13 серпня 2024 рокуСправа №160/17393/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турової О.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (відповідач-2) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
02.07.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (відповідач-2), в якій позивач просить:
- скасувати рішення №047050026669 від 10.04.2024р. Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначені пенсії за віком;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головного управління в Кіровоградській області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до загального страхового стажу періодів роботи з 01.07.2000р. по 12.09.2002р., з 16.09.2002р. по 26.12.2003р., з 05.01.2004р. по 15.03.2005р.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головне управління в Кіровоградській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу періодів роботи 01.07.2000р. по 12.09.2002р., з 16.09.2002р. по 26.12.2003р., з 05.01.2004р. по 15.03.2005р.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплатити ОСОБА_1 з 03.04.2024 року пенсію за віком.
В обґрунтування позовної заяви зазначається, що 03.04.2024 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), проте рішенням Головного Управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 10.04.2024р. №047050026669 позивачеві протиправно відмовлено у призначенні такої пенсії з посиланням на відсутність у ОСОБА_1 необхідного страхового стажу, передбаченого ст.26 Закону №1058-IV (31 рік), при цьому вказаним рішенням також протиправно відмовлено у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів роботи з 01.07.2000р. по 12.09.2002р., з 16.09.2002р. по 26.12.2003р., з 05.01.2004р. по 15.03.2005р., з посиланням на те, що ці періоди роботи не підтверджуються відомостями в Індивідуальних відомостях про застраховану особу реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (довідка сформована 03.04.2024), однак, позивач вказує, що вона не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві, тим паче, що позивач має відповідні записи щодо спірних періодів роботи в її трудовій книжці, яка є основним документом про трудову діяльність працівника, що підтверджує стаж роботи, і вказані записи є належними та допустимими доказами підтвердження її трудового стажу.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.07.2024 року прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження в адміністративній справі №160/17393/24, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) з 24.07.2024 року, а також встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
15.07.2024 року до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач-2 пред'явлений позов не визнав та заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що оскаржуваним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 10.04.2024р. №047050026669 ОСОБА_1 обґрунтовано та на законних підставах відмовлено у призначенні пенсії за віком за її заявою від 03.04.2024 року у зв'язку із відсутністю у позивача необхідного страхового стажу - 31 рік, оскільки відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058-IV, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року. На день подання ОСОБА_1 заяви про призначення пенсії вік позивача становить - 60 років, водночас, страховий стаж за наданими до заяви про призначення пенсії документами та даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, - 29 років 08 місяців 14 днів. При цьому до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано період роботи з 01.07.2000 по 12.09.2002 та з 16.09.2002 по 26.12.2003 згідно трудової книжки ( НОМЕР_1 ), оскільки цей період роботи не підтверджується відомостями в Індивідуальних відомостях про застраховану особу реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (довідка сформована 03.04.2024). Починаючи з 01.07.2000 сплата страхових внесків є обов'язковою умовою для врахування стажу за нормами Закону №1058-IV, при цьому за період з 01.07.2000 року стаж зараховується не за матеріалами трудової книжки, а за даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Отже, оскільки у позивачки відсутня одна із обов'язкових умов для призначення пенсії відповідно до ст.26 Закону №1058-IV, а саме недостатньо страхового стажу, право на призначення пенсії вона набуде після досягнення 63-річного віку, тобто з 03.04.2027р.
Копія позовної заяви з додатками до неї та копія ухвали суду від 08.07.2024 року скерована за допомогою електронних засобів зв'язку до електронного кабінету відповідача-1 та доставлена до електронного кабінету підсистеми “Електронний суд» Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 02.07.2024 року о 18:36год. та 09.07.2024 року о 21:40год., відповідно, що підтверджується довідками про доставку електронних листів, наявними в матеріалах справи, однак, станом на час розгляду справи відповідач-1 правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
При цьому, за приписами частини 6 статті 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 03.04.2024р. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ч.1 ст.26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії від 03.04.2024р. Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області рішенням від 10.04.2024р. №047050026669 відмовило позивачеві у призначенні пенсії за віком відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058-IV з посиланням на відсутність у позивача необхідного страхового стажу, передбаченого ч.1 ст.26 цього Закону - не менше 31 року, в той час, як на день подання заяви про призначення пенсії вік позивача становить - 60 років, страховий стаж за наданими до заяви про призначення пенсії документами та даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку становить - 29 років 08 місяців 14 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-IV. Водночас, цим рішенням також відмовлено у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів роботи з 01.07.2000р. по 12.09.2002р., з 16.09.2002р. по 26.12.2003р., з 05.01.2004р. по 15.03.2005р., з посиланням на те, що ці періоди роботи не підтверджуються відомостями в Індивідуальних відомостях про застраховану особу реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (довідка сформована 03.04.2024).
Незгода позивача з вищевказаним рішенням відповідача-2 про відмову у призначенні йому пенсії за віком відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058-IV, а також щодо не зарахування до його страхового стажу спірних періодів роботи, зумовила звернення до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України встановлено, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно із преамбулою Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Абзацом 1 частини 1 статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Відповідно до абз.2 ч.1 ст.26 Закону №1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Приписами частин 1, 2, 4 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
При цьому ч.1 ст.56 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно з приписами статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до п.1, п.2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з абз.1 п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №439/1148/17.
Отже, лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974р. №162 (зі змінами) (далі - Інструкція №162), що була чинна на момент видачі позивачеві трудової книжки серії НОМЕР_2 від 21.07.1983р, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Згідно з п.2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу; прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань, заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і уставами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції і про виплачені у зв'язку із цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не вносяться.
Відповідно до п.2.3 Інструкції №162 усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також про нагородження і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - в день звільнення мають точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число та місяць двозначними). Наприклад, якщо робітника чи службовця прийнято на роботу 5 січня 1984р., в графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1938р.) записується: “ 1984.05.01», в трудових книжках, виданих після 1 січня 1975р.: “ 05.01.84». Записи виконуються акуратно, перовою чи кульковою ручкою, чорнилами чорного, синього чи фіолетового кольору.
Згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 “Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Відповідно до абз.1 п.п.2 п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1 (далі - Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).
Згідно з п.4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема, ідентифікує заявника (його представника); надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії; реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування.
Відповідно до п.4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 при зверненні до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком подано трудову книжку серії НОМЕР_1 від 07.08.1984р, в якій, зокрема, наявні записи №14-№19 про трудову діяльність позивача наступного змісту: (далі мовою оригіналу)
02.06.1997р. - прийнята маляром-штукатуром в ООО Дніпровская строительная монтажная фирма “Партнер» (приказ № 38к от 02.06.1997);
12.09.2002р. - уволена по собственному женланию согласно ст. 38 КЗОТ Украины (приказ № 3к от 12.02.2002);
16.09.2002р. - принята на должность инженера-конструктора в ДП “Днепродзержинское СУ-1 ОАО “Днепродамремонт» (приказ № 38к от 16.09.2002);
26.12.2003р. - уволена по собственному женланию согласно ст. 38 КЗОТ Украины (приказ № 312 от 26.12.2003);
05.01.2004р. - принята на должность инженера-конструктора в ДП “Днепродзержинское СУ-2 ОАО “Днепродамремонт» (приказ № 2к от 05.01.2004);
15.03.2005р. - уволена по собственному желанию согласно ст. 38 КЗОТ Украины (приказ № 3 от 15.03.2005).
Вказані записи трудової книжки позивача виконано розбірливо та є чіткими і завірені відбитками печатки відповідного роботодавця та підписом директора, що відповідачем не заперечується.
Разом з цим, відповідачем не надано доказів того, що позивач не працював або його періоди роботи не відповідають дійсності, чи записи у трудовій книжці позивача стосовно стажу роботи зроблені неправильно, неточно або з іншими вадами, які заважають їх зарахуванню до стажу роботи, або взагалі відсутні, а тому суд вважає за можливе вважати їх як належною інформацією, яка утримує в собі доказову складову на підтвердження права позивача на пенсійне забезпечення.
За наведених обставин, суд доходить висновку, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про періоди роботи позивача з 01.07.2000 по 12.09.2002, з 16.09.2002 по 26.12.2003 та з 05.01.2004 по 15.03.2005, що є достатньою підставою для зарахування цього періоду роботи позивача до його загального трудового стажу.
Крім того, суд вказує, що частиною 3 статті 44 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Необхідно зазначити, що відповідно до статті 1 Закону №1058-IV, який набрав чинності з 01.01.2004р., страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Таке ж визначення містить і частина 1 статті 24 Закону №1058-IV, яка передбачає, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За приписами частини 6 статті 20 Закону №1058-IV страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (частини 12статті 20 Закону № 1058- IV).
Згідно з Інструкцією про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами страхових зборів до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів, затвердженої постановою Правління Пенсійного фонду України від 10.06.1994 №5-5 (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пенсійного фонду від 06.09.1996 № 11-1),статті 1 Закону України від 26.06.1997 №400/97-ВР “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» платниками зборів на пенсійне страхування є підприємства, установи та організації усіх форм власності, які також несуть відповідальність за своєчасну сплату страхових внесків. Сама, застрахована особа не сплачує зборів та не несе відповідальності за несвоєчасну сплату страхових внесків підприємством, на якому вона працювала.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначено у статті 20 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Згідно з частиною 5 та 6 статті 20 Закону №1058-IV страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів з дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, календарний місяць; для страхувальників, зазначених у пункті 5 статті 14 цього Закону, - квартал.
Всі місяці роботи, за які підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі - працівнику, заробітну плату та утримало відповідні страхові внески з неї, повинні зараховуватися до страхового стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство-страхувальник ці страхові внески чи ні.
Згідно зі статтею 106 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Отже, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, страховий стаж провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
З аналізу зазначених норм законодавства слідує, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
При цьому, за загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі. Позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
Позбавлення працівника соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на підприємстві внаслідок невиконання підприємством обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України є неприпустимим та суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Суд вказує, що саме органи Пенсійного фонду України (у період здійснення ними цих повноважень) повинні забезпечити належне формування та ведення Реєстру застрахованих осіб, є володільцями цих даних, зокрема і про сплату внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Роботодавці повинні сприяти у цьому шляхом подання відомостей про застраховану особу до Пенсійного фонду.
Відсутність відомостей позивача в даних індивідуальної відомості про застраховану особу або несплата (заборгованість) по страховим внескам, не може бути підставою для обмеження прав останнього на оформлення пенсії за віком, за умови підтвердження його стажу записами у трудовій книжці.
Таким чином, з урахуванням вищевказаного, основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній орган Пенсійного Фонду має право обчислити трудовий стаж на підставі даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також інших первинних документів (довідок, виписок із наказів, особових рахунків і відомостей на видачу заробітної плати, посвідчень, характеристик, письмових трудових договорів та угод з відмітками про їх виконання, та ін.).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі №275/615/17, провадження №К/9901/768/17 та відповідно до приписів ч.5 ст.242 КАС України враховується судом при вирішені цієї справи.
Зважаючи на те, що у розглядуваному випадку спірні періоди роботи позивача підтверджуються відповідними записами у її трудовій книжці, при цьому несплата (заборгованість) по страховим внескам не може бути перешкодою для зарахування цих періодів роботи до страхового стажу позивача при вирішенні питання при обчисленні позивачеві пенсії.
Враховуючи вищенаведене у сукупності, суд доходить висновку, що відповідач-2, приймаючи оскаржуване рішення від 10.04.2024р. №047050026669 щодо відмови в призначенні позивачеві пенсії за віком відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», не виконав свого обов'язку щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів та дійшов помилкового висновку про загальну кількість страхового стажу позивача.
Таким чином, зважаючи на те, що спірне рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 10.04.2024р. №047050026669 про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058-IV через відсутність необхідного страхового стажу було прийнято відповідачем-2 із розрахунку страхового стажу позивача: 29 років 08 місяців 14 днів, при необхідних - 31 рік, разом з цим, судом встановлено факт протиправного незарахування пенсійним органом періодів роботи позивача з 01.07.2000 по 12.09.2002, з 16.09.2002 по 26.12.2003 та з 05.01.2004 по 15.03.2005 до її загального страхового стажу, що, в свою чергу, свідчить про помилковість викладених в оскаржуваному рішенні від 10.04.2024р. №047050026669 висновків пенсійного органу щодо кількості страхового стажу позивача та, як наслідок, про відсутність у позивача необхідного страхового стажу, передбаченого ч.1 ст.26 Закону №1058-IV, суд доходить висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 10.04.2024р. №047050026669 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058-IV та, відповідно, про задоволення позовних вимог в цій частині.
При цьому суд зазначає, що права позивача у розглядуваному випадку порушено саме вищевказаним протиправним рішенням відповідача-2, яким було відмовлено і у призначенні пенсії, і у зарахуванні спірних періодів роботи до страхового стажу позивача, а не діями відповідачів в цій частині, тож належним способом захисту порушеного права позивача є саме визнання протиправним та скасування цього рішення.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи, що періоди роботи позивача з 01.07.2000 по 12.09.2002, з 16.09.2002 по 26.12.2003 та з 05.01.2004 по 15.03.2005 протиправно не зараховано до загального страхового стажу ОСОБА_1 , суд, з метою ефективного відновлення порушеного права позивача, доходить висновку про наявність підстав для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати до загального страхового стажу позивача періоди її роботи з 01.07.2000 по 12.09.2002, з 16.09.2002 по 26.12.2003 та з 05.01.2004 по 15.03.2005 та, відповідно, про задоволення позовних вимог в цій частині.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов'язання призначити та виплатити їй пенсію за віком з 03.04.2024р., суд зазначає наступне.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки спірним рішенням відповідача-2 було протиправно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058-IV лише через недостатність страхового стажу, передбаченого цією нормою Закону, водночас, судом встановлено, що позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії такий необхідний страховий стаж (понад 31 рік) мав, бо відповідач-2 безпідставно визначив, що загальний страховий стаж позивача складає лише 29 років 08 місяців 14 днів та протиправно не зарахував до цього стажу періоди роботи позивача з 01.07.2000 по 12.09.2002, з 16.09.2002 по 26.12.2003 та з 05.01.2004 по 15.03.2005, тобто понад 4 роки, які мають бути зараховані, внаслідок чого загальний страховий стаж ОСОБА_1 перевищить 31 рік, суд вважає, що у даному випадку у пенсійного органу відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення позивачеві пенсії за віком відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058-IV на підставі його заяви від 03.04.2024 року про призначення пенсії за віком, оскільки спірне рішення прийняте саме за наслідками розгляду цієї заяви.
Відповідно до частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: 1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Отже, оскільки позивач досяг пенсійного віку (60 років), необхідного для призначення пенсії за віком, 02.04.2024р., а матеріали справи свідчать, що із заявою про призначення пенсії позивач звернувся 03.04.2024р., тобто звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку, внаслідок чого пенсія має бути призначена з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 03.04.2024р.
Таким чином, суд дійшов висновку про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058-IV на підставі її заяви від 02.04.2024 року про призначення пенсії саме з 03.04.2024р.
Щодо підстав зобов'язання саме відповідача-2 здійснити зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів роботи, а також призначити позивачеві пенсію за віком відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058-IV, суд зазначає наступне.
Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005р. №22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до абз.13 п.4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Згідно з абз.1-3 п.4.3 Порядку №22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Пунктом 4.7 Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Відповідно до абз.1 п.4.10 Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
З аналізу наведених норм слідує, що рішення про призначення пенсії або про відмову у її призначенні приймається пенсійним органом, що призначає пенсію, який визначений за принципом екстериторіальності, а в подальшому, у разі прийняття таким органом рішення про призначення пенсії, це рішення разом з електронною пенсійною справою засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Зважаючи на те, що у даному випадку, органом, що призначає пенсію, який визначений за принципом екстериторіальності за заявою позивача було саме Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, яке, відповідно, при розгляді документів позивача здійснювало розрахунок його стажу, а також приймало рішення про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058-IV через недостатність страхового стажу, то саме на нього, як на належного відповідача, і слід покласти обов'язок щодо зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 спірних періодів роботи, а також щодо призначення позивачеві пенсії за віком відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058-IV з 03.04.2024р.
Водночас, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, за наведених обставин, не є належним відповідачем у цій справі щодо позовних вимог, заявлених до нього, про визнання протиправними дій щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до загального страхового стажу періодів роботи з 01.07.2000р. по 12.09.2002р., з 16.09.2002р. по 26.12.2003р., з 05.01.2004р. по 15.03.2005р., про зобов'язання зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу періодів роботи 01.07.2000р. по 12.09.2002р., з 16.09.2002р. по 26.12.2003р., з 05.01.2004р. по 15.03.2005р., а також в частині щодо зобов'язання призначити ОСОБА_1 з 03.04.2024 року пенсію за віком, тож, у задоволенні цієї частини позовних вимог до відповідача-1 слід відмовити.
Також суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог в частині щодо зобов'язання відповідача-1 виплатити ОСОБА_1 з 03.04.2024 року пенсію за віком, позаяк такі позовні вимоги є передчасними і право позивача щодо виплати пенсії за віком ще порушене не було, бо здійснення відповідачем-1 такого нарахування і виплати відповідно до вищенаведених приписів абз.1 п.4.10 Порядку №22-1 може здійснюватися лише після призначення пенсії та передачі електронної пенсійної справи позивача засобами програмного забезпечення до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області для здійснення нарахування і виплати пенсії, водночас, задоволення позовних вимог на майбутнє суперечить приписам ст.5 КАС України, згідно з якими судовому захисту підлягає саме порушене право особи.
Відповідно до ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням викладеного, зважаючи на підтвердження обґрунтованості позовних вимог саме до відповідача-2 відповідними доказами та встановлені судом обставини справи, суд вважає, що позов належить задовольнити частково.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Як свідчать матеріали справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1211,20грн, тому, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, стягненню на користь позивача з Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області за рахунок його бюджетних асигнувань підлягають судові витрати зі сплати судового збору пропорційно частині задоволених позовних вимог у розмірі 807,47грн.
Керуючись ст. ст. 241-246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094), Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 20632802, місцезнаходження: вул. Соборна, буд. 7-А, м. Кропивницькій, Кіровоградська область, 25009) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 20632802, місцезнаходження: вул. Соборна, буд. 7-А, м. Кропивницькій, Кіровоградська область, 25009) від 10.04.2024 року №047050026669 про відмову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) у призначенні пенсії за віком відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на підставі заяви про призначення пенсії від 03.04.2024 року
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 20632802, місцезнаходження: вул. Соборна, буд. 7-А, м. Кропивницькій, Кіровоградська область, 25009) зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) періоди її роботи з 01.07.2000р. по 12.09.2002р., з 16.09.2002р. по 26.12.2003р., з 05.01.2004р. по 15.03.2005р.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 20632802, місцезнаходження: вул. Соборна, буд. 7-А, м. Кропивницькій, Кіровоградська область, 25009) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) з 03.04.2024 року пенсію за віком відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на підставі її заяви від 03.04.2024 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 20632802, місцезнаходження: вул. Соборна, буд. 7-А, м. Кропивницькій, Кіровоградська область, 25009) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до частини задоволених позовних вимог у розмірі 807,47грн. (вісімсот сім гривень 47 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: О.М. Турова