилається представник позивачки та яким було внесено зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, та пункт 19 викладено у наступній редакції: «19. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану», - набрав чинності 30 січня 2024 року.
Тобто, після закінчення строку позовної давності у даній справі - після 28 листопада 2023 року.
Отже, строк позовної давності у даній справі закінчився 28 листопада 2023 року, тобто вже після відміни карантину (30 червня 2023 року) та до набрання чинності законом який зупинив перебіг позовної давності на строк дії воєнного стану (30 січня 2024 року).
У зв'язку із цим, судом не встановлено обставин переривання або зупинення перебігу позовної давності за спірними правовідносинами.
Як наслідок, суд приходить до висновку, що позивач мав реальну можливість своєчасно у межах строку позовної давності звернутися до суду із такими позовними вимогами в період часу з 28 листопада 2020 року (дата постанови нотаріуса) до 28 листопада 2023 року (дата спливу строку позовної давності).
Норми частин 3 і 4 статті 267 ЦК України передбачають, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
При цьому, будь-яких обставин поважності причин пропуску позовної давності, стороною позивача не наведено та відповідних доказів цього суду не надано.
Таким чином, клопотання відповідача ОСОБА_2 про застосування позовної давності є обгрунтованим та підлягає задоволенню.
За таких обставин, враховуючи вищенаведені обставини, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити саме з підстав спливу строків позовної давності.
При цьому, на підставі пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України, у зв'язку із відмовою у позові, судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору слід покласти на позивача (а.с. 21).
На підставі викладеного, керуючись статтями 60, 70 Сімейного кодексу України, статтями 355, 368 Цивільного кодексу України, статтями 1 - 13, 19, 23, 27, 34, 76 - 83, 89, 95, 133, 142, 197, 198, 258, 259, 263 - 265, 273 ЦПК України,
Відмовити в задоволенні цивільного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визначення частки у спадковому майні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Дата складення повного судового рішення - 16 березня 2025 року.