14 березня 2025 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/2466/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Писаної Т. О., Гаращенка Д. Р.,
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Сікачова Сергія Юрійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 ,
на рішення Деснянського районного суду міста Києва
від 29 липня 2024 року
у цивільній справі № 754/7216/24 Деснянського районного суду міста Києва
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про стягнення аліментів,
У травні 2024 року позивачка в особі свого представника - адвоката Сікачова С. Ю. звернулася до Деснянського районного суду м. Києва з позовною заявою, у якій просила стягнути з відповідача аліменти на утримання позивачки на підставі ч. 4 ст. 76 СК України, а саме у розмірі 1/4 частки від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно починаючи з дня подання позову і до 30 листопада 2026 року. Позовні вимоги обґрунтовані тим, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Деснянського районного суду від 31.10.2023 було розірвано. Від даного шлюбу у сторін народилися діти - сини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зазначала, що син ОСОБА_4 має невиліковне тяжке захворювання, яке ним отримано при пологах - дитячий церебральний параліч. Ця хвороба є дуже тяжкою і не дає можливості людині, яка страждає нею, самостійно себе обслуговувати, забезпечувати елементарні життєві потреби. Тобто, ОСОБА_4 потребує постійного стороннього догляду. Такий догляд йому забезпечує виключно його мати, яка є позивачкою в даній справі і з якою ОСОБА_4 постійно проживає у Німеччині, куди позивачка переїхали разом з дітьми з метою забезпечення безпеки. Це підтверджується посвідками на проживання позивачки і її сина, копії яких з нотаріально засвідченим перекладом додаються до матеріалів справи. Вона в силу цих тяжких обставин вимушена постійно бути біля свого сина і доглядати за ним. Це виключає її можливість працювати і отримувати дохід від праці.
Починаючи з народження дітей і по сьогоднішній день позивачка постійно особисто займалася й продовжує займатися вихованням своєї дитини-інваліда і його підтримкою, веденням домашнього господарства, що позбавляло її можливості працювати на роботі та забезпечувати себе всім необхідним для життя, оскільки фактично вільного часу на роботу у позивачки не було і не має. Позивачка іншого джерела доходів не має. Хоча при цьому позивачка має освіту, проте з її слів вона змушена була і повинна була займатися домашнім господарством і доглядом за дитиною-інвалідом.
Позивачка влаштувала до навчального закладу вказаної країни одну дитину, організувала весь побут в іншій країні в такій стресовій ситуації (яка була спричинена зміною країни проживання і війною), а також здійснює постійний догляд за повнолітньою дитиною-інвалідом. Зараз вона відвідує мовні курси, щоб можна було краще соціалізуватися в німецькому суспільстві, поки не припиниться воєнний стан в Україні і можна буде повернутися. Тобто позивачка приймає безпосередню і активну участь у вихованні та догляді за дитиною-інвалідом з дня її народження, забезпечувала все домашнє господарство, закривала сімейні проблеми, пов'язані з домом. Але на жаль цей досвід і ці навики не приносять грошей, його не можна написати в резюме і він не дає перевагу дружині в пошуку роботи, а навпаки - заважає. Але навіть, якщо б і можна було знайти якусь роботу, позивачка все одно позбавлена активної можливості працювати, оскільки один з її двох синів знаходиться в тяжкому стані і потребує постійного стороннього догляду, який повністю забезпечує позивачка. Позивачка повинна щорічно їздити з сином до реабілітаційного центру інвалідів, де останній проходить навчальні, реабілітаційні та лікувальні курси і процедури, а також на те, що другий син сторін є студентом, вона опинилася у скрутному матеріальному становищі та потребує матеріальної допомоги на утримання, догляд та лікування повнолітньої дитини-інваліда, оскільки несе витрати на харчування, одяг, сплату комунальних послуг, купівлю предметів для навчання та лікування, а також проходження реабілітаційних курсів для інвалідів.
Представник позивачки зазначає, що відповідач, який офіційно працевлаштований у посольстві Королівства Саудівської Аравії в Україні (з його слів, сказаних під час розгляду справи про розірвання шлюбу) та отримує стабільний дохід, має підробітки та, зі слів позивача, добровільно матеріальної допомоги на утримання сина-інваліда не надає. Також представник позивачки зазначив, що відповідач не має інших утриманців, у зв'язку з чим вона звернулася до суду із вимогою про стягнення з відповідача аліментів на її утримання та судові витрати.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 29 липня 2024 року позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, адвокат Сікачов Сергій Юрійович, який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції протиправно було визначено пріоритет доказів і доводів однієї сторони - відповідача, над доказами і доводами іншої сторони - позивача, чим порушив принцип змагальності.
Вказував, що позивачем не отримано відзив на позовну заяву, однак аби позивачем було отримано відзив, то позивач би міг подати до суду деякі докази, які спростовують твердження відповідача, які цитує суд в оскаржуваному рішенні і зазначити свої контраргументи щодо них.
Посилався на те, що відповідачем не надано жодного доказу, який є належним і допустимим, який би підтвердив факт отримання саме позивачем суми допомоги від Уряду Німеччини в такому розмірі, про який він пише у відзиві і на який спирається суд першої інстанції при винесенні рішення (563 євро на непрацюючу особу на місяць).
В той же час позивач надала до суду довідки за формами ОК-5, ОК-7 стосовно себе, де зазначено, які доходи і з яких джерел нею було отримано за весь період її життя. З цих доказів, на переконання скаржника, можна зробити висновок, що такими доходами були лише соціальні допомоги по догляду за дитиною-інвалідом. Тому позивач не мала можливості ні працювати за фахом, який вона має, ні отримувати заробіток від цієї роботи, бо весь час займав догляд за тяжко хворою дитиною.
Позивачка вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що позивачка отримує в Україні соціальну допомогу на догляд за людиною з інвалідністю у розмірі 6700 грн на місяць, оскільки позивачка дійсно отримувала таку соціальну допомогу, однак з серпня місяця таку допомогу позивач вже не отримує (доказ чого скаржниця надає разом з апеляційною скаргою).
В обґрунтування доводів апеляційної скарги представник апелянта посилався також на те, що надана відповідачем довідка про його доходи не є актуальною і спростовується квитанцією про отримані аліменти позивачем на утримання сина. Так відповідно до скрін-шоту з інтернет-банкінгу позивача, аліменти, отримані нею на утримання сина за липень 2024 року складають 6736,77 грн. Ці аліменти були перераховані Деснянським РВ ДВС м. Києва в межах виконавчого провадження і отримані від підприємства, в якому відповідач працевлаштований. Це 1/4 доходу відповідача, який можна математично вирахувати і дорівнює 26947,08 грн на місяць. Представник апелянта вказує, що дана сума зовсім не корелюється з даними довідки про доходи, на які спирався суд першої інстанції у своєму рішенні і є набагато більшою.
Також доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що в оскаржуваному рішенні зазначено, що відповідач утримує їх спільне з позивачем майно, а саме сплачує за комунальні послуги, сплачує за паркувальне місце, проводить технічний огляд автомобіля і його утримання.
Але представник апелянта зазначав, що позивач також утримує їх спільне майно і регулярно сплачує за комунальні послуги (надані до апеляційної скарги). Щодо паркувального місця, то за нього плата не знімається, оскільки це паркувальне місце для автомобіля, призначеного для обслуговування дитини-інваліда і позивач ще до початку війни домовилася з власником паркінгу, що за це місце плата з них стягуватися не буде. Щодо технічного огляду і утримання авто, то цим автомобілем, як зазначає позивачка, з початку війни користується виключно відповідач для особистих потреб, відповідно позивач ним не користується, значить і утримувати його логічно повинен той, хто ним користується - відповідач.
В своїй апеляційній скарзі позивачка також посилається на те, що відповідач, під час перебування позивача за кордоном, змінив без її відома вхідні замки у дверях, забрав правовстановлюючі документи на все майно і тим самим обмежив скаржника у його праві володіння і користування цим майном. Зазначено, що з цього приводу була подано заява до поліції.
01 жовтня 2024 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від відповідача ОСОБА_2 а також заперечення щодо поновлення пропущених процесуальних строків на подання доказів, у яких просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін. Також просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу, понесені відповідачем при розгляді апеляційної скарги у суді апеляційної інстанції у сумі 3 000 грн (а.с. 168-200).
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Учасники справи належним чином повідомлені про розгляд апеляційної скарги на рішення суду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи, що підтверджується звітами про доставку до електронного кабінету, на електрону пошту.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 76 СК України якщо у зв'язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім'ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, один із подружжя не мав можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду, він має право на утримання у зв'язку з розірванням шлюбу і тоді, якщо є працездатним, за умови, що потребує матеріальної допомоги і що колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання у цьому випадку триває протягом трьох років від дня розірвання шлюбу.
Встановлено, що між сторонами 15.09.2001 було зареєстровано шлюб, який 31.10.2023 рішенням Деснянського районного суду м. Києва було розірвано.
Сторони мають двох спільних повнолітніх синів - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження дітей.
Повнолітній син сторін у справі - ОСОБА_4 , є особою з інвалідністю з дитинства, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .
Відповідно до медичного висновку № 45 на дитину (підлітка) інваліда з дитинства в віці до 18 років від 17.09.2020, який дійсний до 08.11.2022, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має захворювання (патологічний стан) НОМЕР_2 , а саме наявне захворювання (патологічний стан) відповідає розділу 1 пункту 2 підпункту 2.1 Переліку медичних показань, які дають право на одержання допомоги на дітей-інвалідів з дитинства у віці до 18 р., затвердженого Міністерством охорони здоров'я України від 08.11.2001 № 454. ОСОБА_5 , згідно з листом МОЗ України від 24.07.2013 № 04.04.42/28237.
Матеріалами справи підтверджується, що позивачка до 10.2023 отримувала в Україні від КМЦ по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат соціальну допомогу на догляд за людиною з інвалідністю, у розмірі 6700 грн на місяць (а.с. 35-39).
Обґрунтовуючи свої вимоги позивачка вважала, умовами стягненням аліментів на підставі ч. 4 ст. 76 СК України є 1) неможливість працювати, займати посаду чи здобувати освіту під час шлюбу, була зумовлена перебуванням позивача у сімейних відносинах з іншим членом подружжя, що тягло за собою ведення домашнього господарства, піклування про членів сім'ї, вихованням дитини, 2) можливість іншим з подружжя надавати матеріальну допомогу.
Вирішуючи даний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що позивачкою не доведено її потребу у матеріальній допомозі та не доведено, що відповідач у справі може таку матеріальну допомогу надавати, відповідачем в свою чергу надано докази щодо відсутності такої можливості, відповіді на відзив та доказів на спростування викладених у ньому обставин, стороною позивача суду не надано, а відтак суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновками суду враховуючи наступне.
Право на утримання після розірвання шлюбу регламентується статтею 76 СК України, за змістом якої розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу; після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу; особа має право на утримання і тоді, коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.
Умовою отримання аліментів працездатним подружжям, частиною 4 статті 76 СК України окрім потреби у матеріальній допомозі та встановлення можливості колишнім чоловіком, колишньою дружиною надавати матеріальну допомогу, визначено наявність обставин, що мають істотне значення, за яких один із подружжя не мав можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду.
Отже встановлення обставин 1) потреби у матеріальній допомозі та 2) встановлення можливості колишнім чоловіком, колишньою дружиною надавати матеріальну допомогу є обов'язковою умовою для вирішення питання про наявність підстав для стягнення аліментів як на користь непрацездатного так і працездатного подружжя.
Така потреба в матеріальній допомозі має бути обумовлена наявною істотною нерівністю у майновому становищі подружжя, та у кожному конкретному випадку має визначатися у спосіб зіставлення доходів і витрат позивача та відповідача, а також перебування в особи (відповідача) на утриманні інших осіб (батьків, дітей від інших шлюбів тощо). При цьому нужденність одного з подружжя, встановлюється з урахуванням співвідношення між його заробітною платою, пенсією, іншими доходами та тими потребами, які є важливими для його нормального життєзабезпечення.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Доказів на підтвердження істотної нерівності у майновому становищі відповідача та позивачки, яка після повномасштабного вторгнення переїхала для проживання до Німеччини, отримала статус тимчасового захисту та дозвіл для проживання, матеріали справи не містять.
Окрім довідки Пенсійного фонду України за формою ОК-7, станом на 23.10.2023 року, позивачка не надала будь яких доказів на підтвердження її дійсного майнового стану.
Водночас судом встановлено, що на користь позивачки на утримання повнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з відповідача стягнуто аліменти у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для особи, яка втратила працездатність, щомісячно, починаючи з 11.11.2023 і на весь період непрацездатності ОСОБА_4 .
Відповідно до довідки ТОВ «Маяк Гарант», виданої відповідачу ОСОБА_2 , останній працює у ТОВ «Маяк Гарант» на посаді охоронника, та за період з листопада 2023 року по квітень 2024 року отримав заробітну плату у сумі 36 386 грн (а.с. 69).
Звертаючись з відзивом на позовну заяву відповідач надав докази щодо переказу коштів на банківську карту позивачки як добровільної сплати аліментів від 02.05.2024 року у сумі 3000 грн та від 04.06.2024 року у сумі 3000 (а.с. 77,78). Крім того, відповідач матеріально підтримує свого другого повнолітнього сина - ОСОБА_3 , який наразі є студентом, ці обставини підтверджуються численними грошовими переказами з банківської картки відповідача «Монобанк» на платіжні картки позивача та їхнього сина ОСОБА_3 (а. с. 79-83).
У відзиві на позовну заяву відповідач вказував, що позивачка та з спільними дітьми набула в Німеччині статусу тимчасового захисту. Посилався нате, що у 2024 році розмір щомісячної грошової допомоги становить 563 євро на непрацездатну особу на місяць, що за курсом НБУ на початок 2024 року (42,00 грн за 1 євро) становило 23 646 грн.
Заперечень та доказів, на спростування наведеного позивачкою не подано.
Отже, за відсутності доказів отримуваних доходів позивачкою в Німеччині, як особою якій надано статус тимчасового захисту, та їх розміру, й водночас, встановивши, що розмір доходу відповідача за період з листопада 2023 по квітень 2024 без урахування аліментів становить 36 386,00 грн., при цьому відповідач добровільно продовжує надавати матеріальну допомогу спільному повнолітньому сину ОСОБА_3 та сплачує аліменти на утримання спільного сина ОСОБА_4 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачкою не доведено її потребу у матеріальній допомозі та не доведено, що відповідач у справі може таку матеріальну допомогу надавати.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачка не отримувала відзив на позовну заяву, чим порушено принцип змагальності, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.
Відповідач засобами поштового зв'язку надіслав відзив на позовну заяву 05.06.2024, який надійшов до суду першої інстанції 06.06.2024. До вказаного відзиву відповідач надав докази направлення копії відзиву та додатків стороні позивача, за адресою: 01601, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 8, оф. 8 (а.с. 97). Вказана адреса є адресою представника позивача, яка зазначена у позовній заяві.
Згідно відомостей з сайту «Укрпошти» поштове відправлення за номером 0209705196288 було прийнято 05.06.2024 у поштовому відділені 02097 та вручено особисто одержувачу 21.06.2024 (а.с. 179-180).
Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що сторона позивача не була позбавлена процесуального права ознайомитись з матеріалами справи до моменту ухвалення судом рішення, та надати на підтвердження заявлених позовних вимог докази чи свої письмові пояснення.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачка не має змоги працювати у зв'язку з доглядом за дитиною-інвалідом та те, що з серпня місяця позивачка не отримує соціальну допомогу на догляд за людиною з інвалідністю у розмірі 6700 грн на місяць, суд апеляційної інстанції відхиляє, адже не отримання вказаної соціальної виплати у Україні, не доводить відсутності доходів та їх розміру у позивачки, як особи якій надано статус тимчасового захисту в Німеччині.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач під час перебування позивача за кордоном змінив без її відома вхідні замки у дверях, забрав правовстановлюючі документи на все майно і тим самим обмежив скаржника у його праві володіння і користування цим майном, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки такі обставини не мають відношення до предмету даного позову та не впливають на правильність його вирішення.
Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду про відмову у задоволенні позову є законним та обґрунтованим.
Наведені позивачкою ОСОБА_1 в апеляційній скарзі доводи щодо невідповідності рішення суду першої інстанції фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, спростовуються вищенаведеними висновками суду першої інстанції, встановленими у справі обставинами і не впливають на законність рішення суду.
Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга не містить.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторони, що був наведений зокрема у запереченнях проти позову чи апеляції. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Що стосується судових витрат, понесених в суді апеляційної інстанції.
Звертаючись з відзивом на апеляційної скаргу відповідач ОСОБА_2 зокрема просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь витрати на правничу допомогу, понесених ним при розгляді апеляційної скарги у суді апеляційної інстанції у сумі 3000 грн.
Встановлено, що між відповідачем ОСОБА_2 та адвокатом Шакіровою Т. В. укладено договір про надання професійної правничої допомоги № б/н від 19.11.2023 (а. с. 188-192). Тарифи на послуги адвоката узгоджені сторонами договору у Додатку № 1 до договору (а.с. 193).
Згідно умов договору, тарифів на послуги адвоката та Акту наданих послуг від 30.09.2024 гонорар адвоката за надані послуги зі складання відзиву на апеляційну скаргу та заперечення на клопотання позивача про поновлення пропущених процесуальних строків на подання доказів по справі щодо апеляційного оскарження складає загальну суму 3000 грн (а.с. 195).
Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами другою, третьою, восьмою статті 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Беручи до уваги складність справи, і обсяг фактично виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності адвокатських витрат, а також критерії розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність зменшення їх розміру та стягнення з позивачки ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі 1500 (одна тисяча п'ятсот) гривень.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Сікачова Сергія Юрійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 29 липня 2024 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на правничу допомогу понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі у розмірі 1500 (одна тисяча п'ятсот) гривень.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Реквізити сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 .
Судді: Є. П. Євграфова
Т. О. Писана
Д. Р. Гаращенко