апеляційне провадження №22-ц/824/2378/2025
справа №361/4434/21
19 лютого 2025 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Поліщук Н.В.
суддів Верланова С.М., Соколової В.В.
за участю секретаря судового засідання Крисіної В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою адвоката Сологуба Сергія Анатолійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 квітня 2024 року, постановлене під головуванням судді Радзівіл А.Г.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа приватний нотаріус Броварського міського нотаріального округу Лазарєва Валентина Павлівна про визнання договору купівлі-продажу недійсним, -
встановив:
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним.
Вимоги позову мотивує тим, що 22 грудня 1960 року відділом реєстрації актів цивільного стану Броварського бюро між позивачем та ОСОБА_5 зареєстровано шлюб.
За час перебування у шлюбі у позивача та ОСОБА_5 народились діти: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 .
Також, подружжя займалось вихованням ОСОБА_6 , доньки ОСОБА_5 від першого шлюбу.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.
За час шлюбу позивачем і його дружиною нажите спільне майно, зокрема, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , частину якого позивач отримав на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Вказує, що внаслідок хронічного стресового стану через смерть дружини та сильні душевні хвилювання стан його здоров'я почав погіршуватись.
У 1999 році було виявлено пухлину щитовидної залози та здійснено операцію з її видалення. Після операції позивачу призначено пожиттєво прийом лікарського препарату L-тироксин, побічною дією якого є:
- з боку серцево-судинної системи: серцева аритмія (миготлива аритмія, екстрасистолія), тахікардія, стенокардія, відчуття серцебиття, припливи;
- з боку нервової системи: головний біль, безсоння, відчуття тривоги, псевдотумор мозку, тремор;
- з боку травного тракту: блювання, діарея, зменшення маси тіла; з боку шкіри та кістково-м'язової системи: підвищена потовиділення, м'язова слабкість та судоми; до компонентів препарату можуть спостерігатися алергічні реакції на шкірі.
Також після прийому лікарських засобів стан його здоров'я погіршився. Сильні головні болі, короткочасна втрата свідомості, безсоння, розбитість, швидке виснаження, аритмія, постійне почуття тривоги не давали позивачу змоги усвідомлювати значення своїх дій та в свою чергу призвели до низького психо-емоційного стану.
11 червня 2003 року позивачу діагностовано гіперплазію простати, нейрогенний сечовий міхур та астеноневротичний розлад.
У 2003 році позивач мав намір укласти договір довічного утримання з ОСОБА_2 , ОСОБА_7 та ОСОБА_4 .
Вказує, що в силу свого віку, стану здоров'я, відсутності знань та досвіду щодо порядку оформлення договору довічного утримання та відчуження нерухомого майна за ним позивач не мав можливості вирішувати організаційні питання, необхідні для укладення вище зазначеного договору. Оскільки відповідачі є його дітьми та через безумовну довіру до них, вирішенням організаційних питань та оформленням договору займалися вони.
Вказує, що підписуючи договір, позивач був впевнений, що укладає договір довічного утримання з відповідачами, вважав, що у ньому передбачені всі ті умови, про які він із дітьми домовлялися, зазначені права та обов'язки сторін, текст договору він не читав, незважаючи на те, що формально в ньому про це вказано, оскільки тодішній стан здоров'я не дозволяв позивачу адекватно сприймати подібну інформацію.
Після підписання оспорюваного договору позивач продовжував виконувати усі повноваження, як власник будинку, фактично проживав в ньому, сплачував комунальні послуги та відповідні податки, а відповідачі деякий час піклувалися про нього.
27 квітня 2017 року через перелом хребта йому було здійснено складну операцію, він потребував догляду та допомоги відповідачів.
10 грудня 2018 року позивачу здійснено операцію по видаленню пухлини простати.
07 жовтня 2020 року здійснено операцію по видаленню катаракти.
Також, у 2020 році у позивача виявлено мегалобластну анемію (передраковий стан ).
Крім того, позивач має ряд хронічних захворювань, зокрема: анемію, захворювання почок 3 ступеню, хронічний пієлонефрит.
Протягом останніх років, незважаючи на суттєве погіршення стану здоров'я ОСОБА_3 не хотіла надавати йому допомогу, тому він вирішив проконсультуватися у юристів щодо можливості розірвання договору довічного утримання з нею.
Відповідно до інформації отриманої з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно йому стало відомо, що він не являється одноособовим власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та що, ймовірно, частина житлового будинку перейшла до відповідачів за договором купівлі-продажу, який зареєстровано в реєстрі за № 1804, приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Лазарєвой В.П.
22 квітня 2021 року позивачем направлено до приватного нотаріуса Лазарєвой В.П. заяву з проханням надати копію договору.
12 травня 2021 року приватним нотаріусом надано копію договору купівлі-продажу, з якого позивачу стало відомо, що 21 червня 2003 року приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Лазарєвою В.П. було зареєстровано договір купівлі-продажу частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до якого позивач, ОСОБА_1 продав 2/5 частини будинку - ОСОБА_2 , 1/10 частину - ОСОБА_8 та 1/5 частину - ОСОБА_4 .
Відповідно до умов договору продаж житлового будинку вчинено за 28403 гривень, що еквівалентно 5255 доларів США на той час.
Вказує, що жодних коштів від відповідачів за договором купівлі-продажу позивач не отримував та до квітня 2021 року вважав себе одноособовим власником житлового будинку.
Також, зазначена в договорі вартість частини житлового будинку не відповідала та не відповідає ринковій вартості.
Зазначає, що на момент укладення договору позивачу було 67 років і через стан свого здоров'я він потребував догляду і сторонньої допомоги, уклав оспорюваний за предметом позову правочин, вважаючи його договором довічного утримання. Договір укладено під впливом помилки, відтак, має бути визнаний судом недійсним.
Мотивуючи наведеним, з посиланням на частину 3 статті 215, статтю 229 ЦК України, просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу частини житлового будинку від 21 червня 2003 року, укладений між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Лазарєвою В.П., зареєстрований в реєстрі за №1804.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 квітня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з ухваленим рішенням, адвокатом Сологубом С.А., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подано апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на неправильно установлені обставини справи, неправильне застосування норм матеріального права.
Вказує, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не врахував того, що на момент підписання спірного договору ОСОБА_1 мав намір підписати з відповідачами договір довічного утримання, підписуючи спірний договір уважав, що укладає саме договір довічного утримання.
На момент підписання спірного договору позивач страждав низкою гострих хронічних захворювань, перебував у поважному віці, вживав ліки, що в певній мірі вплинули на його здатність об'єктивно сприйняти та усвідомити підписаний договір. В силу свого стану та віку позивач не міг в повній мірі розуміти наслідки підписаного ним документу.
Окрім цього вказує, що не володів достатніми знаннями, не був юридично обізнаним та повністю покладався на сумління та порядність дітей - відповідачів у справі.
Договір купівлі-продажу часток житлового будинку від 21 червня 2003 року укладено ОСОБА_1 під впливом хворобливого стану та помилки. Цей правочин не відповідає його внутрішній волі та не був спрямований на настання наслідків, яких бажав позивач, а саме отримання довічного утримання.
Наявні підстави для визнання цього правочину недійсним на підставі статті 229 Цивільного кодексу України, оскільки позивач, вчиняючи цей правочин, помилився щодо обставин, які мають істотне значення, а саме помилки щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін.
Щодо посилання суду першої інстанції на наявність у провадженні Броварського міськрайонного суду Київської області цивільної справи за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності, а також зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про зміну договору купівлі-продажу житлового будинку та визнання недійсним окремих частин правочинів вказує, що предметом судового розгляду були умови користування конкретними приміщеннями, що перебували у власності відповідачів, а також оспорювались договори дарування, які відповідачі уклали між собою щодо конкретних приміщень будинку.
Вказує, що не були предметом судового дослідження первинні підстави набуття відповідачами права власності на відповідні частки у праві власності на будинок.
Зазначає, що розумів, що він здійснив відчуження відповідних часток будинку на користь відповідачів, а відповідачі набули права власності на ці частки. При цьому, позивач не розумів різниці у правових наслідках та підставах такого відчуження на підставі договору купівлі-продажу та договору довічного утримання.
Відтак, висновки суду першої інстанції про те, що звертаючись у 2007 році до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_1 розумів зміст та наслідки договору, укладеного 21 червня 2003 року, не відповідає фактичним обставинам та не випливає з рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 травня 2007 року.
Суд першої інстанції не надав оцінку твердженням позивача щодо хворобливого стану, не надав оцінку поясненням відповідачів, які у поясненнях фактично визнали факт того, що на меті було укладення договору довічного утримання. Проте, ОСОБА_3 повідомила ОСОБА_4 , що буде оформлюватись договір купівлі-продажу, а не довічного утримання, про що позивача до відома не поставили.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, від 03 жовтня 2018 року по справі № 759/17065/14-ц,
Мотивуючи наведеним, просить суд рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 квітня 2024 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким вимоги позову задовольнити.
10 жовтня 2024 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_2 на апеляційну скаргу.
В обґрунтування відзиву зазначає, що під час розгляду справи у суді першої інстанції ОСОБА_2 визнавав позовні вимоги.
Зазначає, що у тяжкий для батька період поруч перебував лише він. У 2003 році батько вирішив укласти із ОСОБА_2 договір довічного утримання за умови, що останній оформить на себе будинок і доглядатиме за батьком у старості.
Сестри ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 попросили батька оформити на них по кімнаті, обіцяючи доглядати за ним у старості, на що позивач погодився. ОСОБА_2 повідомив про вказані домовленості тітці - ОСОБА_8 , з якою у ОСОБА_2 були тісні родинні відносини після смерті матері. Тітка наполягла на укладенні договору купівлі-продажу, щоб заволодіти землею батька, і вмовила ОСОБА_2 піти проти його волі. ОСОБА_2 знайшов нотаріуса, оформив та оплатив договір купівлі-продажу.
Після підписання спірного договору 28 червня 2003 року відповідачами подано заяву про відмову позивача від права на земельну ділянку на користь ОСОБА_2 , а ОСОБА_3 підроблено підпис позивача в цій заяві.
Вказує, що під час судових справ у 2003 - 2007 роках саме ОСОБА_2 займався усіма справами, готував документи, які позивач лише підписував, не заглиблюючись у їх зміст та юридичні тонкощі.
У 2010 році ОСОБА_3 виїхала за кордон на постійне місце проживання. У 2021 році вона повідомила про намір продати свою частку будинку, яку ОСОБА_2 раніше подарував їй за умови, що вона доглядатиме позивача. Отримавши копію договору купівлі-продажу, батько вперше побачив його і зрозумів, що підписав не договір довічного утримання, як уважав, а договір купівлі-продажу.
Зазначає, що вимоги апеляційної скарги визнає.
Мотивуючи наведеним, просить суд апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
10 жовтня 2024 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_4 на апеляційну скаргу.
В цілому зміст відзиву ОСОБА_4 є ідентичним відзиву ОСОБА_2 .
Зазначає, що позовні вимоги визнає, просить суд апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким вимоги позову задовольнити.
25 жовтня 2024 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_8 , в інтересах якої діє адвокат Онопрієнко З.В..
В обґрунтування відзиву посилається на необґрунтованість апеляційної скарги.
Вказує, що твердження позивача щодо того, що спірний договір укладено під впливом помилки щодо природи правочину спростовуються дослідженою медичною документацією щодо наявності захворювань на час укладення спірного договору. Досліджені в судовому засіданні документи підтверджують відсутність будь-яких патологій і захворювань, які б впливали на стан позивача на день укладення правочину. Окрім того, свідок із сторони позивача ОСОБА_11 повідомив, що знає позивача з 2000 року та вказав, що на час укладення спірного правочину ОСОБА_1 мав міцне здоров'я.
Вказує, що пояснення позивача про те, що про існування спірного договору останній дізнався лише 12 травня 2021 року не заслуговують на увагу.
Позивач у судовому засіданні вказував про те, що у 2005 році дізнався про те, що один із його дітей переоформив землю. З матеріалів справи убачається, що у 2006 році у провадженні Броварського міськрайонного суду Київської області перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання права власності, а також зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про зміну договору купівлі-продажу житлового будинку та визнання недійсним окремих частин правочинів. Зустрічний позов подано 01 липня 2007 року.
08 квітня 2005 року позивач звертався до Броварського міськрайонного суду Київської області з позовом до Броварської міської ради, ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Бурлаки О.В., треті особи: Броварський міський відділ земельних ресурсів про визнання незаконними рішень Броварської міської ради та недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки.
Матеріали справи свідчать про те, що про порушення своїх прав позивач дізнався у березні 2005 року, що підтверджується довідкою Броварського міського відділу земельних ресурсів від 24 березня 2005 року, у зв'язку із чим просив поновити позовну давність.
Вказує, що із змісту оспорюваного договору купівлі-продажу будинку убачається, що він підписаний сторонами у присутності нотаріуса, який ознайомив їх з положеннями цивільного законодавства, що регулюють укладений ними договір, зокрема з вимогами щодо недійсності правоичу. Встановлено особи сторін правочину, перевірено їх дієздатність та належність позивачу будинку, що відчужувався.
Сторони оспорюваного договору засвідчили, що вищезазначена ціна предмету договору відповідає їх домовленості, підтвердили факт повного розрахунку та отримання позивачем грошових коштів за будинок. Також сторони підтвердили, що має місце саме укладення договору купівлі-продажу, метою якого є реальний оплатний перехід права власності на будинок.
Мотивуючи наведенем, пославшись на безпідставність та недоведеність позовних вимог, просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Сологуб С.А., відповідачка ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримали, просили суд її задовольнити.
Представниця відповідачки ОСОБА_3 - адвокат Онопрієнко З.В. проти доводів апеляційної скарги заперечувала, пославшись на її необґрунтованість.
Інші учасники у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Причини неявки не повідомляли.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд ухвалив розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явились, оскільки їхня неявка не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явились у судове засідання, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовивши у задоволенні позову, суд першої інстанції послався на недоведеність позовних вимог.
Суд відхилив посилання позивача щодо побічної дії ліків L-тироксин-фармак на стан здоров'я ОСОБА_1 , оскільки надана лише роздруківка із інтернету фармакологічних властивостей препарату, зазначені побічні дії препарату, а не медичні виписки чи заключення, будь які інші докази з медичних установ про негативний вплив такого преперату саме на здоров'я позивача.
Також суд звернув увагу на умови договору купівлі-продажу, зокрема те, що сторони підтвердили дійсність намірів при його укладенні, укладення цього договору відповідає їхнім інтересам, волевиялення є вільним, договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які стосуються договору купівлі-продажу, а також, що нотаріусом роз'яснено наслідки укладення вказаного договору, зокрема положення статті 655 ЦК України.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає про таке.
22 грудня 1960 року віділом реєстрації актів цивільного стану Броварського бюро зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , що підтверджується даними свідоцтва про шлюб НОМЕР_1 (том 1 а.с. 12).
Згідно даних свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом від 08 червня 1995 року убачається, що спадкоємцем зазначеного у заповіті майна громадянки ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , є чоловік померлої ОСОБА_1 .
Спадкове майно, на яке видано свідоцтво, складається із частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться у АДРЕСА_1 , що належали померлій ОСОБА_5 на підставі договору про виділення в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності (том 1 а.с. 13-14).
Згідно даних свідоцтва про право власності від 08 червня 1995 року, виданого державним нотаріусом Броварської міської державної нотаріальної контори Лазарєвою В.П., ОСОБА_1 успадкував від померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 дружини ОСОБА_5 частку в сумісному майні подружжя, а саме житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , що належав померлій ОСОБА_5 на підставі договору про виділення у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку на підставі особистої власності, посвідченого Броварською державною нотаріальною конторою 24 травня 1965 року за № 28, зареєстрованого в Переяслав-Хмельницькому бюро технічної інвентаризації від 20 травня 1974 року за № 3938 (том 1 а.с. 16).
Право власності на частину вказаного будинку зареєстровано за ОСОБА_1 у Броварському міжміському бюро технічної інвентаризації 13 червня 1995 року (том 1 а.с. 15).
21 червня 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу частини житлового будинку.
Відповідно до пункту 1 договору купівлі-продажу ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 купив 2/5 частину, ОСОБА_8 - 1/10 частину, ОСОБА_4 - 1/5 частину житлового будинку без надвірних будівель за номером АДРЕСА_2 .
Житловий будинок, частина якого відчужується, належить продавцю на підставі свідоцтва про право власності, посвідченого Броварською міською державною нотаріальною конторою 08 червня 1995 року в реєстрі за №3039, зареєстрованого в Броварському міжміському бюро технічної інвентаризації та записаного в реєстрову книгу за №3938 13 червня 1995 року; свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого Броварською міською державною нотаріальною конторою 08 червня 1995 року в реєстрі за №3038, зареєстрованого в Броварському міжміському бюро технічної інвентаризації та записаного в реєстрову книгу за №3938 13 червня 1995 року.
В конкретне користування ОСОБА_2 - переходять, приміщення позначені на плані цифрами: 1-1 тамбур корисною площею 5,3 кв.м., 1-2 - вітальня корисною площею 18,0 кв.м., 1-3 кухня корисною площею 8,7 кв.м., 1-4 санвузол корисною площею 5,5,кв.м., 1-9 сходова корисною площею 2,2 кв.м., 1- 10 житловою площею 27, 2 кв.м. В конкретне користування ОСОБА_8 переходять приміщенння, позначені на плані цифрами: 1-11 житловою площею 23,1 кв.м. В конкретне користування ОСОБА_4 переходятьприміщення, позначені на плані цифрами: 1-7 житловою площею 16,8 кв.м., 1-8 житловою площею 10,9 кв.м.
Згідно пункту 2 договору продаж вчинено за 28 403,00 гривень, які покупці передали, а продавець прийняв готівкою під час оформлення договору.
Пунктом 6 договору продавець та покупці підтвердили, що цей договір укладається не про людське око, не приховує іншу угоду і відповідає дійсним намірам сторін створити для себе юридичні наслідки (том 1 а.с. 10-11).
Згідно даних інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №250787788 від 31 березня 2021 року убачається, що 37/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 належить ОСОБА_8 ; 33/100 частини належить ОСОБА_4 , 3/10 належить ОСОБА_1 (том 1 а.с. 49-50).
Згідно змісту заяви начальника ДКП "Броварське МБТІ Київської області" від 01 грудня 2006 року №3244 убачається, що в матеріалах технічної справи, що знаходиться у Броварському МБТІ на будинок АДРЕСА_2 є такі договори: договір купівлі-продажу частини житлового будинку від 21 червня 2003 року; договір дарування від 20 вересня 2003 року, згідно даних якого ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_8 прийняла у дар 2/5 частин житлового будинку без надвірних будівель; договір дарування від 20 вересня 2003 року, згідно даних якого ОСОБА_8 подарувала, а ОСОБА_4 прийняла у дар 1/10 частину житлового будинку без надвірних будівель АДРЕСА_2 ; договір дарування частини житлового будинку від 17 листопада 2003 року, згідно якого ОСОБА_8 подарувала, а ОСОБА_4 прийняла у дар 3/100 частин житлового будинку без надвірних будівель (том 1 а.с. 103).
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 травня 2007 року у справі № 2-425/07 у задоволенні позову ОСОБА_8 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності відмовлено.
У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про зміну договору купівлі- продажу житлового будинку та визнання недійсними окремих частин правочинів задоволено у повному обсязі. Поновлено термін позовної давності. Внесено зміни в договір купівлі-продажу частини житлового будинку від 21 червня 2003 року за реєстровим номером 1804 в частині, що стосується конкретного користування, а саме: абзац четвертий пункту 1 договору викладено в такій редакції:
?В конкретне користування ОСОБА_2 переходять приміщення, означені на плані цифрами: 1-1 тамбур корисною площею 5,3 кв.м., 1-2 вітальня корисною площею 18,0 кв.м, 1-9 сходова корисною площею 2,2 кв.м, 1-10 жиловою площею 27,2 кв.м".
Пункт 1 договору доповнити абзацом сьомим такого змісту:
"В конкретному користуванні ОСОБА_1 залишаються приміщення, позначені на плані цифрами: 1-3 кухня корисною площею 8,7 кв. м., 1-4 санвузол корисною площею 5,5 кв.м., 1-5 кімната житловою площею 15,1 кв.м., 1-6 кімната житловою площею 13,7 кв.м."
Визнати недійсним останній абзац пункту 1 договору дарування від 20.09.2003р., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 , посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Самко Н.Т. і зареєстрований за реєстровим № 2382.
Визнати недійсним останній абзац пункту 1 договору дарування від 20.09.2003р., укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Самко Н.Т., і зареєстрованим за реєстровим № 2385, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 .
Зобов'язати ОСОБА_8 звільнити займану нею кухню площею 8,7 кв.м., позначену на плані цифрами "1-3", та санвузол площею 5,5 кв.м, позначений на плані цифрами "1-4" (том 1 а.с. 109-113).
Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини 3 статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Вказаний висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18).
Відповідно до частини 1 статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (стаття 744 ЦК України).
Відповідно до частини 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини 1, 2 статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до частини 1 статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним з цих підстав повинна довести наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення.
Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року в справі № 6-372цс16, постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року в справі № 756/6516/16-ц (провадження № 61-13359св19), на які посилається заявник в своїй позовній заяві та апеляційній скарзі.
У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №759/17065/14-ц (провадження № 61-2779св18) зроблено висновок щодо застосування статті 229 ЦК України та вказано, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності, уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов'язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину необхідно розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. При чому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу).
У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження доводів ОСОБА_1 про те, що укладаючи оспорюваний договір купівлі-продажу, він помилився щодо юридичної природи правочину, прав та обов'язків сторін за цим договором, уважаючи, що укладає договір довічного утримання, за умовами якого відповідачі будуть надавати йому допомогу утримувати його.
Із змісту договору купівлі-продажу убачається, що ОСОБА_1 , під час укладення спірного правочину, повністю усвідомлював значення своїх дій та його волевиявлення як учасника вказаного правочину було вільним і відповідало його внутрішній волі.
Нотаріусом в договорі купівлі-продажу зазначено, що особи громадян, які підписали договір встановлено, їх дієздатність, повноваження представника, а також належність ОСОБА_1 житлового будинку, частина якого відчужується, перевірено.
Доводи апеляційної скарги в частині хворобливого стану, вживання ліків тощо відхиляються апеляційним судом, оскільки належними та допустимими доказами існування цих обставин на момент вчинення правочину не підтверджено та та апеляційна скарга не містить посилань на такі докази.
Доводи відзивів відподвічів щодо визнання позову апеляційний суд відхиляє, оскільки визнання позову не є безумовною ознакою порушення прав або інтересів позивача та необхідності їхнього захисту шляхом задоволення позову, оскільки у цій справі таке суперечить вимогам закону та дослідженим обставинам справи.
Установивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами, що він міг помилитися, будучи стороною правочину на момент його вчинення, щодо обставин, які мають істотне значення для укладення оспорюваного договору купівлі-продажу.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.
Порушень норм процесуального права, які давали б підстави для скасування рішення суду першої інстанції, колегією суддів не установлено.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу адвоката Сологуба Сергія Анатолійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повну постанову складено 13 березня 2025 року.
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді С.М. Верланов
В.В. Соколова