13 березня 2025 року м. Київ
Унікальний номер справи № 757/56071/23-ц
Апеляційне провадження № 22-ц/824/3460/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.
суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.,
за участю секретаря судового засідання - Дячук І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Молоток Л.Т.Д.» на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 червня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Литвинової І.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Молоток Л.Т.Д.» про стягнення коштів, -
У листопаді 2023 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просив стягнути з відповідача заборгованість за договором безпроцентної позики № 5/01 від 10 грудня 2020 року у розмірі 290 150, 00 грн., а також судові витрати (а.с. 1-2).
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що між ОСОБА_1 та ТзОВ «Молоток Л.Т.Д.» укладено договір безпроцентної позики № 5/01 від 10 грудня 2020 року, згідно з яким позивач передав відповідачеві, а останній прийняв в якості безпроцентної позики грошові кошти у розмірі 290 150, 00 грн., однак в обумовлений договором строк повернення позики - 10 грудня 2023 року грошові кошти не повернув, на письмову вимогу також не відповів (а.с. 1-2).
Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17 червня 2024 року позов ОСОБА_1 до ТОВ «Молоток Л.Т.Д.» про стягнення коштів задоволено. Стягнуто з ТОВ «Молоток Л.Т.Д.» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором безпроцентної позики № 5/01 від 10 грудня 2020 року у розмірі 290 150, 00 грн., судовий збір 2 911, 50 грн. (а.с. 83, 95-98).
Не погодившись із заочним рішенням суду, 19 жовтня 2024 року керівник ТОВ «Молоток Л.Т.Д.» ОСОБА_3 звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог (а.с. 126-128).
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, таким, що прийнято з порушенням норм процесуального та матеріального права, а саме: не в повному обсязі встановлено обставини справи не досліджені докази в установленому порядку.
Вказував, що представник відповідача не з'явився в судове засідання, оскільки фізично знаходився в Львівській області, про що зазначав в клопотанні. При цьому, судом не розглянуто клопотання про проведення судового засідання в режимі відео конференції, тобто фактично позбавлено відповідача можливості бути присутнім в судовому засіданні та захищати свої права та інтереси.
Наголошував на тому, що відповідач має докази та відомості, які мають істотне значення для вирішення даної справи. Таким доказами є документ, а саме заява колишнього директора ТОВ «Молоток Л.Т.Д.» - Думича Р.Т., який заперечує, що не підписував даний договір, підпис на даному договорі проставлений не його і є підробленим. Враховуючи, що відповідач був позбавлений можливості подавати докази та заперечувати проти позовних вимог, саме тому це є підставою для скасування заочного рішення.
Крім того, вважав, що висновки суду в оскаржуваному рішенні не можна визнати переконливими, а справу такою, що розглянута при повному встановленні всіх фактичних обставин (а.с.126-128).
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Багрій О.Л. заперечував проти скарги і просив її відхилити.
Інші особи,які берутьучасть усправі досуду неприбули, прочас тамісце розгляду справи були сповіщені належним чином, про що у справі є докази. Позивач ОСОБА_1 був сповіщений особисто та повідомленням його представника - адвоката Багрій О.Л., цих обставин представник в суді апеляційної інстанції не заперечував, про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання. Апелянт ТОВ «Молоток Л.Т.Д.» про розгляд справи апеляційним судом 23 січня 2025 року був сповіщений17 грудня 2024 року повідомленням до Електронного кабінету в ЄСІТС із забезпеченням технічної фіксації такого повідомлення.
23 січня 2025 року суд апеляційної інстанції оголосив перерву, забезпечивши право апелянта взяти участь у розгляді справи 13 березня 2025 року.
Про розгляд справи апеляційним судом 13 березня 2025 року апелянт ТОВ «Молоток Л.Т.Д.» був сповіщений 24 січня 2025 року повідомленням до Електронного кабінету в ЄСІТС із забезпеченням технічної фіксації такого повідомлення (а.с. 152-155, 162-163, 174-176, 180).
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).
Апелянт ТОВ «Молоток Л.Т.Д.» двічі та завчасно був сповіщений (17 грудня 2024 року і 24 січня 2025 року) про розгляд справи апеляційним судом та мав цікавитись рухом справи в суді апеляційної інстанції, свого представника до суду апеляційної інстанції не направив, причини неявки не повідомив.
Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 10 грудня 2020 року ОСОБА_1 (позикодавець) і ТОВ «Молоток Л.Т.Д.» (позичальник), від імені якого діяв на підставі Статуту директор ОСОБА_2 , уклали договір безпроцентної позики № 5/01, згідно з п. 1.1 якого позикодавець зобов'язується надати позичальнику у власність грошову позику, а останній зобов'язується повернути таку ж суму грошей у визначений цим договором строк (а.с. 80).
Згідно з пунктом 2.1. вказаного договору загальна сума позики становить 290 150 грн., яку позикодавець вносить на рахунок підприємства (а.с. 80).
Згідно з п. 3.1. вказаного договору позичальник зобов'язується повернути суму позики, вказану у п. 2.1. цього договору не пізніше 10 грудня 2023 року (а.с. 80).
Відповідно до п. 4.1. даний договір набуває чинності з моменту передачі грошових коштів, що підтверджується розпискою і є чинним до моменту його остаточного виконання (а.с. 80).
Відповідно до пункту 7.1 договору даний договір укладено у двох оригінальних примірниках, по одному для кожної із сторін (а.с. 80).
10 грудня 2020 року ОСОБА_1 здійснив переказ грошових коштів у розмірі 290 150, 00 грн. на рахунок ТОВ «Молоток Л. Т. Д.» через АТ АКБ «Львів», з призначенням платежу: поворотна фін. допомога зг. договору безпроцентної позики № 5/01 від 10 грудня 2020 року від ОСОБА_1 , що підтверджується квитанцією № 285537 від 10 грудня 20220 року (а. с. 3).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до положень статті 11 ЦК України за своєю правовою природою договір є правочином. Водночас договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який підтверджує укладення договору, визначає його умови, а також засвідчує отримання позичальником від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і, залежно від установлених результатів, робити відповідні правові висновки.
Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18) та від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Так, фактичні обставини у справі, яка переглядається, свідчать про те, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Молоток Л.Т.Д.» про стягнення боргу, вважаючи, що між ними виникли боргові зобов'язання за договором безпроцентної позики від 10 грудня 2020 року № 5/01.
Керівник ТОВ «Молоток Л.Т.Д.» ОСОБА_3., заперечуючи проти позовних вимог, посилався на те, що колишній директор ТОВ «Молоток Л.Т.Д.» - ОСОБА_2 заперечує підписання ним договору безпроцентної позики від 10 грудня 2020 року № 5/01. Враховуючи зазначене, просив призначити у справі судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставити питання: чи підпис в договорі безпроцентної позики від 10 грудня 2020 року № 5/01 напроти прізвища ОСОБА_2 відповідає підпису ОСОБА_2 (а.с. 39-42).
Судом першої інстанції ухвалою від 17 червня 2024 року було відмовлено в задоволенні клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експерти, оскільки умовно-вільних зразків почерку (підпису) до суду не подано, а відповідачем який заявив клопотання не забезпечена явка до суду ОСОБА_2 у судове засідання для надання вільних й експериментальних зразків, для проведення почеркознавчого дослідження.
Доводи відповідача, що суд першої інстанції не взяв до уваги власноруч написаної заяви ОСОБА_2 за якою він заперечував підписання договору позики, колегія суддів відхиляє, оскільки таке було подано 17 липня 2024 року, тобто після ухвалення оскаржуваного заочного рішення районного суду разом із заявою про його перегляд та було отримано після проведення судового засідання 17 червня 2024 року та ухвалення рішення в даній справі, що підтверджується відповідною відміткою на такому клопотанні (а.с. 100-107).
Суд апеляційної інстанції в судовому засіданні оглянув оригінал договору безпроцентної позики від 10 грудня 2020 року № 5/01 і оригіналу квитанції № 285537 від 10 грудня 2020 року про перерахування коштів у позику кредитором позичальнику та забезпечив право відповідача заявити клопотання про проведення у справі судової почеркознавчої експертизи, у зв'язку з чим по справу 23 січня 2025 року було оголошено перерву в судовому засіданні до 13 березня 2025 року, проте такого клопотання сторони по справі не заявили про що свідчать матеріали справи, протокол та звукозапис судового засідання (а.с. 174, 180).
З огляду на положення ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості з власної ініціативи збирати докази (призначати по справі експертизу тощо).
Встановивши, що відповідач ТОВ «Молоток Л.Т.Д.» свій обов'язок з повернення грошових коштів у повному обсязі не виконав, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Інші доводи апелянта цих висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
На підставі ст. 141 ЦПК України понесені апелянтом судові витрати не підлягають відшкодуванню за рахунок іншої сторони.
Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Молоток Л.Т.Д.» - залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 червня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 13 березня 2025 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
О.В. Борисова
В.М. Ратнікова