про відмову в забезпечені адміністративного позову
14 березня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/1120/25-а
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Григораш В.О., розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого звернувся адвокат Ноцький Олександр Вікторович, про забезпечення позову у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ), Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, -
13.03.2025 до Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) (відповідач-1), Військової частини НОМЕР_1 (відповідач-2) з такими позовними вимогами:
визнати протиправним та скасувати рішення/наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 24 лютого 2025 року про мою мобілізацію та направлення його для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 ;
визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 24 лютого 2025 року №55 в частині, що стосується зарахування його до списків особового складу частини.
Разом з позовною заявою представником позивача подано заяву про забезпечення вказаного позову, в якій просить:
- постановити ухвалу про забезпечення позову про визнання нормативних актів індивідуальної дії шляхом встановлення до вирішення справи по суті заборони командиру чи особам, які виконують функції останнього, військової частини НОМЕР_1 переміщувати позивача будь-куди за межі тієї території даної військової частини, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Розглянувши заяву про забезпечення адміністративного позову, перевіривши матеріали справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 ст. 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно ч. 1 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
За змістом приписів ч.ч.1, 4, 5, 6 ст. 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
З урахування вказаного суд наголошує, що забезпечення позову - це заходи адміністративного процесуального припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим. Вони повинні гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову.
Значення цього інституту адміністративного процесуального права в тому, що ним захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення. Забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін.
Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричинення значної шкоди заявнику. Таким чином, заходи забезпечення позову не мають якогось дискримінаційного характеру стосовно якоїсь із сторін у спорі; їх застосування здійснюється в рамках дискреційних повноважень суду і на основі принципів змагальності та процесуального рівноправ'я сторін.
Відтак, під час вирішення питання про забезпечення позову адміністративний суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Як зазначено вище законодавець встановив три підстави для постановляння ухвали про забезпечення позову у справі, зокрема такими є:
- невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
- наявні ознаки очевидної протиправності оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності;
- наявні ознаки очевидного порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду.
Таким чином, законодавством встановлено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
При розгляді та вирішенні заяви про забезпечення позову суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявності зв'язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення позову забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення.
Інститут забезпечення позову за своєю сутністю та з урахуванням європейського досвіду є інститутом попереднього судового захисту порушеного права.
На цій стадії процесу суд не констатує факт порушення права, однак забезпечує можливість виконання рішення суду, яке може бути прийнято на користь позивача.
Конституційний Суд України в рішенні від 30.01.2003 №3-рн/2003 "У справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора)" зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13) (пункт 9 мотивувальної частини рішення).
Європейський суд з прав людини у своєму рішення від 23.01.2014 №19336/04 "Справа "East/West Alliance Limited» проти України"" вказав на те, що межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача (див., серед інших джерел, вищезазначене рішення у справі "Аксой проти Туреччини", п. 95, та рішення у справі "Кудла проти Польщі" [ВП], заява N 30210/96, п. 157, ECHR 2000-XI) (пункт 227).
Крім того, в рішенні від 18.02.2010 54131/08 "Справа "Байсаков та інші проти України"" Європейський суд зазначив, "... що процедура такого судового контролю становить, у принципі, ефективний засіб юридичного захисту у значенні статті 13 Конвенції стосовно скарг, пов'язаних з рішеннями про вислання та екстрадицію, але за умови існування можливості ефективної перевірки судами законності - з матеріально-правового та процесуального погляду - дискреційних дій органу виконавчої влади і можливості скасування ними такого рішення в разі необхідності (див. ухвалу у справі "Сливенко проти Латвії" [ВП], N 48321/99, п. 99, ЄСПЛ 2002-II).
Отже, підсумовуючи наведене, слід прийти до висновку, що існування інституту забезпечення позову, обумовлено потребою в ефективному юридичному захисті прав та інтересів людини. Ефективне використання інституту забезпечення позову унеможливить порушення права людини, яке на думку останньої є порушеним.
Водночас використання засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади.
Як зазначалось вище, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
При цьому суд зазначає, що ч. 3 ст. 151 КАС України доповнено п. 10 згідно із Законом № 2359-IX від 08.07.2022, відповідно до якого не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Таким чином, процесуальний закон містить пряму заборону вживати заходи забезпечення позову, шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Так, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому воєнний стан був продовжений відповідно до: Указу Президента від 14.03.2022 №133/2022, затвердженого Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ, - з 05:30 26.03.2022 строком на 30 діб; Указу Президента від 18.04.2022 №259/2022, затвердженого Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ, - з 05:30 25.04.2022 строком на 30 діб; Указу Президента від 17.05.2022 №341/2022, затвердженого Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ, - з 05:30 25.05.2022 строком на 90 діб; Указу Президента від 12.08.2022 №573/2022, затвердженого Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ, - з 05:30 23.08.2022 строком на 90 діб; Указу Президента від 07.11.2022 №757/2022, затвердженого Законом України від 16.11.2022 №2738--ІХ, - з 05:30 21.11.2022 строком на 90 діб; Указу Президента від 06.02.2023 №58/2023, затвердженого Законом України від 07.02.2023 №2915-ІХ, - з 05:30 19.02.2023 строком на 90 діб; Указу Президента від 01.05.2023 №254/2023, затвердженого Законом України від 02.05.2023 №3057-ІХ, - з 05:30 20.05.2023 строком на 90 діб; Указу Президента від 26.07.2023 №451/2023, затвердженого Законом раїни від 27.07.2023 №3275-ІХ, - з 05:30 18.08.2023 строком на 90 діб (до 16.11.2023). Відповідно до Указу Президента від 06.11.2023 №734 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05:30 16.11.2023 строком на 90 діб. Закон № 4220 затверджує Указ Президента Указ Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.01.2025 № 26/2025, за яким воєнний стан в Україні продовжують з 05:30 08.02.2025 року строком на 90 діб, тобто до 9 травня 2025 року.
Як зазначено вище, представник позивача просить забезпечити позов, шляхом встановлення до вирішення справи по суті заборони командиру чи особам, які виконують функції останнього, військової частини НОМЕР_1 переміщувати його будь-куди за межі тієї території даної військової частини, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно матеріалів справи, ОСОБА_1 станом на даний час проходить військову службу за мобілізацією через введення воєнного стану в Україні 24 лютого 2022 року у військовій частині НОМЕР_1 , вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню рішення/наказ начальника 3 (третього) відділу ІНФОРМАЦІЯ_2 від 24.02.2025 про його мобілізацію та направлення його для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 , з огляду на те, що згідно Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" №3543-XII та відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №76 він не підлягав призову на військову службу під час мобілізації, оскільки був свящеослужителем і був внесений Державною службою України з етнополітики та свободи совісті до списків осіб для бронювання.
Поряд з цим, заява про забезпечення позову мотивована тим, що на даний час позивач (заявник) перебуває в АДРЕСА_1 на території де розташована військова частина НОМЕР_1 , проте 08.03.2025 йому був зачитаний наказ про його передислокацію до військової частини у АДРЕСА_1 . Вказував на те, що вказаний наказ не був виконаний лише тому, що в автобусі, який перевозив військовослужбовців для нього і ще одного пастира, не вистачило місць.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що обраний заявником вид забезпечення позову щодо заборони командиру чи особам, які виконують функції останнього, військової частини НОМЕР_1 переміщувати його будь-куди за межі тієї території даної військової частини, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , до ухвалення Чернівецьким окружним адміністративним судом у справі за його позовом, за своїм змістом є фактично забороною вчиняти дії щодо виконання бойового наказу, який виданий чи може бути виданий командирами бойових підрозділів в майбутньому, що відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 151 КАС України, не допускається в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Обраний позивачем вказаний спосіб забезпечення позову по суті є зупиненням наказу командира про передислокацію позивача, відданого в умовах воєнного стану, що забороняється пунктом 10 частини 3 статті 151 КАС України.
За таких обставин, згідно п. 10 ч. 3 ст. 151 КАС України існує пряма заборона у забезпеченні позову щодо заборони зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, тому заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 150, 154, 241, 243, 248 КАС України, -
1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 , в інтересах якого звернувся адвокат Ноцький Олександр Вікторович про забезпечення позову до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) та до Військової частини НОМЕР_1 , - відмовити.
2. Копію ухвали направити сторонам.
Згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково. Апеляційна скарга на ухвалу подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).
Суддя В.О. Григораш