14 березня 2025 рокуСправа №160/34450/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Ніколайчук С.В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 9 АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Відділу освіти Тернівської міської ради (51500, Дніпропетровська область, Павлоградський район, м. Тернівка, вул. Сергія Маркова, буд. 9, код ЄДРПОУ 23068809) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії
27 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Відділу освіти Тернівської міської ради, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність відділу освіти Тернівської міської ради щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , як випускнику навчального закладу, одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 7 ст. 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку;
- зобов'язати відділ освіти Тернівської міської ради Дніпропетровської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену ч. 7 ст. 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», у розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку.
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначила, що остання мала статус дитини, позбавленої батьківського піклування, у зв'язку зі смертю матері та визнання батька безвісно відсутнім.
Позивач звернулася із заявою до Тернівської міської ради щодо здійснення відділом освіти належних відплат відповідно до частини 7 ст. 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», проте отримала відмову відділу освіти Тернівської міської ради щодо відмови виплати мені одноразової грошової допомоги в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку, яку відповідач обґрунтовує тим, що грошова допомога в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів виплачується випускникам з числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебували на повному державному утриманні та під опікою (піклуванням), саме за умови їх працевлаштування.
Ухвалою від 30 грудня 2024 року суд відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.
Копія ухвали від 30 грудня 2024 року отримана представником відповідача, проте станом на день прийняття рішення відповідач правом на надання відзиву не скористався.
В силу ч. 4 ст. 124, ч. 8 ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає відповідача належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.
Відповідач, на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, не надіслав до суду письмового відзиву на адміністративний позов та не повідомив про поважність причин ненадання відзиву.
Відповідно до ч. 6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 , як випускниця «Тернівський ліцей №5 Тернівської міської ради Дніпропетровської області 29 червня 2023 року отримала свідоцтво про здобуття повної загальної середньо № НОМЕР_2 .
На підставі рішення виконавчого комітету Тернівської міської ради Дніпропетровської області №242 від 17.06.2009 року позивач має статус дитини, позбавленої батьківського піклування, у зв'язку зі смертю матері та визнання батька безвісно відсутнім.
Позивач є випускницею навчального закладу «Тернівський ліцей №5 Тернівської міської ради Дніпропетровської області» із числа дітей позбавлених батьківського піклування та мала бути забезпечена за рахунок вищезазначеного навчального закладу одноразовою грошовою допомогою в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку.
Однак, при закінченні в 2023 році вказаного вище навчального закладу, таку допомогу від відділу освіти Тернівської міської ради Дніпропетровської області позивач не отримала.
18 листопада 2024 року на адвокатський запит було отримано відповідь від посадової особи органу місцевого самоврядування начальника відділу освіти ОСОБА_2 , в якій зазначено, що позивач дійсно не отримувала одноразову грошову допомогу, передбачену ч. 7 ст. 8 Закону України «Про забезпечення організаційно- правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» з підстав ненадання мною довідки щодо працевлаштування та посилання на лист-відповідь Міністерства освіти і науки України від 31.08.2017 року №1/11-8671 та посиланням на проєкт Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування».
24 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до Тернівської міської ради щодо здійснення відділом освіти належних мені відплат відповідно до частини 7 ст. 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування».
19 грудня 2024 року за № 762 позивач отримала відмову відділу освіти Тернівської міської ради щодо відмови виплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку, яку відповідач обґрунтовує тим, що грошова допомога в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів виплачується випускникам з числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебували на повному державному утриманні та під опікою (піклуванням), саме за умови їх працевлаштування.
Оскільки грошова допомога відповідачем не нараховувалася та не сплачувалася, позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не здійснення нарахування та виплати їй одноразової допомоги дітям-сиротам та дітям позбавленим батьківського піклування після досягнення 18-річного віку, у зв'язку з чим звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин та релевантні їм джерела права.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, встановлює основні засади державної політики у цій сфері, є Закон України "Про охорону дитинства" від 26.04.2001 року №2402-ІІІ.
Згідно зі статтями 5, 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції, визначеної законом, забезпечують, зокрема, проведення державної політики у сфері охорони дитинства, розроблення і здійснення галузевих та регіональних програм поліпшення становища дітей, підтримки сімей з дітьми, вирішення інших питань у цій сфері; вирішення питань щодо забезпечення прав дітей. встановлення опіки і піклування, створення інших передбачених законодавством умов для виховання дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів дітей.
Відповідно до статті 25 Закону України "Про охорону дитинства" діти, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, мають право на особливий захист і допомогу з боку держави.
Статтями 52, 53 Конституції України передбачено, що утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.
02 лютого 2005 року набув чинності Закон України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" від 13.01.2005 року №2342-IV, який визначає правові, організаційні, соціальні засади та гарантії державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа, і є складовою частиною законодавства про охорону дитинства.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень цього Закону, закони України та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
За змістом статті 3 Закону №2342-IV одним з основних принципів державної політики в частині соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є захист майнових, житлових та інших прав і інтересів таких дітей, а також забезпечення соціально-правових гарантій.
Статтею 4 Закону №2342-IV передбачено, що державні соціальні стандарти для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа встановлюються незалежно від того, де така дитина або особа перебуває на утриманні та вихованні, на рівні, не меншому за встановлений прожитковий мінімум для осіб відповідного віку.
Частиною 1 статті 8 Закону №2342-IV встановлено, що держава здійснює повне забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа.
Частиною 2 статті 9 Закону №2342-IV встановлено, що витрати на фінансування заходів щодо соціального забезпечення дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб із їх числа передбачаються в Державному бюджеті України окремим рядком.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб в розмірі 2684 грн.
У силу частини 7 статті 8 Закону №2342-IV випускники навчальних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечуються за рахунок навчального закладу або відповідної установи у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, одягом і взуттям, а також одноразовою грошовою допомогою в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку.
Абзацом 16 статті 1 Закону №2342-IV передбачено, що випускники закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, - особи, які перебували на повному державному забезпеченні у закладі для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, і закінчили своє перебування у зазначеному закладі у зв'язку із закінченням навчання.
Навчальний заклад, який закінчила позивач «Тернівський ліцей №5 Тернівської міської ради Дніпропетровської області , що підтверджується копією свідоцтва про здобуття повної загальної середньої освіти серії НР № 53824139.
У порушення вимог статті 8 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" Придніпровською державною академією фізичної культури і спорту, незважаючи на законодавчо встановлений обов'язок після закінчення навчального закладу виплатити одноразову грошову допомогу позивачеві, як випускнику навчального закладу з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у 2023 році протиправно не нараховано та не виплачено вказані кошти.
В постанові Верховного Суду від 26 травня 2020 року №303/5848/16-а при розгляді аналогічного спору зазначено, що частина 7 статті 8 Закону №2342-IV встановлює обов'язок з виплати грошової допомоги усім випускникам навчальних закладів, не розмежовуючи їх на окремі категорії - тих, хто продовжив навчання в іншому навчальному закладі, та тих, хто працевлаштувався та інші.
Таким чином, всі діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, незалежно від форми їх утримання та виховання, гарантовано перебувають на повному державному утриманні.
Сам факт випуску з навчального закладу є підставою для виплати одноразової грошової допомоги в розмірі не менше 6 прожиткових мінімумів, встановлених законом.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 303/5849/16-а, від 04.11.2020 року у справі № 303/5842/16-а, від 18.09.2019 року у справі № 493/407/16-а та враховується судом на підставі ч.5 ст.242 КАС України.
Відповідно, ОСОБА_1 має право на одержання одноразової грошової допомоги, у розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку.
Разом з тим, суд зазначає, що статтею 25 Закону №2342-IV передбачено, що порядок відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб з їх числа, у тому числі на харчування, одяг, взуття, м'який інвентар на одну фізичну особу, здійснення грошових виплат при працевлаштуванні та вступі до навчального закладу, а також інших виплат, передбачених цим Законом, встановлюється КМУ відповідно до державних соціальних стандартів.
Матеріальне забезпечення та, зокрема виплата грошової допомоги, регламентується Постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.1994 року № 226 "Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування".
Відповідно до підпункту 1 пункту 13 Постанови №226, дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування, особам з їх числа, а також учням та студентам, які в період навчання у віці від 18 до 23 років залишилися без батьків і перебували на повному державному утриманні в загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах, при вступі на навчання до професійно-технічних та вищих навчальних закладів видається безоплатно за рахунок коштів тих закладів, які вони закінчили, комплект нового одягу і взуття на суму не менш як 12 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а також грошова допомога в розмірі не менш як 2,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Учні та студенти зазначеної категорії зараховуються на повне державне утримання в навчальних закладах, до яких вони вступили, і в період навчання до 23 років або до закінчення відповідних навчальних закладів забезпечуються безоплатно продуктами харчування, одягом.
Тобто, порядок виплати одноразової грошової допомоги випускникам з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, яка підлягає виплаті при випуску з навчального закладу, визначений Законом, не узгоджується з порядком виплати такої одноразової грошової допомоги згідно з Постановою №226.
Водночас, відповідно до частини 2 Прикінцевих положень Закону, закони України та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють в частині, що не суперечить цьому Закону.
Закон України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" №2342-IV прийнятий 13.01.2005 року та набрав чинності 02.02.2005 року.
Натомість постанова Кабінету Міністрів України №226 "Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" від 05 квітня 1994 року.
Згідно з частиною 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Виходячи з загальних засад пріоритетності законів над іншими підзаконними нормативними актами, та оскільки норми Постанови Кабінету Міністрів України №226 прийняті до набрання чинності Законом №2342-IV та не приведені в його відповідність, при вирішенні спірного питання підлягають застосуванню норми Закону №2342-IV, згідно з якими одноразова грошова допомога підлягає виплаті саме в розмірі шести прожиткових мінімумів.
Суд також враховує, що відповідно до статті 1 Закону України "Про охорону дитинства" забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.
Охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.
У Преамбулі Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (у редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII, зазначено, що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження. Статтею 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до статті 28 Конвенції про права дитини держави-учасниці визнають право дитини на освіту, і з метою поступового досягнення здійснення цього права на підставі рівних можливостей вони, зокрема: сприяють розвиткові різних форм середньої освіти, як загальної, так і професійної, забезпечують її доступність для всіх дітей.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що в порушення частини 7 статті 8 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У силу частини 3 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, суд робить висновок про наявність правових підстав для задоволення адміністративного позову.
Щодо розподілу судових витрат зі сплати судового збору, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
При зверненні до суду позивач сплатила суму судового збору, що підтверджується квитанцією від 23.12.2024 у розмірі 1211,20 грн.
Оскільки задоволено основну позовну вимогу позивача, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 1211,20 грн потрібно стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 9 АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Відділу освіти Тернівської міської ради (51500, Дніпропетровська область, Павлоградський район, м. Тернівка, вул. Сергія Маркова, буд. 9, код ЄДРПОУ 23068809) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність відділу освіти Тернівської міської ради щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , як випускнику навчального закладу, одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 7 ст. 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку.
Зобов'язати відділ освіти Тернівської міської ради Дніпропетровської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену ч. 7 ст. 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» у розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку.
Стягнути на користь ОСОБА_1 9 АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Відділу освіти Тернівської міської ради (51500, Дніпропетровська область, Павлоградський район, м. Тернівка, вул. Сергія Маркова, буд. 9, код ЄДРПОУ 23068809) сплачені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Ніколайчук