13 березня 2025 року справа № 580/13033/24
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд одноособово у складі головуючого судді Орленко В.І., розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Господарського суду Черкаській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
30.12.2024 ОСОБА_1 звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправними дії Господарського суду Черкаської області щодо нарахування та виплати судді Господарського суду Черкаської області ОСОБА_1 у період з 01 жовтня 2024 року по 31 грудня 2024 року суддівської винагороди, виходячи прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн;
- зобов?язати Господарський суд Черкаської області провести нарахування та виплатити судді Господарського суду Черкаської області ОСОБА_1 кошти не донарахованої та невиплаченої суддівської винагороди зі всіма належними щомісячними доплатами та регіональним коефіцієнтом, коштами матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 01 жовтня 2024 року по 31 грудня 2024 року на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року - 3028 грн з врахуванням вже виплачених за цей період коштів суддівської винагороди за всіма її складовими та матеріальної допомоги на оздоровлення, з утриманням передбачених законом податків, зборів та обов'язкових платежів при їх виплаті.
В обгрунтування позовних вимог зазначає, що виплата за вказаний період суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102 грн суперечить нормам чинного законодавства.
Ухвалою від 06.01.2025 суд прийняв до розгляду та відкрив провадження у справі, вирішив розглянути її за правилами спрощеного позовного провадження. Вказану ухвалу відповідач отримав 08.01.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в його електронний кабінет.
Відповідач правом подати відзив не скористався, про причини суд не повідомив. Відповідно до ч. 6 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Оцінивши доводи, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов належить до задоволення, огляду на таке.
Відповідно до Указу Президента України від 04.08.2023 №802/2003 «Про призначення суддів» позивачка призначена на посаду судді Господарського суду Черкаської області строком на п'ять років.
Постановою Верховної Ради України від 11.12.2008 №649-VI «Про обрання суддів» позивачку обрано на посаду судді безстроково.
Із розрахункового листа про виплату позивачу суддівської винагороди у 2024 році вбачається, що у спірному періоді з жовтня 2024 року по грудень 2024 розмір посадового окладу визначається 63060 грн (2102х30) із застосуванням регіонального коефіцієнта 1,1 (63060х1,1=69366).
Позивач вважає протиправними дії відповідача щодо невірного нарахування та виплати суддівської винагороди за спірні періоди, що стало підставою звернення до суду.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Відповідно до ч.1 ст.135 Закону України від 02.06.2016 р. №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч.2 ст.135 Закону №1402 суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
З огляду на п.1 ч.3 ст.135 Закону №1402 базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до ч.ч.4, 5 ст.135 Закону №1402 до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років 15 відсотків, більше 5 років 20 відсотків, більше 10 років 30 відсотків, більше 15 років 40 відсотків, більше 20 років 50 відсотків, більше 25 років 60 відсотків, більше 30 років 70 відсотків, більше 35 років 80 відсотків посадового окладу.
З огляду на ч.9 ст.135 Закону №1402 обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Проаналізувавши ч.2 ст.130 Конституції України та ч.1 ст.135 Закону №1402 суд дійшов висновку, що розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом №1402, що узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до пунктів 7, 8 частини 5 статті 48 Закону №1402 забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його установлення та урахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України до від 15 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі- Закон № 966-XIV), відповідно ст. 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли установленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен установлюватися окремо, не віднесені.
Водночас статтею 7 Закону України від 9 листопада 2023 року №3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (далі - ЗУ №3460-IX) установлено, що з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:
дітей віком до 6 років - 2563 гривні;
дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень;
працездатних осіб - 3028 гривень;
працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень;
осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.
Спір у цій справі виник у зв'язку з обчисленням суддівської винагороди позивачки, виходячи з установленого у ст.7 №3460-IX прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102,00 грн.
Для аналізу вказаних норм права та вирішення спору суд, дотримуючись ч.5 ст.242 КАС України, врахував висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - ВС) у справі № 240/5659/22, викладені в постанові від 29 серпня 2024 року року, зазначив:
«…37. Верховний Суд у постанові від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, посилання на яку було підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі, вже сформував правовий висновок у подібних правовідносинах щодо застосування положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» при обчисленні суддівської винагороди, які у подальшому були підтримані Верховним Судом у постановах від 02 червня 2023 року у справі №400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі №280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі №280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі №120/2006/22-а та від 26 липня 2023 року у справі №240/2978/22.
38. Практика Верховного Суду щодо застосування указаних норм права у подібних правовідносинах є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних справах, є релевантними до обставин цієї справи. Колегія суддів не бачить підстав для відступу від цих висновків, уважає їх застосовними до обставин цієї справи і надалі зазначає таке.
39. Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
40. Слід зауважити, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
41. Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом України «Про судоустрій і статус суддів») гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
42. Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 03 червня 2013 року №3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року №11 -р/2018.
43. Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, установлена Законом України «Про судоустрій і статус суддів», положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
44. У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
45. Частиною першою статті 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» установлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
46. Згідно з частиною другою статті 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
47. Відповідно до частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
48. Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
49. З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, унесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02 червня 2016 року №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)».
50. Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено у новій редакції, текст якої зазначено вище, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».
51. З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.
52. Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
53. Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.
54. Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
55. Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його установлення та урахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України «Про прожитковий мінімум», відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
56. Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли установленого законом пенсійного віку.
57. У змісті наведеної норми Закону України «Про прожитковий мінімум» закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен установлюватися окремо, не віднесені.
58. Водночас статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 01 січня - 2189 грн 00 коп., з 01 липня - 2294 грн 00 коп., з 01 грудня - 2393 грн 00 коп., а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема:
- працездатних осіб: з 01 січня - 2270 грн 00 коп., з 01 липня - 2379 грн 00 коп., з 01 грудня - 2481 грн 00 коп.;
- працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 01 січня - 2102 грн 00 коп.;
59. Варто зазначити, що зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, про який йдеться у позовній заяві, а також до Закону України «Про прожитковий мінімум» щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який установлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.
60. Водночас Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
61. Однак, цей Закон не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
62. На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
63. Згідно із позицією Верховного Суду у цій категорії спорів Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (постанови від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, від 02 червня 2023 року у справі №400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі №280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі №280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі №120/2006/22-а та від 26 липня 2023 року у справі №240/2978/22).
64. Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого установлено на 01 січня 2021 року у розмірі 2270 грн 00 коп., на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102 грн 00 коп.), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» була неправомірною.
65. Колегія суддів Верховного Суду підкреслює, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
66. Підсумовуючи, колегія суддів зазначає про помилковість висновків суду апеляційної інстанції щодо необхідності застосування при обчисленні суддівської винагороди абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», який установлює розмір прожиткового мінімуму для визначення посадового окладу судді, доповнюючи таким чином, на думку цього суду, частину третю статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і становлять єдину спеціальну норму, якою визначено розмір посадового окладу судді.»
У рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 р. №3-рп/2013 вказано, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
У рішенні від 04.12.2018 р. №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов'язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, у тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
У рішенні від 11.03.2020 р.№4-р/2020 у справі №1-304/2019 (7155/19) Конституційний Суд України висловив позицію, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.
Врахувавши вказані вище норми законодавства та висновки ВС, суд дійшов висновку, що ЗУ №3460-IX фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена ч.2 ст.130 Конституції України та ч.3 ст. 135 Закону № 1402-VIII.
Розмір суддівської винагороди позивача у спірних періодах обчислений із розміру прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу діючого судді, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2024 рік» - 2102,00грн станом на 01.01.2024, з урахуванням регіонального коефіцієнту 1,1 становить 69366грн (2102,00грн х 30 х 1,1), що підтверджується розрахунковим листом за 2024 рік. Оскільки Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, та вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися або змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, позивача відповідно до ст.135 Закону №1402-VIII має право на отримання суддівської винагороди за спірні періоди, розрахованої виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у сумі 3028грн згідно з абз.4 ст.7 ЗУ №3460-IX. Отже, відповідач допустив протиправні дії щодо нарахування та виплати позивачці суддівської винагороди у період з 01.10.2024 по 31.12.2024, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102 грн (оклад 69366 (30 х 2102 х 1,1).
Недотримання вимог закону щодо нарахування та виплати суддівської винагороди впливає на правильність обчислення подальших нарахувань, як то відпустка, лікарняні, допомога на оздоровлення. Тому, дотримуючись завдання адміністративного судочинства, визначеного в ст.2 КАС України, суд дійшов висновку, що належним і ефективним способом повного відновлення порушеного права позивачки є визнання протиправними вказаних вище дій відповідача та зобов'язання відповідача провести нарахування та виплатити судді Господарського суду Черкаської області ОСОБА_1 кошти не донарахованої та невиплаченої суддівської винагороди зі всіма належними щомісячними доплатами та регіональним коефіцієнтом, коштами матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 01 жовтня 2024 року по 31 грудня 2024 року на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року - 3028 грн з врахуванням вже виплачених за цей період коштів суддівської винагороди за всіма її складовими та матеріальної допомоги на оздоровлення, з утриманням передбачених законом податків, зборів та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В силу вимог ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити.
Зважаючи на відсутність доказів понесення позивачкою судових витрат зі сплати судового збору за звернення з позовною заявою до адміністративного суду, відсутні підстави для їх розподілу відповідно до ст.139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 255, 263, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Господарського суду Черкаської області щодо нарахування та виплати судді Господарського суду Черкаської області ОСОБА_1 у період з 01 жовтня 2024 року по 31 грудня 2024 року суддівської винагороди, виходячи прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн;
Зобов?язати Господарський суд Черкаської області провести нарахування та виплатити судді Господарського суду Черкаської області ОСОБА_1 кошти не донарахованої та невиплаченої суддівської винагороди зі всіма належними щомісячними доплатами та регіональним коефіцієнтом, коштами матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 01 жовтня 2024 року по 31 грудня 2024 року на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року - 3028 грн з врахуванням вже виплачених за цей період коштів суддівської винагороди за всіма її складовими та матеріальної допомоги на оздоровлення, з утриманням передбачених законом податків, зборів та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Судові витрати не розподіляються.
Рішення набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, що може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України до Шостого апеляційного адміністративного суду у зв'язку із початком функціонування модулів ЄСІТС з урахуванням підпунктів 15.1, 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до рішення ВРП від 17.08.2021 №1845/О/15-21.
Копію рішення направити сторонам справи:
позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач: Господарський суд Черкаській області (бул. Шевченка 307, м. Черкаси, 18005, код ЄДРПОУ 03500051).
Рішення суду складене 13.03.2025.
Суддя Валентина ОРЛЕНКО