Справа № 761/8485/24
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/2397/2025
06 березня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Болотова Є.В.,
суддів: Гаращенка Д.Р., Музичко С.Г.,
при секретарі Яхно П.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про стягнення інфляційних збитків, 3% річних за невиконання грошового зобов'язання та стягнення моральної шкоди,
за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 квітня 2024 року, ухваленого під головуванням судді Матвєєвої Ю.О.,-
встановив:
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із названим позовом.
ОСОБА_1 просив стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві: інфляційні збитки у розмірі 196 345 грн 64 коп., 3 % річних у розмірі 43 796 грн 13 коп., завдану моральну шкоду у розмірі 145 000 грн 00 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 грудня 2021 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві проведено перерахунок пенсії позивачу. Сума доплати за період з 01 квітня 2019 року по 31 січня 2024 року становить 298 858 грн 48 коп.
Враховуючи, що відповідачем не перераховано грошові кошти на банківські рахунки позивача, ОСОБА_1 вважає, що його права та інтереси порушено та просить стягнути на його користь штрафні санкції у виді 3% річний та інфляційних втрат.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 22 квітня 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 3% річних з у розмірі 43 796 грн 13 коп., інфляційні збитки у розмірі 196 345 грн 64 коп. та відшкодування за завдану моральну шкоду, у розмірі 15 000 грн 00 коп.
В іншій частині позовних вимог відмолено.
В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Учасники в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості підстав для стягнення з відповідача компенсації за невиконання грошового зобов'язання у виді 3 % річних та інфляційних втрат.
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди судом першої інстанції враховано характер завданих страждань та їх тривалість.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції.
Встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 грудня 2021 року по справі № 640/3159/21 позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві задоволено та зобов'язано відповідача здійснити з 01 квітня 2019 року перерахунок пенсії позивача на підставі довідки № 222/4/164/239/981 від 30 грудня 2020 року з урахуванням складових грошового забезпечення відповідно до вимог ст. ст. 43 і 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», положень постанов Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року без обмеження максимальним розміром.
Рішення суду набрало законної сили 08 липня 2022 року.
На виконання рішення суду відповідачем проведено розрахунок доплати позивачу. Сума доплати за період з 01квітня 2019 року по 31 січня 2024 року становить 298 858 грн 48 коп.
Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначив, що відповідачем не здійснено перерахування грошових коштів на банківські рахунки позивача. Враховуючи невиконання відповідачем рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 грудня 2021 року, позивач просив стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві: інфляційні збитки у розмірі 196 345 грн 64 коп., 3 % річних у розмірі 43 796 грн 13 коп., завдану моральну шкоду у розмірі 145 000 грн 00 коп.
Відповідно до ч. ч. 1, 2ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи нараховується державним виконавцем протягом п'яти днів з дня отримання ним повідомлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, про перерахування коштів, крім випадку, коли кошти перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Так, у постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі за № 757/26216/22-ц зазначено: «Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання»книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц.
У постанові від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання, чи застосовуються положення частини другої статті 625 ЦК України до правовідносин, які виникають внаслідок несвоєчасного виконання підтвердженого рішенням суду грошового зобов'язання держави з відшкодування завданої нею шкоди, зробила такі висновки:
У разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов'язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) ст. 625 ЦК України та ч. 1 ст. 5 Закону № 4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України). Ні Закон № 266/94-ВР, ні Закон № 4901-VI не обмежують дію статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання державою-боржником її грошового зобов'язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежують можливість стягнення інфляційних втрат, які є об'єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовні лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами.»
Так, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 грудня 2021 року по справі № 640/3159/21 позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві задоволено та зобов'язано відповідача здійснити з 01 квітня 2019 року перерахунок пенсії позивача на підставі довідки № 222/4/164/239/981 від 30 грудня 2020 року з урахуванням складових грошового забезпечення відповідно до вимог ст. ст. 43 і 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», положень постанов Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року без обмеження максимальним розміром.
На виконання рішення суду відповідачем проведено розрахунок доплати позивачу,розмір доплати становить 298 858 грн 48 коп.
Матеріалисправи не містять доказів належного виконання зобов'язань Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві щодо сплати ОСОБА_1 298 858 грн 48 коп.
Відтак, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 3 % річних і інфляційних втрат, нарахованих у зв'язку з простроченням виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 грудня 2021 року по справі № 640/3159/21.
Розв'язуючи спір,суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що положення ч. 2 ст. 625 ЦК України застосовні до спірних правовідносин. ОСОБА_1 має право на стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних за невиконання відповідачем грошового зобов'язання, визначеного у рішенні суду від 28 грудня 2021 року.
Доводи апеляційної скарги про те, що на вказані правовідносини не поширюються вимоги ст. 625 ЦК України, колегія суддів оцінює критично, оскільки дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві у цій справі має грошове зобов'язання перед ОСОБА_1 , що підтверджується відповідним судовим рішеннями, яке набрало законної сили.
Положеннями ст. 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відтак, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що внаслідок невиконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2021 року відповідачем завдано ОСОБА_1 моральної шкоди.
Враховуючи вимоги розумності і справедливості, характер завданих страждань ОСОБА_1 , колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо стягнення із Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь позивача 15 000 грн 00 коп.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди, колегія суддів відхиляє, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.
Інші доводи апеляційної скарги також не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального або процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду від 22 квітня 2024 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, відтак підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги немає.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 382 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення.
Повний текст складено 14 березня 2025 року.
Суддя-доповідач Є.В. Болотов
Судді: Д.Р. Гаращенко
С.Г. Музичко