13 березня 2025 року м. Київ
Унікальний номер справи № 369/19932/24
Апеляційне провадження № 22-ц/824/7712/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.,
за участю секретаря судового засідання - Дячук І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 грудня 2024 року, постановлену під головуванням судді Козак І.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
У грудні 2024 року позивач звернулась до суду із зазначеним позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 250 000 доларів США за договором позики (розпискою) від 27 липня 2022 року (а.с. 1-6).
Разом з позовною заявою позивачка подала до суду заяву про забезпечення позову, в якій просила вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_2 в межах суми пред'явлення позову, а саме: розмірі 250 000,00 доларів США (а.с. 17-19).
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, посилалась на те, що 27 липня 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики шляхом складання боргової розписки, відповідно до якої ОСОБА_2 отримав грошові кошти із зобов'язанням повернути їх у встановлений строк (до 20.09.2024 року).
Відповідно до розписки від 27.07.2022 року ОСОБА_2 отримав грошові кошти в розмірі 250 000,00 доларів США від ОСОБА_1 в присутності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , для будівництва будинків на земельних ділянках згідно переліку за кадастровими номерами 3222485801:01:006:5058, 3222485801:01:006:5053, 3222485801:01:006:5052, 3222485801:01:006:5049, 3222485801:01:006:5047, що фактично знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 зобов'язувався повернути грошові кошти в розмірі 250 000,00 доларів США до 20.09.2024 року відповідно до вищезазначеної розписки.
Проте, у вказаний кінцевий термін в розписці - 20.09.2024 року, ОСОБА_2 не повернув кошти отримані від ОСОБА_1 . На будь-яке досудове врегулювання спору ОСОБА_2 не реагував, що унеможливлює подальші спроби досудового врегулювання спору. Відтак, ОСОБА_2 борг не повернув, зобов'язання за договором не виконав.
Вказувала, що невжиття заходів забезпечення позову утруднить або зробить неможливим виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог. Застосування вказаних заходів забезпечення позову не порушує прав та охоронюваних інтересів стягувача у справі чи інших осіб, що не є учасниками судового процесу, оскільки заявником вказується на фактичне порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, наявна можливість існування безпеки в заподіянні шкоди правам, свободам та інтересам позивача до вирішення спору по суті та набрання рішенням законної сили, існує реальна загроза, що у разі невжиття заходів забезпечення позову буде неможливим виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 (а.с. 17-19).
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 грудня 2024 року у задоволенні заяви представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Сологуба В.Л. про забезпечення позову у цивільній справі № 369/19932/24 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за розпискою від 27.07.2022 року - відмовлено (а.с. 32-35).
Не погодившись з ухвалою районного суду, 16 січня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Сологуб В.Л. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову (а.с. 42-48).
На обґрунтування апеляційної скарги зазначав, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, постановленою з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Вказував, що судом першої інстанції не встановлено, що між сторонами виник майновий спір щодо стягнення заборгованості за договором позики, не врахував фактичні обставини справи, зміст позовних вимог, яким є стягнення боргу в розмірі 250 000 доларів США, існування ризику відчуження відповідачем належного йому майна та дійшов необґрунтованого висновку про відмову вжиття заходів забезпечення позову, оскілки у випадку його відчуження це може ускладнити або унеможливити виконання судового рішення про стягнення боргу.
Звертав увагу, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити ч унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Відтак, зважаючи на існування ймовірності утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду, у випадку невжиття судом співмірних та адекватних заходів забезпечення позову, враховуючи нерозривний зв'язок між накладенням арешту на грошові кошти у розмірі суми стягнення, яка є предметом спору, та встановленням додаткових гарантій задля подальшого виконання судового рішення у випадку задоволення позовних вимог, зважаючи, що є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або поновлення порушених, оспорюваних прав чи інтересів позивач, з огляду на предмет спору, а саме стягнення грошових коштів в розмірі 250 000 доларів США, можна дійти висновку про скасування оскаржуваної ухвали та ухвалення нового рішення про задоволення заяви про забезпечення позову (а.с. 42-48).
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Сологуб В.Л. підтримав скаргу і просив її задовольнити.
Інші особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, про розгляд справи апеляційним судом були сповіщені повідомленнями на зазначені ними адреси, тобто належним чином, про що у справі є докази. Факт належного сповіщення позивачкиОСОБА_1 підтвердив її представник - адвокат Сологуб В.Л., про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання. Повідомлення відповідача ОСОБА_2 повернулось із відміткою працівників пошти про відсутність адресата за зазначеною ним адресою, заяви про зміну адреси місця перебування від вказаної особи до суду не надходили (а.с. 57-64).
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні.
Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі "Мусієнко проти України", № 26976/06).
Зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що стороною позивача не зазначено, на конкретно яке майно просять суд накласти арешт, а також на підтвердження права власності відповідача на рухоме та нерухоме майно не надано жодного доказу належності спірного майна на праві власності відповідачеві станом на день подання заяви про забезпечення позову. Крім того, не надано суду інформацію про вартість такого майна та переконливі докази того, що існують ризики продажу такого майна відповідачем, а відтак забезпечення позову у спосіб, який просить позивач може порушувати права інших осіб, які не є учасниками справи. Крім того, позивачем не наведено жодних доводів щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, а також не доведено, що невжиття обраних ним заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).
За роз'ясненнями, що містяться в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року № ETS № 005 та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
За приписами ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
За змістом ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини нагадує, що стаття 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу правового захисту для реалізації прав і свобод, визначених у Конвенції, у якій би формі вони не забезпечувались у національному правовому полі.
Сфера зобов'язань Договірних держав за статтею 13 коливається в залежності від природи скарги заявника; проте засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як на практиці, так і за законом (порівняйте: «Кудла проти Польщі» [GC], № 30210/96, п. 157, ECHR 2000-XI). Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності (див., крім іншого, «Міфсуд проти Франції» [GC], № 57220/00, ECHR 2002-VIII) (Рішення від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України», заява N 11901/02 Страсбург).
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При цьому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18 (провадження № 61-47464св18) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 у справі №911/3208/21).
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.
При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Відповідний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 березня 2023 року у cправі № 905/448/22.
Крім того, подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.
Так, з матеріалів справи вбачається, що предметом судового розгляду в даній справи є вимога ОСОБА_1 стягнути з ОСОБА_2 на її користь заборгованість в розмірі 250 000 доларів США за борговою розпискою.
Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, позивачка посилалась на імовірність відчуження відповідачем свого нерухомого чи рухомого майна, і як наслідок - неможливість виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог.
З огляду на те, що предметом позову є стягнення значної суми грошових коштів у розмірі 250 000 доларів США, застосування заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на належне відповідачу рухоме та нерухоме майно в межах ціни позову є саме тим заходом забезпечення позову, який унеможливить ускладнення чи невиконання рішення суду у разі задоволення позову, забезпечить можливість ефективного захисту його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду.
Забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме та рухоме майно відповідача в межах заявленої суми позову є співмірним із пред'явленими позовними вимогами.
Поняття співмірності передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Арешт майна (накладення арешту на майно) в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК України як спосіб забезпечення позову полягає в забороні розпоряджатися ним (забороні відчуження) до вступу рішення в законну силу або до зняття заборони, тобто без позбавлення відповідача права володіння і користування майном.
Такий захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі та при його застосуванні буде забезпечена збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками.
З огляду на наявність між сторонами спору, існування загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову, враховуючи предмет та підстави позову та приймаючи до уваги, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову спрямований на ефективний захист та поновлення порушених прав і може забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову, колегія суддів приходить до висновку про скасування ухвали суду першої інстанції та постановлення нового судового рішення про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме та нерухоме майно ОСОБА_2 в межах суми пред'явлення позову, а саме: розмірі 250000,00 доларів США.
Висновки суду першої інстанції про те, що позивачем не зазначено конкретно майно, на яке необхідно накласти арешт, суд апеляційної інстанції вважає помилковими, оскільки це питання стосується виконання ухвали в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
Також, слід зазначити, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03 березня 2023 року у cправі № 905/448/22.
З цих підстав колегія суддів визнала доводи апелянта обґрунтованими, а висновки районного суду щодо відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову помилковими.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідач не позбавлений можливості звернутися до суду з заявою про скасування заходів забезпечення позову та (або) зменшення (заміни) обсягу вжитих заходів забезпечення позову.
Отже, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-382, 384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 грудня 2024 року - скасувати.
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - задовольнити частково.
Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме та нерухоме майно, яке належить ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), у межах суми позову 250 000,00 доларів США.
Стягувач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ).
Боржник: ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).
Строк пред'явлення постанови до виконання - три роки.
Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 13 березня 2025 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
О.В. Борисова
В.М. Ратнікова