Справа № 420/444/25
14 березня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у склад головуючого судді - Радчука А.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України, в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку (виплата грошового забезпечення за період з (01.02.2020 по 13.11.2023) на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення з ОСОБА_1 у зв'язку із звільненням з військової служби;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України сплатити на користь ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 14.11.2023 по 14.05.2024 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач наказом начальника НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 13.11.2023 № 650-ос звільнений в запас Збройних Сил України за підпунктом «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військової обов'язок і військову службу».
Проте, як зазначено у позові, відповідач під час служби та при звільненні протиправно здійснив розрахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 року Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік", що у подальшому стало предметом судового розгляду.
Позивач вказує, що на виконання судового рішення у справі № 420/5035/24, 07.12.2024 року на його банківський рахунок від військової частини зараховано 328437,89 грн. У зв'язку з викладеним 07.12.2024 року позивач направив відповідачу звернення щодо виплати середньомісячного заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 14.11.2023 року (наступний день після звільнення) по 14.05.2024 року. Однак, відповідач листом від 11.12.2024 року відмовив у виплаті середньомісячного заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
Як вважає позивач, оскільки його виключено зі списків особового складу 13.11.2023 року, а остаточний розрахунок проведено 07.12.2024 року, то відповідачем допущено затримку розрахунку при звільненні, який компенсується за період з 14.11.2023 по 14.05.2024 рр., тобто не більш як за шість місяців відповідно до ст. 117 КЗпП України, в редакції Закону №2352-IX. З цих підстав, відповідно до ст.ст. 116, 117 КЗпП України, позивач вважає, що має право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, розрахованого відповідно до постанови КМУ «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, невиплата якого стала підставою звернення до суду із цим позовом.
Ухвалою суду від 13.01.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі в порядку ч. 5 ст. 262 КАС України у письмовому провадженні.
Відзив на позовну заяву до суду не надходив.
Відповідачу ухвала про відкриття спрощеного позовного провадження від 13.01.2025 року доставлена до електронного кабінету: 13.01.25 21:56, та з урахуванням положень ч. 2 ст. 127 КАС України вважається врученою 14.01.2025 року.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З урахуванням вищенаведеного, суд вирішує справу за наявними у ній матеріалами в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.
Так, судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проходив військову службу у НОМЕР_4 Прикордонному загоні Державної прикордонної служби України.
Згідно витягу із наказу в.о. начальника НОМЕР_4 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 13.11.2023 року №650-ОС, штаб-сержанта ОСОБА_2 (П-029715), інспектора прикордонної служби 2 категорії - водія групи інженерного облаштування державного кордону відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип Б), звільненого в запас Збройних Сил України за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років)) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з 13 листопада 2023 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с. 20).
Судом встановлено, що після звільнення з військової служби між позивачем та НОМЕР_4 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України виникли спірні правовідносини щодо нарахування та виплати окремих видів грошового забезпечення, які були вирішені у судовому порядку.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07.05.2024 року у справі №420/5035/24 визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 у період з 01.02.2020р. по 13.11.2023р. грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 - 2023 роки, грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату за період з 01.02.2020р. по 13.11.2023р. грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 - 2023 роки, грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні основної щорічної відпустки та премії, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, з урахуванням раніше виплачених сум.
07.12.2024 року на виконання судового рішення по справі №420/5035/24 від військової частини НОМЕР_2 на банківський рахунок позивача зараховані кошти в сумі 328 437,89 грн.
Згідно Довідки про перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.02.2020 по 13.11.2023 рр., здійсненого на виконання рішення суду від 07.05.2024 року у справі №420/5035/24, нарахована сума включає присуджений судовий збір у сумі 1211,20 грн., отже сума нарахованого грошового забезпечення складає 327 226, 69 грн.
Позивач звернувся до начальника НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо виплати середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення за період з 14.11.2023 по 14.05.2024 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Листом від 11.12.2024 року вих. № 10/12118-24-Вих відповідач повідомив, що нарахування та виплата середнього заробітку виконати не можливо у зв'язку з відсутністю затверджених кошторисних призначень на зазначені цілі.
Як вважає позивач, оскільки його виключено зі списків особового складу 13.11.2023 року, а остаточний розрахунок проведено 07.12.2024 року, то відповідачем допущено затримку розрахунку при звільненні, яка компенсується виплатою середнього заробітку за період з 14.11.2023 по 14.05.2024 рр., тобто не більш як за шість місяців відповідно до ст. 117 КЗпП України.
Отже, спірним між сторонами стало питання щодо наявності підстав для відшкодування позивачу середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно положень ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
У свою чергу, статтею 117 КЗпП України передбачена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Згідно ч.ч. 1-2 ст. 117 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Вказана правова позиція щодо застосування норм ст.ст. 116-117 КЗпП України неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.
Що стосується застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України, суд зазначає наступне.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Суд звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні з військової служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.
Висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 16.07.2020 у справі №400/2884/18, від 04.09.2020 у справі №120/2005/19-а, від 05.03.2021 у справі №120/3276/19-а, від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 13.10.2021 у справі №580/1790/20, від 21.10.2021 року у справі №640/14764/20, від 26.01.2022 у справі №240/12167/20 та інших.
З урахуванням наведеного, доводи відповідача стосовно того, що положення статей 116, 117 КЗпП України не поширюються на спірні правовідносини є помилковими.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає, що в силу вищенаведених законодавчих норм, обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку.
Судом встановлено, що після виключення зі списків особового складу (з 13.11.2023 року) між позивачем та НОМЕР_4 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України виникли спірні правовідносини щодо нарахування та виплати окремих видів грошового забезпечення, які були вирішені у судовому порядку.
Отже, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільнення з військової служби остаточний розрахунок, то позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Як встановлено судом, 07.12.2024 року на виконання судового рішення по справі №420/5035/24 від військової частини НОМЕР_2 на банківський рахунок позивача зараховані кошти в сумі 328 437,89 грн.
Отже, остаточний розрахунок з позивачем було проведено 07.12.2024 року.
Відтак, період затримки розрахунку становить проміжок часу з 14.11.2023 року (день, наступний з дати звільнення) по 06.12.2024 року (переддень остаточного розрахунку).
Отже, у позивача наявне право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з військової служби.
Щодо визначення періоду та суми компенсації за затримку розрахунку при звільненні
19.07.2022 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким текст статті 117 Кодексу законів про працю України викладено у новій редакції.
З 19.07.2022 року стаття 117 КЗпП України діє у такій редакції, якою передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, з 19 липня 2022 року середній заробіток за час затримки розрахунку може бути стягнутий не більш як за шість місяців.
Суд зазначає, що запровадження законодавцем обмеження періоду, за який працівникові передбачено виплату середнього заробітку у чинній редакції ст. 117 КЗпП України, спрямоване на встановлення чіткого нормативного способу зменшення суми середнього заробітку.
З огляду на це, недоцільним в даному випадку є застосування правового підходу до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку з урахуванням принципу співмірності і зменшення виплати.
Наведений підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням попередньої редакції ст.ст. 116, 117 КЗпП України, а тому такий підхід наразі не є актуальним.
Отже, у позивача наявне право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 14.11.2023 року (наступний день після звільнення) по 14.05.2024 року (обмеження компенсації 6-ти місячним строком).
Розрахунок за період з 14.11.2023 року по 14.05.2024 року:
Суд зазначає, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Відповідно до пункту 2 Порядку №100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як вбачається із Архівної відомості № 1, виданої відповідачем (а.с. 34), за останні два місяця до звільнення зі служби (що враховується при обчисленні середнього заробітку, згідно Порядку №100) грошове забезпечення позивача становить:
- вересень 2023 року - 25291,80 грн.;
- жовтень 2023 року - 25291,80 грн.
Кількість календарних днів за останні два місяці служби:
- вересень 2023 року - 30;
- жовтень 2023 року - 31.
Усього - 61.
Отже, середньоденний заробіток позивача складає 829,24 грн. ((25291,80 +25291,80)/61).
Період затримки становить проміжок часу з 14.11.2023 року включно по 14.05.2024 року включно, тобто 183 календарні дні.
Таким чином, середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 14.11.2023 року по 14.05.2024 року становить 151 750, 92 грн. (829,24 грн. х 183 дні).
При цьому, належним та ефективним способом поновлення порушених прав позивача є саме стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, а не зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні як просить позивач, оскільки судом визначено суму середнього заробітку з урахуванням законодавчих обмежень.
Також, суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача вже після його звільнення зі служби суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічна правова позиція зазначена в п.п.39-41 постанови Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, оцінивши докази, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню таким чином:
визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.11.2023 року по 14.05.2024 року;
стягнути з НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.11.2023 року по 14.05.2024 року у сумі 151 750, 92 грн.
Отже, позов підлягає задоволенню з урахуванням ч. 2 ст. 9 КАС України.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, у відповідності до приписів ст. 139 КАС України, розподіл судових витрат здійснюється на користь позивачки у розмірі 1211,20 грн., де 1211,20 грн. - ставка судового збору сплачена за звернення до суду із цим позовом.
Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74-77, 90, 139, 242-246, 255, 262, 291, 295, 297 КАС України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.11.2023 року по 14.05.2024 року.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.11.2023 року по 14.05.2024 року у сумі 151 750, 92 грн. (сто п'ятдесят одна тисяча сімсот п'ятдесят гривень 92 коп.).
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.).
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено в порядку і строки, встановлені ст.ст. 293, 295 КАС України.
Суддя А.А. Радчук